Всесвітній потоп та льодниковий період
Креацентр > Статті > Всесвітній потоп та льодниковий період > Де була людина під час Льодовикового періоду?

Де була людина під час Льодовикового періоду?

Біблійна історія записує події під час або невдовзі після Льодовикового періоду. Ця епоха включає в себе книгу Йова, життя й часи єврейських патріархів.

Коли ми думаємо про людину Льодовикового періоду, ми зазвичай уявляємо собі грубу, мавпоподібну печерну людину, яка полювала на шерстистих мамонтів і шерстистих носорогів. Відповідно до еволюційної теорії, Льодовиковий період — це час, коли людина еволюціонувала через ряд відсутніх ланок. (Див. «Чи є відсутні ланки між людиною та мавпами?» наприкінці цієї статті для обговорення передбачуваних відсутніх ланок.)

Біблійна історія записує події під час або невдовзі після Льодовикового періоду. Ця епоха включає в себе книгу Йова, життя й часи єврейських патріархів. У центрі уваги Біблії — події, що відбулися на Близькому Сході після потопу. Таким чином, ми не повинні очікувати, що прочитаємо про Льодовиковий період у Біблії.

Грунтуючись на 10-11-х розділах Буття, ми можемо зробити висновок, що протягом перших 100 років після потопу людина жила виключно на Близькому Сході. Покинувши ковчег, Ной з трьома синами, їхніми дружинами й потомством оселився та залишався в районі річки Тигр-Євфрат аж до падіння Вавилонської вежі. Коли Ной і його сім'я залишили ковчег, Бог звелів їм розмножитися й знову наповнити землю (Буття 9:7). Вони вирішили не поширюватися звідти в непослусі Богові. Протягом досить короткого часу почався бунт проти Бога. Він досяг критичної точки, коли жителі Вавилону побудували вежу, щоб досягти «небес». Бунт, швидше за все, був пов'язаний з астрологією. Бог засудив бунтівників, даючи їм плутанину в мові, що призвело до їхнього розсіювання по землі (мал.13.1). Це сталося приблизно через 100-300 років після потопу. До того часу Льодовиковий період був у повному розпалі.

Розсіювання на південь


Малюнок 13.1. Плутанина мов у Вавилонській вежі.

Багато людей вирішили відправитися на південний захід і південний схід від теплої долини Тигру і Євфрату (мал.13.2). Ті, хто прямував на південний захід, селилися навколо Мертвого моря, Палестини, Єгипту, пустелі Сахара й решті Африки. У той час річний клімат усієї області був ще більш прохолодним і вологим, ніж наш нинішній клімат. Це пояснює процвітання пост-потопних цивілізацій, виявлених у несприятливих районах. Через кілька сотень років після потопу й протягом всього Льодовикового періоду Сахара буяла життям, про що свідчать останки водних тварин та великі наскальні малюнки.

Інші групи попрямували на південний схід у Індію, Південно-Східну Азію, Нову Гвінею, Австралію, і, в решті решт, в Нову Зеландію й на острови західної частини Тихого океану. Австралійські аборигени були б включені в цю ранню групу.

Розсіювання на північний-захід

Люди, які прямували на північний захід, повинні були бути стійкими.1 Вони мігрували до скандинавського льодовикового щита в Північній Європі й Північно-Західній Азії. Вони, ймовірно, поняття не мали про існування крижаного щита, коли вперше попрямували на північ, але незабаром побачили крижані шапки в горах. Вулканічний попіл і аерозолі в стратосфері робили дні трохи темними й холодними, але дичини було багато. Навряд чи вони могли вирощувати врожай, бо літо було дуже прохолодним, а вегетаційний період занадто коротким, але люди, ймовірно, збирали ягоди й коріння по дорозі. Велика дичина була для них можливим чинником просування все далі й далі на північ. Зрештою, деякі з них увійшли в країну шерстистих мамонтів. Печери були самим практичним місцем для життя. Ваша класична європейська «печерна людина» тоді стала реальністю, але вона не була ні звіроподібною, ані мавпоподібною. Вони відомі як неандертальці й кроманьйонці; були, ймовірно, середнього або більшого інтелекту (будучи в змозі вижити в суворих умовах), та не були відсутніми ланками еволюції.

Мал. 13.2. Розсіювання Вавилонської вежі. (малюнок Даніеля Льюїса, США.)

Неандертальська людина колись вважалася сполучною ланкою між мавпами й людьми, але це було пов'язане з еволюційним ухилом. У неї справді були незвичайні риси обличчя, але її мозок був трохи більше, ніж у сучасної людини, чий мозок в середньому майже в три рази більше мозку мавпи. Це повинно було багато що сказати раннім еволюціоністам, які завжди прагнуть знайти відсутню ланку. Більше ста скелетів неандертальців були знайдені в печерах Європи, Західної Азії і Північної Африки. Їхні скелети від шиї вниз майже ідентичні сучасній людині. У неандертальця були надбрівні дуги, було відсутнє підборіддя, а потилиця витягнута назад. Ці особливості черепа можуть бути або унікальними генетичними особливостями (результатом інбридингу), або викликані хворобою. Деякі з особливостей могли бути викликані такими захворюваннями, як рахіт і артрит, які, як відомо, мали деякі з них. Рахіт викликаний нестачею вітаміну D, який був би звичайним результатом життя в печерах в похмурі дні Льодовикового періоду.

Кроманьйонець, виглядав так само сучасно, як ви і я, здавалося, пішов за неандертальцями в Європу через деякий час. Вони теж жили в печерах. Вони, як і неандертальці, користувалися кам'яними знаряддями, ймовірно, тому, що всі металеві знаряддя, якими вони володіли, покинувши Вавилон, зносилися. Вони також залишили свої твори мистецтва на стінах печер по всьому регіону. Кроманьйонці, швидше за все, взаємодіяли з неандертальцями. Життя було б складним для обох груп у ті дні, але рясна дичина зберегла їм життя.

Кроманьйонці й неандертальці, швидше за все, поріднилися й входятьдо складу сучасних європейців і азіатів. Ми знаходимо скелети з Льодовикового періоду, які показують суміш рис від обох груп людей.

Велика дичина стала б рідкістю під час вимирань наприкінці Льодовикового періоду, але оскільки літо ставало тепліше, людина змогла знову почати сіяння й збирання врожаю. Вона побудувала племінні житла, потім села й міста. Цивілізація й сільське господарство розвивалися стрімкими темпами. Життя в Льодовиковому періоді було лише проблиском у житті людини в Європі та Західній Азії. Еволюційні археологи й антропологи вважали, що розвиток сільського господарства був повільним у Європі, але це дуже ймовірно через їхній еволюційний ухил, в якому вважається людина еволюціонувала від мавп протягом мільйонів років. Деякі археологи тепер визнають, що сільське господарство могло б швидко розвиватися в Європі:

«Усвідомлення того, що недавні мисливці-збирачі можуть звернутися до скотарства й вирощування сільськогосподарських культур, якщо вони вважають це вигідним, має серйозні наслідки для досліджень сільськогосподарського походження в Європі».3

Походження корінних американців

Інші сім'ї покинули долину Тигру і Євфрату, прямуючи на схід та північний схід (мал.13.2). Вони теж були витривалим народом, так як континентальна частина Азії була відносно холодною із крижаними шапками в більш високих горах. На схід поширювалися стародавні східні племена, які поселилися в Східній Азії.

Деякі племена переселилися б на північний схід, у Сибір. Зими в цьому регіоні були холодними, але не такими холодними, як сьогодні. Дичини було переважно багато. Саме тут жили мільйони шерстистих мамонтів. Існує досить багато ознак того, що рання людина населяла Сибір, особливо південний Сибір. Зовсім нещодавно археологи виявили, що людина жила під час Льодовикового періоду вздовж річки Яна на півночі Центрального Сибіру.4 Цей час, згідно еволюційної теорії, припадає на періоди «палеоліту» (стародавній кам'яний вік) і «неоліту» (новий кам'яний вік). Ці класифікації з 1800-х років тепер розглядаються як спрощення:

«Ми бачили раніше, як схема XIX століття для європейської передісторії ділить її на послідовність епох, заснованих на матеріалі, що використовується для різальних інструментів — спочатку камінь, потім бронза, потім залізо. Археологи сьогодні розуміють, що, хоча ці підрозділи можуть бути корисними, вони не обов'язково відповідають серйозним змінам у тому, як жили доісторичні люди або функціонували доісторичні громади».5

Оскільки племена продовжували свої подорожі, деякі залишилися в Сибіру, в той час як інші з більшою пристрастю до подорожей продовжували рухатися далі. Можливо навіть, що по мірі наближення до м'якого Тихого або Північного Льодовитого океану клімат ставав теплішим, ніж у внутрішній Азії. Це, можливо, спонукало їх продовжити міграцію на схід.

Малюнок 13.3. Розосередження людей навколо Берингового сухопутного моста в Північну Америку з незамерзаючого коридору. Також показаний альтернативний прибережний маршрут.

Незабаром частина кочівників досягла Берінгової протоки між Сибіром і Аляскою. Оскільки вона була або мілкою, або сухою, вони перетнули Новий Світ і стали першими корінними американцями, які досягли Аляски. У цей час унизинах Аляски була м'яка зима йпрохолодне літо. Як завжди, деякі люди осідали, а інші продовжували мігрувати. З Аляски вони продовжили шлях на територію Юкону на північному заході Канади й південному-сході уздовж східних схилів Скелястих гір і вниз по незамерзаючому коридору (мал.13.3).

Знадобилася б велика частина Льодовикового періоду, щоб на суші накопичилося достатньо снігу й льоду, щоб оголити мілководну Берингову протоку й шельф, щоб людина змогла дійти до Аляски. Це за умови поточної глибини Берингової протоки. Там було б тільки вузьке вікно можливості дійти пішки до Аляски. Такий час стався б ближче до кінця льодовикового періоду, коли умови стали більш холодними. Оскільки багато тварин вже передували людині в Північній Америці, я схиляюся до варіанту, що Берингова протока була більш мілкою на початку льодовикового періоду й стала відкритою раніше. Тоді людина й звір мігрували б У Північну Америку на початку Льодовикового періоду.

Більшість корінних американців подорожували по суші, але цілком можливо, що інші мігрували вниз по тихоокеанському узбережжю. Вони могли побудувати човни, перетнути Берингову протокуй проплисти уздовж берегів Аляски та західної частини Британської Колумбії у штаті Вашингтон, а звідти на південь і схід. Води Тихого океану все ще будуть теплими, а льодовики все ще будуть займати гори Британської Колумбії на початку Льодовикового періоду. Археологи виявили велике стародавнє сміттєзвалище, в основному риб'ячих кісток, на острові Хесета недалеко від Кетчикана, Аляска. У доповіді ScienceNews6 йдеться:

«Останки тварин показують, що ці люди мали досвід морського рибальства й широко використовували водний транспорт. ... [Був] відносно м'який прибережний клімат та доступ до рясних морських джерел їжі приніс би велику користь морським іммігрантам, порівняно з мисливцями, що перетинають дуже холодний коридор [вільний від льоду] між масивними шарами льоду».

Це твердження відноситься до уніформістського контексту Льодовикового періоду. У рамках моделі льодовикового періоду після потопу незамерзаючий коридор уздовж східних схилів Скелястих гір не буде майже таким самим холодним взимку через низхідні вітри чинуків.

Коридор, ймовірно, все ще був би відкритий, так як це було ще на початку або в середині Льодовикового періоду, коли відбулися перші міграції. Тварини користувалися цим коридором і раніше, так як вони почали своє поширення приблизно за декілька сотень років до людини. Коридор закрився наприкінці Льодовикового періоду, коли крижані щити з Британської Колумбії і центральної Канади злилися, але є свідчення того, що перші люди, ймовірно, пройшли через нього до закриття, а не після. Одним з доказів цього є дитина Табер, знайдена в Південній Альберті нижче 60 футів льодовикового покриву й післяльодовикового сміття.7 Ряд археологів оскаржують передльодовикове значення дитини Табер,8 але його розташування вказує на те, що воно було передльодовиковим.

Перші корінні американці, яких археологи називали різними іменами, такими як Кловіс або Фолсом, без зусиль поширилися б на південь у Південну Північну Америку, Центральну Америку й, у решті решт, у Південну Америку. Подорож від річок Тигр-Євфрат до південного краю Південної Америки не повинна була бути виснажливою, як деякі припускали,9 і не повинна займати багато часу. Якби племена були кочовими мисливцями й у середньому просувалися на дві милі в день, протягом чотирьох найтепліших місяців, то вони рухалися зі швидкістю 250 миль (400 км) на рік. Відстань до південного краю Південної Америки становить близько 15 000 миль (24 000 км). При швидкості 250 миль (400 км) кожне літо люди могли здійснити подорож всього за 60 років.

«Шістдесят років — це грубий зворотний розрахунок, щоб оцінити мінімальний час, який знадобиться, щоб дістатися до Південної Америки. Фактична міграція, ймовірно, була більш складною й повільною. Міграція могла відбуватися ривками. Деякі племена могли б оселитися на деякий час в одному місці, перш ніж рухатися далі. Ми знаємо, що деякі племена дійсно оселилися уздовж маршруту, такі як ескімоси. Чому більше бродячих племен продовжують рухатися? Є багато можливих причин, вже згадуваних раніше. Деякі могли просто володіти пристрастю до подорожей і подорожувати з тієї ж причини, з якої люди підіймаються на гору — тому що вона є. Інші могли бути змушені переїхати через різні людські конфлікти. Це могло бути молоде покоління, яке поширюється на більш перспективні території далеко від своїх більш осілих предків. Племена могли б подумати, що полювання буде краще далі, так само, як говориться «трава зеленішою на іншій стороні гори». Отже, людям і тваринам не потрібно багато часу, щоб заселити Північну й Південну Америку.

Чи була мета в Льодовикового періоду?

Деякі можуть задатися питанням, чи була в Льодовикового періоду зумовлена Богом мета? Іншими словами, чи викликав Бог Льодовиковий період, який приніс якусь користь людині? Чи Льодовиковий період був просто кліматичним наслідком всесвітнього потопу?

Ми знаємо, що в потопа була мета. Він повинен був знищити зло людини й почати все спочатку, тому що «... Господь бачив, що безбожність людини була велика на землі, і всякий намір помислів серця її було тільки злом невпинним» (Буття 6:5). Це була вкрай похмура ситуація, і Бог був змушений прийняти рішучі заходи. Змішання мов у Вавилонській вежі теж мало свою мету. Це був суд Божий з метою змусити людину остаточно заповнити землю після потопу. Я також вірю, що Бог міг бачити, куди приведе такий безбожний, ідолопоклонницький союз людей, і це було недобре. Будь-яка кількість злих результатів могла статися. Багато іншихбіблійних подій можуть бути зрозумілі як «прийшли від Бога» для виконання Його мети. А як щодо Льодовикового періоду?

Важко так чи інакше укласти, чи мав Льодовиковий період мету для людини. Льодовиковий період не згадується в Біблії; це кліматичний висновок з біблійної події потопу. Можна було б подумати, що якщо б така велика подія, як Льодовиковий період, мала мету, то Бог згадав би про неї. Однак Біблія була практично вся написана після того, як розтанув лід. Книга Іова, ймовірно, єдина книга, написана під час Льодовикового періоду. Йов згадує сніг й лід, але він міг спостерігати такі особливості взимку. Є також події, які не згадані в Біблії, які мають мету для людини. Крім того, Льодовиковий період відбувався на Крайній Півночі чи в горах, далеко від контактів з більшістю людей. Тому Льодовиковий період приніс людству мало шкоди.

Є дві мети, які я хотів би запропонувати. Крижані щити й льодовики подрібнюють скелю до розмірів мулу. Цей мул називають кам'яним борошном. У той час як Льодовиковий період закінчувався, ця кам'яна мука була б рознесена по всьому світові сильними, сухими штормами під час дегляціації. Існує багато пилу в частині Льодовикового періоду Гренландії та Антарктиди крижаних щитів. Цікавим аспектом цього мулу, який продувається вітром, є те, що це дуже багатий грунт. Ряд місць у світі, де мул особливо густий, є супер сільськогосподарськими районами. Ці області включають в себе Середній Захід Сполучених Штатів, Україну й обширні райони Китаю.

Іншою можливою метою Льодовикового періоду могло бути сприяння повторного заселення землі. М'яка зима й прохолодне літо, характерні для раннього й середнього Льодовикового періоду, допомогли б людям мігрувати через пустелю Сахара, яка була набагато прохолодніше й вологіше, в Центральну та Південну Африку. Такий клімат допоміг би людині й тваринам мігрувати в Сибір і перейти в Північну Америку. З іншого боку, м'яка зима й більш прохолодне літо з великою кількістю опадів зробили б район Тигра-Євфрату ідеальним місцем для життя, ніж сьогодні. Може бути, саме з цієї причини люди оселилися там і не хотіли йти.

Чи є відсутні ланки між людиною та мавпами?

Якщо людина походить від мавпи або мавпоподібної істоти протягом декількох мільйонів років, то має бути знайдено безліч викопних зв'язків. Цей перехід теоретично стався під час Льодовикового періоду — можливо, навіть викликаний Льодовиковим періодом, як постулюють деякі вчені. Чому еволюціонували люди, а не тварини, в цей час є очевидним протиріччям еволюційної теорії. Палеоантропологи, як називають мисливців за відсутніми ланками, прочісують світ вже більше 100 років, витрачаючи величезну кількість часу й грошей на пошуки відсутніх ланок. Дійсно, вони знайшли кілька кандидатів, але їхнє число досить невелике, і інтерпретація копалин обривків відкрита для обговорення. У кожного палеоантрополога, здається, є своя інтерпретація того, як повинні бути розташовані кістки.

У результаті їхнього ентузіазму й напруженої конкуренції за пошук відсутньої ланки палеоантропологи зіткнулися з великими труднощами. Неандертальська людина, на ранньому етапі, була схоплена як ланка, але експерти пізніше зрозуміли, що їхня власна упередженість створила цю ланку. Неандерталець — це просто різновид людини.

Перебільшені претензії на відсутню ланку були навіть зроблені на основі одного зуба. Зуб «людини з Небраски», знайдений у Небрасці в 1922 році, виявився зубом свині.

Шахраям було легко використовувати цих відчайдушних мисливців за копалинами. Так звана «Пілтдаунська людина», незважаючи на очевидні докази, обдурила всіх провідних палеонтологів на початку та в середині 20 століття. Ця «відсутня ланка» виявилася щелепою мавпи, з'єднаної з мозком людини.

Самі останні кандидати на статус відсутньої ланки протрималися трохи довше, але на тлі суперечностей. Рамапитикус/Ramapithicus, заснований на обривках зубів і щелеп, вважався першою відсутньою ланкою між людиною та мавпами. Проте, більше матеріалу не було знайдено. Зрештою, він перетворився у вимерлу мавпу. Первинний аналіз його статусу, як відсутньої ланки, був ще раз виявлений з упередженістю.

Австралопітек/Australopithicus є наступним у черзі, як «містер відсутня ланка».У даний час у цій групі є безліч таких істот, включаючи Люсі, знайдену Дональдом Йохансоном в Ефіопії.10

Навіть стверджується, що Люсі ходила прямо, як люди. Більшість знахідок, позначених як людина вміла/Homo habilis, також потраплять у категорію австралопітеків. Палеоантропологи підкреслюють їхні«людиноподібні» характеристики й зазвичай применшують їхні мавпоподібні риси. Грунтуючись на комп'ютерному аналізі багатьох частин наявних скелетів австралопітека, Чарльз Окснард11 класифікував його як унікальну мавпу, яка не знаходиться в лінії між мавпою та людиною. Звичайно, можна було б очікувати унікальні особливості вимерлої тварини, тому що це є частиною визначення.

Australopithicus надмірно стародавній. За словами сера Соллі Цукермана,12 одного із провідних експертів з еволюції цієї копалини в середині 20-го століття, у нього розмір мозку як у мавпи, його череп виглядає як у мавпи, і сумнівно, що він ходив у вертикальному положенні. Зовсім нещодавно аналіз ліктьової області Люсі, і ще одного з копалин, австралопітека, виявив кістки ходока, порівнянні з деякими живими мавпами.13 На жаль, в своєму прагненні зберегти статус відсутньої ланки австралопітека палеоантропологи віднесли це нове свідоцтво до спогадів про попереднього предка, стверджуючи, що здатність ходити на костяшках пальців не використовувалася.

Сер Соллі Цукерман14, філософськи міркуючи про все це підприємство з пошуку відсутньої ланки, журиться:

«Як я вже говорив, що копалини приматів, що вивчаються, не відрізнялися обережністю при роботі в рамках логічних обмежень предмета. Літопис настільки дивний, що правомірно запитати, чи багато ще належить знайти науці в цій галузі взагалі. ... Так багато чарівності все ще надається темі відсутньої ланки і відносин людини з тваринним світом, що завжди може бути важко вигнати з порівняльного вивчення приматів, живих і копалин, різновиди міфів, які неозброєним оком здатні викликати бажані думки».

Останній кандидат на статус відсутньої ланки — людина прямоходяча/Homo erectus. Це позначення включає в себе досить велику різноманітність скам'янілостей, деякі з них є сумнівними. Ранні члени цієї категорії включають двозначну яванську людину/Java man і пекінську людину/Peking man. З того часу було виявлено багато скам'янілостей Homo erectus. Як виявилося, Homo erectus лише трохи відрізняється від неандертальця. Головна відмінність полягає в тому, що Homo erectus зазвичай мав менший зріст і розмір мозку, але все ж у межах нормального діапазону людини. І так само, як неандертальці й сучасні люди та змішані типи жили в одному регіоні, в один і той же час. Є тільки один висновок, який можна зробити: Homo erectus був породою людини, як це докладно описано в книзі Марвіна Любенова «Кістки розбрату».15


Автор: Майкл Д. Оард

Дата публікації: 1 жовтня 2004 року

Джерело: Answers In Genesis


Переклад: Горячкіна Г.

Редактор: Недоступ А.


Виноски

1. Оард, М. і Б. Оард, Життя у великий Льодовиковий період, Master Books, Green Forest, AR, 1993.

2. Там же.

3. Деннел, Н. В., Витоки землеробства в Європі; в: Витоки сільського господарства — міжнародні перспективи, В. С. Коуен і П. Уотсон (вид.), Smithsonian Institution Press, Washington, DC, стор. 91, 1992.

4. Питулько, В. В. та ін., Паркінг яни RHS: люди в Арктиці до останнього льодовикового максимуму, Science 303:52-56, 2004.

Стоун, Р., Дивовижна історія виживання в Сибірській Арктиці, Science 303:33, 2004.

5. Скарре, C., Вивчення доісторичної Європи, видавництво Оксфордського університету, Нью-Йорк, стор. 13, 1998.

6. Бауер, Б., Морська сцена розширюється для ранніх американців, Science News 133:164, 1988.

7. Сталкер, А. М., Ознаки вісконсіна й більш ранньої людини з Південно-Західних канадських прерій, Аннали Нью-Йоркської Академії наук 288:119-136, 1977.

8. Мартін, П. С. і Д. В. Стедман, Доісторичні вимирання на островах і континентах; в: Вимирання в найближчому часі — причини, контексти й наслідки, D. E. MacPhee (Ed.), Kluwar Academic/Plenum Publishers, New York, стор. 39, 1999.

9. Фаген, Б. М., Велика мандрівка — заселення стародавньої Америки, Темза й Гудзон, Лондон, 1987.

 10. Джохансон, Д. К., і М. А. Едей, Люсі: початок людства, Simon and Schuster, New York, 1981.

 Джохансон, Д. К., Д., Шрив, Дитина Люсі: відкриття людського предка, William Morrow and Company, New York, 1989.

 11. Oкснард, C. E., Унікальність і різноманітність в еволюції людини: морфометричні дослідження австралопітеків, University of Chicago Press, Chicago, IL, 1975.

 12. Цукерман, С., За межі вежі зі слонової кістки: межі державної і приватної науки, Taplinger Publishing Company, New York, стор. 61-94, 1970.

 13. Річмонд Б. Г., і Д. С. Стрейт, Докази того, що люди еволюціонували від предка, що ходить на кісточках пальців, Nature 404:382-385, 2000.

 Стокстад, Е., Предки гомінідів, можливо, ходили на кісточках пальців, Science 287:2131-2132, 2000.

 Коллард, М. і Л. К. Айелло, Від передніх кінцівок до двох ніг, Nature 404:339-340, 2000.

 14. Цукерман, С., За межі вежі зі слонової кістки, стор. 64, 94.

 15. Любінь, Л. М., Кістки розбрату: креаціоністська оцінка людських скам'янілостей, Baker Book House, Grand Rapids, MI, 2004

Написати коментар