У наші дні багато людей стурбовані негативним впливом теорії еволюції на життя суспільства. Хтось бачить його наслідки в моральному і духовному хаосі – і в світі, і в церкві. Хтось вказує також на шкоду, яку завдає «промивання мізків» еволюційною філософією в навчальних закладах та в наукових колах. 

Противники теорії еволюції справедливо заперечують, що неодарвінізм (як і будь-яка пов'язана з ним теорія – наприклад, «теорія переривчастої рівноваги») – не тільки і не стільки наука, скільки філософський матеріалізм,¹ що маскується під наукову теорію. Багато критиків дарвінізму належать до руху «Розумний задум» (далі – РЗ), також багато хто є учасниками руху «Креаціонізм молодої Землі» (далі – КМЗ).

Я солідарний із лідерами руху РЗ і високо ціную більшу частину того, що вони пишуть – не тільки про наукову неспроможність усіх теорій біологічної еволюції, але й, особливо, про ту мертву хватку, якою філософський матеріалізм стискає горло науки.

Однак із книг і статей учасників руху РЗ і з прослуханих мною лекцій деяких його лідерів я можу зробити висновок, що вони недостатньо чітко уявляють собі до якої міри наука поневолена матеріалізмом. До цього висновку мене привели твердження такого роду: 

«Ми не будемо торкатися питання про вік Землі, так як це питання другорядне і викликає розбіжності. Ми зупинимося відразу на головній проблемі, а саме – проблемі засилля матеріалізму в науці».² 

Подібні фрази залишають враження, що проблема віку Землі не пов'язана з матеріалізмом. Як наслідок, багато християн навіть не звертають уваги на докази молодості Землі, що наводяться КМЗ, будучи впевнені в тому, що представники руху РЗ правильно бачать ситуацію і дотримуються вірної стратегії в боротьбі з теорією еволюції. Але проблема віку Землі невіддільна від матеріалізму і я спробую довести це.

Коли я читаю матеріали представників РЗ, у мене складається враження, що вони не розуміють історичні причини за якими в науці стала панувати філософія. Або, принаймні, в своїх історичних дослідженнях заходять недостатньо далеко в минуле. 

Насправді ж, якщо звернутися до історії (зокрема, історії ідеї про те, що Землі і Всесвіту багато мільйонів років), то легко переконатися, що родоначальники цієї ідеї тлумачили факти на основі матеріалістичних за своєю суттю припущень. Аналогічним чином, якщо ретельно проаналізувати міркування сучасних геологів і астрономів про мільярди років Землі і Всесвіту, ми виявимо, що і геологія, і астрономія підпорядковані тому ж матеріалізму, який управляє як біологічною, так і багатьма іншими сферами науки.

Виходячи з цього, я стверджую, що доказ молодості Землі – вирішальний удар по засиллю матеріалізму в науці і, ведучи боротьбу з матеріалізмом тільки в біологічних науках, ми залишаємо відкритими тили.³ Але якщо Філліп Джонсон (Phillip Johnson), визнаний лідер руху РЗ, намагається зберігати нейтральну позицію по відношенню до проблеми віку Землі, то багато впливових вчені в РЗ [наприклад, Х'ю Росс (Hugh Ross), Роберт Ньюмен (Robert Newman), Уолтер Бредлі (Walter Bradley)] переконано і активно протистоять ідеї «молодої Землі». 

Іншими словами, представники руху РЗ борються з матеріалізмом в біології і в той самий час закривають очі на матеріалізм в геології і астрономії, або й зовсім просувають його. 

Така непослідовність у боротьбі з матеріалізмом істотно зменшує її шанси на успіх.

1. Історичні передумови 

За великим рахунком, ідея «старої Землі» почала вкорінюватися в науці в кінці XVIII - початку XIX століття, тобто ще до того, як з'явилася суперечлива теорія Дарвіна. До цього в Європі і Північній Америці, де наука виникла і розвивалася під впливом християнства, а припущення про навколишній світ будувалися в суворій відповідності з Біблією, переважала думка, що Землю створив Бог близько 6000 років тому за шість звичайних днів і за гріхи людей навів на неї Всесвітній Потоп. Як же народилася ідея «старої Землі»?

Великий вплив на розвиток уявлення про «стару Землю» в кінці XVIII - початку XIX століття справили два видатних мислителя XVI століття – Галілео Галілей і Френсіс Бекон. 

Як відомо, Галілей (1564-1642) був прихильником теорії Коперника, яка стверджувала, що Земля обертається навколо Сонця, а не Сонце навколо Землі. Спочатку верхівка Римської католицької церкви не заперечувала проти цієї ідеї, але в 1633 році Папа Римський в силу ряду причин педагогічного, політичного і духовного характеру змінив своє ставлення до неї і, погрожуючи Галілею відлученням від церкви, змусив вченого відректися від геліоцентричних переконань. Але в кінцевому підсумку теорія Коперника отримала загальне визнання і багато християн винесли для себе з так званої «справи Галілея» дві істини. 

Першу сформулював сам Галілей, написавши: 

«Намір Святого Духа – відкрити нам шляху на небеса, а не шляхи небес».⁴ 

Іншими словами, стало ясно, що Біблія вчить нас теології і моралі, а не астрономії або інших наук. Друга істина випливає з першої і полягає в тому, що церква робить величезну помилку, якщо намагається вказувати вченим у що вірити і яким бачити світ.⁵

Значний вплив на розвиток сучасної науки справив і Френсіс Бекон (1561-1626) – англійський політик і філософ, сучасник Галілея. Він довів важливість спостереження і експерименту як найбільш дієвих методів отримання достовірних знань про навколишній світ. Він також стверджував, що теорія повинна будуватися тільки на основі всієї сукупності ретельно зібраних даних. 

І хоча Бекон недвозначно заявляв про свою віру в створення світу за шість звичайних днів в недалекому минулому,⁶ він наполягав на тому, щоб вчені в процесі пізнання не плутали «дві книги Божі» – творіння і Писання. Він писав:

«Однак деякі сучасні вчені все ж вдарилися в це нерозсудливість. Легковажно виводити натуральну філософію з першого розділу Буття, книги Йова та інших місць Святого Письма – «шукати мерців серед живих». Необхідно захищати і утримувати себе від подібного безглуздя, бо нерозумне змішання божественного і людського породжує не тільки надуману філософію, а й єретичну релігію».⁷

У підсумку завдяки Галілею і Бекону виник суворий поділ між вивченням творіння (що стало завданням учених) і вивченням Письма (що стало участю богословів і священиків). Звертаючись до історії науки в XIX столітті, ми бачимо, що геологи – прихильники ідеї «старої Землі» (як християни, так і атеїсти) найчастіше вдавалися до висловів Бекона і Галілея в суперечках з так званими «біблійними геологами». Йдеться про священиків і вчених-християн, які в 1820-і -50-і роки протистояли теоріям «старої Землі», приводячи біблійні, філософські та геологічні докази істин Книги Буття (про створення світу за шість звичайних днів близько 6000 років тому і про Всесвітній Потоп за часів Ноя, котрий створив, на їхню думку, більшу частину геологічного літопису).⁸ 

Аргументи прихильників «старої Землі» здобули успіх, оскільки обґрунтованість їх застережень була очевидною. Суть цих застережень полягала в наступному: всі, хто наполягає на буквальному розумінні Буття в тому, що стосується Творіння, віку Землі і Всесвітнього Потопу, повторюють ту саму помилку, яку за три століття до цього зробила католицька церква щодо будови Сонячної системи. 

«І подивіться як це сповільнило прогрес науки і виставило церкву на посміховисько!» – твердили захисники ідеї «старої Землі».

2. Нові теорії про виникнення та історію Землі

В кінці XVIII століття на противагу усталеній креаційній моделі «молодої Землі» почали з'являтися інші теорії виникнення та історії Землі – теорії еволюційні і матеріалістичні по своїй суті. Великий вплив на їх розвиток зробили три французьких вчених – Жорж-Луї де Бюффон (1708-1788), П'єр Лаплас (1749-1827) і Жан Ламарк (1744-1829). 

Бюффон в 1778 році висунув гіпотезу про те, що Земля виникла в результаті зіткнення комети з Сонцем, спочатку перебувала в розплавленому стані (лава) і поступово остигала протягом як мінімум 75,000 років (цифра, яку він отримав, вивчаючи охолодження металів).⁹ Бюффон, мабуть, був деїстом, а можливо, і таємним атеїстом.¹⁰ А ось П'єр Лаплас, який висунув в 1796 році небулярну гіпотезу,¹¹ не приховував своїх атеїстичних поглядів. 

Лаплас припустив, що Сонячна система спочатку являла собою хмару газу і виникла шляхом її природньої конденсації протягом величезного періоду часу. Жан Ламарк, який коливався між деїзмом і атеізмом,¹² в своїй книзі «Філософія зоології» (1809) висунув гіпотезу тривалої біологічної еволюції за принципом, відомим як успадкування набутих ознак.

На рубежі XVIII - XIX століть, з початком народження геології як самостійної наукової дисципліни, виникли і теорії історичного розвитку Землі. Важливу роль в цьому процесі зіграв німецький мінеролог Абраам Вернер (1749-1817), який був, швидше за все, деїстом.¹³ Хоча самим Вернером написано дуже мало, його внесок в розвиток геології величезний, оскільки багато найвідоміших геологів XIX століття були його учнями. 

Вернер припускав, що геологічні пласти Землі формувалися шляхом хімічного і механічного осадження порід у міру того, як відступав світовий океан. Згідно його неопублікованих записів, вік Землі – не менше мільйона років.¹⁴ Океанічна теорія Вернера, яка підкуповувала своєю простотою, протрималася недовго (факти показали її неспроможність), але ідея «старої Землі» міцно засіла в головах його учнів.

Шотландець Джеймс Хаттон (1726-1797) вивчав медицину, але захопився землеробством і займався ним довгі роки, поки не зацікавився геологією. У своїй книзі «Теорія Землі», виданій в 1795 році, він висунув гіпотезу про те, що континенти поступово розмивалися водами океанів. Сформовані в результаті цього осадові породи з часом затвердівали і піднімалися під дією теплоти земного ядра, утворюючи нові континенти, які потім знову повільно, але вірно розмивалися океаном. 

Циклічна модель Хаттона передбачала, що Земля могла і не мати початку. За це багато сучасників звинувачували Хаттона в атеїзмі, хоча він, ймовірно, як і Вернер, був деістом.¹⁵

Ще однією ключовою фігурою в розвитку геологічних теорій «старої Землі» був англійський дослідник Вільям Сміт (1769-1839). На відміну від Вернера і Хаттона, Сміт вивчав скам'янілості в геологічних породах. Будучи геодезистом і фахівцем зі зрошення, він брав участь в будівництві каналів у всіх куточках Англії і Уельсу і мав справу з геологічними пластами і скам'янілостями. 

Сміта називають «батьком англійської стратиграфії» – він склав перші геологічні карти Англії і Уельсу і розробив методику визначення відносного віку пластів по скам'янілостям.¹⁶ Сміт був теїстом з дуже невизначеним ставленням до релігії.¹⁷ Він вірив в численні надприродні явища при створенні світу і у викликані надприродними причинами повені – однак, на його думку, вони тривали набагато довше, ніж сказано в Біблії.¹⁸

Знаменитий французький вчений Жорж Кюв'є (1768-1832), який займався порівняльною анатомією і палеонтологією, відомий як найвпливовіший прихильник ще однієї теорії про історію Землі – теорії катастроф. Номінально Кюв'є був лютеранином, але в ході недавніх досліджень з'ясувалося, що він був войовничим деїстом.¹⁹ 

Вивчаючи скам'янілості, переважно знайдені в кар'єрі неподалік від Парижу, він припустив, що вік Землі величезний і що за цей час на ній відбулися, щонайменше, чотири катастрофічні повені величезного або майже глобального масштабу, причому останнє з них було приблизно 5000 років тому.²⁰ Це, безумовно, збігається по часу з біблійним Всесвітнім Потопом і деякі прихильники теорії Кюв'є вважали, що це і був Потоп, хоча сам Кюв'є жодного разу відкритим текстом не ототожнював останню повінь з Потопом з Книги Буття.²¹

І нарешті, Чарльз Лайєлл (1797-1875) – автор трьохтомника «Основи геології». Лайєлл був, швидше за все, деїстом (або унітарієм, що, по суті, одне й те ж).²² Він отримав юридичну освіту, але захопився геологією і в 1830 році почав публікувати свою працю. 

Ґрунтуючись на ідеї Хаттона про рівномірний розвиток, Лайєлл стверджував, що особливості геологічної будови Землі можуть – і повинні – пояснюватися ерозією, відкладенням осадових порід, сейсмічною активністю, вулканізмом та іншими природними процесами, що відбувалися в минулому по суті з такою ж середньою швидкістю (частотою) і потужністю, які ми спостерігаємо в наші дні. 

Починаючи з 1840-х років саме погляди Лайєлла стали визначати розвиток геології. Таким чином, в 1820-і - 1850-і роки в науці існували три точки зору на історію Землі (їх порівняння див. «в додатку»).

Слід означити ще двох англійських геологів того часу, чий вплив в науковому світі був дуже великим. Це Вільям Бакленд (1784-1856) і Адам Седжвік (1785-1873). Бакленд в 1813 році став професором геології в Оксфордському університеті, а Седжвік в 1818 році отримав таку ж посаду в Кембриджі. І той, і інший були висвячені на священиків англіканської церкви; і той, і інший спочатку були прихильниками теорії катастроф Кюв'є. Однак на початку 1830-х років і Бакленд, і Седжвік під впливом ідей Лайєлла публічно зреклися своїх катастрофістських поглядів і визнали теорію уніформізму (тобто рівномірного розвитку). 

У 1823 році вийшла книга Бакленда «Reliquiae Diluvianae», через яку його нерідко вважають захисником ідеї Всесвітнього Потопу. Але, як справедливо зазначають біблійні геологи, за видимістю захисту Потопу насправді стояла тонко прихована атака на нього. Користуючись своїм впливовим становищем в навчальних закладах і в церкві, Бакленд і Седжвік в 1820-х роках переконали багатьох християн відмовитися від буквального розуміння Книги Буття і від віри в унікальність і виняткову значимість Всесвітнього потопу для геології і прийняти нові геологічні теорії про історію Землі.

Розповідь про геологію першої половини XIX століття буде неповним, якщо не згадати про Лондонське геологічне товариство, засноване в 1807 році. Це було перше в світі наукове товариство, яке займалося виключно геологією. На той момент знання про геологічні формації і скам'янілості, які містилися в них, були ще дуже мізерними, проте в основі наукової концепції Лондонського геологічного товариства лежала переконаність в тому, що Земля набагато старша, ніж говорить Буття, і її історія відмінна від біблійного літопису. І це коли в числі найбільш впливових фігур в цьому товаристві були священики англіканської церкви! 

Мало того, що в той час геологічна будова Землі було ще недостатньо вивченою – ще не було ні професійних геологів, ні наукових ступенів в області геології. Все це з'явилося тільки в 1830-і - 1840-і роки, тобто вже після того, як матеріалістична ідея «старої Землі» міцно закріпилася в умах вчених, які очолювали геологічні товариства, наукові журнали та факультети геології в університетах.

3. Християнські компроміси з теоріями «старої Землі»

На початку XIX століття багато християн намагалися створювати теорії, які б примирили Біблію і геологічні уявлення про «стару Землю». У 1804 році 24-річний пастор Томас Чалмерс (1780-1847), що став незабаром одним з провідних релігійних діячів Шотландії,²³ висунув «теорію розриву». Відзначимо, що Чалмерс почав проповідувати свою теорію до того, як було сформоване перше в світі геологічне товариство (в 1807 році в Лондоні), раніше, ніж була опублікована теорія катастроф Кюв'є (в 1812 році французькою мовою і в 1813 – англійською), і більш ніж за два десятиліття до появи теорії Лайєлла (1830 рік). 

Завдяки таланту письменника і проповідника «теорія розриву» Чалмерса швидко стала найпопулярнішим християнським трактуванням Книги Буття і майже півстоліття не здавала своїх позицій. Однак в 1823 році авторитетний священик англіканської церкви Джордж Стенлі Фабер (1773-1854) запропонував іншу теорію – теорію «днів-епох».²⁴ Християни (особливо геологи) поставилися до неї з недовірою через явну невідповідність між хронологіями теорій про «стару Землю» і першого розділу Буття. 

Теорія «днів-епох» набрала достатню кількість прихильників тільки в 1850-і роки після того, як відмовившись від теорії розриву, її визнав і почав пропагувати Х'ю Міллер (1802-1856), впливовий шотландський геолог і одновірець Чалмерса.²⁵

Тоді ж, в 1820-і роки шотландський зоолог і священик Джон Флемінг (1785-1857) почав розвивати ідею «спокійного» Потопу²⁶ (під впливом Флемінга нею захопився і Лайєлл). В кінці 1830-х років видатний богослов і священик, прихильник конгрегаціоналізму Джон Пай Сміт (1774-1851) висловив точку зору, що в 1-11 розділах Буття описані локальне створення і локальний потоп, що мали місце, ймовірно, в Месопотамії.²⁷ 

Крім цього, в 1830-і роки в Британії під впливом німецької ліберальної теології набуло популярності уявлення про Книгу Буття як про міф, що містить виключно богословські і моральні істини.

З цього випливає, що до 1830 року, коли з'явилася уніформістська теорія Лайєлла, і геологи, і церква, в більшості своїй, вважали, що вік Землі істотно перевищує цифру в 6000 років і що Всесвітній Потоп не був причиною формування геологічної колони. Саме Лайєлла часто звеличують (або проклинають) за те, що церква втратила віру в книгу Буття. Але насправді колосальної шкоди було завдано ще до нього і не в останню чергу – самими християнами, які підтримували компромісні теорії про «стару Землю», хоча в іншому залишалися вірні біблійному вченню. Все це відбувалося тоді, коли геологи ще зовсім мало знали про породи і скам'янілості.

Незважаючи на все це, багато євангельських християн і представників «Високої церкви» як і раніше дотримувалися буквального розуміння Книги Буття, оскільки саме таке трактування було найбільш здоровим з екзегетичної точки зору. По суті, до 1845 року в більшості коментарів до Біблії стверджувалося, що в Бутті описані Створення світу за шість звичайних днів в недалекому минулому і справжня катастрофа глобального масштабу – Всесвітній потоп.²⁸

Таким чином, в першій половині XIX століття в науковому світі протистояли різні геологічні теорії про «стару Землю» і, відповідно, різні інтерпретації перших розділів Буття, а біблійні геологи протистояли всім цим ідеям.

4. Розвиток деїзму і атеїзму в філософії 

Протистояння між Біблією і геологією зумовило два світогляди, які протистояли один одному, хоч і багато в чому були схожі, і які поширилися в XVIII столітті – деїзм і атеїзм. Умови для їхнього розквіту створила епоха Просвітництва, яка возвеличила людський розум аж до визнання за ним права самостійно вирішувати що істинно, а що ні. 

Така «коронація розуму» не тільки похитнула владу церкви в суспільстві, а й призвела до різного роду нападок на Біблію з її літописом надприродних подій. Це підривало авторитет Біблії як непогрішимого джерела богословської, моральної та історичної істини. І деїзм, і атеїзм заперечували надприродне в історії Землі, відрізняючись один від одного лише філософською «оправою».

Деїсти вірили в якогось досить розпливчасто визначеного ними Бога-Творця, який надприродним чином поклав початок всього сущого. В іншому вони дотримувалися тих самих поглядів на Писання і на об'єктивну дійсність, що й атеїсти. І ті й інші стверджували, що Біблія – проста книга написана людьми і містить помилки, а не богодухновенне Слово, і що історія, і призначення всього творіння цілком і повністю пояснюються властивостями матерії і «непорушними законами природи», що діють протягом величезного періоду часу.

І деїсти, і атеїсти часто приховували свої справжні переконання, особливо в Англії, де такі переконання традиційно були неприйнятні. Багато деїстів і атеїстів займали високе положення в наукових колах Європи і Америки і користувалися цим майстерно і успішно пропагуючи те, що зараз ми називаємо матеріалізмом. 

Ось що пише Брук (Brooke) про прихований вплив деістичних форм матеріалізму на науку:

«Без додаткового дослідження історику (як і сучасникам) не завжди ясно, на яких позиціях стояли прихильники розумного задуму – християнських чи деїстичних. І сама ця двозначність часом була їм на руку. Зодягаючи потенційно згубні для їх репутації відкриття в терміни природного богослів'я, вчені виглядали більш ортодоксальними, ніж були насправді, і при цьому не відчували себе лицемірами, якщо самі більше схилялися до деїзму».²⁹

Деїзм і атеїзм істотно вплинули і на вивчення Біблії, і на християнську теологію. У континентальній Європі цей вплив став очевидним в кінці XVIII, а в Великобританії і Америці – до середини XIX століття. Ревентлоу (Reventlow) в своєму великому дослідженні прийшов до наступного висновку:

«Неможливо переоцінити вплив деїстичного мислення і принципів гуманістичного світогляду, що стали основою для деїстичної критики Біблії, на історико-критичну екзегезу XIX століття. Саме в цей період були розхитано багато постулатів, які раніше вважалися непорушними».³⁰

Отже, християнський світогляд, яеий довгі століття панував в країнах Заходу, швидко поступався місцем матеріалістичному. І в першій половині XIX століття, коли біблійні геологи протистояли теоріям «старої Землі», ця світоглядна революція і пов'язані з нею переосмислення Біблії, і явищ природи була в самому розпалі.

Таким чином деїзм (що представляє собою злегка «теологічній» матеріалізм) швидко розцвів на початку XVIII століття, а потім пішов у підпілля, непомітно проникаючи спочатку в ліберальну теологію, а до XIX століття – в науку. Атеїзм (неприкритий матеріалізм) значно зміцнив свої позиції і прийняв войовничі форми в XVIII-XIX століттях, особливо в континентальній Європі. При цьому матеріалізм спочатку заразив (а, точніше, вбив) астрономію і геологію, і тільки потім перекинувся на біологію. 

Багато геологів-прихильників ідеї «старої Землі» (наприклад, Седжвік) з піною у рота заперечували теорію Дарвіна. Вони просто не відразу зрозуміли, що Дарвін всього лише побудував свою теорію походження живих організмів на тих самих принципах, які застосовували геологи, розробляючи теорії про походження Землі і геологічний літопис пластів і скам'янілостей. Саме ці геологічні теорії лягли в основу матеріалістичної біології.

Теорія Бюффона про те, що Земля виникла в результаті зіткнення комети з Сонцем, перебувала в розплавленому стані і остигала протягом як мінімум 75000 років була безумовно матеріалістичною. Деїзм Бюффона привів його до спроби відокремити науку від релігії і метафізики, відмовитися від телеології і від ідеї хоча б якогось надприродного божественного втручання в історію Землі. Тому не дивно, що він рішуче заперечував Всесвітній потоп (так само як і його вплив на вік і історію Землі).³¹ 

Небулярна гіпотеза Лапласа про утворення Сонячної системи за період часу, що набагато перевищує цифру в 75,000 років (яка і стала праматір'ю теорії Великого вибуху), була атеїстичною і, відповідно, матеріалістичною. Те ж саме можна сказати і про деїстичну теорію Вернера про те, що океан понад мільйон років, повільно відступаючи, утворював геологічний літопис, і про деїстичні уніформістські теорії Хаттона та Лайєлла. 

Деїстичні теорії катастроф Вільяма Сміта і Жоржа Кюв'є також можна вважати матеріалістичними, оскільки і вони ігнорували Святе Письмо і розглядали суто природні причини утворення геологічної колони (хоча і говорили про надприродне походження живих організмів).

5. Геологія — об'єктивна наука?

Автори теорій «старої Землі» не були такими вже об'єктивними і неупередженими дослідниками, якими їх часто представляють, і зовсім не дозволяли фактам самим говорити за себе. Авторитетний фахівець в історії науки пише про геологію XIX століття:

«І ось що важливо: недавні роботи по соціальній антропології та соціології пізнання показали, що концептуальна парадигма, яка дозволяє осмислити світ природи особливо чітко проявляється при розробці вченими класифікації [геологічних пластів]. Досвід дослідника, освіта, відданість «науковій школі», особистий темперамент, теоретичний кругозір – все це накладає відбиток на визначення тих чи інших меж як «природних».³²

Було б помилкою вважати, що всі ці фактори в однаковій мірі впливали на всіх вчених. Крім того, найважливішою складовою теоретичного кругозору є релігійні погляди людини (до яких також відносяться атеїзм і агностицизм). Вплив релігійних поглядів на появу геологічних теорій про «стару Землю» нерідко недооцінюють і навіть ігнорують. Адже світогляд вченого позначається не тільки на тлумаченні даних, але й на власне результатах спостережень. 

Як справедливо зазначив інший відомий історик науки, маючи на увазі не тільки вчених, «люди часто помічають те, що очікують побачити, і не беруть до уваги те, що бачити не хотіли б».³³ Радвік (Rudwick) в своїй книзі, присвяченій диспуту про девонську формацію, який виник в англійській геології в кінці 1830-х років, пише:

«Окрім того, чи не всі записи в їхніх польових щоденниках, що стосувалися диспуту про девонську формацію, були не тільки в самому прямому сенсі більш-менш «підігнані під теорію» (що сприймається зараз більшістю фахівців з історії та філософії науки як щось само собою зрозуміле), – вони були «підігнані під дискусію». І самі спостереження, і їх попередня польова обробка часто були відверто спрямовані на пошук емпіричних свідчень, які не просто мали б відношення до диспуту, але при цьому були б переконливими. Взагалі, з'ясовується, що багато нібито невинних «фактичних» даних насправді було спеціально розшукано, відібрано і занесено в протокол з тим, щоб підтвердити власне трактування і оскаржити правдоподібність трактування опонентів».³⁴

Лайель, поволі протягуючи уніформістські трактування Скроупа щодо геології центральної Франції, висловлював подібні ідеї. У 1827 році він писав: 

«Було б зайвим нагадувати читачеві, що той, хто хоче підтвердити якусь теорію, може з легкістю прогледіти факти, які не відповідають їй і, не усвідомлюючи власної упередженості, виходити тільки з тих фактів, які підтверджують його позицію».³⁵ 

Однак багато геологів і тоді, і зараз могли б сказати, що і сам Лайель, пояснюючи геологічні дані, не помічав власної упередженості.

Отже, світогляд істотно впливав на вивчення, відбір і тлумачення геологічного матеріалу. І це не дивно, якщо врахувати дуже обмежений обсяг знань, яким володіли окремі вчені і геологія в цілому, яка на початку XIX століття ще не встала на ноги як наука. Томас Кун, видатний фахівець в області філософії науки, відзначав:

«Як показує філософія науки, на підставі наявного набору даних завжди можна побудувати більш ніж одну теорію. Історія науки свідчить про те, що висувати такі альтернативні теорії цілком нескладно, особливо на ранніх стадіях розвитку нової парадигми».³⁶

І якщо катастрофісти під впливом «очевидних» доказів все більш схильні були вірити в глобальні катастрофи, то уніформісти «бачили» настільки ж незаперечні докази того, що цих катастроф на Землі ніколи не було. Подібним чином і біблійні геологи – такі, як преподобний Генрі Коул (котрий не мав геологічної освіти) або преподобний Джордж Янг (який прекрасно знав геологію) – вважали, що всі їхні опоненти «не помічають» доказів недавнього Створення світу Богом і єдиного в своєму роді Всесвітнього потопу,³⁷ які просто лежать на поверхні.

Основоположники теорій «старої Землі» не просто вели себе упереджено в силу різних обставин, але й були, потай або відкрито, вороже налаштовані по відношенню до Святого Письма. Дані про це ми можемо отримати, читаючи Чарльза Лайєлла. В особистому листі колезі, прихильнику ідеї «старої Землі» Родеріку Мерчісону від 11 серпня 1829 року (за лічені місяці до виходу в світ першого тому його «Основ геології» – основии теорії рівномірного розвитку) Лайєлл писав:

«Я вірю, що мій нарис про прогрес геології отримає визнання. Старий [преподобний Джон] Флемінг побоюється, що наша епоха не прийме мої антибіблійні висновки і що духовенство буде протистояти настільки незручним для нього поглядам, але я не боюся цього. Я висловлю все, але настільки миролюбно, наскільки це буде можливим».³⁸

Приблизно тоді ж у дипломатичному листуванні зі своїм другом Джорджем П. Скроупом (який теж був прихильником ідеї «старої Землі» і на додачу депутатом парламенту) Лайєлл стверджував: 

«Якщо де-небудь і можна викласти «Мойсеєву геологію», не образивши при цьому науку, то тільки в історичному нарисі».³⁹ 

Чому ж Лайєлл хотів позбавити геологію від історично точного (богодухновенного) опису Потопу? Тому що, будучи унітарієм, він повстав проти свого Творця Ісуса Христа і, як і його попередник-уніформіст Джеймс Хаттон, хотів, щоб геологія виходила з матеріалістичних передумов. Хаттон писав: 

«Ми повинні пояснювати історичне минуле нашої планети тільки тими явищами, які можемо спостерігати і зараз. При цьому не можна допускати на Землі дію будь-яких надприродних сил, так само як і явищ, про які нам нічого не відомо».⁴⁰

Таким чином, що б не думали представники руху РЗ і багато інших християн, матеріалізм (з властивим йому запереченням Біблії, особливо Книги Буття) в кінці XVIII - початку XIX століття підпорядкував собі геологію і астрономію. Поширенню вірусу матеріалізму в науці супроводжувало розвиток того ж критичного матеріалістичного підходу до Книги Буття серед вчених-біблеїстів. 

Іншими словами, склалася думка, що Мойсей не був наповнений Святим Духом і, відповідно, Буття нічим не відрізняється від будь-якої іншої книги, написаної людиною і містить помилки; до того ж після Мойсея над нею ще багато століть працювали інші автори і редактори.

Хоча деякі прихильники уніформізму і теорії катастроф вірили в Творця і навіть називали себе християнами, в своїх теоріях вони пояснювали дані геології і астрономії, керуючись постулатами матеріалістичної філософії. Багато адептів ідеї «старої Землі» не були на всі сто відсотків матеріалістами в філософському розумінні цього слова. 

Однак всі вони, свідомо чи несвідомо, виходили в своїх поясненнях з матеріалістичних передумов. Інакше кажучи, вони виводили теорії про історичний розвиток Землі і Сонячної Системи виключно з спостережуваних в наші дні явищ і законів природи, помножуючи їх на час і випадок (тобто виключаючи надприродне втручання Бога при гріхопадінні і Потопі, яким було відмінено або, по крайній мірі, змінено деякі з природних процесів і законів).

Саме таке антибіблійне матеріалістичне мислення лягло в основу дарвінівської теорії рівномірної біологічної еволюції, яка з'явилася через півстоліття – теорії, за допомогою якої Дарвін намагався пояснити неймовірно розумну будову живих організмів. Геологічні теорії «старої Землі» і астрономічні «старого Всесвіту», як і теорії біологічної еволюції – неодарвінізм і теорія переривчастої рівноваги, – суть не що інше, як матеріалістична філософія (або, точніше, релігія), що маскуються під наукові факти.

6. Матеріалізм і уніформізм 

Зупинимося детальніше на питанні про матеріалізм і уніформізм. Мені здається, що і учасники руху КМЗ, і наші опоненти – як християни, прихильники ідеї «старої Землі», так і невіруючі, – нерідко ставляться до цього питання поверхнево, або і зовсім неправильно, що відбивається в їх роботах.

Для початку я хотів би прояснити одну річ. Якщо вчений дотримується матеріалістичних переконань, це не обов'язково означає, що його наукові висновки виявляться невірними. 

Наприклад, людина, виходячи з матеріалістичних передумов, може логічним шляхом вивести з власних спостережень закон інерції. Або згадаємо атеїста Френсіса Кріка – одного з вчених, які відкрили структуру молекули ДНК. Однак ці приклади відносяться до того, що ми називаємо експериментальною наукою. У ній застосовується так званий «науковий метод» – повторювані експерименти в контрольованих вченими умовах, що дозволяють отримати достовірні знання про світобудову в цілому і про окремі його елементи. 

Так дослідження в галузі медицини, техніки і велика частина досліджень в області біології, хімії та фізики дозволяють віднести ці науки до категорії експериментальних. Саме завдяки експериментальній науці людина ступила на Місяць, майже в кожній кухні з'явився холодильник, а дуже багато хворіб перестали бути невиліковними. Експериментальна наука вивчає сьогодення; вона практично не впливає на доктрини християнства і рідко залежить від релігійних поглядів вчених.

Однак якщо нас цікавить, наприклад, походження закону інерції або молекули ДНК, або ж вік і історія Землі і Всесвіту (і всього, що в ньому), то тут справа зовсім інакша. Цими питаннями займається так звана наука про походження. У ній не застосовується «науковий метод» експериментальної науки (хіба що іноді, щоб встановити можливі причини тих чи інших подій минулого). А для того, щоб встановити дійсні, що мали місце в недоступному для спостереження минулому, причини спостережуваного сьогодні явища (чи то скам'янілості або Великий Каньйон), вчені застосовують «узаконені» методи історичної науки – вивчення всіх свідчень очевидців минулої події і детальне дослідження її непрямих доказів, що є в сьогоденні. 

До категорії науки про походження відносяться, зокрема, археологія, палеонтологія і історична геологія. Наука про походження нагадує кримінальне розслідування: вчені намагаються встановити, що відбувалося в минулому, на підставі фактів, якими вона володіє в сьогоденні. І таке відтворення ходу історії має прямий і тісний зв'язок з багатьма найважливішими доктринами християнства. 

У науці про походження матеріалістичні і уніформістські погляди роблять серйозний вплив на вивчення, відбір і тлумачення фактів, що може привести (і призводить) до вкрай хибних висновків. Саме по відношенню до науки про походження доречно згадати застереження Ісуса про те, що «Не може … дерево зле плодів добрих родити» (Матвія 7:18), і апостола Павла про брехливу філософію (Кол. 2:8) і «неправдивого знання» (1 Тимофія 6:20). 

Геологічні теорії «старої Землі» мали відношення до історії. І оскільки вони ґрунтувалися на антибіблійних передумовах, цілком логічно, що їх версія історії Землі відрізнялася від описаної в Біблії.

Не можна сказати, що матеріалістичне і навіть уніформістське мислення несумісне з християнством. З часів льодовикового періоду, який наступив після Потопу і тривав приблизно 500-700 років,⁴¹ і по сьогоднішній день природні процеси в природі (напр., землетруси, виверження вулканів, ерозія під дією води і вітру відкладення осадових порід, падіння метеоритів і т. п.) не зазнали ніяких істотних змін і відбувалися з тими ж середньою швидкістю (частотою) і силою, з якими ми бачимо їх у наш час. 

Більше того, в проміжку між Тижнем творіння і Потопом ці процеси також протікали рівномірно, незважаючи на деякі відмінності в початкових умовах для різних явищ і законів природи. Протягом тижня Творіння різні закони природи вступали в дію в різний час – у міру того, як Бог створював «підзвітну їм сферу світобудови» (напр., закони, що відповідають за ріст і розмноження рослин не мали сили, поки в День третій Бог надприродним чином не створив перші рослини; закони руху небесних тіл вступили в дію в День четвертий, коли Бог створив ці тіла; закони тваринного світу – в День п'ятий, коли Бог створив перших птахів і тварин морських). І, безумовно, на той час, як Бог створив Адама, всі закони природи вже діяли.

Проте цілком ймовірно, що коли Бог прокляв все своє творіння в 3 розділі Буття, Він певним чином змінив частину законів природи. Так з'явилося «рабство тління», про який говорить Павло в Посланні до Римлян 8:19-23. Світ, в якому живемо ми, схожий, на досконалий первозданний світ, створений Богом за шість звичайних днів, але при цьому сильно відрізняється від нього. 

Сьогодні вчені вивчають світ, зіпсований людським гріхом і Божим прокляттям, що послідувало за цим. В наші дні всі геологи і астрономи – прихильники ідеї «старої Землі» (ті, які називають себе християнами, так і невіруючі) заперечують факт впливу гріхопадіння на світобудову. Заперечували його і їх попередники на початку XIX століття. 

Це заперечення – очевидний прояв нехристиянського світогляду. Багато християн, які вірять в «стару Землю», відкрито заперечують вплив гріхопадіння на Всесвіт; інші ж роблять це несвідомо. Тобто, вони визнають, що гріхопадіння торкнулося все творіння, але, дотримуючись еволюційних поглядів на історію Землі (навіть якщо вони відкидають дарвіністську модель походження різних форм життя), вони тим самим за замовчуванням припускають, що прокляття з 3 розділу Буття не мало помітного впливу на творіння, за винятком людини.

Багато законів залишалися в силі і під час Потопу. Наприклад, вода як і раніше текла вниз, при достатній швидкості розмивала сушу і несла з собою намул, пісок, фрагменти породи і гальку, а зі зменшенням швидкості втрачала і «сортувала» їх, як і зараз. Але протягом того року, протягом якого тривав Потоп, природний хід подій в природі був істотно порушений надприродним Божим промислом (Потоп почався рівно через сім днів після того, як Бог оголосив про це Ною; Бог привів тварин до Ноєвого ковчега, «відкрилися джерела великої безодні, і вікна небесні відчинилися» одночасно по всій Землі і т. д.)

Виходячи з цих міркувань, вчені-християни повинні вдаватися до надприродного поясненням подій тільки у випадках, коли Біблія прямо говорить про безпосереднє божественне втручання (напр., Тиждень Творіння, гріхопадіння, Потоп, змішання мов і Вавилонська вежа). В інших випадках вченим слід пояснювати події і явища цього світу природними процесами і законами природи. Закони природи описують не те, що Бог повинен робити, щоб підтримувати Своє творіння в належному вигляді, а то, як Він зазвичай робить це. Бог не підкоряється законам природи. Навпаки, це природа підкоряється Йому. Іншими словами, закони природи відображають звичайні справи Бога з підтримки творіння, а чудеса – це просто випадки, коли Бог, переслідуючи особливі цілі, відходить від цих законів.

Креаціоністи (як біблійні геологи першої половини XIX століття, так і представники КМЗ в останні півстоліття) завжди стверджували, що 1-11 розділи Буття – історично точне оповідання, дане нам Самим Творцем. Як ми зможемо правильно зрозуміти спостережувані нами у створінні свідоцтва Його діянь (чи то традиційні «природні» або нетрадиційні надприродні явища), якщо ми нехтуємо Його одкровенням про ці діяння? 

І вже напевно не можна не заплутатися, якщо «перетлумачувати» просту мову Слова Божого на основі матеріалістичних трактувань спостережуваних сьогодні фактів. Однак саме цим уже майже двісті років займаються (відкрито чи приховано, свідомо чи несвідомо) ті представники руху РЗ, богослови і християнські діячі, які намагаються поєднати з Біблією мільйони років Землі (навіть і дарвінівську теорію еволюції).

7. Розвиток аргументів на користь розумного задуму 

Говорячи про початок XIX століття, не можна обійти стороною досягнення апологетики того часу. 

В кінці XVIII століття християни (і не тільки вони) стали докладати значних зусиль, щоб захистити свою віру в Бога-Творця від зростаючого впливу атеїзму. Для цього вони почали збирати воєдино докази розумного задуму у всьому, а особливо – в живих організмах. 

Найвагомішим аргументом на користь створення стала книга священика англіканської церкви преподобного Вільяма Пейлі (1743-1806) «Природна теологія: докази існування і атрибутів Бога, що містяться в природі» (1802). Вона отримала широке визнання, витримавши до 1820 року двадцять перевидань і аж до початку XX століття використовувалася як підручник в Кембриджському університеті. І Дарвін, і всі його вчителі – прихильники ідеї «старої Землі» – вивчали цю книгу і знали її дуже добре.

Але були й інші роботи, в числі яких – книга ще одного священика-англіканина, біблійного геолога, преподобного Томаса Гісборна (1758-1856). Його праця «Свідоцтва природної теології на користь християнства» (Testimony of Natural Theology to Christianity) вийшла у світ в 1818 році. Гісборн говорив, що книга Пейлі дуже цікава, але в ній багато упущень. Пейлі в своїх аргументах відзначав лише так звані «позитивні» атрибути Бога – такі як доброта, мудрість, предвічність і всемогутність – однак не показав, як виявилися в природі Божа святість, справедливість і милосердя. Іншими словами, він обійшов своєю увагою величезний вплив гріхопадіння і Божої відплати на колись досконале творіння. Гісборн спробував виправити цей недолік, розглянувши у своїй роботі, як виявилися в природі атрибути Бога, не згадані Пейлі.

У 1830-ті роки з'явилася знаменита книга в 8 частинах «Бріджуотерські трактати» («Bridgewater Treatises»). У ній в якості доказів розумного задуму розглядалися: 

1. Моральна та інтелектуальна природа людини. 
2. Фізична природа людини. 
3. Астрономія і фізика. 
4. Фізіологія рослин і тварин. 
5. Рука людини. 
6. Хімія, метеорологія і травлення. 
7. Геологія (трактат був написаний прихильником ідеї «старої Землі» Вільямом Баклендом). 
8. Історичний розвиток, повадки й інстинкти тварин (єдиний з восьми трактатів, написаний креаціоністом – прихильником ідеї «молодої Землі»). 

Робсон (Robson) справедливо зазначає два великих недоліки цих спроб довести існування Бога. По-перше, трактати самі по собі істотно розходилися з божественним одкровенням (Біблією). Тому що випливаюча з них природна теологія не була спроможна вирішити одну з найбільш складних богословських проблем, а саме – проблему існування зла.⁴² 

Простіше кажучи, розмірковуючи про Розумного Творця, автори трактатів не приймали до уваги гріхопадіння, і звідси виникало логічне запитання: що це був за Творець, що створив світ з явними патологіями? По-друге, відзначає Робсон, всупереч прагненням авторів «Бріджуотерських трактатів», їх доведення, по суті, тяжіли до деїзму, якщо не до пантеїзму.⁴³ 

Що ж стосується гріхопадіння і його наслідків, то нехтування ними зробило докази розумного задуму мішенню для критики. Наведемо слова знаменитого філософа Бертрана Рассела про те, чому він став атеїстом. Одна з причин полягала в наступному:

«Розглядаючи аргументи на користь розумного задуму, неможливо не дивуватися людській легковірності. Люди вірять, що цей світ з усіма його недоліками – краще, що зуміли створити за мільйони років всемогутність і всезнання. Я ніяк не можу в це повірити».⁴⁴

А не так давно філософ-еволюціоніст Девід Халл (David Hull) приводив приблизно такі ж заперечення в рецензії на книгу Філіпа Джонсона «Дарвін під судом» («Darwin on Trial», IVPress, 1991), яка суттєво зміцнила авторитет руху РЗ. Халл писав:

«Теорія біологічної еволюції змушує природну теологію відповісти на непросте питання: який він – той Бог, якого відкриває нам дарвінівська версія еволюції?.. Еволюційний процес сповнений випадковостей і складається з неймовірної кількості смертей, непотрібних втрат, болю і страждань. Яким би не був Бог, на якого вказують теорія еволюції і факти природної історії, – це не дбайливий євангельський Бог. Це і не той люблячий Бог, який піклується про Своє творіння. Це навіть не той вселяючий страх Бог, яким Він постає в книзі Йова. Бог Галапагоських островів недбалий, марнотратний, байдужий і навіть чи не жорстокий. Це ніяк не той Бог, якому кожен з нас хотів би молитися».⁴⁵

Цей хід міркувань актуальний навіть для тих, хто заперечує неодарвіністську теорію еволюції, але вірить, що Бог час від часу створював нові форми життя на протязі мільйонів років смерті, кровопролиття і вимирання.

Отже, аргументи на користь розумного задуму, що з'явилися на початку XIX століття, хоч і були з ентузіазмом зустрінуті «наверненими» того часу, все ж не змогли чинити гідний опір атеїзму та іншим формам антибіблійною скептицизму, які набирали обертів. 

Більше того: історія показала, що неусвідомлювані матеріалістичні упередження, що лежали в основі аргументів на користь розумного задуму, згідно з якими «вік Землі не має значення», насправді торували шлях теорії Дарвіна, яка згодом і стерла їх з розумів більшості людей.

8. Сьогоднішні компроміси з матеріалістичними теоріями «старої Землі» 

Філліп Джонсон та інші адепти ідеї «старої Землі», що належать до руху РЗ, в своїх історичних дослідженнях заходять недостатньо далеко. Джонсон, скоріш за все, вважає, що матеріалізм став панувати в науці тільки після Дарвіна, або й зовсім з часу сторіччя виходу в світ книги Дарвіна. Ось що пише Джонсон про знамениті торжества в Чикаго в 1959 році, на які з'їхалося близько 2000 вчених з різних країн:

«На тому пишному святкуванні в 1959 році наука з радістю зустріла релігійну догму, іменовану матеріалізмом чи натуралізмом. Наука заявила, що не існує нічого, крім природи і що все суще породжене матерією. Ці переконання були вигідні всьому науковому світу, бо означали, що в принципі немає нічого незбагненного і непідвласного науці. Однак тріумф дарвінізму мав сумні наслідки. Ідеологія захопила владу над наукою: відтепер вчені-еволюціоністи вірили в те, у що хотіли вірити, а не в те, що їм говорили дані палеонтології, генетики, ембріології і молекулярної біології».⁴⁶

Такою ж «історичною короткозорістю» відрізняється, схоже, і Ненсі Пірсі (Nancy Pearcey). У своїй чудовій роботі про перемогу дарвінівської теорії вона згадує про християн, які намагалися знайти компроміс з теорією еволюції. Пірсі пише: 

«Ті, хто перетлумачує Дарвіна, пристосовуючи його теорію до креаційної моделі, сподівалися таким чином запобігти захопленню ідеї еволюції матеріалістичною філософією. Вони прагнули відокремити наукову теорію від філософії, всередині якої вона зародилася».⁴⁷ 

Але ті ж християни, як і багато хто до них, понад півстоліття не перешкоджали і навіть сприяли (нехай несвідомо) захоплення матеріалізмом геології і астрономії, а потім підтримували ідею «старої Землі», висуваючи теорії розриву, днів-епох або потопу місцевого значення. 

Я був присутній на тій конференції руху РЗ в 1996 році, де Пірсі вперше читала цю доповідь. Коли під час дискусії після доповіді я відмітив, що матеріалістична філософія прийшла до влади в науці за десятки років до Дарвіна за допомогою геологічних теорій «старої Землі» і послався на свою тільки завершену дисертацію, присвячену цій темі, мені ніхто не відповів – ні публічно, ні в особистій бесіді. 

Схоже, прихильники «старої Землі» не хочуть нічого знати про роль матеріалізму у розвитку ідеї про мільйони і мільярди років історії нашої планети.

Вищезгадана конференція проходила за підтримки місії «Christian Leadership Ministry», що належить до руху «Університетський хрестовий похід». Ця місія, орієнтована на університетських викладачів, гаряче підтримує рух РЗ і таких прихильників ідеї «старої Землі» як Хью Росс і Уолтер Бредлі. На її сайті в мережі Інтернет ведеться полеміка «з питань розумного задуму і теїзму з провідними вченими і філософами сучасності».⁴⁸ На іншому сайті CLM впевнено заявляє:

«Датування створення світу не є для християн першорядним питанням віри і не повинне розглядатися як таке, оскільки в Біблії не наводиться точна дата створення. У цьому легко переконатися, звернувшись до таких джерел, як The NIV Study Bible, The Believers Study Bible, The New Geneva Study Bible і коментарям богословів. Тому ми вважаємо, що християни мають повне право вірити фактам науки, відкинувши неприйнятні філософські концепції, такі, як матеріалізм».⁴⁹

Однак нинішня точка зору більшості вчених-християн зовсім не є гарантія того, що вони вірно трактують Святе Письмо, бо істина визначається аж ніяк не більшістю голосів. В іншому випадку виходило б, що і протестантська реформація – омана; адже реформатори протягом багатьох десятиліть були в абсолютній меншості! 

Але давайте звернемо особливу увагу на слова, виділені курсивом. Лідери CLM не розуміють, що насправді «факти науки» про мільярди років Землі – всього лише матеріалістичні пояснення даних геології і астрономії. Якщо ж видалити з геології і астрономії «неприйнятні філософські концепції» (тобто матеріалізм), з'ясується, що у науки немає ніяких «фактів» про мільйони і мільярди років.

Таким чином, я вважаю, що не можна боротися тільки з матеріалізмом в біології. Нехтуючи Біблією і, зокрема, свідченнями Буття про вселенську значимість гріха і Божої відплати за нього (прокляття при гріхопадінні, Всесвітній Потоп, змішання мов і Вавилонську вежу), ми не прийдемо до істинного живого Бога, а лише віддалимося від Нього і Його священного Слова, навіть якщо будемо вірити в розумний задум в живих організмах (і навіть в те, що Бог Сам створив їх). І якщо ми боремося з матеріалізмом в біології і в той же час закриваємо очі на матеріалізм в геології і астрономії або навіть підтримуємо його, нам не розірвати тих ланцюгів, якими матеріалізм скував науку. 

Так що «клин», який розколов рух РЗ, бачиться мені аж ніяк не початком шляху до істини, а всього лише цвяхом, яким не розколеш колоду. Він не приведе науковий істеблішмент до біблійного погляду на світобудову; він не приведе більшість людей до істинного Бога-Творця, Який говорив з нами за допомогою тільки однієї книги – Біблії.

У книзі про «тактику клину» Джонсон пояснює, як християни повинні вести себе в «прийдешньому відкритому діалозі між релігією і наукою» (насправді завдяки зусиллям креаціоністів – прихильників «молодої Землі» та інших віруючих, цей діалог почався за багато років до того, як з'явився рух РЗ, і ніколи не припинявся). 

Джонсон пише: 

«Потрібно починати з того місця Біблії, яке має найбільш пряме відношення до диспуту про еволюцію. Це не Книга Буття; скоріше, це перші вірші Євангелія від Івана».⁵⁰ 

Далі він цитує і аналізує тексти Євангелія від Івана 1:1-3, а потім Послання до Римлян 1: 18-20. Безумовно, ці тексти мають відношення до справи, однак вони, на відміну від Книги Буття, не стосуються безпосередньо диспуту про Створення та еволюцію і про вік Землі. Більш того: ні Іван, ні Павло не брали під сумнів історичну точність Книги Буття і, слідом за Ісусом, будували на ній свою проповідь.

Порівняно недавно, в одному з інтерв'ю 2001 року, Джонсон заявив:

«Я вважаю, що деталі хронології книги Буття – далеко не головне питання [в диспуті про Створення та еволюцію]... Саме тому я стверджую, що якщо виходити із значущості біблійних текстів, літопис Буття в наших дослідженнях повинен поступитися місцем найважливішій інформації про Творіння, а саме – з Євангелієм від Івана 1: 1-3... Важливо не відхилятися вбік, не вдаватися в деталі, інакше ми просто загрузнемо в трясовині мінливих думок».⁵¹

На якій підставі Джонсон стверджує, що найважливіша інформація про Творіння укладена в Євангелії від Івана 1: 1-3? Він не висуває ні богословських, ні біблійних аргументів на користь своєї правоти. В його словах важко побачити щось, крім зневаги до непогрішного богодухновенного тексту 1-11 розділів Буття. Я думаю, Джонсон просто не здатний зрозуміти (або пояснити слухачам), що уявлення про мільярди років Землі і Всесвіту – не що інше, як матеріалістична філософія, що маскується під наукову теорію.

Нездатність усвідомити прихований вплив матеріалізму проглядається навіть у доповіді одного з найбільш видатних християнських філософів Америки, Нормана Гайслера (Norman Geisler), – людини, яка не раз попереджала про небезпеку матеріалізму. 

У листопаді 1998 року, будучи президентом Євангельського богословського товариства, Гайслер виступив зі зверненням до учасників щорічних зборів цього товариства.⁵² У своєму зверненні Гайслер міркує про безліч небезпечних філософських течій, які набрали чинності і загрожують церкві. Першим в цьому ряду він розглядає матеріалізм (як методологічний, так і філософський). За словами Гайслера, матеріалізм відноситься до найбільш деструктивним напрямками в філософії, тому він приділяє йому найбільшу увагу. Його дослідження небезпек, які таїть в собі матеріалізм, воістину бездоганне. 

Гайслер навіть говорить про те, що «Джеймс Хаттон (1726-1797) застосував до геології юмовський принцип заперечення надприроднього і це ознаменувало початок майже двохсотлітньої ери матеріалізму».⁵³

Але ось сумний парадокс: при всьому цьому Гайслер підтримує роботи Х'ю Росса, який наполегливо, але дуже винахідливо (не можу сказати, усвідомлює він це чи ні) пропагує в церкві матеріалістичні погляди, переконуючи християн визнати мільйони років Землі і Великий вибух «фактами науки». Більше того, в своїй книзі «Енциклопедія християнської апологетики», що вийшла через рік після його президентського звернення до Євангельського богословського товариства, Гайслер пише: 

«Наукові дані переконливо свідчать, що вік Землі – мільярди років».⁵⁴ 

Однак, як ми вже показали, не дані говорять про те, що Землі мільярди років, а матеріалістичне трактування цих даних. Плутаючи одне з іншим, Гайслер відмовляється визнати Дні Творіння з першого розділу Буття звичайними днями і вважає, що між родоводами п'ятого та одинадцятого розділу Буття існує розрив в тисячі років, хоч при цьому і говорить про «на перший погляд переконливі свідчення Буття на користь звичайних днів і відсутності розривів в генеалогіях».⁵⁵ 

Виклавши різні трактування літопису Буття з точки зору теорії «старої Землі» (всі вони засновані на матеріалістичних передумовах, всі мають серйозні екзегетичні вади, всі спростовані прихильниками КМЗ), Гайслер приходить до помилкового висновку: 

«Віра в мільйони або навіть мільярди років Всесвіту не обов'язково суперечить Книзі Буття».⁵⁶

Треба сказати, що Гайслер – не єдиний філософ-християнин, який прекрасно вміє розпізнавати прояви матеріалістичної філософії, поки справа не доходить до віку Землі. Я не знаю жодного видатного релігійного філософа, який був би переконаним прихильником КМЗ. Якщо вже наші найкращі філософи, які вірують в Біблію і захищають її, не бачать засилля матеріалізму в геології і астрономії, то як побачить його церква?

Таким чином, в наявності притуплююча дія теорій про «стару Землю». Справа в тому, що всі ми (від самих пересічних до найгеніальніших) піддалися «промиванню мізків». Згоден, сказано різко, але я відповідаю за свої слова. Як було показано вище, після виходу в світ «Основ геології» Лайеля (1830-33) геологією заволоділа догма уніформізму, а катастрофізм, по суті, зійшов зі сцени. 

В геологічному словнику, виданому в 1972 році і написаному двома провідними геологами того часу, ми знаходимо таке визначення катастрофізму: 

«Катастрофізм – гіпотеза, згідно з якою геологічні зміни відбуваються внаслідок поодиноких великомасштабних і відносно швидкоплинних катастроф, – на противагу ідеї про постійні невеликі зміни, що відбилася в теорії уніформізму. В даний час гіпотеза катастрофізму майже беззастережно спростована».⁵⁷

Однак приблизно в цей же час в геології відбулася досить несподівана подія – поява теорії «неокатастрофізму». Всі її прихильники були еволюціоністами, які вірять, що історія Землі налічує мільярди років. Але при цьому вони, як і катастрофісти початку XIX століття, вважали, що велика частина геологічного літопису утворилася за короткий час при катастрофах. 

Одним з провідних представників неокатастрофізму був Дерек Ейджер (Derek Ager), англійський геолог, який проводив дослідження в півсотні країн світу. В одній зі своїх книг, розглядаючи розвиток катастрофізму і уніформізму на початку XIX століття, він прийшов до наступного висновку:

«Виправданням цьому тривалому і дилетантському екскурсу в історію служить моє прагнення довести, що геологію прибрали до рук теоретики [тобто, згідно Ейджеру, прихильники уніформізму], чиї висновки були зумовлені скоріше суспільно-політичною кон'юнктурою епохи, ніж результатами польових досліджень... Іншими словами, ми дозволили запудрити собі мізки і стали цуратися будь-яких версій історичного розвитку Землі, які передбачають екстраординарні події і процеси – все, що можна назвати "катаклізмом"».⁵⁸

Ейджер визнає, що в роки навчання і перші роки роботи геологом він і сам піддався цьому «промиванню мізків», через що спочатку не помічав докази катастроф в історії Землі. Ці докази були прямо у нього перед носом, але упередження, що опанували його розумом, заважали йому їх побачити. І все ж одну річ Ейджер так і не усвідомив, а саме: він не просто підпав під вплив окремих ідей, навіяних суспільно-політичною кон'юнктурою XIX століття – він був засліплений цілісною філософсько-релігійною світоглядною системою на ім'я матеріалізм. 

Втім, жертвою матеріалізму Ейджер став по добрій волі. З його праць виразно випливає, що він був грішником, не припиняючи повстання проти Бога і Його Слова. Наскільки мені відомо, до самого дня своєї смерті (він помер кілька років тому) Ейджер, засліплений матеріалізмом, не помічав незліченних геологічних доказів Всесвітнього Потопу. 

Отже, якщо навіть самі геологи (в тому числі геологи-християни) до сих пір дозволяють «промивати їм мізки» догмами матеріалістичної філософії, що вже тоді говорити про всіх нас (навіть про найкращих релігійних філософів, богословів, фахівців зі Старого Заповіту)? Що говорити про тих, хто під впливом освіти, екскурсій в музеях і національних парках, науково-популярних телепередач і т. д. давно повірив, що Землі мільярди років, а Всесвітній потоп – всього лише вигадка?

Висновок 

Отже, засилля матеріалізму в науці йде корінням не в дарвінізм, а в теорії про «старі Землю і Всесвіт» кінця XVIII - початку XIX століття, і навіть ще глибше – в праці Галілея і Бекона. Саме вони першими вбили клин між Святим Письмом і наукою; саме на їх вислови про науку і релігію настільки часто посилалися прихильники ідеї «старої Землі» в геології початку XIX століття.

І якщо ми дійсно хочемо викорінити матеріалізм в науці і бути вірними непогрішному Слову Творця неба і Землі, який був і при Творенні, і при Потопі, який правдиво і зрозуміло повідав нам про них, – якщо це так, то вік Землі має величезне значення.

Однак рух РЗ є такою гримучею сумішшю агностиків і теїстів з різними переконаннями, що цьому руху ніяк не до вірності істинному Богу і Його Слову. Як я вже говорив, тактика Джонсона – не «тактика клину», а скоріше «тактика цвяха». Все, на що здатна теорія, не заснована на Святому Письмі, – довести існування якогось невизначеного розумного творця (який навіть не обов'язково повинен мати божественну сутність). Учасники руху РЗ навмисне відійшли від Біблії, що нам дана Творцем, особливо від Книги Буття; тому їх докази ніяк не можуть відкрити шлях до істинного Бога.

Якщо ж Джонсон та інші християни в РЗ все ж захочуть залучити до диспуту про походження Землі і всього сущого Книгу Буття, то я можу спрогнозувати подальший розвиток подій:

1. 1. Їх звинуватять в тому, що вони помилялися і вводили в оману інших всі ті роки, коли відхрещувалися від КМЗ і нехтували Книгою Буття (еволюціоністи вже не раз висловлювали подібні звинувачення).
2. 2. Від них відвернеться більшість їхніх соратників по руху РЗ, які вірять в «стару Землю» і з різних причин не бажають керуватися Словом Божим.

Розбіжності руху РЗ зі Святим Письмом повинні хвилювати кожного християнина. Нехтуючи священним Словом Божим, ми допомагаємо не Богу, але «еволюціонізованому» світу.

Ось чому я закликаю моїх братів у Христі, що належать до руху РЗ, повернутися до Слова Божого і, зокрема, до Книги Буття. Тоді очі їх відкриються і вони побачать: омана про мільярди років земної історії, нібито доведених наукою, – погана спадщина матеріалізму, який підкорив собі геологію і астрономію. Я прошу цих людей, закликавши на допомогу весь їхній величезний інтелектуальний потенціал, усно і письмово викривати брехливість суто матеріалістичних тлумачень геологічних і астрономічних даних. Я прошу їх відстоювати очевидні істини Буття як в церкві, так і в світі.

Доказів більш ніж достатньо і вони явлені нам. Ворог вдерся в священну цитадель. Матеріалістичне (атеїстичне) мислення за останні два століття сильно забруднило церкву «науковими» теоріями про «стару Землю» та ідеями ліберального богослів'я. Чи візьмемо ми «меч духовний» (Еф. 6:17), яким озброює нас Біблія, і особливо – перші одинадцять розділів Буття, чи виженемо ворога? Чи, закриваючи очі на осквернення Святого Письма і церкви, будемо як і раніше шукати компроміси з еволюціоністським вченням про мільйони років історії Землі?

Додаток. Погляди на історію Землі на початку XIX століття

Біблійний підхід (біблійні геологи)

НТ---П--------------С--------------------------------------------------------------------------------НК
(вік Землі: приблизно 6 000 років)

Бог надприродним чином створив Землю і все основні «роди» живих організмів за шість звичайних днів (НТ – надприроднє Творіння). Потім, за часів Ноя, Він покарав світ за гріхи Світовим Потопом (П), який і створив більшу частину геологічної колони (літопис скам'янілостей) і всі природні процеси, які ми спостерігаємо в сьогоденні (С). Так триватиме доти, доки Бог надприродним чином не покладе світу кінець (НК – надприродний кінець).

Теорія катастроф (наприклад, Кюв'є, Сміт)

НТ-----------К---------К----------К---------К------------------------------------------С------К?---ПК?
(вік Землі: величезний)

З того часу, як Бог надприродним чином створив Землю (щонайменше, багато мільйонів років тому), на ній відбулося як мінімум чотири природних повені величезного, або й глобального масштабу. Ці катастрофи (К) «написали» більшу частину геологічного літопису і зумовили нинішню географію Землі. Після кожної катастрофи Бог надприродним чином створював ті чи інші нові форми життя. Оскільки катастрофи минулого були природними катаклізмами, в майбутньому не виключається ще одна, після якої може наступити природний (або ж надприродний) кінець світу (ПК).

Теорія уніформізму (наприклад, Хаттон, Лайєлл)

НП?---------------------------------------------------------------------------С-------------ПК?
(вік Землі: величезний)

Ймовірно, всі геологічні процеси почалися (НП - надприродний початок) на первозданній Землі мільйони років тому. Ці процеси (напр., ерозії, землетруси, виверження вулканів, відкладення осадових порід) відбуваються і зараз і будуть відбуватися в майбутньому з тими ж швидкістю (частотою) і потужністю, з якими ми бачимо їх у сьогоденні (С). Ніхто не знає, закінчиться це коли-небудь чи ні (ПК?).