Еволюціонізм

Напрочуд живучим аргументом еволюції є ідея уявних атавістичних органів. Вважається, що це «пережиток» стану еволюційного предка. Така ознака нібито залежить від генетичної інформації в ДНК, яка відповідає за цю предкову ознаку, але якимось чином (наприклад, шляхом мутації) проявляється. Якщо раніше ген був «закритий» («вимкнений»), то зараз він «увімкнений».

Докладніше

У Чарльза Дарвіна було мало часу на наукові, теологічні та моральні суперечки, породжені публікацією його «Походження видів» у 1859 році. Але не в Томаса Генрі Гакслі (1825–1895), який зразу пішов у бій, навіть охрестивши себе «бульдогом Дарвіна». Дарвін називав його: «Мій добрий і любий агент для поширення Євангелія – тобто Євангелія диявола» Саме Гакслі, а не Дарвін, захоплював та обурював публіку в 60-х роках ХІХ століття розмовами про наших предків-мавп й печерних людей. Лондон поступово став – від кардиналів до Карла Маркса – спокушеним та виснаженим його блискучими лекціями. «Бородаті робітники з мозолистими руками стікалися на його бесіди про походження людини. Він збирав натовпи, які сьогодні збирають євангелісти чи рок-зірки». «Його провокації породили... нову віру Заходу – агностицизм (він придумав це слово)».

Докладніше

Чарльз Дарвін в роки свого становлення перебував під впливом тогочасних ідей «розумного задуму», а саме відомого аргументу Вільяма Пейлі (William Paley). Згідно цього аргументу, пристрій годинникового механізму вказує на те, що він був створений розумним годинникарем, так і будова Всесвіту свідчить про розумного Творця. Дарвін згадував: «Мабуть, жодною книгою я не захоплювався так сильно, як «Природньою теологією» Пейлі. Аж до недавнього часу я міг переказати її напам'ять». Проте, майже все своє життя Дарвін присвятив спробам пояснити явний прояв задуму в природі, не вдаючись до таких ідей, як мета чи спрямовуючий розум. Він назвав себе агностиком й залишив нам своє «Релігійне переконання» (Religious Belief) в своїй Автобіографії, написаній у 1876 році, коли йому було 67.

Докладніше

У процесі становлення і синтетичного розвитку концепції самозародження життя переважали умоглядні гіпотези, які, проте, періодично чергувалися з експериментальними спробами довести або спростувати можливість самозародження. Крім класичних дослідів Реді і Пастера, експерименти з перевірки самозародження проводилися італійським абатом Л. Спалланцані (1729-1799) – він першим довів неможливість самозародження у мікроорганізмів, російським вченим М.М. Тереховським, хіміком Гей-Люссаком, біологом Ф. Пуше та іншими дослідниками. Але навіть блискучі досліди Пастера не поклали кінець науковим суперечкам про самовільне виникнення життя.

Докладніше

Жоден вчений не спостерігав появи клітини з неорганічних матеріалів за рахунок випадкових процесів. Спадкова послідовність життя може мати місце тільки за рахунок породження живими істотами нового покоління живих істот. Не будучи креаціоністом, Керкат (Gerald Allan Kerkut) – відомий британський зоолог і фізіолог, написав знаменну книгу («The Implications of Evolution» – «Наслідки еволюції»), яка викриває слабкості й помилки традиційного набору доказів на користь еволюції. На закінчення книги він говорить: «Існує теорія про те, що всі форми життя на землі походять від єдиного предка, який свого часу з'явився з неживої матерії. Цю теорію можна назвати «Загальною теорією еволюції». Дані, наведені на її доказ, недостатні для того, щоб вважати її чимось більш серйозним, ніж робоча гіпотеза. Між робочою гіпотезою й доведеним науковим фактом, безумовно, існує величезна різниця. Якщо філософські погляди людини дозволяють їй прийняти еволюцію в якості робочої гіпотези, то їй необхідно сприймати цю теорію тільки на рівні гіпотези, й не примушувати всіх інших приймати її, як встановлений факт».

Докладніше

У 2004 р журнал «Шпігель» (Spiegel) повідомив про те, що антрополог, професор Франкфуртського університету Р. Протч фон Цейтен (Reiner Protsch von Zieten), всесвітньо визнаний експерт в галузі радіовуглецевого датування, протягом 30 років спеціально спотворював дані радіовуглецевого аналізу викопних решток людини. Шило вилізло з мішку в 2001 році, коли антрополог Грейтсфальдского університету Томас Тербергер (Thomas Terberger) відправив кілька зразків викопних, датованих професором Протчем, в лабораторію радіовуглецевого датування в Оксфордському університеті для перевірки результатів. І почалося...

Докладніше

Життєво важливим класом білків є ферменти. Ферменти виконують роль каталізаторів, тобто вони прискорюють хімічні реакції, але при цьому самі вони під час реакції не витрачаються. Без ферментів багато найважливіших біохімічних реакцій протікали б занадто повільно для існування життя. Каталізатори не впливають на рівновагу, але тільки на швидкість, з якою досягається рівновага. Ефект досягається за рахунок зниження енергії активації, тобто зменшення енергії перехідного стану або проміжних продуктів реакції.

Докладніше

Багато біологів-еволюціоністів кажуть, що не можуть зрозуміти, як це креаціоністи, «навіть розумні, які мають наукові ступені в біології», можуть заперечувати еволюцію, коли «ми бачимо, що еволюція відбувається на наших очах». Для них легко спостережувані генетичні зміни в сьогоднішніх популяціях живих організмів представляються «очевидним» доказом реальності еволюції «від мікробу до людини». Потрібно лише достатня кількість часу, кажуть вони, щоб ці спостережувані маленькі зміни накопичилися, а потім, відфільтровані природним добором, продовжили собою ряд великих змін, в ході яких з первісного бульйону вийшли люди. Звучить досить логічно. Де ж помилка?

Докладніше

Відомо, що малярія - одна із найнебезпечніших хвороб людини. Вона передається через укуси комарів і є великою проблемою для країн із теплим кліматом, зокрема країн Африки. Причиною цієї хвороби є малярійний плазмодій - одноклітинний найпростіший, який паразитує в тілі комара. Через укус комара плазмодії потрапляють в кровоносну систему людини, де вони проникають в еритроцити і харчуються гемоглобіном. Гемоглобін - це білок, який відповідає за перенесення кисню.

Докладніше

Так що ж таке видоутворення, як утворюються нові види і чи можна ці процеси віднести на рахунок еволюції «від простішого до складнішого, по висхідній»?

Докладніше

В середині розвитку в усіх ембріонів хребетних є кілька складок в області шиї, біля глотки (фаринкс). Опуклі частини складок називають фарингеальними дугами, а увігнуті частини – зябровими щілинами. Однак фарингеальні складки - це не зябра. На фарингеальній стадії вони не є зябрами навіть у ембріонів риб.

Докладніше

Просуваючись у своїх дослідженнях, я поступово зрозумів, що еволюція виживає як парадигма тільки до того часу, поки докази зібрані й вибрані, а величезний запас даних, які накопичуються про життя, ігнорується.

Докладніше

У першій частині мова йшла про роль Р. А. Фішера у створенні неодарвіністської теорії (НДТ) на основі ідеї про те, що рецесивні шкідливі мутації можуть стати домінуючими й корисними.

Докладніше