Заголовки вирують від новин про сенсаційне «створення синтетичної форми життя» доктора Крейга Вентера (Craig Venter). Природно, що один атеопат на сторінці CMI (Creation Ministries International) у Facebook радів:

«Тепер ми можемо створити життя з жодного життя у власній лабораторії, не потребуючи Бога, будучи просто Людиною. Тож, гадаю, ви раптом перейдете з «не можна» на сумніви щодо моральності. З цього випливають глибокі філософські ідеї. Я впевнений, що багато молодоземельних креаціоністів [sic] не зрозуміють значення цього ще деякий час».

То що ж насправді було досягнуто і що це все означає?

У 2002 році я писав про плани доктора Вентера створити нове життя в статті Чи будуть вчені створювати нові форми життя – і що це доведе?, висвітлюючи не лише вищезазначений факт, але й про «гру в Бога», біологічну небезпеку та інформацію. Читачі можуть захотіти прочитати цю статтю, перш ніж продовжувати далі. Мій колега доктор Карл Віланд також написав статтю для журналу Creation 26 (3):16–17 у 2004 році, Створення життя в пробірці? яку теж варто прочитати для порівняння.

Чого насправді вдалося досягти?

Ліберальна британська газета The Guardian опублікувала статтю, що Крейг Вентер створює синтетичну форму життя. Але в підзаголовку було сказано: 

«Крейг Вентер та його команда створили геном бактерії з нуля та включили її в клітину, щоб створити першу у світі синтетичну форму життя». 

Це стало кульмінацією 15 років досліджень.

Потрібна клітина, яка вже існує

«Якщо я можу просто синтезувати життя в пробірці ... то я доведу, що на початку для формування життя не було потрібно інтелекту».

Зауважте, про що це говорить: ДНК була побудована з нуля, а потім вбудована у вже існуючу клітину, перш ніж змогла запрацювати. Це показує, що недостатньо лише створити ДНК; їй потрібні клітинні механізми, перш ніж вона запрацює. Це «зачароване коло» для хімічної еволюції (або «абіогенезу») чи походження життя з неживої матерії: ДНК не працює без механізмів її трансляції, але все устаткування саме кодується в ДНК – див. Самовідтворювальні ферменти? Критика деяких сучасних еволюційних моделей походження життя.

Послідовність ДНК – це програмне забезпечення

В інтернет-відеоролику доктор Вентер пояснює свою роботу так:

«Це досить приголомшливо, коли ви просто замінюєте ДНК-програмне забезпечення в клітині, й клітина миттєво починає читати це нове програмне забезпечення, починає виробляти зовсім інший набір білків, та за короткий час всі характеристики перших видів зникають, з цього програмного забезпечення з’являється новий вид і програма контролює цю клітину надалі...

Життя в основному є результатом інформаційного процесу, програмного процесу. Наш генетичний код – це наше програмне забезпечення, наші клітини динамічно, постійно зчитують наш генетичний код, виробляючи нові білки, а білки створюють інші клітинні компоненти...

Ми розпочали з інформації в комп’ютері, створили цю молекулу програмного забезпечення, понад мільйон літер генетичного коду було вбудовано в клітину-реципієнт, та розпочався процес, коли інформація перетворила цю клітину в новий вид».

Це відповідає тому, про що говорить еволюціоніст Пол Девіс. Він антикреаціоніст і навіть антихристиянин, але він стверджує, що жива клітина схожа на неймовірно потужний суперкомп'ютер. А все тому, що секрет життя полягає не в хімічному складі ДНК, а в її організації.

ДНК кодує білки за допомогою згаданого вище механізму декодування.¹ Девіс називає живу клітину «системою обробки та тиражування інформації дивовижної складності».² Девіс продовжує:

«ДНК – це не спеціальна животворна молекула, а генетичний банк даних, який передає свою інформацію за допомогою математичного коду. Більшість функцій клітини найкраще описати не з матеріальної точки зору – апаратного забезпечення, а як інформацію чи програмне забезпечення. Спроба створити життя шляхом змішування хімічних речовин у пробірці – це все одно, що паяти перемикачі та дроти, намагаючись створити Windows 98. Це не спрацює, оскільки вирішує проблему на неправильному концептуальному рівні».

Але тут у Дейвіса виникають проблеми в поясненні того, як могло виникнути життя від неживих хімічних речовин:

«Як природа створила перший у світі цифровий інформаційний процесор – оригінальну живу клітину – зі сліпого хаосу випадкових молекул? Як молекулярне обладнання змогло написати власне програмне забезпечення?»

Дійсно, хімічна взаємодія між літерами ДНК не може пояснити їх порядок. Насправді букви навіть хімічно не поєднуються між собою; швидше, вони утворюють сходи, що містять дезоксирибозу та фосфат. Майкл Поланьї (Michael Polanyi 1891–1976), колишній керівник кафедри фізичної хімії Манчестерського університету (Великобританія), який вдався до філософії, підтвердив це десятиліття тому:

«Наскільки конфігурація друкованої сторінки є чужорідною для хімії друкованої сторінки, так і базова послідовність у молекулі ДНК є чужорідною хімічним силам, що діють у молекулі. Саме ця фізична двозначність послідовності створює неймовірність будь-якої конкретної послідовності й тим самим дозволяє їй мати значення – значення, яке має математично визначений інформаційний зміст».³

Окрім того, Вентер змоделював своє програмне забезпечення на відомих елементах найпростішого самовідтворювального організму – мікоплазми. У рефераті статті Створення бактеріальної клітини, керуючись хімічно синтезованим геномом, опублікованій у журналі Science, він та його колеги заявляють:

«Ми повідомляємо про проектування, синтез та складання геному 1,08 Мбіт Mycoplasma mycoides JCVI-syn1.0, починаючи з оцифрованої інформації послідовності геному та його трансплантації в клітину-реципієнт Mycoplasma capricolum для створення нових клітин Mycoplasma mycoides, які контролюються лише синтетичною хромосомою. Єдиною ДНК у клітинах є розроблена синтетична послідовність ДНК, включаючи послідовності «водяних знаків» та інші призначені делеції генів та поліморфізми, а також мутації, набуті в процесі нарощування. Нові клітини мають фенотипові властивості й здатні до безперервного самовідтворення».

Тобто він розшифрував послідовність одного організму, а потім використав цю інформацію для синтезу ДНК у цій послідовності. Він вніс деякі модифікації: додавши чотири «водяні знаки» та додаткове кодування субстанції, яка б змінила колір в присутності певних речовин. Потім усе це імплантували в бактерію того ж роду.

ДНК хімічно складно зробити

Написав: «Якщо я лише зможу синтезувати життя тут... Тоді я доведу, що розум не потрібен був, щоб отримати життя на початку».

Окрім інформаційного змісту, який є порядком хімічних речовин, та потреби в декодуванні, у звичайних умовах з точки зору хімії є величезна проблема отримання будь-якої великої молекули ДНК. 

Вентер пояснив, що звичайні хімічні синтезатори роблять ДНК довжиною лише 50–80 літер, тож це був справжній стрибок у створенні послідовності, що перевищує мільйон літер.

Окрім того, у цих синтезаторах використовуються дуже складні вихідні речовини, такі як дезоксирибонуклеотиди, які не утворюються у первинному супі (див. Деякі величезні труднощі, пов'язані з виготовленням рибонуклеотидів, необхідних для модних ідей РНК-світу, та Походження життя: нестабільність будівельних блоків). 

Окрім того, вони хімічно активуються, тому що мають енергію, щоб з’єднатися у великі молекули (див. Походження життя: проблема полімеризації), та є всі «правообертальними» [хіральність], як і вимагається, тоді як первинний суп дав би суміш 50/50 «лівих» та «правих» молекул (див. Походження життя: проблема хіральності).

Насправді Вентер використовував білки, що містяться в дріжджах, щоб створити ДНК великої довжини.

ДНК, безумовно, є найбільш компактною системою зберігання та відтворення інформації, відомою на сьогоднішній день (див. ДНК: дивовижні повідомлення чи безлад?), Але вона хімічно нестабільна й навіть фізично громіздка. Зараз відомо, що віруси мають спеціальний потужний міні-двигун, який компактно змотує цю надзвичайно довгу й тонку молекулярну нитку.

Підсумок 

Робота Вентера стала дивовижним науковим досягненням, результатом багаторічних досліджень та великої винахідливості. Було щонайменше три проблеми, які йому довелося вирішити, щоб створити своє синтетичне життя; вони перелічені тут, поряд з його рішеннями:

1. Експлуатація механізму: використання вже існуючої клітини
2. Програмне забезпечення: отримання інформації вже існуючої клітини, її модифікація та синтез ДНК з цією інформацією.
3. Вбудовування цієї молекули, незважаючи на хімічні та фізичні труднощі. Вентер використав для цього білки дріжджів.

Невже Вентер створив нове життя?

Не дивно, що твердження про «синтетичне життя» критикують. У звіті Science News «Геном із пляшки» цитується:

«Однак для декого цей техногенний геном технічно не є штучним. ”Це подвиг, але я б не назвав це штучним організмом”, – каже Коллінз [біоінженер Джеймс Коллінз, дослідник медичного інституту Говарда Х'юза Бостонського університету, який не брав участі у дослідженні]. Синтетичний, стверджує він, передбачає розроблений з нуля, а не плагіат із природного геному. Більше того, експеримент вимагав від клітини-реципієнта забезпечити цитоплазму для утримання трансплантованого геному. “Це маленька, але важлива дискусія”, – каже він».

Щоб стверджувати про створення синтетичного життя, говорить Гленн Макгі (Glenn McGee) з Центру практичної біоетики в Канзас-Сіті, штат Міссурі, весь організм повинен бути успішно продукований із сировинних матеріалів.

«Знаменне досягнення ще не відбулося, – каже Макгі. – Що їм вдалося зробити, так це успішно пересадити ДНК з однієї клітини в іншу, внісши мінімальну шкоду роботі старої ДНК, як вони це розуміють, з їх визначення її функції. Коли я так кажу, це звучить набагато менш значуще».

У профілі Вентера в газеті Guardian згадується про ще одного критика – антикреаціоніста-генетика Стіва Джонса:

«Джонс скептично ставиться до гіперболізуючих заголовків. “Думка про те, що це ‘гра в Бога’, просто невдала. Те, що він зробив у генетичному відношенні, було б аналогічно спробі взяти програми Apple Mac та змусити їх працювати на ПК – а потім сказати, що ви створили комп’ютер. Це не тривіально, це абсолютно абсурдні твердження».

Висновок

У цитованій вище статті 2002 року ми писали про пропозицію Вентера таким чином:

«Щойно новина вийшла, ми отримали електронний лист, в якому стверджувалося, що ми повинні бути настільки перелякані, що можемо розпустити CMI, сказавши: "Нові форми життя тепер можна створювати в тарілці. Вистачить говорити, що людина не може створити життя. Продовжуйте захищати свою глибоко закорінену віру, люди розраховують на вас".

...CMI ніколи фактично не стверджував, що людина не може створити життя. Швидше, ми стверджуємо, що для генерування життя потрібен інтелект, а саме буквально енциклопедичні кількості інформації, від яких залежить життя. Отже, як ілюструє малюнок праворуч, якщо Вентер і Сміт досягнуть успіху, це насправді зміцнить наше твердження! Вони покладаються на скрупульозне планування, а не просто вкидають кілька «будівельних блоків» у щось схоже на гіпотетичний первинний суп».

Дійсно, зовсім не довівши, що хімічна еволюція є правдоподібною, досягнення Вентера показують безліч причин, чому це не так. Послідовність програмного забезпечення ДНК планувалась після аналізу вже існуючого мікроба, компоненти поєднувались зі складною хімією, в основному виходячи з білків живих організмів, продукт зчитували за допомогою вже існуючих клітинних механізмів. Тож критики вище праві: це насправді не було синтетичною формою життя.

Але що було б, якби вони не лише виготовили ДНК з її компонентів, а й виготовили білки з їх компонентів, щоб вони функціонували як дріжджові, а також якщо б їм вдалося створити механізми для декодування та цитоплазму? Вентер каже, що до такого подвигу ще багато років. Тоді може існувати реальне твердження, що вони створили синтетичне життя.

Чи буде це доказом проти необхідності дизайнера життя? Зовсім ні. У нашій статті 2004 року, процитованій вище, зазначалося:

«Якби це сталося, тоді з одного боку християни повинні зрадіти, бо це є доказом створення… з іншого боку, якби хтось стверджував, що синтез життя в пробірці знищує ідею створення, то, по суті, він сказав би: «Синтез життя в пробірці доводить, що воно еволюціонувало». А тепер підставте курсив у цій фразі в інше, однакове за змістом речення, й абсурдність цього твердження стає зрозумілою: «Використання інтелекту для створення життя в пробірці доводить, що воно створило себе й не виникло завдяки інтелекту…

Одна людина, вийшовши на берег на віддаленому острові, бачить портативний телевізор із батареями. Ніколи раніше не бачивши телевізора, він врешті-решт вмикає його й розглядає з подивом. Здивований тим, як з'явився цей пристрій, його першовідкривач вирішує розібрати його. Роки витрачаються на вивчення того, як працює цей прилад. 

Вкладаючі тисячі годин розумової праці та зусиль, людина дізнається, як зробити точну копію кожної частини⁴ та як скласти частини точно так само, як оригінал. Нарешті, момент настав – перемикач включений – voilà, він працює. Тепер, якби сталося таке дивовижне й блискуче досягнення, очевидно, що для такої людини верхом дурості буде сказати: «Ого, тепер я точно знаю, що пристрій, який я знайшов, створив себе сам!»

Отже, як ми і говорили багато років тому, такі новини далеко не загрожують біблійному креаціонізму. Натомість вони є його сильним підтвердженням.