У цьому місяці мені хочеться повернутися до найважливішого, на мій погляд, предмету, що стосується матеріальних свідоцтв (або їхньої відсутності) і креаційно-еволюційних дебатів. Конкретно мова піде про час. Отже, настав час продовжити розмову про геохронометри!

За заявами еволюціоністів людина еволюціонувала від мавпоподібних істот близько 4 млн років тому. Більше того, згідно з їхніми твердженнями, людина сучасного типу існує вже не менше 100 тис. років. Перш ніж погодитися з подібними заявами, необхідно оцінити кількість смертей, а також поховань та слідів, залишених після себе такими масами людей.

Якщо обережно припустити, що покоління змінюються кожні 25 років (а коли в останній раз тривалість «життя» покоління становила 25 років?), за 100 тис. років змінилося б у загальній складності 4 000 поколінь. Якщо населення планети ніколи не перевищувало 1 000 000 осіб, то впродовж 100 тис. років прожили життя, померли й де-небудь були поховані в цілому 4 млрд людей. Просто астрономічне число!

Коли людей ховають, не залежно від того, зберігаються їхні тіла чи ні, в могилах залишаються предмети, за якими можна безпомилково розпізнати людські рештки. Навіть якщо тіло повністю розкладеться, покладені в могилу прикраси, інструменти та посудини вціліють.

Згідно з припущеннями еволюціоністів, почавши копати яму практично в будь-якому місці планети, можна було б натрапити, принаймні, на одне давнє поховання. Проте на сьогоднішній день, незважаючи на всі капіталовкладення, було знайдено лише близько 300 скелетів неандертальців. Їх знаходять в печерах від Іспанії до Сирії та Ізраїлю.

Ситуація тільки погіршиться, якщо взяти до уваги різних уявних предків людини. Повне число знахідок людських решток з «кам'яного віку» не перевищує кількох тисяч особин.

Якщо змінилося 4 000 поколінь, чому ми не знаходимо таку велику кількість поховань? Де всі ті предмети, які повинні були залишити після себе 4 000 000 000 людей? Задумайтеся: адже це дві третини нинішнього людства.

З іншого боку, якщо визначати тривалість «кам'яного віку» за кількістю подібних знахідок, то уявні 100 000 років, згадками про які так жваво кидаються, стиснуться до якихось п'яти століть. А це, в свою чергу, повністю відповідає біблійному опису подій. Це збігається з 500-літнім періодом після Ноєвого потопу, протягом якого людство заново облаштовувалося й обживалося в цілком новому світі, де був утруднений контакт між різними групами. Такі умови насправді відкинули б людську цивілізацію в «кам'яний вік».

Говорячи про людей, потрібно згадати й про те, на чому вони живуть. А ще потрібно розглянути, що оточує місце, на якому вони живуть. Чи дійсно Земля народилася мільйони й мільярди уявних років тому?

Еволюціоністи заявляють, що Земля існує вже від  4,5 до 5 мільярдів років. Вважається, що Світовий океан повністю сформувався один мільярд років тому. Передбачається, що протягом уявного мільярда років солоність океану залишалася відносно сталою, і в ньому виникло життя, еволюціонувавши від неживої матерії; випадково виникнувши одного разу, життя потім все більш ускладнювалося. Якщо б це було правдою, можна було б очікувати, що дно океану буде вкрите товстим шаром осадових відкладень, що скупчилися там за всі ці роки.

А як іде справа дійсно? Якщо наявну на дні океану кількість опадів розділити на відому швидкість опадонакопичення, то вийде, що на накопичення всіх цих опадів за рахунок ерозії континентів пішло б лише 14 мільйонів років. Чи можливо, щоб вік гір на континентах (не кажучи вже про самі континенти) обчислювався сотнями мільйонів років? Ні!

До цієї проблеми можна підійти й з іншого боку. Якщо припустити, що океану дійсно 4,5-5 мільярдів років, і протягом усього цього часу опади надходили до нього з такою швидкістю, як сьогодні, то кожен квадратний метр його дна повинен бути покритий шаром осадових порід висотою до 30 кілометрів. Хочу вам нагадати, проте, що середня товщина донних шарів становить близько 0,8 км, а шару води – близько 3,2 км. На дні океану просто неможливо розмістити 30-кілометровий шар опадів.

При сучасній швидкості ерозії та накопичення всіх осадових порід, що покривають дно океану, знадобилося б лише 30 млн. років. По-перше, звідси видно, що еволюційний часовий масштаб невірний! По-друге, дуже схоже, що основна частина осадових шарів сформувалась швидко під час всесвітньої повені, після якої сталось деяке додаткове осадонакопичення.

Розберемо питання солоності океану. Звідки беруться солі? Вони надходять в океан з річок, льодовиків, надводних і підводних вулканів і гідротермальних джерел, а також і з пилом.

Чи втрачає океан сіль? Так. Солі залишають океан з дрібними бризками (запитайте у будь-кого, хто жив на березі океану) і за рахунок випаровування. Океан втрачає близько 4% солі, яка щорічно надходить до нього, зберігаючи 96%. Виходить, що з кожним роком солоність океану зростає.

Просто неможливо, щоб світовий океан був дуже старим. В ньому недостатньо донних осадових порід, а солоність води - занадто мала, як для такого віку.

Як еволюціоністи реагують на ці зауваження? По-перше, вони кажуть, що підняття та ерозія континентів циклічно змінюються одне одним. Ну, непогано придумано. Якщо скласти значення товщини осадових пластів на дні океану й на континентах вище рівня моря, то результат так само буде дуже далекий від уявних 30 кілометрів.

По-друге, еволюціоністи припускають, що океанічні донні відкладення знищуються субдукцією, при якій дно океану занурюється під континент і поглинається мантією Землі. Складність полягає в тому, що, згідно розрахункам тих самих еволюціоністів, швидкість знищення в десять разів менша, ніж необхідно для вирішення проблеми. Іншими словами, океанічні донні опади формуються в десять разів швидше, ніж знищуються! Бувають дні, коли все йде не так!

Ми поглянули на зростання населення й земну поверхню. А як щодо того, що люди бачать? В неосяжності навколишнього нас космосу видно незлічені мільярди галактик. Багато з них мають спіральну форму. Вони складаються з мільярдів зірок, які обертаються навколо центру галактики, нагадуючи вир. Всі зірки обертаються навколо центру з однаковою швидкістю. Але чим далі зірки від центру, тим більше часу потрібно для повного оберту. Тому зірки на периферії все більше відстають від зірок у центрі. Цей процесс призводить до виникнення спіральної форми, яку ми і спостерігаємо

Спіральні галактики виводять еволюціоністів з рівноваги! Вони вважають, що багато спіральних галактик виникли в глибокій давнині – мільярди й мільярди років тому. Так в чому ж проблема? Швидкість, з якою ці зірки обертаються навколо центру галактики, була виміряна. Через всього лише 2 мільярди років після початку руху зірок по своїх траєкторіях, характерна спіральна форма повинна була б повністю розмазатися. По суті, ці галактики обертаються дуже швидко.

Цим галактикам, які зберегли спіральну форму, ніяк не може бути за 10 мільярдів років. Якби їм було по 10 мільярдів років, вони вже зробили б по 100 й більше обертів. Оскільки ми досі ясно бачимо, що вони мають спіральну форму, їхній вік не може обчислюватися мільярдами років! Природно, якщо вони були б створені спіральними. Тоді проблема зникає: тоді галактики молоді, як і говорить Біблія.

Більше того, справи йдуть ще гірше. Свіжі дані, отримані за допомогою супутника «Габбл», вказують на те, що всесвіт молодше зірок і галактик, що знаходяться в ньому. Абсолютно вірно. Саме до такого висновку прийшли астрономи, які дотримуються еволюційних поглядів.

Я знаходжу цю ситуацію в край цікавою. На думку еволюціоністів, за час мого життя (з 1946 по 1998) Земля постаріла практично вдвічі (з 2,5-3,5 до 4,5-5 мільярдів років), у той час як всесвіт вдвічі помолодшав (з 30 до, можливо, 12 мільярдів  років). Можливо, ми стали свідками того, що права рука не знає, що робить ліва?