Принаймні, з часів Вільяма Сміта – приблизно з початку XIX століття – в міру накопичення даних ставало все очевиднішим, що геологічні пласти містять впорядковане розташування скам'янілостей. Трилобіти зустрічаються в палеозойських породах, динозаври – в мезозойських, а люди – в кайнозойських.¹

Для пояснення такого порядку скам’янілостей були запропоновані різні механізми. Переважаюча сьогодні думка нав'язує дарвінівське розуміння даних.

В межах цієї концепції впорядкована послідовність скам'янілостей зазвичай сприймається як літопис життя протягом величезних періодів часу. Насправді дані, взяті в цілому, не підтверджують цю тезу.

В даній статті я досліджую «таксони Лазаря», які ілюструють уявний зв'язок між даними та дарвінівським уявленням про те, що порядок в геологічній колоні показує величезні проміжки часу, протягом яких організми розвивалися та вимирали.

Існує ряд припущень, властивих думці про те, що порядок літопису скам'янілостей підтримує дарвінізм; деякі з них не логічні, частина не узгоджується з даними, інші, можливо, і те, й інше. Одне з них – припущення про те, що скам'янілості відображають літопис життя у часі.

Більшість погодиться з тим, що скам'янілості – це організми, які жили в минулому, однак, навіть якщо скам'янілості формувалися протягом сотень мільйонів або мільярдів років, це не означає, що вони є повним записом того, коли саме існували певні форми життя чи існували вони взагалі.

Чарльз Дарвін, мабуть, певною мірою погодився з цією думкою, коли послався на «недосконалість геологічного літопису»² для пояснення відсутності перехідних ланок (відсутніх ланок) в скам'янілостях.

Хоча викопні рештки зберегли дивовижну кількість та різноманітність організмів, здається неможливим, щоб вони зберегли все життя, що існувало в кожний момент історії. Зазвичай рештки живих істот, окрім деяких рифоутворюючих організмів та інших подібних істот, не зберігаються після смерті.

Якби кожен організм, що жив протягом історії, залишав після себе скам'янілості, ймовірно, вся поверхня Землі складалася б з одних скам'янілостей. В зв'язку з цим постає питання, чи є скам'янілості репрезентативною вибіркою того, що жило в різні періоди історії. Як це можна перевірити?

Якщо скам'янілості організмів з якоїсь причини не утворювалися в геологічних шарах нижче місця, де вперше вони були знайдені, а скам'янілості є єдиним свідченням, яке ми маємо, ми не можемо бути впевнені, чи існував організм під час формування нижніх шарів.

Але є методи, які можуть підказати, чи жив організм до того, як його скам'янілості були знайдені. Один із методів передбачає використання молекулярного годинника. Якщо молекулярний годинник взагалі точно визначає час, що є дуже спірним питанням, то, мабуть, майже все живе було живим задовго до того, як воно почало з'являтися в скам'янілостях.³

Визначення фактичного віку будь-якого конкретного виду організмів може бути важко оцінити точно будь-яким методом, але є цілком певний спосіб перевірити, чи скам'янілості містять розумну вибірку організмів, що жили протягом часу, який, як прийнято вважати, був зафіксований.

Тут на допомогу приходять таксони Лазаря. Таксони Лазаря – це організми, які, подібно до біблійного Лазаря, якого Ісус повернув до життя, у викопному стані здаються вимерлими, але виявляються живими сьогодні. Якщо скам'янілості є репрезентативним записом таксонів, які жили протягом часу, то таксони Лазаря не повинні існувати, але вони існують, і це ставить під сумнів припущення про те, що скам'янілості дійсно реєструють період часу, протягом якого жили організми.

Скам'янілість риби-целаканта тріасового періоду з острова Тимор.

Мабуть, найвідомішим таксоном Лазаря є целакантоподібні. Вважалося, що целакантоподібні є відсутньою ланкою між рибами та сухопутними тетраподами. Вони зникли з літопису скам'янілостей у верхньокрейдових шарах – приблизно на тому ж геологічному рівні, що й динозаври – що, як вважається, сталося понад 60 млн років тому.⁴

Це зникнення інтерпретувалося як подія вимирання, зафіксована в літописі скам'янілостей, поки целакантоподібні не були знайдені у водах біля східного узбережжя Африки та в Індонезії. Очевидно, що вони були живі протягом десятків мільйонів років, протягом яких, як вважається, вони вимерли; якщо ці десятки мільйонів років взагалі існували.

Єдина розумна інтерпретація, хоч би яким довгим був розрив між викопними й живими целакантами, в тому, що скам'янілості не зафіксували їх присутність протягом значного періоду після їх зникнення. Навіщо припускати, що целаканти не існували до того, як вони з'явилися у вигляді скам'янілостей?

Целаканти були середньоуспішною групою риб з легко впізнаваними відмінними ознаками. Вони вперше з'являються в девонських пластах, вік яких приблизно становить близько 400 млн років, і не є особливо рідкісними скам'янілостями. Відсутність целакантів у верхніх частинах літопису скам'янілостей, де в достатку зустрічаються інші скам’янілі риби, є загадкою.

Породи без проблем реєстрували присутність целакантів протягом, як прийнято вважати, приблизно 340 млн років, чому ж 60 млн років тому целканти перестали з'являтися? Як відкладення, що сформувалися за останні 60 з лишком мільйонів років, могли так ідеально виключити целакантів?

Існують можливі пояснення. Можливо, целакантоподібні еволюціонували, не сильно змінивши свою морфологію, в іншу нішу, де нічого не закам'яніло. Можливо, популяція целакантоподібних чомусь скоротилася через зміни умов довкілля, й вони протрималися десятки мільйонів років як дуже маленька популяція, яка навряд чи могла потрапити в літопис скам'янілостей.

Яким би не було пояснення, воно ілюструє легкість, з якою величезні прогалини в історії організмів можна пояснити в рамках дарвінівської концепції. 

На якій підставі ми можемо вважати, що целакантоподібні еволюціонували тільки в девонські часи, а не за кілька сотень мільйонів років до цього, але не скам'яніли до утворення девонських порід? Чому ми вважаємо, що люди чи кролики не існували під час формування кембрійських порід лише тому, що немає жодних свідчень? Чому ми взагалі віримо в те, що скам'янілості – це літопис життя в часі?

Сосна ВоллеміяІншим прикладом таксона Лазаря є сосна Воллемія. Ці височенні дерева, вперше виявлені у вигляді скам'янілостей, вважалися вимерлими, поки в 1994 році в Національному парку Воллемі неподалік Сіднея, Австралія, не було виявлено невелику лісопосадку.⁵

Зазвичай вважається, що викопна сосна Воллемія росла від 90 млн до 2 млн років тому. Це означає, що ці дерева повинні були жити протягом ймовірних 2 млн років, коли викопні рештки відсутні, і вони, мабуть, вимерли. Чи це може бути правильною інтерпретацією доказів?

Таксони Лазаря наочно ілюструють помилковість плутанини між відсутністю доказів та доказом їхньої відсутності.

Можливо, найяскравішим прикладом таксона Лазаря є скромні на вигляд молюски, які називаються моноплакофорами.

Згідно із загальноприйнятою інтерпретацією скам‘янілостей, моноплакофори вимерли близько 320 млн років тому, проте вони живуть в глибинах сучасних океанів, утворюючи ті самі мушлі, які зустрічаються в скам’янілостях. Ці організми становлять особливу проблему, тому що вони повинні зустрічатися послідовно в літописі скам'янілостей.

Моноплакофори, очевидно, живуть у тій самій ніші, що й їхні родичі, хоча деякі види, можливо, мешкали в мілководніших місцях. Найголовніше, що вони виробляють тверді мушлі, ймовірність скам'яніння яких вища, ніж ймовірність скам'яніння м'яких частин.

Моноплакофори не є особливо рідкісними скам’янілостями в палеозойських породах, тоді яким чином вони не були зареєстровані у відкладеннях наступних 320 млн років?

Варто відзначити, що деякі викопні таксони, такі як брахіопода Lingula, з'являються в літописі скам'янілостей приблизно в тих самих геологічних пластах, що й моноплакофори, й зустрічаються в літописі до самого верху. Сьогодні ми бачимо їх живими. Lingula має мушлю, але не настільки тверду, як моноплакофори.

Таксони Лазаря порушують питання як формувалася геологічна колона. Якщо організми можуть зникнути зі скам'янілостей і залишатися живими, як ми можемо бути впевнені, що вони не були живими задовго до першої появи скам'янілостей?

Як віруючі в Біблію, ми не приймаємо ідею про те, що життя страждало й помирало протягом мільйонів років. Таксони Лазаря – одна з вагомих причин того, що ми повинні думати про інші механізми, окрім глибокого часу, щоб пояснити порядок, який ми спостерігаємо в скам'янілостях.

Це правда; деякі дані добре пояснюються посиланням на глибокий час. Звичайно, будь-яка теорія пояснює лише деякі дані; фокус в тому, щоб елегантно пояснити ВСІ дані.

Вірно й те, що хоча факти, які важко пояснюються «глибоким часом», накопичуються, віруючим в Біблію не вистачає витончених пояснень для деяких даних. Однак у нас є віра в логічно достатню причину того, що спостерігається в творінні, а також історичного запису дій Творця в природі.