Малюнок 1. Портрет Чарльза Лайєлла (1797-1875), чиї геологічні теорії сильно вплинули на Дарвіна та його теорію еволюції.Для багатьох людей Чарльз Лайєлл був першим, хто застосував дійсно науковий метод в геології. Він сам стверджував, що його підхід був ньютонівським, заснованим на однорідності природи.

Як закони, що керують рухом планет, так і закони, що керують геологічними процесами не змінюються з року в рік. Отже, за аналогією, геологічну історію завжди слід реконструювати, припускаючи, що минулі процеси завжди діяли так, як вони діють сьогодні, будучи того ж роду, маючи ту ж енергію та виробляючи ті ж ефекти. 

Використання Лайєллом аналогії, однак, було більше хаттонівським, а не ньютонівським. 

У розумінні геологічних процесів Лайєлла переважав деїстичний погляд на «порядок природи», а не експериментальна наука.

 «Споглядання таких майбутніх революцій готує розум до пошуків в пам'ятках минулого ознаки аналогічного характеру».¹

За кілька років до написання першого тому «Основні принципи геології» (Principles of Geology)² Чарльз Лайєлл прочитав «Аналогію релігії» єпископа Джозефа Батлера.³ 

Батлер стверджував, що єдиний спосіб отримати знання про духовний світ — провести аналогію зі світом природним.⁴ Він також підкреслював сталість і однаковість природи, які, на його думку, неминуче виникають з існування єдиного божества.⁵ 

Особливий інтерес Лайєлла викликала заява, зроблена у висновках Батлера:

«... очевидно, що хід речей, що потрапляє в поле нашого зору, пов'язаний з чимось, що пройшло, сьогоденням і майбутнім, які перебувають за її межами. Так що ми знаходимося, можна сказати, в середині плану ... в рівній мірі по відношенню до того, що було, що є зараз і що буде».³

Насправді, проводячи ще більше аналогій, він стверджував, що, навіть якщо б початок був, неможливо було б побачити ніяких його ознак.

Цитуючи цей уривок у статті, яку він написав для щоквартального огляду, Лайєлл висловив думку: 

«Жоден відділ науки ніколи не ілюстрував, або не підтверджував лінію аргументації, прийняту цим воістину філософським письменником більш задовільним чином, ніж геологія».⁶ 

Для нього теза Батлера була підтвердженням того, що зрозуміти минуле Землі можна за аналогією з сьогоденням.⁷ Тільки спостерігаючи процеси, що діють в даний час, і екстраполюючи їх назад в часі, можна правильно реконструювати геоісторію.

Джеймс Хаттон (James Hutton)^{8, 9}, на роботі якого Лайєлл також побудував більшу частину свого мислення, стверджував, що Земля піддається, мабуть, нескінченним геологічним циклам. Континенти будуть розмиті та змиті у вигляді опадів в океанські басейни. Далі вони будуть підняті, утворюючи нові континенти в місцях колишніх океанів. Аналогічним чином, еродовані райони колишніх континентів стануть новими океанами. Потім нові континенти будуть розмиті в нові океани ...і так нібито до нескінченності. 

В своїй «Теорії Землі» Хаттон писав:

 «Оскільки в природної історії цієї землі ми бачимо послідовність світів, ми можемо з цього зробити висновок, що в природі існує система; подібно до того, як зі спостереження обертань планет можна зробити висновок, що існує система, за допомогою якої вони повинні продовжувати ці обертання. Але якщо послідовність світів встановлена в системі природи, то марно шукати щось більш високе в походженні Землі. Отже, в результаті нашого сьогоденного дослідження ми не знаходимо ні сліду початку, ні перспективи кінця».¹¹

У відповідності зі своїм деїстичним світоглядом Хаттон доводив за аналогією, що циклічність руху планет повинна привести нас до висновку, що геологічні процеси Землі також циклічні. Він вважав, що Всесвіту притаманні «системи», які «пов'язані» між собою і які відображають одна одну в характеристиках і поведінці.¹² 

Більше того, як орбіти планет не мають ознак початку, так і не мають їх процеси, що керують поверхнею нашої Землі. Посилаючись аналогічно на астрономічні цикли, Лайєлл стверджував, що геолог не повинен заперечувати, «що порядок природи з найбільш ранніх періодів був однаковим в тому ж сенсі, в якому ми вважаємо його однаковим в даний час».^{2, 13}

Аналогія та докази

Роботи Лайєлла були сповнені аналогій, причому слово «аналогія» (або «схожий») зустрічалося 192 рази в трьох томах «Принципів». Іноді він використовував ці слова, як ілюстрації, щоб допомогти людям зрозуміти його аргументи. Однак не підлягає сумніву, що він також розглядав аналогії, як причини перенесення понять самі по собі з однієї області знання в іншу. 

На його думку, розуміння принципу в одній дисципліні — наприклад, астрономії — дозволяє дізнатися щось про інші дисципліни — наприклад, геологію або біологію. Дійсно, для нього геологія та біологія були пов'язані з неорганічними процесами ерозії й осадження, паралельними процесам органічного розпаду та размноження.²

У листі до Джорджа Пулетт Скроупа, свого друга, Лайєлл погодився з тим, що можна стверджувати за аналогією, що оскільки види «почалися та закінчилися», у Землі теж міг бути початок. Насправді Лайєлл мало цікавився питанням походження життя, вважаючи за краще питати, чи існують «докази прогресивного стану існування на земній кулі, ймовірність якого доводиться аналогією змін органічного життя».¹⁴ 

Насправді, проводячи ще більше аналогій, він стверджував, що, навіть якщо б початок був, неможливо було б побачити ніяких його ознак. У вступному розділі «Принципів» він стверджує: 

«Геологія так само сильно відрізняється від космогонії, як міркування про створення людини відрізняються від історії».² 

Як минуле людства стає все менш і менш видимим, коли ми подорожуємо далі в часі, так і минуле Землі. Повертаючись до паралелі між астрономією та геологією, він заявив:

«Можливо, межа матеріальної Всесвіту існує, і все ж найпотужніший телескоп, який коли-небудь могла винайти людина, може лише відкрити нам міріади нових світів. ... Немає кінця [людському] погляду на той простір, який наповнений проявами творчої сили; чому ж тоді, простеживши історію Землі до найвіддаленіших епох, ми повинні з упевненістю очікувати, що коли-небудь виявимо ознаки початку часу, який був наповнений актами тієї ж самої творчої сили?»¹⁰

Примітно, що Лайєлл проводив паралелі з такими далекими від геології предметами, як лінгвістика й економіка.¹⁵ Він знав, що мови неперервно та поступово змінюються, й це підтверджувало його погляд на Землю, як на стан безперервної, поступової зміни. Під економікою розуміються складні, збалансовані системи, в яких покупка здійснюється в одній області, а продаж — в інший. 

У його моделі геологічні процеси протікали аналогічним збалансованим чином, наприклад, з ерозією в одному районі й опадонакопиченням в іншому. Так само, як економіка функціонувала через численні невеликі обміни грошима, так і геологічні процеси, такі як ерозія та осадження, діяли дуже поступово, а не через катастрофічні події. Отже, «закони економіки» відбивали та підтверджували його «закони геології».¹⁶ 

Подальші аналогії між геологією і економікою можна знайти в роботі Скроупа, який, можливо, мав такий саме вплив на Лайєлла, як і Хаттон,¹⁷ і у власних алюзіях Лайєлла на теорії виробництва та розподілу Рікардо.¹⁸

Згідно Лайєлла, скам'янілості розповідали історію постійного народження та вимирання видів. У його міркуванні рослини та тварини були б створені (або виникли б у результаті природних процесів) у формі, що була б спеціально пристосована до навколишнього середовища. Потім, протягом тисячоліть, у міру зміни навколишнього середовища, вони б вимерли, лише щоб бути заміненими новими видами. Вони не замінювалися поступово; замість цього, у міру того, як старі форми вимирали, якимось чином народжувалися нові. 

У відповідності з хаттонівським деїстичним мисленням Лайєлл навіть посилався на «закони, що регулюють порівняльне довголіття видів». Ці закони, на його думку, підкріплювалися аналогією з демографії:¹⁵ люди мають обмежену тривалість життя, тому, на його думку, розумно розглядати види, які існують тільки протягом обмеженого періоду. І так само, як переписи фіксували зміни в популяціях людей, так і скам'янілості давали дані про «народження та вимирання видів». 

Як зауважив Радвік, Лайєлл «розглядав сукупність викопних видів молюсків, як безпосередньо та достовірно аналогічну людську популяцію». Однак звернення до такої аналогії, безсумнівно, було верхом непослідовності. Основна аксіома Лайєлла полягала в тому, що тільки процеси, які можна спостерігати в даний час, можуть бути використані для пояснення історії Землі; проте ніхто ніколи не повідомляв про приклад народження нового виду.

Аналогія даних

Для Лайєлла сила аналогії виправдовувала відмову від будь-якої кількості даних, якими б переконливими вони не були:

 «Коли ми не можемо пояснити пам'ятки минулих змін [уніформістськими процесами], завжди більш імовірно, що труднощі виникають через наше незнання всіх існуючих факторів або всіх їх можливих наслідків у невизначеному проміжку часу, ніж те, що якась причина раніше діяла, а зараз перестала... Але якщо ми коли-небудь встановимо за допомогою недвозначних доказів, що деякі чинники в певні періоди минулого були більш потужними інструментами зміни по всій поверхні Землі, ніж зараз, то буде більш логічним з філософською обережністю припустити, що після певного проміжку спокою вони відновлять свою первісну силу, ніж вважати їх зношеними».²

Навіть конкретних доказів, які можна знайти в будь-якій точці Землі, було б недостатньо, щоб змусити коливатися парадигму уніформізму. Більше того, Лайєлл з готовністю визнав, що велика частина геологічного літопису вказує на катастрофічні, а не уніформістські процеси:

«Сліди колишніх конвульсій всюди на нашій планеті очевидні й вражаючі ... Якщо ці явища вдалося одного разу розпізнати, то здається природним, що розум повинен прийти до висновку не тільки про значні зміни в минулі століття, а й про періоди спокою та безладу, що чередуються — спокою, коли викопні тварини жили, росли та розмножувалися — безладу, коли шари, в яких вони були поховані, перемістилися з моря всередину континентів і ввійшли у високі гірські ланцюги».²

Однак «сліди колишньої конвульсії», на його думку, були ілюзорними, що виникли через недосконалість скам’янілого літопису. Подібно до того, як людські переписи показували б поступові зміни в популяціях, якби вони проводилися регулярно, так і геологічні «переписи» показували б поступові зміни в історії Землі, якби «книга геології» була більш конкретною. Більше того, «сторінки» можуть бути знищені наступною ерозією.¹²

Повернення динозаврів

Малюнок 2. Жахливі зміни. Карикатура Генрі де ла Беша, що висміює віру Лайєлла в те, що динозаври повернуться, щоб знову заселити Землю в одній з епох майбутнього. Лайєлл тут карикатурно зображений, як «професор іхтіозавр», що обговорює людський викопний череп.²¹В основі моделі Лайєлла лежала точка зору, що історія Землі була ненаправленою. На його думку, не тільки геологічні процеси є циклічними, але й ті, що стосуються флори та фауни. 

Спираючись на аналогію щорічних циклів теплішої і прохолодної погоди (літо й зима), він стверджував, що існує також «великий рік»,¹⁰ в якому континенти будуть відчувати мільйони років більш теплої погоди, а потім мільйони років більш прохолодної погоди:

 «Тому можна очікувати, що влітку "великого року", який ми зараз розглядаємо, на островах океану переважатиме папороть і рослини, родинні пальмам і деревним травам, у той час, як дводольні рослини й інші форми, що найбільш поширені в даний час в помірних районах, майже зникнуть з Землі. Тоді можуть повернутися ті роди тварин, сліди яких збереглися в стародавніх скелях наших континентів. Величезний ігуанодон зможе з'явитися в лісі, іхтіозавр — у морі, а птеродактиль зможе знову пурхати через зарості папоротей».²

Що стосується повернення динозаврів, Лайєлл писав більш впевнено в листі до Мантелла: 

«Всі ці зміни повинні відбутися в майбутньому знову, й ігуанодони та їх родичі повинні так само безперечно жити знову на широті Кукфілда, як вони це зробили».¹⁹ 

Кукфілд в той час був селом в Західному Сассексі, де Мантелл знайшов скам'янілі рештки ігуанадона.²⁰ За Лайєллом, вони, безсумнівно, знову будуть жити там — вид, що висміює Генрі де ла Беш (мал. 2).

Лайєлл і Ньютон

Немає сумнівів, що в назві свого трактату «Основні принципи геології» Лайєлл мав на увазі принципи Ньютона. Найвидатніший британський вчений створив фундаментальну наукову роботу в області математики та фізики. Так само Лайєлл стверджував, що привніс справжню науку в історію Землі. Він писав:

«Хаттон працював над тим, щоб надати геології певні принципи, як Ньютон досяг успіху в астрономії».² 

Ньютонівська наука була твердо заснована на сталості законів природи. Отже, стверджував Лайєлл, по-справжньому наукова геологія повинна бути твердо заснована на сталості процесів (що означає також, що швидкості таких процесів були завжди однаковими). Припускати зворотне означало б, що закони природи можуть змінитися. Однак таке загальне припущення не мало прецеденту в принципі. Ньютон писав:

«Ті якості тіл, які не можуть бути навмисними або усуненими [тобто збільшеними, або зменшеними] та які належать всім тілам, на яких можуть поставлені експерименти, повинні бути прийняті, як якості всіх тіл універсально. Бо якості тіл можуть бути пізнані тільки через експерименти ... і ми не повинні відступати від аналогії з природою, так як природа завжди проста й завжди співзвучна сама собі».²²

Ньютона під «аналогіє природи» має на увазі, що «природа завжди згодна [тобто послідовна]». Однак таке правило застосовується тільки в відношенні «властивостей тіл, які не можуть бути призначені та дозволені [тобто збільшені або зменшені] й на яких можуть бути проведені експерименти».

Лайєлл ніколи не проводив експериментів, які показали б, що геологічні процеси ніколи не могли бути збільшені чи зменшені. Тому його аналогію ніяк не можна вважати ньютонівською. Тільки шляхом найгрубіших аналогічних міркувань він міг прийти до висновку, що незмінна природа законів, що керують процесами взаємодії матеріальних об'єктів, вимагає, щоб і швидкості цих процесів були постійними. І сам здоровий глузд повстає проти такого поняття; нерухомі, повільні або швидко рухомі об'єкти в рівній мірі підкоряються фізичним законам.

Предмет ненависті Лайєлла

Те, що Лайєлл так рішуче відмовився прийняти численні дані, що спростовують його теорії, спантеличило багатьох істориків. Можливо, відповідь криється в його повному відкиданні біблійного Бога, праведне обурення якого призвело до засудження світу через «покарання потопу».²³ 

Радвік стверджував, що ставлення Лайєлла «було засноване на богословських проблемах, настільки ж важливих, як (хоча й таких що відрізняються) ділювіалістичні», відзначаючи, що «основною метою історії Лайєлла була ... біблійна або «мозаїчна» геологія письменників, таких як Урі та їх фундаменталістські союзники...».¹⁰ Справді, Лайєллу було боляче підкреслювати це: 

«Геологічне дослідження повинно проводитися так, ніби Біблії не існує».²⁴ 

Посилаючись на лист, написаний Лайєллом Уевеллу,⁵ в якому Лайєлл наполягав, що він не може «зрушити з місця ні на дюйм», Радвік прокоментував:

 «Тут він [Лайєль] розкрив глибоку динаміку, що лежить в основі його наполегливої вимоги "однаковості": найостанніший з усіх ймовірних потопів, який відстоював його колишній наставник Бакленд, все ще був його предметом ненависті, тому що він міг бути і був використаний, щоб зберегти зв'язок, нехай і слабкий, з "Мойсеєм" або біблійним буквалізмом».¹⁰

Дійсно, Лайєлл продовжував свій хрестовий похід, щоб «звільнити науку [геологію] від Мойсея»¹⁴ з підходом, який можна описати тільки, як релігійне завзяття. Посилаючись на послання Павла до ефесян, Лайєлл писав своїй нареченій: 

«Я борюся не зі звичайною плоттю, але з начальством і силами ... і я повинен надіти всі свої обладунки».⁵

Висновок

Для багатьох Чарльз Лайєлл був батьком геології й одним з гігантів вікторіанської науки. Однак мало хто розуміє, що його теорії ґрунтувалися лише на сліпому зверненні до аналогії. 

Пізній еволюціоніст і гарвардський палеонтолог Стівен Дж. Гулд одного разу назвав надзвичайну рідкість скам’янілостей перехідних форм «комерційною таємницею палеонтології».²⁵ Можливо, справжньою основою геології Лайєлла є комерційна таємниця істориків науки.