По всьому світу вчені знаходять величезну кількість скам’янілостей, які є яскравим свідченням дії водної катастрофи. 

Мільярди скам’янілих рослин і тварин вчені- палеонтологи знаходять в так званих «захороненнях», які простягаються на величезні території. Ці площі подекуди займають до декількох десятків тисяч квадратних кілометрів. І знаходять їх по всьому світу, що сідчить далеко не про «локальні катастрофи». І досить часто поряд з морськими організмами в тих самих осадових породах знаходять скам’янілості рослин і наземних тварин! 

Буває так, що навіть м’які частини цих тварин дуже добре збереглись. Отже, їх захоронення повинно було проходити швидко і у величезних масштабах. Щоб покрити миттєво такі великі території знадобилося б тисячі кубічних кілометрів (!) вимитих водою осадових порід, які неслися б зі швидкістю 5 м/сек, або 18 км/год! Повторюся, такі об’єми не під силу «локальним катастрофам».

Іхтіозаври проти мільйонів років

Одним з прикладів такого миттєвого захоронення є недавня (початок 2018 року) знахідка британських палеонтологів з Манчестерського університету. Вони знайшли добре збережений скелет самки іхтіозавра, яка на момент смерті була вагітна шістьома-вісьмома малюками.¹ 

Самка іхтіозавра вагітна 6-8-ма малюками

Самка іхтіозавра вагітна 3-ма малюками

І це, знову ж таки, не поодинокий випадок. Раніше, на початку 2014 року, китайські палеонтологи під керівництвом доктора Гуан-бао Чена з Геологічного музею провінції Аньхой знайшли скелет самки іхтіозавра, яка була вагітною трьома малюками. Загинула вона під час появи на світ першого малюка.²

В Науково-природничому музеї міста Штутгарт, Німеччина експонується скелет самки іхтіозавра, яка закам’яніла під час пологів. На фото можна чітко побачити, що плід встиг дещо вийти із утроби. Це, вірогідно, одна з перших знахідок такого роду.

Враховуючи динамічні пози скам’янілих тварин та поширеність таких захоронень, можна зробити висновок, що причиною цих феноменів могла бути тільки глобальна водна катастрофа. Нею міг бути тільки біблійний потоп часів Ноя.

Самка іхтіозавра закам’яніла під час пологів. Експонат з Науково-природничого музею, Штутгарт, Німеччина.

Реконструкція зовнішнього вигляду іхтіозавра 

Комахи, що «кохаються»

Дуже незвичну скам’янілість знайшов китайський вчений Чанкан Ши (Chungkun Shih) з Пекінського университету в 2013 році. Скам’янілість була знайдена на півночі Китаю в середньоюрських відкладеннях. На сьогодні це «найстаріший» (164-165 млн років згідно еволюційних уявлень) приклад такого роду скам’янілостей. 

Унікальний зразок демонструє двох комах, які «застигли» в позі спарювання (in copuli). Комахи належали до сучасних цикадових. Їх віднесли до вимерлого роду Anthoscytina, а назвали Anthoscytina perpetua. 

А – дві комахи, що закам’яніли в позі спарювання. В – реконструкція «процесу».

Видова назва perpetua походить від латинського слова «perpet», що означає «вічний, нескінченний», маючи на увазі позу, в якій комахи закам’яніли. Що ж цікавого вчені дізналися, досліджуючи цю незвичну скам’янілість? 

Вивчаючи геніталії і позу, в якій «застигли» цикади, вчені дійшли висновку, що все це можна спостерігати і серед сучасних цикадових. Тобто і анатомія геніталій, і розміщення їх один відносно одного, і поза комах свідчить про те, що «вони залишаються статичними протягом 165 мільйонів років».³ 

А що ж тут дивного? Як такі різні та складні органи, що відповідають один одному в усіх морфологічних і фізіологічних деталях, могли розвиватися поступово? Статеве розмноження можливе лише тоді, коли обидві статі мають повністю функціонуючі репродуктивні органи одночасно. Коли б це було не так, то нічому було б і закам’яніти.

Сучасні періодичні цикади (Magicicada septendecim)

Це черговий і далеко не останній приклад миттєвого поховання. Очевидно, що причиною смерті двох комах стала катастрофа. По всьому світу знаходять безліч скам’янілостей істот, смерть для яких настала раптово та неочікувано. Знову і знову ми бачимо докази дії глобальної катастрофи, якою був Всесвітній потоп в часи Ноя.

Велоцираптор vs протоцератопс

Протоцератопс затиснув лапу велоцираптора«Вони навіки застигли у смертельному двобої», — пише News Scientist.

У 1971 році в пустелі Гобі у Монголії було знайдено рештки двох динозаврів, які закам’яніли під час своєї сутички. Кістки знаходяться в ідеальному стані, завдяки сухим умовам пустелі.⁴ Хижак велоцираптор встромив свій смертоносний кіготь в шию протоцератопса - травоїдного динозавра розміром з кабана. Найбільш ймовірно, цей удар пробив сонну артерію жертви.

Однак протоцератопс не здався без бою. Він повалив велоцираптора на землю та вкусив хижака за праву лапу. Щелепа протоцератопса так і не розімкнулась… 

З огляду на динаміку пози, в якій були знайдені ці особини, зрозуміло, що вони не стали жертвами вимирання. Динозаври були занесені раптово прямо під час свого бою. Принаймні, так пояснюють палеонтологи, які досліджували ці скам’янілості. 

Катастрофа? Вчені-еволюціоністи кажуть «так». На їхню думку, піщана дюна, яка була ослаблена дощами, раптово обвалилася на них. А можливо, що протоцератопс, що вмирав, своєю вагою так притиснув хижака до землі, що бідолашний так і помер, і лише потім піщана буря поховала їх обох.

В попередньому дописі ми показали, що такі «динамічні» (і не тільки) скам’янілості зустрічаються повсюди – вони не є рідкістю. Очевидно, що причиною смерті двох динозаврів стала катастрофа. По всьому світу знаходять безліч скам’янілостей істот, смерть для яких настала раптово та неочікувано. І знову ми бачимо ознаки дії глобальної катастрофи, якою був потоп Ноя.

Риби проти мільйонів років

«Палеонтологи виявили скам’янілості 259 дрібних рибок, які загинули РАЗОМ ОДНОЧАСНО». 

Рештки, які відносять до вимерлого виду прісноводних риб Erismatopterus levatus, були знайдені у вапняку формації Грін-Рівер (Green River) на заході США в 2016 році. Знахідку відправили в музей динозаврів префектури Фукуї (Японія), де нею зацікавився вчений Нобуакі Мідзумото (Nobuaki Mizumoto) з Університету Арізони. Вчені хотіли з’ясувати чи можна назвати цей екземпляр прикладом скоординованого руху групи тварин. 

Щоб «оживити» риб, дослідники ретельно виміряли положення і напрямок руху кожної особини. Команда провела майже тисячу комп’ютерних симуляцій, щоб спрогнозувати положення косяку при різноманітних напрямках потоків води. Згідно результатів аналізу, риби дійсно рухались в унісон. Навіть всередині косяку риби рухалися так, як це можна спостерігати сьогодні. 

Не зрозуміло тільки що сподівалися дослідники побачити, адже ці риби належали до сучасного класу Променепері (Actinopterygii). Невже тоді вони мали б рухатися інакше, ніж сьогодні? 

Цілий косяк риб був швидко занесений породою і закам’янів.

Цікаво, що вчені зробили висновок, що риби загинули одночасно. Як? Вони уточнюють: 

«Ми не знаємо, як це відбулося, але, ймовірно, обвал піщаної дюни на мілководді спричинив швидке захоронення косяку риб». 

Виявляється, піщані дюни стали досить популярними у палеонтологів в їхньому поясненні раптового поховання і скам’яніння численних особин. Далі: 

«Раптове замерзання, спричинене переохолодженням, також може пояснити швидку фіксацію, хоча це здається малоймовірним, враховуючи теплий клімат, який був характерний для еоценових відкладень формації Грін-Рівер… Тим не менш, ми не можемо повністю виключити можливість того, що агрегація риби була викликана скупченням мертвих тіл за короткий час, а не одночасною фіксацією цілого косяку».⁵ 

Але як мертва риба могла б «рухатися в унісон», адже до такого висновку дійшли вчені? Ну що ж, такого пояснення варто було очікувати. Очевидно, що причиною смерті риб стала потужна катастрофа. 

Трилобіти проти мільйонів років

Насправді унікальну знахідку зробив польський палеонтолог Адріан Кін у верхньодевонських породах Свєнтокшистських гір (Польща) в кінці 1990-х років.⁶ 

Вчений знайшов декілька вапнякових плиток, на яких побачив закам’янілих трилобітів. Їх було більше десятка особин. Ці трилобіти належали до роду тримероцефалус (Trimerocephalus). До цього роду відносять сліпих трилобітів, адже згідно припущень палеонтологів ці тварини більшу частину свого життя проводили в донному мулі.

В чому ж була унікальність цієї знахідки? На цих плитках трилобіти були «вишикувані» в ряд (від трьох до шести особин на одній плитці). Вчений стверджує, що ці плитки є частиною одної великої «колони» трилобітів. Що ж змусило трилобітів розміститися таким незвичним чином? 

Дослідивши унікальну знахідку, палеонтологи дійшли висновку, що це закам’янілий епізод масової міграції трилобітів. Адже саме так шикуються в ряд багато сучасних членистоногих, які переселяються з різних причин з одного місця проживання в інше. Наприклад, лангусти (Panulirus argus) періодично здійснюють подібні міграції. Так само мігрують і деякі гусениці, наприклад шовкопряд похідний дубовий (Thaumetopoea processionea).

Ліворуч – колона скам’янілих трилобітів. Праворуч – колона гусениць, що мігрують. Знизу – колона лангустів під час міграції.

Так яка ж причина «миттєвої загибелі» трилобітів, що мігрують? Як припускають спеціалісти, які вивчали ці унікальні знахідки, причиною смерті стало «обміління ділянки моря, по дну якого вони пересувались. Можливо, обміління і стало причиною для трилобітів, які жили на мелководді, шукати нове місце для проживання». 

Внаслідок цього «катаклізму» трилобіти, вірогідно, практично миттєво загинули, тому що намул, по якому вони пересувались, швидко висихаючи, «склеїв» втікачів. Власне це і сприяло тому, що ці створінням так добре збереглися до наших днів. 

Пояснення цікаве, однак не зрозуміло, як трилобіти змогли «так добре зберегтися», «практично миттєво загинувши» на поверхні обмілілого мілководдя, та ще й покрились осадовими породами до того, як їхні мертві тільця встигли розкластися? В одному вчені-палеонтологи праві – це справді був катаклізм, тільки не «безводний», а водний – потоп в часи Ноя.

Амоніт проти мільйонів років

Минулого року в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America (Праці Національної академії наук Сполучених Штатів Америки) була опублікована стаття про знахідку амоніта (вимерлий морський головоногий молюск) в шматку бірманського бурштину. 

В бурштині, який є скам’янілою деревною смолою виявлена морська тварина. Крім молюска в бурштині було виявлено близько 40 особин як наземних, так і водних членистоногих: кліщі, багатоніжки, павуки, таргани, жуки, мухи, оси, водні ракоподібні, а також чотири черепашки морських слимаків. 

Амоніт обстежили за допомогою комп’ютерної томографії і класифікували як ювенільну (молоду) форму роду Puzosia, який існував в крейдовому періоді (згідно з еволюційними уявленнями). М'яких тканин всередині черепашки амоніту не залишилося, тому туди потрапила певна кількість піску, те ж саме і з черепашками морських слимаків. 

Амоніт (праворуч) всередині бурштину. Навколо видно рештки інших організмів, які також потрапили в «липку» пастку

Так яким чином потрапили черепашки амоніта та інших морських молюсків в скам’янілу деревну смолу? Автори дослідження авторитетно заявляють, що існує три вірогідні сценарії.

Перший сценарій приблизно такий: дерева, що виробляють смолу росли дуже близько до піщаного пляжу. Наземні комахи опинилися в рідкій смолі, поки вона ще знаходилася на дереві. Рухаючись вниз по стовбуру, смола підхоплювала інших членистоногих. Коли крапля смоли досягнула землі, туди потрапили викинуті на берег черепашки молюсків. За другим сценарієм цунамі накрило прибережний ліс і таким чином черепашки попали в бурштин. Третій сценарій припускає, що середовище, де ріс ліс було тропічне і тому бурі були частим явищем, що і пояснює цей феномен.

Самі автори наполягають на першому сценарії, наголошуючи, що «рідка смола не потребує контакту з морською водою, щоб довший час залишатися пластичною, як це описують Шмідт і Ділчер в своєму дослідженні.⁷ Тут я хотів би дещо зупинитися. 

Александр Шмідт, професор геобіології Геттінгенського університету, Німеччина та Девід Ділчер, професор біології університету Флориди, США, в 2007 році опублікували дослідження «Водні організми як бурштинові включення та приклади сучасного болотного лісу» (Aquatic organisms as amber inclusions and examples from a modern swamp forest) у вищевказаному журналі. Надрізавши кору дерев, які ростуть в болотах Флориди, вчені помітили, що в смолу, яка витікала у воду, попадали як у пастку дрібні ракоподібні, жуки, кліщі, бактерії і гриби. Дослідники зробили висновок, що «водні тварини можуть потрапляти в смолу, не покидаючи середовища свого існування». 

Ось як вчені пояснюють феномен присутності водних членистоногих в скам’янілій деревній смолі. Вода сповільнює процес затвердіння смоли, яка на повітрі твердіє достатньо швидко. Таким чином, під водою смола залишається в’язкою довше, тому є більше шансів морським організмам прилипнути. Іншими словами, смола у воді більш небезпечна для дрібних тварин, ніж на стовбурі дерева. 

Смола у воді не тверділа, а перетворитися в бурштин могла тільки тоді, коли її покрила достатня кількість осадових відкладень. Так бурштин міг би зберігатися протягом тривалого часу.⁸ Але «достатня кількість осадових відкладень» могла бути принесена тільки водним потоком. Це сценарій повені. Адже доведено, що на повітрі затверділа смола швидко руйнується. Щоб з неї утворився бурштин, вона повинна бути занесена породою швидко.

Відразу на думку спадає і те, що дерево «плаче» смолою тільки тоді, коли воно пошкоджене. Тобто смола це те, чим дерево «лікує свої рани». Просто так цей процес не відбувається. З огляду на поклади бурштину, які знаходять по всьому світу, кількість виділеної смоли була величезна.

Найбільші самородки бурштину в світі. Вага першого – 47,5 кг, другого – 15 кг

Так найбільший бурштиновий самородок знаходиться в музеї самоцвітів в Копенгагені (Данія). Він був знайдений шахтарями на острові Суматра в 2014 році. Його вага становить 47,5 кг. 

Про самородки вагою від 12 кг і менше розказувати вже не потрібно. Як могла набратися така велика кількість смоли не твердіючи? Очевидно, що в минулому мало б бути масове пошкодження дерев. В поєднанні з «достатньою кількістю осадових відкладень», висновок напрошується один. 

Пояснення появи наземних і водних членистоногих в бурштині шляхом повільного стікання по стовбуру і нашарування в’язкої смоли не витримує критики.

Рештки різних тварин у бурштині: ящірки, жаби та богомола

Бурштинові «напливи» характеризуються певною кількістю шарів, які щільно прилягають один до одного. Їхня характерна особливість – шкаралупувата будова, добре помітна в поперечному перерізі. 

Поверхня шарів нерівна, вони легко роз’єднуються. В таких напливах ми можемо зустріти відбитки кори дерева, навіть її шматочки.⁹ Самі напливи непрозорі. Натомість в бурштині з тваринними включеннями ми цього не бачимо – він прозорий, не шаруватий. Очевидно, що він утворився у водному середовищі. І це також черговий приклад дії глобальної катастрофи, якою був Всесвітній потоп в часи Ноя.