Незважаючи на привабливість, існує багато доказів проти гіпотези швидкого заморожування.

Повне зникнення шерстистих мамонтів та інших тварин, що процвітали під час Льодовикового періоду, є головною загадкою палеонтології. З огляду на збереженсть туш та стану збереження їжі шлунку, швидке заморожування виглядає розумним.

Багато теоретиків виступали за версію швидкого заморожування при спробах пояснити знайдених мамонтів та інших тварин в Сибіру, а також у низинах Аляски та Юкону. 

Гіпотеза швидкого заморожування — це стара ідея, розроблена вченими наприкінці ХІХ століття.¹ Компанія Birds Eye Frozen Foods провела експеримент, базуючись на теплопровідності та рівня збереженості вмісту шлунку. Вони прийшли до висновку, що температура повітря повинна була швидко опуститися нижче -100°C.²

Докази проти швидкого заморожування

Незважаючи на привабливість, існує багато доказів проти гіпотези швидкого заморожування.³ Одним з найбільш очевидних свідчень є те, що шерстисті мамонти Сибіру та інших регіонів пов'язані з Льодовиковим періодом, а не з Потопом Буття. Більшість креаціоністів, які виступають за версію швидкого заморожування⁴, вважають, що це сталося на початку Потопу.

Друга проблема полягає в дуже малій кількості туш порівняно з кількістю розкладених мамонтів, похованих у вічній мерзлоті. У 1929 році було відомо лише 39 туш шерстистих мамонтів та носорогів.⁵ З них, тільки близько півдюжини були майже повними; більшість з 39 тварин складалося лише з декількох невеликих залишків м'яких тканин, прикріплених до кісток.⁶ 

З 1929 року було виявлено кілька десятків нових туш, в тому числі мамонтеня Діму, якого знайшли в 1977.⁷ Уолтер Браун⁸ перераховує 58 туш станом на 2001 рік.

Малюнок 1. Гелікоптер переносить блок вічної мерзлоти, який, як вважають, містить мамонта Яркова.

Мамонт Яркова був розкопаний на півночі Центрального Сибіру до 1999⁹ році й широко рекламувався як туша, закована в блоці вічної мерзлоти в двох документальних фільмах Discovery Channel в 2000 і 2001 роках. На мал. 1 показаний вертоліт, який витягує блок вічної мерзлоти, що ймовірно містить мамонта Яркова. На жаль, після відтанення блоку вони знайшли тільки скелет з невеликою смужкою плоті.

Прихильники гіпотези швидкого заморожування вважають, що, ймовірно, тисячі туш шерстистих мамонтів поховані у вічній мерзлоті.¹⁰ Проте важко визначити, скільки особин все ще приховано в тих регіонах. Ті особини, які були знайдені, є рідкісним явищем. Зазвичай їх виявляють після того, як річка розмиває свої береги. 

Набагато більше туш, ніж ймовірні цифри Толмачова, було знайдено корінними сибіряками, які неохоче повідомляють про це владі або вченим через свої забобони. Їх залишали гнити або віддавали на корм вовками чи песцями. З іншого боку, мисливці за слоновою кісткою не боялися повідомляти про туші мамонтів й прочісували Сибір протягом кількох сотень років, повідомляючи про тисячі бивнів, але дуже не велику кількість самих туш. 

Крім того, навіть якщо про знахідку повідомляють, що до недавнього часу було дуже важко організувати експедицію, щоб добути її з пустощі майже непрохідної місцевості Сибіру. 

Толмачов¹¹ підрахував, що кількість туш з деякими залишками м'яких частин, імовірно, в сотні або тисячі разів більша, ніж було відомо в 1929 році. Це дозволить довести можливу кількість туш приблизно до 50 000. Це все ще не багато, у порівнянні з багатьма мільйонами особин, які були поховані у вічній мерзлоті. Таким чином, навіть якщо оцінка Толмачова вірна, кількість туш все одно залишається малою.

Дефіцит мамонтових туш вказує на те, що більшість загинуло нормальною смертю й розклалося. Тому розумно зробити висновок, що майже всі мамонти та інші тварини померли і нормально розклалися до або під час поховання у вічній мерзлоті.¹² Можна припустити, що знахідки рідкісних непошкоджених туш є результатом унікальних обставин.

По-третє, туші часто мають ознаки часткового розкладу.¹³ М'ясо не свіже, як стверджують деякі люди. Наприклад, внутрішні органи Березовського мамонта згнили, а шлунок сильно розклався, коли його знайшли.¹⁴ 

Туша Шандрина, знайдена в 1972 році, складалася з повного скелета мамонта та деяких збережених внутрішніх органів та більше 275 кг рослинної речовини із шлунково-кишкового тракту.¹⁵ Решта частин тіла мамонта розклалася. 

Деякі черевні частини селериканського коня, які знайшли у верхів'ях річки Індигірка в 1977 році, були повністю зруйновані дією ферментів.¹⁶ Більша частина м'язової тканини мамонта Юрібей, якого знайшли в 1979 році на річці Юрібей у арктичного узбережжя північно-західного Сибіру, розклалась.¹⁷ Якщо б вони були швидко заморожені й швидко поховані, було б набагато менше ознак розкладу.

По-четверте, личинки мух часто знаходять з кістками й тушами.¹⁸ Гатрі¹⁹ стверджує, що личинки мух характерні для кісток тварин Льодовикового періоду Аляски; деякі з них були знайдені всередині черепної коробки. 

В носовій порожнині однієї з часткових туш мамонта, знайдених в Колорадо-Крік, штат Аляска, в 1983 році було виявлено більше 1000 опаришів.²⁰ Малоймовірно, що ці личинки є сучасними. Личинки мух не повинні асоціюватися з кістками й тушами, якщо смерть і поховання були результатом швидкого заморожування.

Малюнок 2. Ця серія ілюстрацій демонструє, як помер селериканский кінь (за думкою Гатрі). Зверніть увагу, що туша перебуває у загальному положенні стоячи.²⁴По-п'яте, на нещодавно вилучених тушах іноді знаходять сліди нападів. Гатрі²¹ виявив численні ознаки поїдання часткової туші бізона, яку знайшли у бруді недалеко від Фербенкса, Аляска. Серед ознак були сліди укусів і пазурів, ймовірно, від левів; шматки кісток і плоті, розкидані по туші; і великий уламок зуба, встромлений в шию. 

Докази поїдання були також виявлені на двох часткових тушах мамонтів з Аляски.²² У селериканського коня не було голови, що наводить на думку про хижаків. Оскільки кінь зазвичай стояв, опустивши задні ноги нижче передніх, Гатрі²³ припустив, що кінь занурився по шию в болото, і м'ясоїдна тварина з'їло його голову (мал. 2). 

Останній кадр на мал. 2 показує, як коня знайшли золотошукачі. Вони використовували копита, що звисали зі стелі, щоб тримати свій ліхтар. Думка про хижака, який з’їдає голову, поки вона стирчить з болота, є розумним висновком. 

Проте навколишні відклади не є болотяними, і крім того, чому хижак теж не потонув у болоті? Альтернативна версія буде представлена в наступній статті. Як гіпотеза швидкого заморожування може пояснити такі обгризені туші?

По-шосте, тварини, туші яких збереглись, мабуть, вмирали в різні пори року.²⁵ Швидке заморожування було б миттєвим і в однаковий час. Показники, що стосуються моменту смерті, включають тип і сезонний розвиток рослин у шлунку, стан шкури, наявність комах, а також характеристики зубів і бивнів. 

Вважається, що знаменитий березівський мамонт помер наприкінці літа або на початку осені. Хоча це дещо суперечливо, численні зразки зубів мамонтів з Аляски вказують на те, що більшість смертей сталися протягом зими.²⁶ 

Однак велика кількість личинок мух, які були присутні в одному з мамонтів на Колорадо Крік, Аляска, поряд з жуками-гнойовиками в мамонтових купролітах (гнойових жуків приваблює тільки свіжий гній), вказують, що цей мамонт помер влітку.²⁷

Селериканський кінь загинув, коли квітли трав'янисті рослини, наприкінці липня або на початку серпня.²⁸ Проте Гатрі²⁹ вважає, що кінь помер наприкінці осені, грунтуючись на його зимовій шерсті й зрілому насінню, знайденому в його шлунку. Ці різні думки демонструють невизначений характер деяких з цих свідчень або, можливо, особливі екологічні умови району, які не відповідають уніформістським очікуванням. 

Мілахчінській бізон, знайдений в 1971 році в долині річки Індигірка, ймовірно, помер на початку літа, що пояснюється малою кількістю трави й плодів, виявлених в його шлунково-кишковому тракті.³⁰ Українцева³¹ вважає, що юрибейський мамонт помер ранньою весною чи пізньою осінню, коли не було великої кількості рослин та цвітіння. 

Вона також вважає, що докази вказують на смерть ранньою весною для шандрінського мамонта.³² Грунтуючись на його вовні та жирі, Гатрі³³ робить висновок, що бізон на ім’я Blue Babe помер десь восени або на початку зими. Секціонований зуб від Blue Babe показав, що його річний ріст був завершений. 

Хоча були численні ознаки нападу хижаків, не було жодних личинок мух чи жуків-падальиків, які підтверджують, що бізон помер у більш прохолодну пору року.³⁴ У таблиці 1 перераховані вірогідні пори року смерті багатьох ссавців Льодовикового періоду. Хоча деякі з висновків є суперечливими, основна маса доказів вказує на різні пори року смерті особин, всупереч тому, що можна було б очікувати за умови швидкого заморожування.

Сьоме заперечення — велика частина решток у Сибіру — це мамонти.³⁵ Багато інших видів тварин, які пересувалися швидше й жили разом з шерстистими мамонтами зуміли втекти. Найбільш вірогідним поясненням є те, що вони мігрували з цього району в міру зміни клімату. Для міграції потрібен деякий час. 

Раптове падіння температури нижче -100°C заморозило б усіх тварин. Там має бути велика кількість інших туш, похованих разом з мамонтами, якщо швидке заморожування дійсно відбулося. Ці сім доказів, які свідчать проти версії швидкого заморожування, коротко викладені в таблиці 2. Разом, вони складають сильний аргумент проти гіпотези швидкого заморожування.³⁶

Як пояснюється вміст шлунку?

Якщо все вищеперелічене свідчить про те, що мамонти не були заморожені швидко, то як можна пояснити стан їхнього шлунково-кишкового вмісту, основного доказу на користь версії швидкого заморожування?

Компанія Birds Eye Frozen Foods зробила свої розрахунки, базуючись виключно на даних про теплопровідність. Ще у 1990 році я запропонував вивчити інші змінні, які можуть пояснити стан збереження вмісту шлунку.³⁷ 

Єдиним доказом того, що тут міг бути задіяний інший механізм, були фрагменти збереженої деревини, які виявили у шлунку мастодонта в теплій країні Венесуела.³⁸ У той час я повинен був продовжити свої дослідження, оскільки вірогідне вирішення питання про напівперетравлену їжу в шлунках декількох шерстистих мамонтів вже було доступним.

Ключ, я вважаю, лежить у травній фізіології слона, яку можна використовувати в якості аналога для мамонта. До 1970-х років мало що було відомо про їхню травну систему й практично нічого про мікробні аспекти травлення.³⁹ 

Ця ситуація незабаром змінилася під час операцій з відбору слонів у Національному парку Крюгера в Південній Африці. На підставі 50 недавно вбитих слонів було виявлено, що основний травний процес слонів відбувається після того, як їжа проходить через шлунок, в першу чергу в сліпій і товстій кишці.⁴⁰ 

Травлення відбувається головним чином за рахунок бактерй та найпростіших, які кожен новонароджений слон повинен проковтнути із зовнішнього середовища, щоб розпочати процес. Дослідники не виявили ні найпростіших, ні ферментів у шлунках відібраних слонів. 

Крім того, дуже мало гідролізу целюлози відбувалося в шлунку, хоча він мав дуже кислий рН близько 2. Очікується, що висока кислотність частково розкладе вміст шлунку. Було виявлено, що шлунок в основному є місцем зберігання до перетравлення.⁴¹ Гері Хейнс⁴² пояснює:

Травна система базується на післяшлунковій (у задній кишці) ферментації.⁴³ Шлунок великий, але служить головним чином для зберігання проковтнутої їжі. Ферменти шлунку частково руйнують рослинну їжу, але більшість поживних речовин надходять у величезній сліпій кишці й товстому кишечнику, де мікроби ферментують їжу, що залишилася після обробки в шлунку.⁴⁴

Коні й носороги, але не бізони, також мають схожу систему травлення. Бізон — це жуйна тварина. 

Цікаво, що рослинні рештки в туші селериканського коня також частково розклалися⁴⁵, в той час як вміст шлунку туші милахчинського бізона був перетравлений разом з рослинними залишками, які важко ідентифікувати.⁴⁶ Це розходження є тим, що можна було б очікувати, грунтуючись на різних травних процесах цих тварин.

Частково збереглася рослинність шлунку в американського мастодонта

Малюнок 3. Скелет мастодонта

Додаткові докази того, що швидке заморожування не потрібно для часткового збереження рослинності шлунку в тварин із заднім типом травлення були отримані від американського мастодонта (мал. 3). Скам'янілості мастодонта льодовикового періоду відносно поширені на північному сході Сполучених Штатів. 

Вони іноді зустрічаються в старих болотах, які в основному складаються з торфу. Про збереження рослинності із шлунково-кишкового тракту мастодонтів було повідомлено після знахідок цих туш в болотах на північному сході Сполучених Штатів.⁴⁷ 

Нещодавно скелет мастодонта був виявлений у торфі на вершині морени кінця Льодовикового періоду в штаті Огайо.⁴⁸ Рештки являли собою дискретну циліндричну масу рослинного матеріалу, виявлену разом з непошкодженими хребцями й ребрами. 

Вміст шлунково-кишкового тракту мав різкий запах та складався з залишків квітів, що помітно відрізняється від торфу. Велика частина решток макросу не може бути ідентифікована. Проте насіння в матеріалі свідчить про загибель ранньої осені, що було підкріплено аналізом дентину бивня. 

Аналіз пилку показав 62% трав'янистих типів (тобто пасовищна рослинність). Цікаво те, що мастодонт, як вважають, їв листя й дрібні пагони дерев і чагарників.

Відкриття рослинного матеріалу, пов'язаного з мастодонтами, показують, що при правильних умовах (у вічній мерзлоті для сибірських мамонтів і в торфі для мастодонтів) вміст шлунку може зберігатися з різним ступенем збереженості. Швидке заморожування — це непотрібна гіпотеза.