Спроби зрозуміти таємниці, пов'язані з шерстистим мамонтом, привели до багатьох гіпотез — усі мають гігантські проблеми.

Можна уявити, що з такою кількістю таємниць про шерстистих мамонтів, за ці роки повинні були придумати багато ідей та гіпотез. Це дійсно так. 

Спроби зрозуміти таємниці, пов'язані з шерстистим мамонтом, привели до безлічі гіпотез — усі мають величезні проблеми. Гіпотези варіюються від місцевих вірувань до зіркових катастроф.

Стародавні й місцеві вірування

В середні віки місцеве населення вважало шерстистих мамонтів доісторичними гігантами.¹

Ще до розвитку геології один відомий російський інтелігент стверджував, що це були слони, які загинули під час великого військового походу під проводом Чингіз-Хана.² Потім була цікава ідея, що кістки належали слонам, які втекли від армії Ганнібала, коли армія перетнула Швейцарські Альпи.³

Багато жителів Сибіру були забобонні й боялися кісток та туш мамонтів, вважаючи, що якщо вони побачать тушу, то захворіють або помруть.⁴ 

Тубільці думали, що гігантські звірі колись жили під землею й прокладали тунелі вперед і назад.⁵ Щоб пояснити рештки, знайдені на берегах річки, вони прийшли до висновку, що, коли звір наблизиться до поверхні, щоб понюхати повітря або побачити світло, він негайно помирає. 

Приблизно в 1600 році китайський імператор Кан-Хис (Кансі) написав книгу про тварин, в якій він підтримав віру сибіряків у те, що туші були рештками п'ятитонних гризунів, які жили під поверхнею землі.⁶ «Свіжість» м'яса, що залишилася від трупів, зміцнила їх віру в те, що тварини все ще живуть під землею і що вони швидко помирають, побачивши світло.⁷

Думки ранніх геологів

Я вважаю, що ідеї ранніх геологів мають багато переваг. Більшість з них, здавалося, забезпечували пряму інтерпретацію доказів без упереджень, які вкралися в сучасні інтерпретації, такі як принцип уніформізму.

Знання про існування скам'янілостей шерстистих мамонтів просочилися в Європу в 1600-х роках.⁸ Торгівля слоновою кісткою мамонтів почалася у 1700-х роках. Агассис, Кюв'є, Бакленд і більшість геологів того часу вважали, що скам'янілості вказують на більш теплий клімат Сибіру.⁹ 

Кюв'є думав, що шерстистий мамонт вимер через різке погіршення клімату й був похований місцевою повінню або іншими подіями.¹⁰ Слідом за Кюв'є з його періодичними катастрофічними повенями й вимираннями багато вчених вважали Потоп Ноя останньою з багатьох катастроф, що знищили мамонтів.

Чарльз Лайєлл спочатку вважав, що мамонти жили в Південному Сибіру й були спущені вниз по річках Північного Сибіру перед похованням.¹¹ Ця ідея не протрималася занадто довго, головним чином тому, що кістки не показували ніяких ознак переміщення,¹² і багато скелетів знаходяться далеко від річок.¹³ 

Лайєлл, батько уніформістської доктрини, врешті-решт неохоче визнав, що клімат, мабуть, був трохи тепліше, але спробував вписати мамонта й заморожені туші в свою віру в поступове вимирання й заміну фауни.¹⁴ Сьогодні більшість вчених надають перевагу поясненню Лайєлла.¹⁵

Сер Генрі Хоуорт¹⁶ був, імовірно, першим, хто зробив спробу великого узагальнення теорій загибелі шерстистих мамонтів у Сибіру. Він вперше зібрав величезну кількість інформації про шерстистих мамонтів, особливо в Сибіру. Потім він прийшов до висновку, що гігантський потоп, швидше за все, дрібний Ноїв потоп, який торкнувся лише поверхні Землі, пронісся по всіх землях, вбивши сибірських мамонтів. Він запропонував підтримку з теорій про потоп багатьох культур зі всього світу. 

Він вважав принцип уніформізму — «теперішнє – ключ до минулого» — абсолютно недостатнім для пояснення таємниць цих гігантів. Сьогодні, Хоуорта вважали б нео-катастрофістом, як і багатьох вчених, які вважають, що динозаври вимерли від падіння метеорита.

Перечитавши Хоуорта, я був вражений великою кількістю даних, які він зібрав з попередніх спостережень дослідників і мандрівників. Перераховуючи відомі сибірські туші мамонтів, Толмачов¹⁷ широко посилався на збір даних Хоуорта. Описи розподілу мамонтів і характеристик іншої фауни, а також похованої флори, які супроводжували мамонтів у Євразії та Північній Америці, здаються напрочуд сучасними.

Зоряні катастрофи й катастрофічні зсуви земної кори

Аномалія туш шерстистих мамонтів у Сибіру викликала таку тривогу серед науково мислячих людей, що було винайдено декілька гіпотез глобального катастрофізму. Я припускаю, що Хауорт буде вважатися першим катастрофістом, але ідеї, які розглядаються в цьому розділі, є більш сучасними переконаннями. Наскільки мені відомо, жоден з цих людей не є християнином.

Іммануїл Великовський написав дві впливові й популярні книги про астрономічні чи зоряні катастрофи під назвою «Світи у зіткненні»¹⁸ та «Земля в потрясінні».¹⁹ Його книги продавалися мільйонними тиражами. Мало хто пам'ятає Великовського або його ідеї і той чималий жах, який він викликав серед ортодоксальних вчених. Чарльз Гиненталь²⁰ дає оновлений, сучасний захист гіпотези Великовського.

Згідно Великовському, астральні катастрофи викликали великі потрясіння на землі. Загибель шерстистих мамонтів у Сибіру зіграла провідну роль у його книгах. 

Автор вплітає таємниці мамонта, Льодовикового періоду й багато інших загадок наук про землю в катастрофічну пригоду за участю Венери й Марса, що рухаються через Сонячну систему та ковзають поруч із Землею. Потім якимось чином, незважаючи на астрономічні відмінності, ці дві планети були захоплені на стабільних орбітах навколо Сонця. 

Він уявляв собі астральні катастрофи, що відбувалися близько 3 500 років тому. Великовський вірив у багато чудес Старого Заповіту, але запропонував астрономічне пояснення подій. Він проникливо вказує на численні проблеми, притаманні поясненню минулого. Як і Хоуорт, Великовський вважав геологічну доктрину уніформізму недостатньою для вирішення багатьох загадок минулого. 

Уніформіз не може допомогти, але додає елемент перебільшення, як наступне посилання на «бруд» Аляски:

«За яких умов відбулася ця велика бійня, в якій мільйони й мільйони тварин були розірвані на шматки та змішані з вирваними з корінням деревами?»²¹

Інші вчені також згадували викривлені й розірвані дерева з обезголовленими ссавцями в багнюці Аляски.²² Аляскінська жижа з її сумішшю рослинних і тваринних решток насправді не є таємничою речовиною, як припускають деякі. Вона має більш приземлене пояснення, яке буде обговорюватися пізніше.

Великовський і Гиненталь припускають, що раптовий зсув осі Землі до вертикалі стався, коли Марс або Венера пройшли близько до неї. Це призвело до закінчення Льодовикового періоду. Більш теплий сибірський клімат спричинив міграції мамонтів. Пізніше, близько 3 500 років тому, як вони стверджують, вісь змістилася назад до нинішніх 23,5 градусів, що призвело до швидкого охолодження й заморожування мамонтів. Деякі з них вмирали перш, ніж встигали проковтнути їжу в роті і перш, ніж їх остання їжа розклалась у шлунку. 

Цим зрушенням полюсів Великовський і Гиненталь пояснюють загибель мамонтів, причину Льодовикового періоду й багато інших загадок недавнього минулого.

Гіпотеза Великовського й Гиненталя має багато проблем, але одна з них була фатальною. Зсув полюсів до більш вертикальної осі призведе до льодовикового періоду, а не до раптового потепління. Це може здатися дивним багатьом людям, тому що вічна весна, або осінь, звучить ідеально. Проте мало хто розуміє, що арктична весна й осінь зовсім не теплі. 

У пісні «North to Alaska» немає вірша про те, що весна на Алясці⁴⁰ нижче нуля за Фаренгейтом (- 40ºC). При вертикальній осі Землі нескінченна весна або осінь викличуть утворення снігу та льоду. Сніг і лід будуть відбивати більше сонячного світла назад у космос, додаючи охолодження. 

Похолодання й Льодовиковий період повільно поширяться на середні широти. Що ще гірше для їх теорії, сніг і лід будуть накопичуватися в низинах Сибіру та Аляски. Ці області, як ми знаємо, ніколи не були покриті льодом. Ці низовини — земля мамонтів, яка в першу чергу надихнула гіпотезу Великовського. 

Теорія астральної катастрофи на практиці призведе до зворотного від того, що вони сподівалися пояснити.

Інші популярні інтелектуали й письменники взяли та прикрасили ідеї Великовського. Іван Сандерсон²³ опублікував коротку статтю в Saturday Evening Post, у якій припустив швидке зміщення земної кори над мантією замість зсуву полюсів. Він думає, що це викликало всесвітній вулканізм, охолодження й швидке заморожування шерстистих мамонтів.

Чарльз Хепгуд²⁴ також виклав ідеї Великовського й погодився з Сандерсоном в тому, що земна кора зсунулася. Він запропонував, що Сибір рушила на північ, а Північна Америка — на південь, що спричинило заморожування мамонтів і поклало край льодовиковому періоду. Він вважав, що сильні атмосферні збурення й вулканічне охолодження, викликані останніми зміщеннями земної кори, вбили сибірських мамонтів. Його перша книга була навіть схвалена в передмові Альбертом Ейнштейном, який, здавалося, визнавав, що багато кліматичних таємниць минулого не були добре пояснені або навіть розглянуті основними геологами.

У мене є дві проблеми з Хепгудом і декількома іншими вченими, які постулюють такі катастрофи — вони не обережні зі своїми даними та швидко приходять до висновків. Хороший приклад цього стався, коли Хепгуд²⁵ заявив, що барон Толл, дослідник Сибіру, повідомив про фруктове дерево висотою 27 м на Новосибірських островах. Казали, що дерево прекрасно збереглося у вічній мерзлоті, з недоторканним корінням й насінням, зеленими листками й стиглими плодами, все ще причепленими до гілок. 

Однак Хепгуд взагалі не посилається на Толла, а використовує старий звіт Бассетта Дігбі,²⁶ який повідомив, що Толл виявив серед часів Льодовикового періоду 27 м вільхове дерево на острові Великий Ляхов, одному з Новосибірських островів. Вільха (Alnus fructicosa) була ціла з корінням і насінням. Хепгуд явно прикрашає факти.

Швидке заморожування

У багатьох з вищенаведених гіпотезах мамонти швидко заморожуються. Передбачається, що ця гіпотеза пояснює напівпереварений стан вмісту шлунка декількох мамонтів, нетлінне м'ясо декількох мамонтів і нетлінну природу багатьох кісток і бивнів. Ідея швидкого заморожування насправді є старою, її витоки ми бачимо ще на початку ХІХ-го століття. 

Ймовірно, це почалося з барона Кюв'є й, мабуть, було популярно в його час.²⁷ 

Це розумна пропозиція, враховуючи зауваження. Гіпотеза швидкого замерзання була підтримана компанією Birds Eye Frozen Foods Company в 1960 році. 

Ґрунтуючись на теплопроводності яловичини, вони розрахували, що раптове падіння температури нижче -100 °C було необхідне для збереження вмісту шлунка мамонта з Березівки.²⁸ Прихильники ідеї швидкого заморожування мають великі труднощі із пошуком життєздатного механізму для пояснення такого катастрофічного охолодження. Про цю інтригуючу гіпотезу ми ще поговоримо.

Основні наукові гіпотези

Більшість вчених, схоже, зіткнулися з сирими даними. Вони, здається, розумово обмежені своєю уніформістською гамівною сорочкою, яка підтримує їх інтерпретацію й висновки.

Вільям Фарранд (William Farrand)²⁹ типізує позицію багатьох вчених щодо життя й вимирання шерстистого мамонта в Сибіру. Він вважає, що клімат зіграв незначну роль у загибелі сибірських мамонтів, тому що тварини були добре пристосовані до холоду. Він приходить до висновку, що є багато доказів того, що давній Сибір мав такий самий клімат, як сьогодні, хоча він визнає, що є деякі загадкові дані вказують на трохи тепліший клімат. 

Він не вірить, що мільйони мамонтів поховані у вічній мерзлоті, і думає, що тварини, які жили там, могли б жити за рахунок рослинності, яка росте в Сибіру сьогодні. Фарранд сильно схиляється до уніформістської точки зору на те, що дані про шерстистих мамонтів «... можуть бути адекватно пояснені повсякденними процесами, які ми можемо спостерігати навколо нас».

Сумнівно, що шерстистий мамонт міг пристосуватися до нинішніх холодних температур Сибіру або ще більш холодного клімату Льодовикового періоду. Болотна рослинність, яка домінує влітку в Сибіру, забезпечить сумно недостатнє харчування для «добре одягнених гігантів». Гірше того, сибірське літо розтоплює вічну мерзлоту настільки, що мамонти загрузнули б у багнюці. 

Не варто забувати, що в Сибіру були мільйони мамонтів. На закінчення відзначимо, що уніформізм не дає відповіді на деякі дуже суттєві проблеми, пов'язані з існуванням мільйонів, мабуть, ситих мамонтів, які жили в Сибіру й вимерли за короткий час.