Переплетений гексагональний масив базальних тіл семи джгутиків та 24-х фібрил. Зображення з електронного мікроскопу. Зовнішня мембрана позначена стрілками. (Шкала 50 нм)За останні пару десятиліть вчені виявили ряд дивовижних механізмів в мікроскопічних живих клітинах. До них зокрема належать мініатюрні двигуни, які створюють хвильовий рух мініатюрних хвостів бактерій – бактеріальних джгутиків – що дозволяє їм плавати.¹ 

Виявляється, у них навіть є зчеплення, що дозволяє відключити двигун від хвоста.² Ще більш мініатюрним є найменший двигун у Всесвіті – АТФ-синтаза – який виробляє життєво важливу енергетичну молекулу АТФ (аденозинтрифосфат).³ Примітно, що у вірусу також є крихітний двигун, який він використовує, щоб щільно упакувати свою ДНК.⁴

Деякі мікроби мають більше одного джгутика. Іноді вони працюють окремо, але й в цьому випадку бактерії вдається координувати двигуни. Джгутики інших бактерій нещільно об'єднані. Але морська магнітотаксисна бактерія МО-1 знову відзначилася. У неї сім джгутиків об'єднані в щільний пучок в оболонці.

Загадкою було те, як вони всі могли обертатися в одному й тому самому напрямку, не заважаючи один одному. Нещодавно група дослідників з Франції та Японії⁵ знайшла відповідь на це питання. На підставі серії двомірних зображень поперечних перерізів вони побудували тривимірне зображення (електронна кріотомографія – метод, подібний комп'ютерній томографії, але зображення виходять за допомогою електронного мікроскопу й при дуже низьких температурах).

Сім джгутиків фактично оточені 24 фібрилами (мініатюрними волокнами), утворюючи гексагональну решітку. Ці фібрили обертаються в напрямку, протилежному джгутикам, що дозволяє їм вільно обертатися. 

На діаграмі, створеній дослідниками, джгутики показані у вигляді великих зубчастих коліс, а фібрили як маленькі зубчасті колеса. Ці шестерні чи підшипники дозволяють джгутикам обертатися дуже швидко, так що бактерія може плисти зі швидкістю близько 300 мкм/с – в 10 разів швидше, ніж кишкова паличка або сальмонела.

Дослідники явно не застосовували еволюцію в своїх дослідженнях. Навпаки, вони вказали на «складну й вишукану архітектуру», й відзначили: 

«Така конструкція, очевидно, грає важливу роль в швидкому й плавному обертанні джгутикового апарату бактерії МО-1, що дозволяє їй швидко плавати».

Але в останньому абзаці, дослідники віддали обов'язкову, але безпідставну данину еволюції «від слизу до людини»:Схематична модель 7-ми джгутиків й 24-х волокон, об'єднаних в щільний пучок в оболонці, які плавно обертаються завдяки зустрічному обертанню суміжних джгутика й фібрили.

«Разом узяті, ці особливості джгутикового апарату МО-1 є просунутий рівень еволюції рухового апарату. Також цікаво, що одна й та сама повторювана гексагональна структура присутня у двох еволюційно віддалених системах: базальних тільцях джгутиків й фібрил джгутикового апарату МО-1, товстих і тонких волокнах скелетних м'язів хребетних. Схожа будова волокнистих структур, ймовірно, еволюціонувала незалежно один від одного у прокаріотів та в еукаріотів, щоб задовольнити вимоги двох абсолютно різних механізмів генерації руху: контробертання й осьове ковзання».

Це ще один приклад апелювання до «конвергенції»: одні й ті самі конструктивні особливості нібито еволюціонували не один раз, а двічі. 

Але головне – в кінці 1940-х відомий еволюціоніст Джон Холдейн передбачив, що в живих істотах не буде знайдено ні одного колеса або магніту.⁶ Тому що вони будуть непрацездатними, поки не сформуються повністю. 

Таким чином, природний добір не міг створити їх послідовними невеликими кроками, кожен з яких був вдосконаленням в порівнянні з попереднім. Тобто такі двигуни фальсифікують еволюцію, згідно зі словами самого Холдейна. 

МО-1 також чутлива до магнітних полів,⁷ рухаючись до північного магнітного полюса Землі по спіральній траєкторії. Відтак бактерія МО-1 завдає подвійного удару еволюції.