У листопаді 2017 році в журналі Quantitative Biology була опублікована дуже цікава стаття.¹ Автори піддали нищівній критиці твердження про еволюційне походження ферментів у бактерій, які розщеплюють нейлон. 

Нейлон – це синтетичний поліамід, вперше синтезований у 1935 році. З нейлонових волокон виготовляють тканини, з яких далі роблять спортивний та туристичний одяг, армійські вироби, гітарні струни тощо. Нейлонова тканина є легкою, еластичною, а також стійкою до зношування і вологи.

У 1975 році група японських вчених,² досліджуючи озера біля нейлонової фабрики, в які потрапляли стічні води після виробництва, виявила унікальний штам бактерій. Завдяки специфічним ферментам ці бактерії були здатні біодеградувати («поїдати») 6-аміногексанову кислоту – побічний продукт виробництва нейлону.

Подальші дослідження показали,³ що ферменти, які бактерії використовували для руйнування цієї хімічної сполуки, відрізнялися від ферментів інших бактерій, але були ефективними лише в біодеградації побічних продуктів виробництва нейлону. 

Групу ферментів, які здатні розкладати нейлон, умовно назвали нейлоназа.

Довгий час вважалося, що гени, які відповідають за синтез нейлонази у бактерій, апріорі були відсутні в біосфері до 1935 року. Так з’явилося переконання про недавнє еволюційне походження нейлоназ: вважається, що будь-який ген, який сьогодні кодує нейлоназу у бактерій, повинен був з’явитись після 1935 року. 

Кілька авторів (Ohno⁴ та Okada⁵) розробили гіпотетичні моделі того, як специфічний ген нейлонази міг виникнути абсолютно недавно (de novo). Вчені-еволюціоністи активно використовували приклад нейлонази як демонстрацію еволюції у дії.

Дехто заявляв, що фермент, який бере участь у даному процесі, з’явився внаслідок мутації, яка повністю змінила вихідний ген. Відповідно це розглядалося як хороший приклад того, як мутації можуть забезпечувати еволюцію шляхом природного добору.^{6, 7, 8, 9}

Проте у новій статті¹⁰ вчені наголошують, що прийняте в еволюційній спільноті вчених припущення, ніби гени нейлонази повинні були еволюціонувати нещодавно, більше не викликає довіри. Дослідники заявили про широке розповсюдження різноманітних ферментів-нейлоназ по всій біосфері. 

Автори звертають увагу на те, що ранні еволюційні моделі щодо можливого нещодавнього походження гена, який відповідає за синтез нейлонази, були некритично прийняті науковою спільнотою і що їх слід вважати спекулятивними.

Бактерії, які здатні розкладати нейлон, виявлені навіть в рослинах.¹¹ Такі бактерії також були виявлені в надзвичайно різноманітних природних середовищах, при чому часто в умовах, які далекі від будь-яких джерел синтетичних речовин. 

На сьогодні відомо, що існує понад 1800 мікроорганізмів, які мають гени, що кодують ферменти з нейлоназактивністю. І хоча ці ферменти ще не підтверджені експериментально, вони виявляють гомологію (подібність) з експериментально підтвердженими нейлоназами.

На додаток до вже відомих нейлоназ існують також інші ферменти – протеази, які продемонстрували таку саму нейлоназну активність¹² під час експерименту. Отже, загальна кількість організмів, які синтезують ферменти зі здатністю розкладати нейлон, може перевищувати десять тисяч. 

Таке розповсюдження нейлоназ та їх гомологів переконливо свідчить, що ці ферменти вже були поширені до 1935 року – задовго до того, як був синтезований сам нейлон. Це дуже схоже до того, коли стало відомо, що деякі віруси вже володіють стійкістю до антибіотиків, які ще не були винайдені.

В обох прикладах ми бачимо, що інформація для синтезу відповідних ферментів вже була закладена в ДНК мікроорганізмів із самого початку. Творець, у своєму передбаченні, заклав цю інформацію для вирішення численних проблем у цьому недосконалому світі. Тільки закривши очі в небажанні бачити очевидне, можна продовжувати вірити в те, що ці ферменти виникли в результаті некерованих еволюційних процесів.