Методи датування
Категорії / Вік Землі / Методи датування / Радіометричне датування: проблеми криються в припущеннях #2

Радіометричне датування: проблеми криються в припущеннях #2

Автор:
Джерело: Answers in Genesis

Радіометричне датування часто використовують для "підтвердження" того, що породи утворились мільйони років тому. Однак зрозумівши основи, ви побачите, як хибні припущення зумовлююють неправильне датування.

Більшість людей вважає, що радіоактивне датування підтвердило мільярдний вік Землі. Однак ця точка зору базується на нерозумінні того, як працює радіометричне датування. В першій частині (попередній випуск) пояснюється, як сьогодні вчені можуть спостерігати перетворення нестійких атомів в стійкі. В другій частині пояснюється, які проблеми постають перед дослідниками, коли вони роблять припущення стосовно подій в неспостережуваному минулому.

Пісковий годинник як аналог принципу датування порід

За аналогією піскового годинника можна пояснити, як геологи розраховують вік гірських порід. Коли ми дивимось на пісковий годинник, то, виходячи з кількості піску в нижній чаші, можемо сказати, скільки пройшло часу.

Радіоактивні породи – це також свого роду «годинник». Радіоактивні атоми, такі як уран (батьківські ізотопи), розпадаються на стійкі атоми, такі як свинець (дочірні ізотопи) зі швидкістю, яку можна виміряти. Щоб розрахувати вік радіоактивних порід, геологи спочатку вимірюють об’єм «піщинок» (батьківських радіоактивних ізотопів, таких як уран-238 або калій-40) у верхній чаші годинника.

Геологи також вимірюють об’єм піщинок (дочірніх ізотопів, таких як, наприклад, свинець-206 або аргон-40 відповідно) в нижній чаші. На підставі цих спостережень та відомої швидкості радіоактивного розпаду вони оцінюють час, необхідний для накопичення дочірнього ізотопу у породі.

Проте, на відміну від піскового годинника, який можна перевернути, звірити з надійним годинником і таким чином перевірити його точність, надійність радіоактивного «годинника» залежить від трьох непідтверджених припущень. Жоден геолог не був свідком формування порід, щоб знати їхній вміст, і жоден геолог не був свідком нібито мільйонів років формування гірських порід, а тому ніхто не міг виміряти швидкість радіоактивного «годинника».

Припущення 1: Вихідні умови

Геологи не були свідками утворення більшості порід, тому вони не можуть перевірити, чи містили в собі вихідні породи одночасно дочірні та батьківські радіоізотопи. Візьмемо для прикладу вулканічну лаву, яка в не спостережуваному минулому вирвалась назовні, потекла, охолола і таким чином утворила гірські породи. Так от геологи-еволюціоністи просто припускають, що магматичні гірські породи початково не містили в собі жодного дочірнього атома аргону-40.

При чому, стосовно інших радіоактивних «годинників» припускається те, що під час аналізу багатьох зразків породи можна визначити, яка кількість дочірніх ізотопів (свинцю, стронцію або неодиму) була присутня в породі під час її утворення. Сьогодні такий аналіз здійснюється за допомогою так званої ізохронної техніки, яка досі ґрунтується на двох наступних недоведених припущеннях.

Проте було здійснено аналіз сучасних потоків лави, зразки якої були взяті невдовзі після виверження. В результаті кількість виявленого аргону-40 була більшою, ніж очікувалося.1 

Наприклад, в 1996 році було здійснено аналіз зразка лави з кратера вулкану Сент-Хеленс (виверження та охолодження лави відбулось в 1986 р.). В результаті було виявлено таку кількість аргону-40, яка повинна була б відповідати «віку» 350 000 років!2 Аналогічно, аналіз потоків лави на схилах Нгаурухое в Новій Зеландії свідчить про «вік» 3,5 млн років, хоча виверження відбулось менше 50 років тому.3

Вулкан Сент-Геленс

Тому напрошується логічний висновок: якщо аналіз сучасних потоків лави невірно оцінює швидкість розпаду пари калій-аргон у зв’язку з тим, що від виверження вулкану накопичилось ще більше аргону-40, тоді і давні потоки лави неспостережуваного минулого також могли накопичити в собі додатковий аргон-40, тому їхній вік було оцінено з надзвичайним перебільшенням.

Існують аналогічні проблеми й з іншими радіоактивними «годинниками». Наприклад, розглянемо датування базальтів Великого Каньйону (скелі, утворені охолодженою лавою на земній поверхні). На території Норт-Риму є місця, де виверження вулканів відбулось після формування каньйону. В цих місцях лава текла по каскадк стін і стікала на дно каньйону.

Очевидно, що ці виверження відбулись відносно нещодавно, після того, як було утворено шари Каньйону. Ґрунтуючись на кількості ізотопів калію та аргону в породах, цим базальтам приписують вік до 1 млн. років. Але коли для оцінки віку використовуються ізотопи рубідію та стронцію, ми отримуємо вік 1,143 млрд років. 

Аналіз базальтових шарів в підніжжі стін східного Великого Каньойону дає ті самі цифри.4

Вулкан Нгаурухое

Як можуть обидва зразки лави на вершині та на дні Каньйону мати однаковий вік, якщо за основу беруться батьківські та дочірні ізотопи? Одна з можливих відповідей така: сучасні та давні лавові потоки мають однаковий не вік, а хімічний склад рубідію-стронцію, отриманий від одного спільного джерела, яке лежить глибоко у верхній мантії Землі. В цьому джерелі вже містився як рубідій, так і стронцій.

Щоб ще більше зруйнувати надійність методів радіометричного датування, зазначимо наступне: пара самарій-неодим «підтверджує» вік близько 916 мільйонів років5, а пара уран-свинець – близько 2,6 мільярдів років6, причому як зразок використовували одні і ті ж базальти, які витекли на вершині Каньйону!6

Припущення 2: відсутність забруднення

Проблеми із забрудненням, включаючи ті, які минуле залишило в спадок, вже масово описані підручниками в розділі про радіоактивне датування порід.7 На відміну від піскового годинника, де дві чаші надійно закриті від зовнішнього впливу, радіоактивні «годинники», що знаходяться у породах, відкриті для такого впливу. 

Так, наприклад, дощові потоки або розплавлене каміння в підніжжі вулкану може збільшити або зменшити кількість батьківських або дочірніх ізотопів. Так само і уламки породи, які відділились від стінок жерла вулкану, змішуються з лавою і забруднюють її.

Саме у зв’язку з таким забрудненням лави, що вирвалась на поверхню гори Нгаурухое (Нова Зеландія) менше 50 років тому, пара рубідій-стронцій «підтверджує» вік 133 мільйонів років, самарій-неодим – 197 мільйонів років, а уран-свинець – цілих 3,85 мільярда років!8

Припущення 3: Стала швидкість розпаду

Фізики вимірювали швидкість радіоактивного розпаду батьківських радіоізотопів в лабораторних умовах протягом останніх 100 років і виявили, що вона залишалась в основному сталою (у межах похибки вимірювання). Крім того, на швидкість розпаду не впливала температура, тиск, електричні та магнітні поля. Тому геологи припустили, що показники радіоактивного розпаду були постійними протягом мільярдів років.

Однак це величезна екстраполяція семи порядків величин, яка поширюється на неймовірно довгі проміжки часу неспостережуваного минулого без будь-яких конкретних доказів того, що така екстраполяція є достовірною. Тим не менше, геологи наполягають на тому, що швидкість радіоактивного розпаду завжди була сталою, оскільки вона примушувала радіоактивні годинники «працювати»!

Проте останнім часом з’явились нові дані, які можна пояснити лише тим, що швидкість радіоактивного розпаду в минулому не була постійною.9 

Наприклад, радіоактивний розпад урану в дрібних кристалах граніту у Нью-Мексико «підтверджує» вік пари уран-свинець 1,5 млрд років. Однак під час розпаду того ж урану утворюється гелій, але та кількість газу, яка витекла з маленьких кристалів, підтверджувала вік лише у 6 000 років.

Це означає, що уран повинен був швидко розпастись за ці ж самі 6000 років, протягом яких витікав гелій. Швидкість розпаду урану повинна була бути як мінімум в 250 000 разів швидша, ніж та, яку вимірюють сьогодні!

Припущення, на яких ґрунтується радіоактивне датування, є не тільки недостовірними, але і спричинюють проблеми. Як показано в цій статті, порода може отримати додаткову кількість батьківських та дочірніх ізотопів, але також і може бути забрудненою в процесі переміщення. Водні потоки також можуть домішати ізотопи в породу. Крім того, показники радіоактивного розпаду не були постійними.

Тож якщо принцип таких годинників ґрунтується на хибних припущеннях і дає недостовірні результати, тоді вчені не повинні довіряти їм. Їм не слід поширювати інформацію про радіоактивний «вік» в незліченні мільйони років, особливо тому, що це суперечить справжній історії Всесвіту, яка записана в Божому Слові.

 

Читайте Креацентр Планета Земля в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх новин.

Вас також може зацікавити:

Посилання:

  1. A. A. Snelling, “Geochemical Processes in the Mantle and Crust,” in Radioisotopes and the Age of the Earth: A Young-Earth Creationist Research Initiative, L. Vardiman, A. A. Snelling, and E. F. Chaffin, eds. (El Cajon, California: Institute for Creation Research, St. Joseph, Missouri: Creation Research Society, 2000), pp. 123–304.

  2. S. A. Austin, “Excess Argon within Mineral Concentrates from the New Dacite Lava Dome at Mount St. Helens Volcano,” Creation Ex Nihilo Technical Journal 10.3 (1996): 335–343.

  3. A. A. Snelling, “The Cause of Anomalous Potassium-Argon ‘Ages’ for Recent Andesite Flows at Mt. Ngauruhoe, New Zealand, and the Implications for Potassium-Argon ‘Dating,’” in Proceedings of the Fourth International Conference on Creationism, ed. R. E. Walsh (Pittsburgh: Creation Science Fellowship, 1998), pp. 503–525.

  4. A. A. Snelling, “Isochron Discordances and the Role of Inheritance and Mixing of Radioisotopes in the Mantle and Crust,” in Radioisotopes and the Age of the Earth: Results of a Young-Earth Creationist Research Initiative, eds. L. Vardiman, A. A. Snelling, and E. F. Chaffin (El Cajon, California: Institute for Creation Research, Chino Valley, Arizona: Creation Research Society, 2005), pp. 393–524, D. B. DeYoung, “Radioisotope Dating Case Studies” in Thousands . . . Not Billions (Green Forest, Arkansas: Master Books, 2005), pp. 123–139.

  5. Пос. 4, 2005.

  6. S. A. Austin, ed., Grand Canyon: Monument to Catastrophe (Santee, California: Institute for Creation Research, 1994), pp. 123–126.

  7. G. Faure and T. M. Mensing, Isotopes: Principles and Applications, 3rd ed. (Hoboken, New Jersey: John Wiley &, Sons, Hoboken, 2005), A. P. Dickin, Radiogenic Isotope Geology, 2nd ed. (UK: Cambridge University Press, 2005).

  8. A. A. Snelling, “The Relevance of Rb-Sr, Sm-Nd and Pb-Pb Isotope Systematics to Elucidation of the Genesis and History of Recent Andesite Flows at Mt. Ngauruhoe, New Zealand, and the Implications for Radioisotopic Dating,” in Proceedings of the Fifth International Conference on Creationism, ed. R. L. Ivey, Jr. (Pittsburgh: Creation Science Fellowship, 2003), pp. 285–303, Ref. 4, 2005.

  9. L. Vardiman, A. A. Snelling, and E. F. Chaffin, eds., Radioisotopes and the Age of the Earth: Results of a Young-Earth Creationist Research Initiative (El Cajon, California: Institute for Creation Research, Chino Valley, Arizona: Creation Research Society, 2005), D. B. DeYoung, Thousands . . . Not Billions (Green Forest, Arkansas: Master Books, 2005).