Вчені стверджують, що еволюція проходить практично виключно за допомогою малих змін. Їй були потрібні сотні мільйонів років для створення існуючих типів, і, ймовірно, як мінімум сотні тисяч років для розвитку класів. І ми, нібито, можемо її спостерігати. 

Тому спочатку треба якомога конкретніше визначити, що розуміти під «великими» і «малими» змінами. З цією метою розглянемо поняття «мікроеволюція» і «макроеволюція».

Мікроеволюція — це еволюція всередині заданих ознак організації, кількісна зміна вже наявних органів, структур або типів будови. Макроеволюція — це виникнення нових, дотепер відсутніх органів, структур або типів будови. З цим пов’язане й виникнення якісно нового генетичного матеріалу. 

За цими визначеннями мікро- і макроеволюція відрізняються не кількісно, а якісно. Окрім цього дані поняття відповідають на різні питання, а саме: мікроеволюція — як оптимізуються наявні конструкції організмів, макроеволюція — як вперше виникають конструкції з функціями нового типу. 

Мікроеволюцію можна також описати як «варіації на тему» або «стратегії виживання», тому що вона охоплює спеціалізації в особливих умовах навколишнього середовища, оптимізації окремих ознак, точне налагодження або ж зворотній розвиток. Виходить, що й видоутворення потрапляє у сферу мікроеволюції, оскільки цей процес супроводжується спеціалізаціями, і це можна довести. 

Мікроеволюційними є й такі процеси, які ведуть до прояву генетично вже закладеної інформації, наприклад внаслідок дії подразників навколишнього середовища.

Тут напрошується класичний приклад дарвінових в’юрків з Галапагоських островів. На цих островах, що розташовані на відстані близько 1100 кілометрів на захід від Еквадору, живуть лише кілька груп організмів, серед яких багато видів в’юркових. Розрізняють 13 видів цих птахів. 

Дарвінові в’юрки відрізняються між собою, а також від континентальної форми, від якої вони, ймовірно, походять, здебільшого розміром тіла, кольором оперення та розміром і формою дзьоба. З цим пов’язані різні способи добування їжі. Важливо зауважити, що деякі види острівних в’юркових можуть утворювати гібриди, тож належать до того самого основного типу тварин. 

Таким чином, цей «чудовий експеримент філогенезу»¹ (за словами Іренеуса Ейбл-Ейбесфельдта, австрійсько-німецького біолога) є лише гарним прикладом мікроеволюції. 

Принципова помилка полягає в тому, що видимі зміни в пропорціях дзьобів вважають вираженням еволюції. Але основна конструкція дзьоба залишається однаковою, і ми можемо припустити, що всі варіанти є зворотніми. Тобто помісти птаха в протилежні умови навколишнього середовища — форма зміниться через декілька поколінь. 

Макроеволюція ж, з її новою генетичною інформацією, є незворотнім перетворенням. В даному прикладі мікроеволюція — це варіація форм дзьоба птахів. Він може бути коротким і товстим (пристосування для дзьобання твердого зерна), може бути довгим і тонким (пристосування для пошуку комах в корі дерева). Ніяких нових конструкції, структури, органу чи типу будови. Тобто ми можемо спостерігати пристосування до нових умов зовнішнього середовища, спеціалізацію, проявлення вже закладеної генетичної інформації (не нової!), іншими словами — мікроеволюцію.

В написанні використовувався матеріал з книги Р. Юнкера та З. Шерера «Еволюція. Критичний підручник», Мандрівець, Тернопіль, 2013