Космос
Креацентр > Статті > Космос > Свідоцтво молодості Землі та творіння

Свідоцтво молодості Землі та творіння

Землі всього кілька тисяч років. Це факт, ясно розкритий у Божому Слові. Таким чином, ми повинні очікувати, що знайдемо багато доказів для молодої Землі. І це те, що ми знаходимо ― в геології Землі, біології, палеонтології і навіть астрономії.

 Буквально сотні методів датування можуть бути використані для оцінки віку Землі, і переважна більшість з них вказують на набагато більш молодуЗемлю, ніж 4,5 мільярдівроків, заявлені секуляристами. У наступній серії статей надані відповіді, які дослідники вибрали в якості десяти кращих наукових доказів, що суперечать мільярдам років і підтверджують відносно молоду Землю та Всесвіт.

 Незважаючи на це багатство доказів, важливо розуміти, що з погляду спостережної науки ніхто не може абсолютно довести, наскільки молодий (або старий) Всесвіт. Тільки один метод датування абсолютно надійний ― свідок, що не бреше, у якого є всі докази, і який може відкрити нам, коли почався Всесвіт!

 І у нас є такий свідок ― Бог Біблії! Він дав нам конкретну історію, починаючи з шести днів творіння та потім докладні генеалогії, які дозволяють нам визначити, коли почався Всесвіт. Виходячи з цієї історії, початок був тільки близько шести тисяч років тому (близько чотирьох тисяч років від створення світу до Різдва Христового).

 У поспіху досліджуючи всі ці дивовижні наукові «докази» легко випустити з уваги загальну картину. Така гора наукових доказів, накопичених дослідниками, суперечить передбачуваним мільярдам років, так чому б ще більшої кількості людей не поспішити прийняти засновану на Біблії істину про молоду Землю?

 Проблема в тому, що, коли ми розглядаємо тему походження, всі так звані «свідчення» повинні бути витлумачені. Факти не говорять самі за себе. Інтерпретація фактів теперішнього часу стає особливо важкою при реконструкції історичних подій, які породили ці сучасні факти, тому що не завжди були присутні люди, які спостерігали б за всіма доказами і реєстрували б, як були отримані всі докази.

 Судмедексперти повинні зробити кілька припущень про речі, які вони не можуть спостерігати. Чим відрізнялася вихідна установка? Чи були різні процеси в грі? Чи була сцена пізніше забруднена? Всього лише одне невірне припущення або один крихітний шматочок відсутніх доказів може повністю змінити те, як вони реконструюють минулі події, які привели до сучасних доказів.Обговорюючи вік Землі, християни повинні бути готові пояснити важливість відправних точок. Біблія ― це правильна відправна точка. Це явлене Слово всемогутнього, вірного й щирого Творця, що був присутній, щоб спостерігати всі події земної історії і Який дав людству непогрішимий запис ключових подій в минулому.

 Біблія, дане нам Боже одкровення, дає нам підставу, яка дозволяє почати будувати правильний світогляд, щоб правильно зрозуміти, як сучасне та минуле пов'язані. Всі інші документи, написані людиною, помилкові, на відміну від «богодухновенного» непогрішимого Слова (2 Тимофія 3:16). Біблія ясно й безпомилково описує створення Всесвіту, Сонячної системи та Землі близько шести тисяч років тому. Ми знаємо, що це ― істина, заснована на авторитеті характеру Бога. «Тому що Він не міг поклястися ніким більшим, Він поклявся Самим Собою» (Євреїв 6:13).

В якомусь сенсі, свідоцтво Бога ― це все, що нам потрібно; але Сам Бог говорить нам надавати підстави для того, у що ми віримо (1 Петра 3:15). Тому також важливо проводити наукові дослідження (що є частиною панування над землею, як було сказано Адаму в книзі Буття 1:28). За допомогою цього дослідження ми можемо кинути виклик тим, хто відкидає ясне Слово Бога й захищати біблійний світогляд.

 Дійсно, свідоцтво Бога має відігравати таку центральну роль у нашому мисленні, що навіть називати його «найкращим» свідченням молодої Землі здається принизливим. Це, по правді кажучи, єдина підстава, на якій всі інші свідоцтва можуть бути правильно зрозумілі!

 Нижче наведені десять кращих наукових свідчень, що підтверджують існування молодої Землі та творіння.

 1: дуже мало відкладень на морському дні

 Якщо відкладення накопичувалися на морському дні протягом трьох мільярдів років, морське дно повинно бути забито відкладеннями на багато миль завглибшки.

 Щороку вода та вітер руйнують близько 20 мільярдів тонн бруду й уламків гірських порід з континентів і відкладають їх на морському дні1 (малюнок 1). Більша частина цього матеріалу накопичується у вигляді пухких відкладень поблизу материків. Проте середня товщина всіх цих відкладеньу глобальному масштабі по всьому морському дну не перевищує навіть 1300 футів (400 м).2

 Деякі відкладення, мабуть, видаляються, оскільки тектонічні плити повільно ковзають (на дюйм або два на рік) під континентами. За оцінками, таким чином щорічно видаляється близько 1 мільярда тонн осадів.3 Таким чином, чистий прибуток становить 19 мільярдів тонн на рік. При такій швидкості 1300 футів осадових порід будуть накопичуватися менше ніж за 12 мільйонів років, а не за мільярди років.

 Малюнок 1. Щорічно 20 мільярдів тонн бруду й уламків гірських порід змиваються в океан і скупчуються на морському дні. Тільки 1 мільярд тонн (5 відсотків) витягується тектонічними плитами. При таких темпах поточна товщина донних відкладень буде накопичуватися менше ніж за 12 мільйонів років. Такі відкладення легко пояснити тим, що вода стікає з континентів ближче до кінця потопу.

 Це свідоцтво має сенс у контексті біблійного потопного катаклізму, а не ідеї повільної і поступової геологічної еволюції. На останніх стадіях всесвітнього потопу, що тривав цілий рік, вода швидко стікала з несформованої суші, скидаючи її осадові маси в море. Таким чином, більшість донних відкладень швидко накопичувалося близько 4 350 років тому.4

 Рятувальні пристрої

 Прихильники старої Землі наполягають на тому, що в минулому донні відкладення накопичувалися набагато повільніше.Але цей рятувальний пристрій не «складається»! Як і шари відкладень на континентах, відкладення на континентальних шельфах і околицях (більшість донних відкладень) мають особливості, які однозначно вказують на те, що вони були відкладені набагато швидше, ніж сьогоднішні темпи. Наприклад, шари та структури різних розмірів зерен у цих відкладеннях такі ж, як і в результаті підводних зсувів, коли щільні потоки сміття (звані потоками каламутності) швидко течуть по континентальному шельфу, а потім опади осідають товстими шарами на великих територіях. Додаткова проблема для теорії старої Землі полягає в тому, що не існує ніяких доказів того, що велика кількість опадів була субдуктована та змішана в мантії.

 2: вигнуті кам'яні шари

 У багатьох гірських районах шари гірських порід товщиною в тисячі футів вигиналися й складалися без руйнування. Як це може статися, якщо вони були закладені окремо протягом сотень мільйонів років і вже затверділи?

 Затверділі шари гірських порід тендітні. Спробуйте коли-небудь зігнути бетонну плиту, щоб подивитися, що станеться! Але якщо бетон все ще вологий, то його можна легко сформувати та відлити в форму до схоплювання цементу. Той же принцип застосуємо й до верств осадових порід. Вони можуть бути зігнуті й складені незабаром після осадження осаду, перш ніж природні цементи отримають шанс зв'язати частки разом у тверді, крихкі породи.5

 Малюнок 2. Гранд-Каньйон зараз прорізає безліч скельних шарів. Раніше всі ці шари були підняті на їхню поточну висоту (піднесена, плоска область, відома як плато Кайбаб). Якимось чином вся ця послідовність була зігнута й складена без розриву. Це неможливо, якщо перший шар (піщаник Tapeats) був відкладений у Північній Америці за 460 мільйонів років до того, як був складний. Але всі верстви й раніше були б відносно м'якими та податливими, якби все це сталося під час недавнього всесвітнього потопу.

 Регіон навколо Гранд-Каньйону є прекрасним прикладом, що показує, як велика частина викопних шарів землі була складена швидко, і більшість з них були складені ще вологими. У стінах каньйону оголено близько 4 500 футів (1 370 м) викопних шарів, умовно позначених як кембрійський і пермскій.6Імовірно вони були відкладені протягом періоду, що тривав від 520 до 250 мільйонів років тому. Потім, що дивно, вся ця послідовність шарів піднялася на милю, близько 60 мільйонів років тому. Плато, крізь яке проходить Гранд-Каньйон, зараз знаходиться на висоті 7000-8000 футів (2 150 ― 3 450 м) над рівнем моря.

 Подумайте про це. Час між першими відкладеннями в Гранд-Каньйон (520 мільйонів років тому) і їхнім вигином (60 мільйонів років тому) склав 460 мільйонів років!

 Подивіться на фотографії деяких з цих шарів на краю плато, на схід від Гранд-Каньйону. Вся послідовність цих затверділих шарів осадових порід була зігнута й складена, але без руйнування (мал. 2).7 У нижній частині цієї послідовності знаходиться піщаник Tapeats, який має товщину 100-325 футів (30-100 метрів). Він зігнутий і складний на 90 ° (фото 1). Муавскій вапняк над ним також був зігнутий (фото 2).

 Фото 1. Вся послідовність осадових шарів, крізь які проходить Гранд-Каньйон, була зігнута й складена без руйнування. Це включає в себе стрічки пісковика, розташовані в нижній частині послідовності. (Тут зображена 90-градусна складка в Східному Гранд-Каньйоні.) (Фото надано Ендрю Снеллінг)

 Фото 2. Всі верстви, крізь які проходить Гранд-Каньйон, включаючи вапняк Муавія, показаний тут, були зігнуті без руйнування.) (Фото надано Ендрю Снеллінг)

Малюнок 3. Це явище не було регіональним.Пісковик Tapeats охоплює континент, і інші шари охоплюють велику частину земної кулі.

Проте, ймовірно, було потрібно 270 мільйонів років, щоб залягли саме ці верстви. Звичайно, за цей час піщаник на дні просох би, і піщинки склеїлися б разом, особливо з 4 000 футів (1 220 м) скельних шарів, які були б складені зверху та давили на нього. Єдине життєздатне наукове пояснення полягає в тому, що вся послідовність була відкладена дуже швидко ― модель створення вказує, що це зайняло менше року, під час глобального катаклізму потопу. Таким чином, 520 мільйонів років ніколи не було, і Земля молода.

Рятувальні пристрої

 Яке рішення пропонують прихильники старої Землі?Тепло й тиск можуть зробити шари твердих порід податливими, тому вони стверджують, що цей ефект повинен бути тим, що стався в Східному Гранд-Каньйоні, оскільки послідовність багатьох шарів вище притискала й нагрівала ці породи. Всього одна проблема: спека й тиск перетворили б ці шари в кварцит, мармур та інші метаморфічні породи. І все ж піщаник Tapeats ― це піщаник, осадова гірська порода!

 Але це складне становище ще гірше для тих, хто заперечує недавнє творіння Бога й потоп. Пісковик Tapeats і його еквіваленти можна простежити прямо через Північну Америку (малюнок 3)8 і далі направо через Північну Африку на південь від Ізраілю.9 Дійсно, вся осадова послідовність Гранд-Каньйону є невід'ємною частиною шести мегасеквенцій, що покривають Північну Амеріку.10 Тільки глобальний катаклізмпотопу міг перенести осадові породи, щоб брати в облогу товсті шари крізь кілька континентів один за іншим у швидкій послідовності в одній події.11

 3: м'які тканини в скам'янілостях

 Запитайте середнього непрофесіонала, звідки він знає, що Землі мільйони чи мільярди років, і ця людина, ймовірно, згадає динозаврів, які, як майже всі «знають», вимерли 65 мільйонів років тому. Проте недавнє відкриття доктора Мері Швейцер дало привід всім, крім переконаних еволюціоністів, засумніватися в цьому припущенні.

 Під мікроскопом Швейцера були вивчені фрагменти кісток скам'янілої стегнової кістки (стегнової кістки) тираннозавра Рекса, знайденого в формації Хелл-Крік у Монтані.На її здивування, на кістці були видні кровоносні судини того ж типу, що й у кістковому мозку, і вони містили те, що було схоже на червоні кров'яні клітини з ядрами, типовими для рептилій і птахів (але не ссавців). Здавалося, що судини навіть були вистелені спеціалізованими ендотеліальними клітинами, виявленими в усіх кровоносних судинах.

 Дивно, але кістковий мозок містив те, що здавалося гнучкою тканиною. Спочатку деякі скептично налаштовані вчені припустили, що бактеріальні біоплівки (мертві бактерії, зібрані в слизу) утворюють те, що тільки здається кровоносними судинами й кістковими клітинами. Нещодавно Швейцер і його колеги виявили біохімічні докази наявності непошкоджених фрагментів білка колагену, який є будівельним блоком сполучної тканини. Це важливо, тому що колаген є дуже характерним білком, що не виробляється бактеріями.12

 Деякі еволюціоністи різко критикували висновки Швейцера, тому що вони зі зрозумілих причин не хочуть визнавати існування кровоносних судин, клітин з ядрами, еластичності тканин і непошкоджених фрагментів білка в кістці динозавра, датованій 68 мільйонами років. Інші еволюціоністи, які вважають докази Швейцера занадто переконливими, щоб їх ігнорувати, просто роблять висновок, що існує якась раніше невідома форма скам'яніння, яка зберігає клітини та фрагменти білка протягом десятків мільйонів років.13 Немає потреби говорити, що жоден еволюціоніст публічно не розглядав можливістьтого, що скам’янілим динозаврам не мільйони років.

 Очевидне питання виникає з роботи Швейцера: чи можливо хоча б віддалено припустити, що кровоносні судини, клітини та фрагменти білка можуть існувати в значній мірі неушкодженими протягом 68 мільйонів років? Хоча багато хто вважає таке тривале збереження тканин та клітин вкрай малоймовірним, проблема полягає в тому, що ні про які людські або тваринні останки невідомо з упевненістю, що їм 68 мільйонів років (мал.4). Але якщо креаціоністи праві, більшість динозаврів були поховані під час потопу 3 000-4 000 років тому. Таким чином, можна очікувати збереження судин, клітин і складних молекул того типу, який Швейцер повідомляє для біологічних тканин, історично відомих від 3 000 до 4 000 років?

 Відповідь ― так. Багато досліджень єгипетських мумій і інших людей цього віку (підтверджені історичними свідченнями) показують всі види деталей, про які Швейцер повідомив у своєму T. rex. На додаток до єгипетських мумій, тирольська крижана людина, знайдена в Альпах в 1991 році (вважається, що їй близько 5 000 років відповідно до датування) показує таке неймовірне збереження ДНК та інших мікроскопічних деталей.

 Ми приходимо до висновку, що збереження судин, клітин і складних молекул у динозаврів повністю узгоджується з поглядом креаціоністів про молоду Землю, але вкрай неправдоподібно з погляду еволюціоністів про динозаврів, які вимерли мільйони років тому.

 Малюнок 4. Трохи шкіри: в основному неушкоджена мумія динозавра, названа Дакотою, була знайдена в утворенні Хелл-Крік на заході Сполучених Штатів у 2007 році. Деякі м'які тканини від довгошийого гадрозавра швидко збереглися як скам’янілості, наприклад луска з його передпліччя, показана тут.


 4: парадокс слабкого Сонця

 В даний час астрономи вважають, що енергія Сонця відбувається від злиття водню з гелієм глибоко в ядрі Сонця, але існує величезна проблема. Оскільки водень плавиться, він повинен змінити склад ядра Сонця, поступово збільшуючи температуру Сонця. Якщо це правда, то це означає, що Земля була холоднішою в минулому. Насправді, температура Землі була б нижче нуля 3,5 мільярда років тому, коли ймовірно розвивалося життя.

 Швидкість ядерного синтезу залежить від температури.Оскільки температура ядра Сонця збільшується, вихід енергії Сонця також повинен збільшуватися, змушуючи його світитися з плином часу. Розрахунки показують, що Сонце стане яскравішим на 25 відсотків через 3,5 мільярда років. Це означає, що раннє Сонце було б слабкіше, нагріваючи Землю на 31° F (17° C) менше, ніж сьогодні.Це нижче нуля!

 Але еволюціоністи визнають, що немає ніяких доказів цього в палеонтологічному літописі. Вони навіть називають цю проблему парадоксом слабкого молодого Сонця. Хоча це не проблема протягом багатьох тисяч років, це проблема, якщо світові мільярди років.

Рятувальні пристрої

 Протягом багатьох років, вчені запропонували кілька механізмів, щоб пояснити цю проблему. Ці припущення вимагають змін в атмосфері Землі. Наприклад, більше парникових газів,на початку історії Землі, зберігало б більше тепла, але це означає, що парникові гази повинні були поступово зменшуватися, щоб компенсувати яскраве сонце.

 Жодне з цих припущень не може бути доведено, оскільки немає ніяких доказів. Крім того, важко повірити, що механізм, абсолютно не пов'язаний з яскравістю сонця, може так точно компенсувати випромінювання сонця, яке змінюється протягом мільярдів років.

 5: швидко загасаюче магнітне поле

 Земля оточена магнітним полем, яке захищає живі істоти від сонячної радіації. Без нього життя не могло б існувати. Ось чому вчені були здивовані, виявивши, що поле швидко зношується.За нинішні швидкості поля, отже, Землі могло бути не більше 20 000 років.

 Кілька вимірювань підтверджують цей розпад. Відтоді як у 1845 році почалися вимірювання, загальна енергія, накопичена в магнітному полі Землі, затухала зі швидкістю 5 відсотків у стороків.14 Археологічні вимірювання показують, що поле було на 40 відсотків сильніше в 1000 році н.е.15 Останні записи Міжнародного геомагнітного еталонного поля, найточніші з коли-небудь зроблених, показують чисту втрату енергії в 1,4 відсотка всього за три десятиліття (1970-2000 роки).16 Це означає, що енергія поля зменшується вдвічі кожні 1465 років або близько того.

 Малюнок 5. Креаціоністи припустили, що магнітне поле Землі викликане вільно загасаючим електричним струмом у ядрі Землі. (Прихильники старої Землі змушені прийняти теоретичний, процес, що самопідтримується, відомий як динамо-модель, який суперечить деяким основним законам фізики.) Достовірні, точні, опубліковані геологічні польові дані переконливо підтвердили цю модель молодої Землі.

 Креаціоністи припустили, що магнітне поле Землі викликане вільно загасаючим електричним струмом у ядрі Землі. Це означає, що електричний струм природним чином втрачає енергію або «розпадається», проходячи через металеве ядро. Хоча вона відрізняється від найбільш загальноприйнятої традиційної моделі, вона узгоджується з нашими знаннями про те, що становить ядро Землі.17 Крім того, виходячи з того, що ми знаємо про властивості провідності рідкого заліза, цей вільно загасаючий струм повинен був початися, коли утворилося зовнішнєядро Землі. Проте якби ядру було більше 20 000 років, то початкова енергія зробила б Землю занадто гарячою, щоб покрити її водою, як показує книга Буття 1:2.

 Достовірні, точні, опубліковані геологічні польові дані переконливо підтвердили модель молодої Землі: вільно загасаючий електричний струм у зовнішньому ядрі генерує магнітне поле.18 Хоча це поле кілька разів змінювало напрям під час катаклізму потопу, коли зовнішнє ядро було перемішане (мал.5), полешвидко й безперервно втрачало повну енергію з моменту створення (мал. 6). Все це вказує на те, що Землі та магнітному полю всього близько 6 000 років.19

Рятувальні пристрої

Прихильники старої Землі стверджують, що її вік перевищує 4,5 мільярда років, тому вони вважають, що магнітне поле повинно бути самопідтримуваним. Вони пропонують складний теоретичний процес, відомий як динамо-модель, але така модель суперечить деяким основним законам фізики. Крім того, їхня модель не в змозі пояснити сучасний, виміряний електричний струм на морському дні.20 І вона не може пояснити минулі зміни поля, незважаючи на комп'ютерне моделювання.21

 Щоб врятувати свою теорію про стару Землю та динамо, деякі вчені припустили, що розпад магнітного поля є лінійним, а не експоненціальним, незважаючи на історичні виміри та десятиліття експериментів, що підтверджують експонентний розпад. Інші припустили, що міцність деяких компонентів збільшується, щоб компенсувати інші компоненти, які розпадаються. Це твердження є результатом плутанини в питанні про різницю між інтенсивністю магнітного поля та його енергією й було категорично спростовано фізиками-креаціоністами.22

 Малюнок 6. Магнітне поле Землі швидко й безперервно втрачало повну енергію з моменту свого виникнення, незалежно від того, яка модель була прийнята для пояснення його магнетизму. Відповідно до моделі динамічного розпаду креаціоністів, магнітне поле Землі втратило більше енергії під час повені, коли зовнішнє ядро було перемішане й поле кілька разів змінювало напрям.

 6: гелій в радіоактивних породах

 При радіоактивному розпаді урану й торію, що містяться в гірських породах, утворюється багато гелію. Оскільки гелій є другим найлегшим елементом і благородним газом — тобто він не з'єднується з іншими атомами — він легко дифундує (просочується) і, в решті решт, випаровується в атмосферу. Гелій розсіюється так швидко, що весь гелій повинен був проникнути менш ніж за 100 000 років.Так чому ж ці камені все ще повні атомів гелію?

 При бурінні глибоких докембрійських (допотопних) гранітних порід у Нью-Мексико геологи витягли зразки кристалів циркону (силікату цирконію) з різних глибин. Кристали містили не тільки уран, але й велику кількість гелію.23 Чим гарячіше скелі, тим швидше гелій повинен зникнути, тому дослідники були здивовані, коли виявили, що найглибші і, отже, найгарячіші циркони (при 387° F або 197° C) містять набагато більше гелію, ніж очікувалося. До 58 відсотків гелію, який уран міг коли-небудь зробити, все ще присутні в кристалах.

 Малюнок 7. Радіоактивні елементи в гірських породах виробляють багато гелію, коли вони розпадаються;і цей газ швидко вислизає в атмосферу, особливо коли камені гарячі. Проте радіоактивні породи в земній корі містять багато гелію. Єдине можливе пояснення: гелій не встиг втекти!


 Швидкість витоку гелію була визначена в кількох експеріментах.24 Всі вимірювання узгоджуються. Гелій дифундує так швидко, що весь гелій у цих кристалах циркону повинен був проникнути менш ніж за 100 000 років. Той факт, що так багато гелію все ще там, означає, що їм не може бути 1,5 мільярда років, як передбачає датування урану свинцем. Дійсно, використовуючи виміряну швидкість дифузії гелію, ці допотопні породи мають середній «дифузний вік» всього 6 000 (± 2 000) років.25

 Ці експериментально певні та відтворювані результати, засновані на добре вивченому фізичному процесі дифузії, таким чином, переконливо демонструють, що цим цирконам всього кілька тисяч років. Передбачуваний вік у 1,5 мільярда років заснований на неперевірених припущеннях радіоізотопного датування, які в корені невірні.26

 Ще одним свідченням молодості Землі є низька кількість гелію в атмосфері. Виміряна швидкість витоку газоподібного гелію в атмосферу.27 Незважаючи на те, що деяка кількість гелію випаровується в космічний простір, цієї кількості все ще недостатньо, якщо вік Землі перевищує 4,5 мільярда років (мал.7).28 Насправді, якщо миприпустимо, що у вихідній атмосфері не було гелію, то весь гелій накопичився б всього за 1,8 мільйона років навіть з еволюційного погляду.29 Але якщо взяти до уваги катастрофічний потоп — потоп, який швидко викинув у атмосферу величезну кількість гелію, — товін міг накопичитися всього за 6 000 років.30

Рятувальні пристрої

 Настільки кричущим і руйнівним є дивно велика кількість гелію, що прихильники старої Землі намагалися дискредитувати цей доказ.

 Один критик припустив, що гелій не весь походить від розпаду урану в кристалах циркону, але багато розсіюється в них з навколишніх мінералів. Але ця пропозиція ігнорує вимірювання, що показують, що в навколишніх мінералах міститься менше гелію. Через добре встановлений закон дифузії фізики гази завжди дифундують з областей з більш високою концентрацією в навколишні області з більш низькою концентрацією.31

 Інший критик припустив, що краї кристалів циркону повинні були зупинити витік гелію, ефективно «розливаючи» гелій всередині цирконів. Проте це припущення також було легко спростовано, тому що кристали циркону вклинюються між плоскими листами слюди, а не загорнуті в них, так що гелій може легко текти між листами необмежено.32 Всі інші критики отримали відповіді.33 Таким чином, всі наявні дані підтверджують, що справжній вік цих цирконів іу гранітних порід, які вміщають їх, становить лише 6 000 (± 2 000) років.

7: вуглець-14 у скам'янілостях, вугіллі та алмазах


 Малюнок 8. Морська істота, звана амонітом, була виявлена недалеко від Реддінга, штат Каліфорнія, в супроводі скам'янілого дерева. Обидві скам'янілості затверджуються шарами, датованими 112-120 мільйонами років, але дали радіовуглецевий вік тільки тисяч років.


 Вуглець-14 (або радіовуглець) — це радіоактивна форма вуглецю, яку вчені використовують для датування копалин. Але він розпадається так швидко — з періодом напіврозпаду всього 5 730 років — що ніщо, як очікується, не залишиться в скам'янілостях всього через кілька сотень тисяч років. Проте вуглець-14 був виявлений в «стародавніх» скам'янілостях — імовірно до сотень мільйонів років — з перших днів радіовуглецевого датування.34

 Навіть якби кожен атом на всій Землі був вуглецем-14, вони розпадалися б так швидко, що жодного вуглецю-14 не залишилося б на Землі всього через 1 мільйон років. Всупереч очікуванням, тільки в період з 1984 по 1998 рік у науковій літературі повідомлялося про вуглець-14 в 70 зразках, отриманих з викопних, вугілля, нафти, природного газу та мармуру, що представляють собою викопну частину геологічного літопису, ймовірно що охоплює більше 500 мільйонів років. Всі вони містили радіовуглець.35 Крім того, аналіз скам'янілих зразків деревини та вугілля, вік яких приблизно становить 32-350 мільйонів років, показав вік від 20 000 до 50 000 років з використанням датування за вуглецем-14.36 Скам'яніла морська істота та деревина на малюнку 8дають радіовуглецевий вік всього в кілька тисяч років. Алмази ймовірно віком від 1 до 3 мільярдів років так само давали вуглець-14 віком всього 55 000 років.37

 Навіть це занадто старе, коли ви розумієте, що ці століття припускають, що магнітне поле Землі завжди було постійним. Але в минулому воно було сильніше, захищаючи атмосферу від сонячної радіації і зменшуючи виробництво радіовуглецю. В результаті, минулі істоти мали набагато менше радіовуглецю в своїх тілах, і їхня смерть сталася набагато пізніше, ніж повідомляють вчені!

 Таким чином, радіовуглецевий вік всіх викопних і вугілля повинен бути зменшений до менш ніж 5000 років, що відповідає термінам їхнього поховання під час потопу. Вік алмазів слід звести до приблизного часу біблійного створення світу — близько 6 000 років назад.38

Рятувальні пристрої

 Захисники старої Землі повторюють ті ж самі два побиті захисти, хоча вони були голосно зруйновані багато років тому. Перший говорить: «Це все забруднення». Проте протягом 30 років радіовуглецеві лабораторії AMS піддавали всі зразки, перш ніж вони датували їх вуглецем-14, повторним жорстоким обробкам сильними кислотами та відбілювачами, щоб позбавити їх від всіх забруднень.39 І коли інструменти випробовуються з порожніми зразками, вони дають нульовий радіовуглець,тому не може бути ніяких проблем з забрудненням або приладами.

 Другий говорить: «Новий радіовуглець утворився безпосередньо в скам'янілостях, коли поруч уран,який розкладається, бомбардував сліди азоту в похованих скам'янілостях». Вуглець-14 дійсно утворюється в результаті такого перетворення азоту, але фактичні розрахунки переконливо показують, що цей процес не призводить до таких рівнів радіовуглецю, які лабораторії світового класу виявили у викопних, вугіллі та алмазах.40

 8: недовговічні комети

 Комета проводить більшу частину свого часу далеко від Сонця в глибокому холоді космосу. Але одного разу на кожній орбіті комета підходить дуже близько до Сонця, дозволяючи сонячному теплу випаровувати більшу частину льоду комети й виштовхувати пил, щоб сформувати гарний хвіст. Комети мають невелику масу, тому кожен близький прохід до Сонця значно зменшує розмір комети, і, в решті решт, комети зникають. Вони не можуть існувати мільярди років.

 Два інших механізми можуть знищити комети — викид з Сонячної системи та зіткнення з планетами. Викид відбувається, коли комети проходять дуже близько до великих планет, особливо Юпітера, і гравітація планет викидає їх з Сонячної системи. Хоча викиди спостерігалися багато разів, перше зіткнення, яке спостерігалося, було в 1994 році, коли комета Шумейкер-Леві IX врізалася в Юпітер.

 Враховуючи швидкість втрат, легко обчислити максимальний вік комет. Цей максимальний вік становить усього кілька мільйонів років. Очевидно, що їхня поширеність має сенс, якщо вся Сонячна система була створена всього кілька тисяч років тому, але не в тому випадку якщо вона виникла мільярди років тому.

 Рятувальні пристрої

Астрономи-еволюціоністи відповіли на це питання, стверджуючи, що комети повинні відбуватися з двох джерел. Вони припускають, що пояс Койпера за орбітою Нептуна містить коротко-періодичні комети (комети з орбітами менше 200 років), а набагато більша, віддалена хмара Оорта містить довгоперіодичні комети (комети з орбітами більше 200 років).

 Проте, немає ніяких доказів передбачуваної хмари Оорта, і, ймовірно, ніколи не буде. За останні 20 років астрономи виявили тисячі астероїдів, що обертаються навколо Нептуна, і вони, як передбачається, є поясом Койпера. Проте великий розмір цих астероїдів (Плутон — один з найбільших) і різниця в складі між цими астероїдами та кометами спростовують цей висновок.

 9: дуже мало солі в море


 Малюнок 9. Щороку континенти, атмосфера й морське дно додають 458 мільйонів тонн солі в океан, але тільки 122 мільйони тонн (27 відсотків) видаляються. При таких темпах сьогоднішня солоність була б досягнута через 42 мільйони років. Але Бог спочатку створив солоний океан для морських істот, а потоп швидко додав більше солі.


 Якщо світові океани існують вже три мільярди років, як вважають еволюціоністи, вони повинні бути заповнені набагато більшою кількістю солі, ніж океани містять сьогодні.

 Щорічно річки, льодовики, підземні просочування, атмосферний і вулканічний пил скидають в океани велику кількість солі (мал. 9). Розглянемо приплив переважної солі, хлориду натрію (кухонної солі). Близько 458 мільйонів тонн натрію змішується в океанській воді щороку,41 але тільки 122 мільйони тонн (27 відсотків) видаляється іншими природними процессамі.42

 Якби морська вода спочатку не містила натрію (солі), а натрій накопичувався б із сьогоднішньою швидкістю, то сьогоднішня солоність океану була б досягнута всього за 42 мільйони років43 — тільки близько 1/70 від трьох мільярдів років, запропонованих еволюціоністами. Але ці припущення не враховують імовірність того, що Бог створив морський океан для всіх морських істот, створених в 5-й день. Крім того, катаклізм всесвітнього потопу, що тривав рік, повинен був скинути безпрецедентну кількість солі в океан через ерозію, осадонакопичення та вулканізм. Таким чином, сьогоднішня солоність океану має набагато кращий сенс у біблійному масштабі часу близько шести тисяч років.44

Рятувальні пристрої

 Ті, хто вірить в існування океану, якому три мільярди років, кажуть, що в минулому входи натрію повинні були бути менше, а виходи більше. Проте навіть найщедріші оцінки можуть лише розтягнути тимчасові рамки накопичення до 62 мільйонів років.45 Учені-староземельці також стверджують, що величезні кількості натрію видаляються під час формування базальтів на серединно-океанічних хребтах,46 але це ігнорує той факт, що натрій повертається в океан, коли базальти морського дна віддаляються від хребтів.47

 10: ДНК у «стародавніх» бактеріях

 У 2000 році вчені заявили, що «воскресили» бактерії, названі бактеріями Лазаря, виявлені в кристалі солі, вік якого зазвичай становить 250 мільйонів років. Вони були вражені тим, що ДНК бактерій була дуже схожа на сучасну бактеріальну ДНК. Якби сучасні бактерії були результатом 250 мільйонів років еволюції, їхня ДНК повинна була б сильно відрізнятися від бактерій Лазаря (грунтуючись на відомих швидкостях мутацій). Крім того, вчені були здивовані, виявивши, що ДНК все ще залишалася неушкодженою після передбачуваних 250 мільйонів років. ДНК зазвичай швидко руйнується, навіть в ідеальних умовах. Навіть еволюціоністи згодні з тим, що ДНК в бактеріальних суперечках (сплячому стані) не повинна зберігатися більше мільйона років.Їхнє скрутне становище має велике значення.

Проте відкриття бактерій Лазаря не шокує й не дивує, коли ми формуємо наші очікування на біблійних оповіданнях. Наприклад, Ноїв потоп, імовірно, відклав соляні пласти, які були домом для бактерій. Якщо вік бактерій Лазаря становить всього близько 4 350 років (приблизна кількість років, що минули з часу Всесвітнього потопу), їхня ДНК, швидше за все, буде неушкодженою та схожою на сучасні бактерії.

 Рятувальні пристрої

 Деякі вчені відкинули це відкриття й вважають, що бактерії Лазаря є забрудненням від сучасних бактерій. Але вчені, які виявили бактерії, захищають суворі процедури, які використовуються, щоб уникнути забруднення. Вони стверджують, що стародавній вік дійсний, якщо бактерії мали більш тривалий час генерації, різні швидкості мутації і/або аналогічні тиску відбору в порівнянні з сучасними бактеріями. Звичайно, ці «рятувальні пристрої» — всього лише припущення, щоб дані відповідали їхньому світогляду.


 Автор: д-р Ендрю А. Снеллінг, д-р Девід Ментон, д-р Денні Р. Фолкнер і д-р Джорджія Пурдю

 Дата публікації: 29 листопада 2019 року

 Джерело: Answers In Genesis


 Переклад: Горячкіна Г.

 Редактор: Недоступ А.


 Посилання:

 1. Джон Д. Мілліман і Джеймс П. Н. Сивіцкі, Геоморфічний/тектонічний контроль скиду осадів у океан: значення малих гірських річок, The Journal of Geology 100 (1992): стор. 525-544.

 2. Вільям У. Хей, Джеймс Л. Слоан II і Крістофер Н. Уолд, Масовий/віковий розподіл і склад відкладень на дні океану та глобальна швидкість субдукції відкладень, Journal of Geophysical Research 93, № 12 (1998): стор. 14,933-14,940.

 3.Там же.

4. Для більш повного лікування та отримання додаткової інформації див. Джон Д. Морріс, Молода Земля (Green Forest, AR: Master Books, 2000), стор. 88-90; Ендрю А. Снеллінг, Катастрофічне минуле Землі: геологія, створення світу та потоп (Dallas, TX: Institute for Creation Research, 2009), стор. 881-884.

 5. Р. E. Гудман, Введення в механіку гірських порід (New York: John Wiley and Sons, 1980);Сем Боггс-мол., Принципи седиментології і стратиграфії (Upper Saddle River, NJ: Prentice-Hall, 1995), стор. 127-131.

6. Стенлі С. Бьюсі та Майкл Моралес, ред. Геологія Гранд-Каньйону, 2-е видання (New York: Oxford University Press, 2003).

 7. Ендрю А. Снеллінг, Шари гірських порід складені, а не зруйновані, Answers 4, № 2 (квітень-червень 2009 р): стор. 80-83.

 8. Ф. Алан Ліндберг, Кореляція стратиграфічних одиниць Північної Америки (COSUNA), серія кореляційних діаграм (Tulsa, OK: American Association of Petroleum Geologists, 1986).

 9. Ендрю А. Снеллінг, Геологія Ізраїлю в рамках історії біблійного створення-потопу: 2. Скелі потопу, Answers Research Journal 3 (2010): стор. 267-309.

 10. Л. Л. Слосс, Послідовності в Кратонічних надрах Північної Америки, Geological Society of America Bulletin 74 (1963): стор. 93-114.

11. Для більш повної обробки та додаткової інформації див. Moрріс, Молода Земля, стор.106-109; Снеллінг, Катастрофічне минуле Землі: геологія, створення світу та потоп, стор.528-530, 597-605.

 12. Див. Оглядову статтю Швейцера, Кров з каменю, Scientific American (грудень 2010): стор. 62-69.

 13. Маркус Росс, Ці не надто сухі кістки, Answers (січень-березень 2010): стор. 43-45.

 14. A. Л. MакДональд і Р. Х. Ганста, Аналіз магнітного поля Землі з 1835 по 1965, ESSA Technical Report, IER 46-IES 1 (Washington, DC: U. S. Government Printing Office, 1967).

15. Меррілл Р. Т., і М. У. МакЕлхайні, Магнітне поле Землі (London: Academic Press, 1983), стор. 101-106.

 16. Ці вимірювання були зібрані Міжнародним геомагнітним еталонним полем. Див. Д. Р. Хамфріс, Магнітне поле Землі все ще втрачає енергію, Creation Research Society Quarterly 39, № 1 (2002): стор.1-11.

 17. Томас Г. Барнс, Розпад магнітного поля Землі та геохронологічні наслідки, Creation Research Society Quarterly 8, № 1 (1971): стор. 24-29; Томас Г. Барнс, Походження й доля магнітного поля Землі, Технічна монографія № 4, 2-е видання (Santee, CA: Institute for Creation Research, 1983).

 18. Д. Р. Хамфріс, Реверси магнітного поля Землі під час біблійного потопу, в Матеріалах Першої міжнародної конференції з креаціонізму, том. 2, Е. Р. Волш, С. Л. Брукс, С. Р. Кроуелл, ред. (Pittsburgh, PA: Creation Science Fellowship, 1986), стор. 113-126.

19. Для більш повної обробки та отримання додаткової інформації див. Морріс, Молода Земля, стор. 74-85; Снеллінг, Катастрофічне минуле Землі: геологія, творіння і потоп, стор. 873-877.

 20. Л. Я. Ланцеротті та співавт., Вимірювання великомасштабного потенціалу Землі на постійному струмі й можливі наслідки для геомагнітного динамо, Science 229, № 4708 (1985): стор. 47-49.

 21. Д. Рассел Хамфріс, Чи можуть еволюціоністи зараз пояснити магнітне поле Землі?, Creation Research Society Quarterly 33, № 3 (1996): стор.184-185.

 22. Д. Рассел Хамфріс, Фізичний механізм звернення магнітного поля Землі під час потопу, в Матеріали Другої міжнародної конференції з креаціонізму, т. I 2, стор. 129-142.

 23. Р. В. Джентрі, Г. Л. Гліш і Е. Х. Макбіл, Диференційне утримання гелію в цирконію: наслідки для локалізації ядерних відходів, Geophysical Research Letters 9, № 10 (1982): стор. 1129-1130.

 24. С. В. Рейнерс, А. К. Фарлі, і Дж. Хікс, Дифузія і (U-е)/термохронометрія циркону: перші результати з туфу Фіш-Каньйону і Голд-Бьютт, штат Невада, Tectonophysics 349, № 1-4 (2002): стор. 297-308; Д. Рассел Хамфріс і співавт., Швидкості дифузії гелію підтримують прискорений ядерний розпад, в Матеріалах П'ятої міжнародної конференції з креаціонізму, Р. Л. Іврі-мл., ред. (Pittsburgh, PA: Creation Science Fellowship, 2003), стор. 175-196; Д. Рассел Хамфріс, Молодий гелевий дифузний вік цирконів підтримує прискорений ядерний розпад, в Радіоізотопи та вік Землі: результати дослідницької ініціативи креаціоністів молодої Землі, Л. Вардіман, Е. А. Снеллінг і Е. Ф. Чаффін, ред. (El Cajon, CA: Institute for Creation Research, and Chino Valley, AZ: Creation Research Society, 2005), стор. 25-100.

 25. Хамфріс і ін., Швидкості дифузії гелію підтримують прискорений ядерний розпад; Хамфріс, Молодий вік дифузії гелію цирконів підтримує прискорений ядерний розпад.

26. Ендрю А. Снеллінг, Радіометричне датування: назад до основ, Answers 4, № 3 (липень-вересень. 2009): стор. 72-75; Ендрю А. Снеллінг, Радіометричне датування: проблеми з припущеннями, Answers 4, № 4 (жовтень-грудень. 2009): стор. 70-73.

27. Г. Е. Хатчінсон, маргінали, American Scientist 35 (1947): стор. 118; Мелвін А. Кук, Де знаходиться радіогенний гелій Землі?, Nature 179, № 4557 (1957): стор. 213.

 28. С. Дж. Уокер, Еволюції атмосфери (London: Macmillan, 1977); Дж Чемберлен і Д. М. Хант, Теорія планетних атмосфер, 2-е видання (London: Academic Press, 1987).

 29. Ларрі Вардіман, Вік атмосфери Землі: дослідження потоку гелію через атмосферу (El Cajon, CA: Institute for Creation Research, 1990).

 30. Для більш повного лікування та додаткової інформації див. Moрріс, Молода Земля, стор. 83-85; ДеЯнг, Tисячі ... не мільярди, стор. 65-78; Снеллінг, Катастрофічне минуле Землі: геологія, створення та потоп, стор. 887-890.

 31. Д. Рассел Хамфріс і співавт., Вік дифузії гелію 6 000 років підтримує прискорений ядерний розпад, Creation Research Society Quarterly 41, № 1 (2004): стор.1-16.

 32. Хамфріз, Молодий гелевий дифузний вік цирконів підтримує прискорений ядерний розпад.

 33. Д. Рассел Хамфріс, Критики гелієвих доказів для молодого світу тепер здаються мовчазними, Journal of Creation 24, № 1 (2010): стор. 14-16; Д. Рассел Хамфріс, Критики гелієвих доказів для молодого світу тепер здаються мовчазними?, Journal of Creation 24, № 3 (2010): стор. 35-39.

 34. Роберт Л. Уайтлоу, Час, життя та історія в світлі 15 000 радіовуглецевих дат, Creation Research Society Quarterly 7, № 1 (1970): стор.56-71.

 35.Пол Гім, Вміст вуглецю-14 у викопному вуглецю, Origins 51 (2001): стор. 6-30.

 36. Джон Р. Баумгарднер і співавт., Вимірні 14C у скам'янілих органічних матеріалах: підтвердження моделі створення та потопу на молодій Землі, в Матеріалах П'ятої міжнародної конференції з креаціонізму, Р. Л. Іврі-мл., ред. (Pittsburgh, PA: Creation Science Fellowship, 2003), стор. 127-142.

 37. Джон Р. Баумгарднер, 14C докази недавнього всесвітнього потопу і молодої Землі, в Радіоізотопи і вік Землі: результати креаціоністської дослідницької ініціативи молодої Землі, стор. 587-630.

 38. Для більш повного лікування та додаткової інформації див. Д. Б. ДеЯнг, Tисячі ... не мільярди, стор. 45-62, Снеллінг, Катастрофічне минуле Землі: геологія, створення та потоп, стор. 855-864; Ендрю А. Снеллінг, Датування вуглецю-14 — розуміння основ, Answers 5, № 4 (жовтень-грудень 2010): стор. 72-75; Ендрю А. Снеллінг, Вуглець-14 в скам'янілостях і алмазах — дилема еволюції, Answers 6, № 1 (січень-березень 2011): стор. 72-75; Ендрю А. Снеллінг, 50 000-річні копалини — креаціоністська головоломка, Answers 6, № 2 (квітень-червень 2011): стор. 70-73.

 39. Ендрю А. Снеллінг, Радіовуглецевий вік скам’янілих амонітів і деревини в крейдяних шарах поблизу Реддінг, Каліфорнія, Answers Research Journal 1 (2008): стор. 123-144.

 40. Баумгарднер, 14C докази недавнього всесвітнього потопу та молодої Землі, стор. 614-616.

 41. Meйбек М., Концентрації потоків флюїдів у мажорі та допоміжних середовищах, Revue de Géologie Dynamique et de Géographie Physique 21, № 3 (1979): стор. 215.

 42. Ф. Л. Сейлс і П. С. Мангельсдорф, Катіонообмінні характеристики Амазонки зі зваженими опадами і її реакція з морською водою, Geochimica et Cosmochimica Acta 43 (1979): стор. 767-779.

 43. Стівен А. Остін і Д. Рассел Хамфріс, Недостатня сіль моря: дилема для еволюціоністів, в Матеріалах Другої міжнародної конференції з креаціонізму, стор. 17-33.

 44. Для більш повного очищення та отримання додаткової інформації див. Морріс, Молода Земля, стор. 85-87;Снеллінг, Катастрофічне минуле Землі: геологія, творіння та потоп, стор. 879-881.

 45. Остін і Хамфріс, Відсутність солі в морі: дилема для еволюціоністів.

 46. Гленн Р. Мортон, Сіль в море, http://www2.asa3.org/archive/evolution/199606/0051.html.

 47. Розрахунки, засновані на багатьох інших елементах морської води, також дають набагато більш молодий вік для океану.Дивіться Стюарт А. Невінс (Стівен А. Остін), Еволюція: океани кажуть «Ні!» Impact № 8. (Santee, CA: Institute for Creation Research, 1973).





Написати коментар