Ікони еволюції
Категорії / Еволюціонізм / Ікони еволюції / Прощавайте, метелики: класична еволюційна історія йде в небуття

Прощавайте, метелики: класична еволюційна історія йде в небуття

Класична історія із підручників про найвідоміших в Англії метеликів (п’ядун березовий –  Biston betularia) звучить так. Існують дві форми п’ядуна: світла і темна (з пігментом). Спричинене Індустріальною революцією забруднення вплинуло таким чином, що дерева стали темнішими (переважно через смерть лишайника світлого відтінку за рахунок накопичення сажі).

Мертві березові п’ядуни на стовбурі дерева під час проведення експерименту (див. посилання 4)Світлі форми метеликів, які раніше добре маскувались на такому ж світлому фоні оточуючого середовища, тепер стали легко помітними, тому птахи частіше їли їх. З часом частка темних метеликів різко збільшилась. Пізніше, коли забруднення було очищене, світа форма метеликів знову стала домінувати.

Зміна чисельності комах був ретельно задокументований: метеликів відловлювали за допомогою спеціальних пасток. Експерименті з повторного вилову підтвердили, що в забруднених лісах виживало більше особин темної форми, а з часом – навпаки. Крім того, вчені помітили (і зазняли на плівку), що птахи частіше їдять більш помітних комах на стовбурах дерев. 

Історія породила нескінченний еволюційний ентузіазм. Х. Б. Кеттлвелл, який проводив більшість класичних експериментів, сказав, що якщо б Дарвін побачив це, «він став би свідком завершення й підтвердження роботи свого життя».1

Насправді, навіть в своєму нинішньому вигляді вся ця історія демонструє ніщо інше як зсув частоти генів з одного боку в інший природним добором в межах одного створеного роду. Вона не пропонує нічого, що, навіть враховуючи мільйони років, може додати хоча б подобу складної інформації, яка необхідна для еволюції від амеби до людини.

Навіть Л. Харрісон Метьюс – біолог, якого поважають настільки, що навіть попросили написати передмову до «Походження видів» Дарвіна видання 1971 року – сказав у ньому, що приклад березового п’ядуна показав природний добір, але не «еволюцію у дії».

Однак, виявляється, що навіть така класична історія має купу критичних вад. Метелики цього виду навіть не відпочивають на стовбурах дерев протягом дня.

Кеттлвелл та інші приваблювали метеликів в лісні пастки або світлом, або випускаючи жіночі феромони – в кожному випадку комахи прилітали тільки вночі. Так де ж вони проводять день? Британський вчений Сіріл Кларк, який докладно досліджував березового п’ядуна, писав:

«Але проблема в тому, що ми не знаємо, де метелики відпочивають вдень… За 25 років ми знайшли тільки два п’ядуна на стовбурах дерев чи на стінах, які були поруч з нашими пастками (одного на відповідному фоні, а іншого – ні), і жодного в інших місцях».2

Метелики, яких використовували для експериментів з птахами (зняті на плівку), були лабораторного походження. Їх розміщував на стовбурах сам Кеттлвелл. Але ці комахи були такими кволими, що одного разу вченому навіть довелось розігрівати їх на капоті свого автомобіля.3

А як на рахунок фотографій метеликів на стовбурах дерев? В одній із робіт розповідається, як на дерево приклеювали п’ядуна.4 Біолог Массачусетського університету Теодор Сарджент допомагав приклеювати комах на дерева для документального фільма NOVA. Він каже, що в підручниках та фільмах було «багато підроблених фотографій».56

Інші дослідження показали дуже поганий зв’язок між покритими лишайником деревами і відповідними популяціями метеликів. Коли одна група вчених приклеїла мертвих п’ядунів до стовбура дерева в не забрудненому лісі, птахи, як і очікувалось, брали більш темних (менш замаскованих). Але пастки, які розставили дослідники, захопили в чотири рази більше темних метеликів, ніж світлих — це повна протилежність розповідям із підручників!7

Еволюційний біолог Чиказького університету Джеррі Койн згоден з тим, що історію з метеликом, який був «переможною картою в нашому рукаві», слід викинути.

Він каже, що усвідомлення ситуації викликало у нього те ж відчуття, як і тоді, коли він дізнався, що Санта Клауса не існує.5

На жаль, сотні мільйонів студентів були індокриновані «доказом еволюції», який пронизаний помилками, шахрайством та напівправдою.8

Вас також може зацікавити:

Посилання:

  1. H. Kettlewell (1959), ‘Darwin’s missing evidence’ in Evolution and the fossil record, readings from Scientific American, W.H. Freeman and Co., San Francisco, p. 23, 1978.

  2. C.A. Clarke, G.S. Mani and G. Wynne, Evolution in reverse: clean air and the peppered moth, Biological Journal of the Linnean Society 26:189–199, 1985; quote on p. 197.

  3. Calgary Herald, p. D3, 21 March 1999.

  4. D.R. Lees & E.R. Creed, Industrial melanism in Biston betularia: the role of selective predation, Journal of Animal Ecology 44:67–83, 1975.

  5. J.A. Coyne, Nature 396(6706):35–36, 1998.

  6. The Washington Times, p. D8, 17 January 1999.

  7. D.R. Lees & E.R. Creed, ref. 4.

  8. Необмежені еволюційними «просто так» історіями, дослідникитепер можуть почати шукати реальні причини цих змін у популяції. Чи може темна форма насправді мати якусь функцію, наприклад, поглинати більше тепла? Чи може вона відображати умови на стадії гусіні? В іншому нічному виді метеликів Сарджент помітив, що рослини, яким харчувались личинки, можуть викликати чи приглушати вираження такого «меланізма» дорослої особини (див. Sargent T.R. et al. in M.K. Hecht et al, Evolutionary Biology 30:299–322, Plenum Press, New York, 1998).