Декілька високопоставлених учених вказали на непотрібність еволюції для прогресу науки, зокрема медицини.¹

Справді, еволюційне мислення шкодить науковому прогресу – згадайте, наприклад, тупикові аргументи про те, що деякі органи є непотрібними залишками еволюції, або ідею «сміттєвої ДНК». Але «істинно віруючі» часто намагаються наполягати, що дарвінізм веде до наукових проривів (особливо у медицині). Ймовірно, вони думають, що це змусить виборців та політиків думати, що викладання еволюції приносить користь суспільству.

Лікар Роберт Гейтенбі очолює відділення радіології в Онкологічному центрі імені Х. Лі Моффітта в Тампі, штат Флорида. Він став ініціатором зміни підходу до лікування раку від викорінення до управління. Журнал Wired повідомляє:

«На відміну від вашого типового лікаря, він також одержимий еволюційними принципами, які висунув понад 150 років тому Чарльз Дарвін».²

Тепер давайте прояснимо, що має на увазі дарвінізм. Дарвінізм стверджує, що всі форми життя розвинулися внаслідок природних процесів мутацій та природного добору з початкового випадкового джерела життя, якогось одноклітинного мікроба. Тобто людина, колібрі, шершень, оселедець, кінська редька, бактерії Haemophilus та решта живих істот «просто з’явились» в результаті цього процесу.

Еволюція має на увазі появу незліченної кількості нових властивостей у міру розвитку життя від «простих» форм до неймовірно складних – наприклад, кісток, м'язів та нервів там, де їх раніше не було. І єдиним механізмом цих інновацій є мутації – випадкові зміни у ДНК існуючого організму.

Потім природний добір віддає перевагу особинам з новими властивостями, і таким чином життя неминуче рухається вгору сходами пристосованості, що зростає.

Під час університетської еволюційної індоктринації Гейтенбі захопився історією про діамантову міль, чиї личинки поїдають капусту. Розпорошення інсектицидів у намаганні знищити міль ніколи не приносило результат, оскільки міль виробляла стійкість до різних хімікатів.

Успішною боротьба з міллю була лише у випадку, коли пестицид застосовувався після того, як популяція молі піднімалася вище за поріг, який міг завдати значної шкоди врожаю. Це дозволяло нестійким метеликам витіснити стійких так, що популяція стійких особин знижувалася до низького рівня.

Якщо пояснити простими словами, стійкі до пестицидів метелики були менш придатними для виживання у звичайному світі! Далі пестицид знищував 99% (припустимо) популяції, що не була стійка, кінцево рятуючи врожай.³ У присутності пестициду природний добір сприяє стійкому типу, але за відсутності пестициду добір сприяє не стійкому (не мутантному) типу.

Більше того, природний добір не був відкритий Дарвіном – біологи-креаціоністи писали про добір до Дарвіна,⁴ але вони правильно розглядали його як фактор збереження, коли організми, менш пристосовані до виживання через якийсь дефект, витісняються з популяції. Природний добір не можна ототожнювати з еволюцією; навіть деякі еволюціоністи, такі як доктор Джон Ендлер, говорять про це.⁵

Ми вже неодноразово показували, що стійкість до пестицидів та антибіотиків не підтверджує дарвінізм, просто тому, що механізм, у якому задіяні мутації, не створює абсолютно нових білків, а лише змінює білки, що існують. І, як правило, стійка форма, що мутувала, виявляється в чомусь збитковою, коли йдеться про виживання за відсутності пестициду або антибіотика.

Саме ця остання ідея, яка не є дарвінівським розумінням, надихнула Гейтенбі на підхід до лікування раку. Даний метод передбачає використання протиракового препарату для зменшення кількості ракових клітин, але не їх знищення. Як пояснюється у статті:

«Підхід Гейтенбі передбачає, що після припинення лікування стійкі до ліків ракові клітини реплікуватимуться повільніше, ніж чутливі до ліків клітини. Теорія ґрунтується на припущенні, що стійким раковим клітинам потрібно багато енергії для підтримки своєї броні проти ліків, покликаних їх знищити [іншими словами, вони менш пристосовані до виживання!] Під час перерв у лікуванні, як вважається, резистентні клітини, що потребують енергії, витісняються чутливими до ліків клітинами, яким потрібно менше ресурсів для нормального існування».²

Невелике дослідження було проведене на чоловіках із останньою стадією раку простати, у яких ракові клітини були стійкими до протиракового препарату. Чоловіки виживали довше, ніж при звичайному лікуванні, і при цьому їм було потрібно набагато менше (дорогого) препарату.

Успіх цього підходу був сприйнятий як свого роду підтвердження дарвінізму, але при критичному аналізі ми бачимо, що використані знання суперечать дарвінівським принципам. І знову Дарвін зазнає невдачі.