Чому мамонти вимерли?
Зміна клімату наприкінці Льодовикового періоду була основною причиною вимирання шерстистого мамонта.
Мільйони шерстистих мамонтів бродили по трав'янистих степах Сибіру, Аляски та Юкону до середини Льодовикового періоду. Вони також поширилися в Європі й південній частині Північної Америки. І раптом, наприкінці Льодовикового періоду, всі вони зникли. Десятки інших великих ссавців і птахів також зникли з континентів чи навіть зі всієї Землі.
Чому? Я зупинюся в основному на Сибіру, а потім обговоримо вимирання тварин наприкінці Льодовикового періоду в інших частинах світу.
Чому шерстисті мамонти вимерли у Сибіру?
Багато сибірських ссавців, ймовірно, вимерли від холоду, вітру й посухи, які прийшли під час фази дегляціації (процес, коли лід, що покривав певний регіон, відступає - прим. ред.).1 Тільки найвитриваліші й найкмітливіші тварини могли довго виживати.
Цілком можливо, що шерсть мамонта й велика кількість сухої трави давали їм достатньо тепла та калорій, також вони могли вгамовувати свою спрагу, поїдаючи сніг. Більша частина доступної води була заморожена. Я схильний думати, що тільки в найбільших особин було достатньо маси тіла для такого завдання. Трохи допомагає те, що шерстисті мамонти могли переносити холод.
Існує питання, наскільки насправді були адаптовані до холоду шерстисті мамонти, так як деякі вчені стверджували, що у них не було сальних залоз у шкірі, які відштовхували б воду з їхнього шерстяного покриву. Мокра шерсть була б сильним механізмом охолодження для цих тварини.
Проте російські вчені показали, що шерстистий мамонт дійсно мав сальні залози, що сприяло водонепроникності його шерсті.2 Шерстистий мамонт також володіє іншими особливостями, які є адаптацією до холодного клімату, такими як довге волосся, маленькі вуха, маленький хвіст і клапоть шкіри над його анусом. Таким чином, мамонт, ймовірно, міг витримати більше холоду, ніж більшість інших тварин.
Дійсно, що кліматична терпимість деяких тварин висока. Коні живуть сьогодні в Центральному Сибіру, але скотарі допомагають їм пережити зиму. Нововиведений вівцебик мешкає на півночі півострова Північний Таймир і на острові Врангеля в північному Сибіру, де взимку трохи тепліше, ніж у внутрішньому Сибіру.
Але, є межі холодостійкості, навіть для шерстистого мамонта. У період дегляціації сибірські зимові температури, ймовірно, стали приблизно на 12°C холодніше, ніж сьогодні. Цей холод, який пронизував до кісток, міг би викликати стрес навіть у тварин, які були добре пристосовані до таких умов.
Холод, вітер, повені й посуха можуть бути причиною багатьох смертей мамонтів, але все ще залишається питання про те, як більшість з них виявилися похованими у вічній мерзлоті. Є кілька пояснень.
Найпопулярніша версія каже, що мамонти потрапити в болотяні пастки. Деякі, безперечно, опинилися там.3 Положення селериканського коня наводить на думку про те, що Гатрі потрапив в пастку в болоті.4
Болота, мабуть, утворювались літнім таненням вічної мерзлоти. Коли верхній метр або два вічної мерзлоти влітку тане, вода буде накопичуватися, так як вічна мерзлота нижче залишається замороженою. Великі тварини, необережні в болотах, цілком могли звалитися в одне з них.
Проте, болото може утворюватися рік за роком, і тварина, яка потрапила в таку пастку, ніколи не опиниться у вічній мерзлоті нижче болота. Крім того, великі тварини, ймовірно, досить сильні, щоб витягти себе з невеликого болота.5
Так як сибірські болота будуть неглибокими, мамонт, що потрапив в пастку, швидше за все, не задихнеться і не залишиться в положенні стоячи. Крім того, якщо сибірські мамонти і вмирали в болотах, повинні бути докази у вигляді торфу або болотної рослинності навколо їхніх кісток. Проте, схоже, що переважна більшість решток ссавців не оточена торф'яною або болотною рослинністю.
Під час дегляціації деякі тварини могли потрапити у води річок, що розливались. Ті, хто потрапив у таку пастку, опинилися б на річкових терасах або заплавних рівнинах, які згодом стали б частиною вічної мерзлоти.
Деякі тварини поховані в дельтах річок, де вони впадають в Північний Льодовитий океан. Українцева6 наводить докази того, що туші хатангського й шандринського мамонтів були поховані річковим шляхом. В даний час є дані про катастрофічний паводок у басейні річки Верхня Обь Західного Сибіру в масштабах льодовикового розливу озера Міссула.7
Розлив річки Обь виник у результаті прориву прогляціального озера з Гірського Алтаю Південно-Західного Сибіру.8 Деякі тварини, безсумнівно, були поховані в цьому гігантському потопі.
Берелехське мамонтове кладовище в Північно-Центральному Сибіру містить рештки понад 156 шерстистих мамонтів і декількох інших видів тварин. Кладовище, швидше за все, є річковою концентрацією, можливо, пост-льодовикових мамонтів, яких змило з довколишніх пагорбів вічної мерзлоти.9
Деякі мамонти, мабуть, загинули в озерах.10 Рясні берегові лінії до і близько 90 м над рівнем моря11 вказують на те, що в середній і нижній течії долини річки Обь Західного Сибіру існувало озеро Льодовикового періоду.
Я вважаю, що ключ до більшості збережених кісток, бивнів і туш у вічній мерзлоті можна знайти в типі відкладень, які оточують шерстистих мамонтів.
Мамонти в основному поховані у вивітреному мулі
За словами тих, хто вивчав родовища, що містять більшу частину решток мамонтів в Сибіру, переважна більшість тварин знайдена в так званих «йєдомах» (або «едомах»).12 Йєдоми (якутська назва) — це пагорби з високою часткою ґрунтового льоду. Вони зазвичай близько 10-20 м у висоту, але іноді бувають навіть 60 м.13
На Алясці цей матеріал називається «muck» (бруд).14 Маки — це багаті органічними речовинами родовища, які отримали свою назву від золотошукачів; вони назвали так матеріал над золотоносним гравієм на Алясці та Юконі.15 Верещагін стверджує, що йєдоми містять велику кількість кісток ссавців:
«Велика кількість кісток великих травоїдних у йєдомі переконливо свідчить про багате пасовище, яке було в цьому регіоні у плейстоцені...»16
Томірдіаро17 також стверджує, що в йєдомах є велика кількість кісток мамонта, коня, бізона й навіть сайгака. Гамільтон, Крейг і Селлманн пишуть стосовно бруду Аляски, який зазвичай зустрічається на дні долин:
«Кістки великих вимерлих хребетних, таких як бізон і мамонт, поширені в донних відкладеннях долини, які зазвичай містять велику кількість рослинних та тваринних решток».18
Яким типом осаду утворені йєдоми й маки? Було багато суперечок і багато гіпотез про їхнє походження.
До недавнього часу сибірські рівнини вважалися регіонами озерних відкладень.19 Тепер прийнято вважати, що йєдоми й маки складаються з лесу.20 Лес — це мул, що продувається вітром, змішаний з невеликою кількістю глини та дрібного піску. Верещагін і Томірдіаро заявляють:
«Особливий інтерес для палеозоологів мають «йєдоми» ... Це фактично лесовий шар, який, як правило, містить найбільшу кількість решток піздньо-плейстоценових тварин».21
Гатрі підтверджує це спостереження:
«Як і більша частина радянського Далекого Сходу, великі простори Аляски та території Юкону не були заледенілі в плейстоцені. Оскільки ці області були обмежені з декількох сторін величезними льодовиками й льодовиковими потоками, сьогодні більша частина Берингії [Східна Сибір, Аляска та Юкон] покрита товстим шаром еолієвого (той що продувається вітром) мулу, який називається лес...»22
Так, переважна більшість тварин Льодовикового періоду поховані в мулі, який продувається вітром.
Існує велика підтримка вітрового походження відкладень в йєдомах. Відсутність каналів або канальних відкладень у йєдомах і вертикальне коріння трав'янистих рослин, які часто проникають у всю товщу йєдома, виключає річкове або озерне походження.23
Лес в Північно-Центральному Сибіру має товщину від 10 до 35 м, і близько 50 м поблизу річок Олена й Алдан у Центральному Сибіру.24 Лес найбільш густий поблизу річок і рідшає на височинах, що характерно для лесових відкладень в інших місцях.25 Архипов констатує:
«У Східному Сибіру єоловий лесовий покрив, що містить крижані жили, називається "йєдома" (лесоподібне утворення; Томірдіаро, 1980; Болиховський, 1987). Відкладення, що продуваються вітром локально досягають значної товщини (15-20 м) і покривають морські відкладення терас III та алювіальні відкладення тераси II. Аналогічні лесові відкладення зустрічаються південніше зони вічної мерзлоти (південніше 60°П. Ш.) у внутрішніх районах Сибіру».26
Леси Аляски та Сибіру схожі.27 Стівен Табер28 каже, що товщина мулу на Алясці варіюється від декількох сантиметрів до більш ніж 60 м, але в деяких річкових долинах вона значно більша, ймовірно, через масове перенесення вниз по схилу.29 В не покритій кригою частині Аляски лес має товщину до двох сантиметрів на верхніх схилах, близько 20 м товщиною на середніх схилах і до 35 м чи більше на дні долини.30
Принаймні частина лесу, мабуть, була відкладена з вільних від льоду річкових долин, які були забиті льодовиковим мулом під час дегляціації. Сьогодні лес осідає з підвітряного боку від переплетених річок, які виснажують льодовики.31
Проте джерел для рясного лесу в Сибіру й на Алясці, мабуть, недостатньо. Крім льодовикових відкладень у річкових долинах, іншим можливим джерелом лесу є широкі відкриті континентальні шельфи, принаймні, до того часу, поки шельфи не були затоплені наприкінці фази дегляціації. Найближчий до узбережжя лес має високий вміст солі, що надає правдоподібність цій перспективі.32 Можливо також, що після відступу води Всесвітнього потопу на Землі залишилося багато бруду. Цей бруд міг перетворитися у відкладення, що продуваються вітром наприкінці Льодовикового періоду.
Лес у Сибіру має досить високий вміст органіки. Він складається з похованої рослинності й торф'яних шарів, а також решток тварин.33 Деякі дерева були поховані в лесі й залишаються у вигляді пнів34, у той час як інші дерева та рослинність скотилися вниз по схилу, утворюючи перероблений лес, особливо на Алясці. Фрейзер і Берн вважають щодо шарів торфу в межах лесу:
«Численні торф'яні пласти горизонтально безперервні, деякі містять пні дерев у нормальному положенні зросту. Повторне транспортування деякого органічного матеріалу припускає несортований характер декількох частин угрупування. Зазвичай такий органічний матеріал скручений, зламаний і має випадкові орієнтації».35
Цей перероблений лес, який скотився з пагорбів на Алясці, називається muck (бруд). Викривлена, зламана й безладно орієнтована рослинність у бруді Аляски, ймовірно, вплинула на певні перебільшення деяких письменників, таких як Великовський. При відтаванні рослинність, що гниє у лесі, видає сморід.
Як з’явився лід у лесі?
Лес багатий ґрунтовим льодом і крижаними клинами (див. малюнок 2). Наземний лід, швидше за все, розвивався в межах мулу через процес сегрегації, під час якого утворилися шари льоду й крижані лінзи (лінзоподібні крижані включення, що виникають у неморозостойких матеріалах — прим. ред.).36
Мул має пористість більше 50 відсотків37, тому він особливо сприятливий для утворення ґрунтового льоду. Вода тече занадто повільно в глині й занадто швидко в піску, щоб утворилися великі крижані лінзи та клини. З мулом потік води буде поглинатись у потрібному темпі для того, щоб замерзнути біля перешкоди й утворити прошарки та лінзи, а також крижані клини.
Уокер і Еверетт описують сегрегований лід у сучасному лесі недалеко від затоки Прюдо:
«Мулисті відкладення можуть утворювати великі обсяги сегрегованого льоду, в основному через пластинчасту структуру плато, спільну для цих вітрових відкладень. Внутрішньошарова вода рухається під дією капілярних явищ вздовж градієнту натягу вологи і замерзнає, утворюючи лінзоподібні тіла сегрегованого льоду товщиною від декількох міліметрів до кількох метрів... Сегрегації майже чистого льоду в лесі товщиною 1 м в затоці Прюдо можуть складати від 10 до 70% від цього обсягу».38
Кількість сегрегованого льоду в сибірському лесі може бути досить великою, до 90 відсотків, з вертикальними крижаними жилами шириною близько 10 м.39
Зазвичай середня кількість льоду в бруді Аляски становить більше 50 відсотків.40 Вважається, що сегрегований лід утворився в той же час, коли лес був відкладений внаслідок літніх опадів.41
Час в рамках уніформістської парадигми припадає на кінець Льодовикового періоду. Вони вважають, що тоді клімат був холодніший, ніж сьогодні, ґрунтуючись на радіовуглецевому датуванні і співвідношенні ізотопів кисню.Ймовірно, сегрегований лід і крижані клини дали підставу для міфу про те, що мамонти поховані у кризі. Отто Герц, один з тих, хто розкопував березовського мамонта, був переконаний, що тварина провалилася в розколину всередині крижаного щита. Мамонти поховані в мулі43, а не в кризі, хоча окремі льодові угрупування й крижані клини зазвичай оточують їхні кістки й туші.
Як Льодовиковий період після Потопу пояснює поховання тварин у лесі?
В міру того, як клімат ставав прохолоднішим та більш сухим, тварини, ймовірно, були змушені рухатися на північ, в більш теплі прибережні райони, де взимку було тепліше. На арктичному узбережжі було тепліше, бо океан ще не замерз, тому що солону воду важко заморозити.
Як тільки дегляціація була в повному розпалі, свіжа тала вода з крижаних щитів і гірських крижаних шапок вилилася на більш густу солону воду. Це поклало початок швидкому утворенню морського льоду. Морський лід буде посилювати охолодження атмосфери й висихання, відбиваючи більше сонячного світла в космос і зменшуючи випаровування Північного Льодовитого океану.
Коли більша частина поверхні океану замерзне, атмосфера буде охолоджуватися сильніше, виробляючи ще більше морського льоду; це свого роду ланцюгова реакція. Кількість води, що вилилася в Північний Льодовитий океан під час дегляціації, була б величезною, так як ці річки сьогодні досить великі.
Фактично44, 10% усієї води, що скидається з континентальних річок в океани, сьогодні припадає на Північний Льодовитий океан. Під час дегляціації набагато більше води, ніж сьогодні, вилилося б у Північний Льодовитий океан і замерзло.
Формування морського льоду на всьому Північно Льодовитому океані, ймовірно, могло зайняти всього декілька років. Замерзання буде посилене значно меншим розміром океану на початку дегляціації. У період льодовикового максимуму дуже широкий континентальний шельф біля берегів Сибіру та Аляски не був покритий водою.
До кінця дегляціації узбережжя стало б негостинним. Погода стала такою холодною й сухою, що багато тварин були вимушені або тікати, або вмирати. Мамонти були менш здатними долати великі відстані по вічній мерзлоті й снігу, які активно розвивалися. Тому вони не змогли вибратися з Сибіру.
Оскільки більша частина континентального шельфу була голою на початку дегляціації, тварини могли пастися на відносно високих точках Нових сибірських островів. У цей час ці острови були з'єднані з материком. Дегляціація була швидкою, навіть катастрофічною. Рівень моря піднявся б дуже сильно.
Цілком імовірно, що велика кількість тварин на арктичному континентальному шельфі сховалася на Нових сибірських островах під час підйому рівня моря. В подальшому вони були відрізані від материка й майже не отримували їжі. Величезна кількість кісток мамонтів знаходять на цих островах, а також в прибережних районах.
У моделі Льодовикового періоду після Потопу сильні вітри були б характерними для періоду дегляціації, особливо взимку й навесні.45 Синоптичний або вітер великого масштабу зазвичай пропорційний різниці субтропічній-полярній різниці температур, використовуючи рівняння теплового вітру.46
Так як полярні широти були набагато холодніші, то західні вітри середньої широти й полярні північно-східні вітри були б значно сильніші, ніж сьогодні. У сухому середовищі вони утворювали б надзвичайно велику кількість видувного мулу та піску. (Глину буває важко підняти вітром, так як вона часто утворює кірку.)
Великі кількості видувного матеріалу можна знайти у вигляді реліктових особливостей Льодовикового періоду в багатьох районах Північної півкулі та в льодовиковій частині Гренландії і Антарктиди. Надзвичайно велика кількість видувного мулу буде відкладена в результаті поєднання сильних вітрів, сухого клімату, частинок льодовикового мулу із зон вимивання і, ймовірно, відкритих континентальних шельфів.
Відомо, що мамонти та інші ссавці поховані в лесі в інших районах Північної півкулі.47 Таблиця 1 являє собою зведення всіх факторів, які могли сприяти виникненню сухих вітряних штормів наприкінці Льодовикового періоду.
Таблиця 1. Причини сухих, вітряних пилових буревіїв наприкінці Льодовикового періоду
- Більш холодні зими.
- Більш холодний океан.
- Більше морського льоду.
- Більш суха атмосфера.
- Більш велика різниця в температурах.
Вітрове відкладення багатого на мінерали лесу також посилить різноманітні пасовиська й на деякий час затримає болотну рослинність.48 Це покрило б вічну мерзлоту, яка посилювалась, й дозволило б поверхні осушитися протягом літа.
Області відкладень лесу сьогодні на півночі Аляски показують більшу різноманітність рослин і мають тенденцію придушувати болотну рослинність.49, 50 Видування мулу зробить зимовий сніг брудним, зменшить альбедо і сприятиме швидкому весняненому таненню.
Це швидке танення спостерігалося уздовж краю доріг у тайзі та тундрі Аляски, які покриті відкладеннями пилу з дороги.51 Можливо також, що існування такої кількості ссавців у Сибіру сприяло зміцненню сприятливого для випасання середовища шляхом витоптування болотної рослинності.52
Велика кількість трави дозволить тваринам бути відносно здоровими. Проте лес міг утримувати болота так довго тільки в холодному кліматі. Зрештою, болота візьмуть верх, і навколишнє середовище зміниться від степу до тундри.
Добре відомо, що в продувному мулі Сибіру поряд із залишками ссавців зустрічається степова рослинність.53 Ця зміна навколишнього середовища, ймовірно, пояснює виявлення суміші степової і тундрової рослинності в шлунках деяких туш і змішаного скупчення пилку у відкладеннях навколо туш.54
Після дегляціаціі літо й зима стали тепліше (клімат після заледеніння міг бути таким, який вчені-уніформісти називають гіпсотермічним голоценом). Дегляціація буде пояснювати танення, яке широко помітне не тільки в Сибіру й на Алясці, а й в інших місцях на південь від колишніх льодових щитів.55
Добре відомо, що на південь від того місця, де колись існували лаврентійські й скандинавські крижані щити, існують реліктові об'єкти вічної мерзлоти, такі як крижані клинові відливи. Вічна мерзлота в Сибіру й на Алясці, за словами Гатрі, танула на північ.56
Танення пояснює, чому йєдоми тепер стали пагорбами. Вершина вічної мерзлоти танула плямами, утворюючи западини, які називають алазами. Це термокарстові утворення57, які, на думку Софер58, були викликані таненням скандинавського льодовикового щита, в той час як Шер59 описує їх як катастрофічну подію після Льодовикового періоду. Кістки ссавців зосереджені на дні алаз.60 Як відомо, їх знаходять переважно під час відлиги.
На Алясці ситуація була б іншою через більш високий рельєф. Або під час відкладення лесу, або під час великої післяльодовикової відлиги велика частина лесу зісковзнула у долини й утворила мак (бруд).
Гігантські пилові бурі пояснюють загадкові туші
Яким чином пилові бурі пояснюють рідкісні туші та інші загадки? Як вже говорилося раніше, існує ряд загадок, пов'язаних з тушами, які призвели до безлічі суперечливих висновків. Такими загадками є:
1) деякі туші та скелети знаходять в положенні стоячи;
2) три шерстистих мамонти й два шерстистих носороги задихнулися;
3) мільйони тварин були поховані в твердій вічній мерзлоті;
4) деякі ссавці зламали кістки.
Сильні, холодні вітри під час дегляціації викликали численні пилові бурі, які пронеслися по всьому Сибіру. Пилові бурі змінювалися за інтенсивністю протягом всієї фази дегляціації, але, незважаючи на це, мертвих ссавців поховали б досить швидко. Швидке поховання пояснює збереження багатьох мільйонів кісток та бивнів шерстистих мамонтів та інших ссавців – третя загадка.
Я вважаю, що збереження туш і відповідь на питання, що пов’язані з іншими загадками, можна пояснити надзвичайно жорстокими пиловими бурями. Епоха Пилового казана або брудні тридцяті на Середньому Заході Сполучених Штатів являє собою відмінний аналог умов у Сибіру наприкінці Льодовикового періоду (мал. 3).
Багато пилових бурь змінної інтенсивності відбулися в епоху Пилового казана. Інтенсивна пилова буря може створювати замети на багато метрів у висоту, так само, як снігові замети взимку. В брудні тридцяті кілька бурь, які накопичувалися, частково поховали будинки й комори, а також накрили машини й паркани (мал. 4). Деякі корови, що потрапили в пилові бурі, дихали такою кількістю пилу, що задихалися, а новонароджені телята задихалися в лічені години.61
Цілком можливо, що пилові бурі наприкінці Льодовикового періоду в Сибіру були настільки інтенсивними, що деякі шерстисті мамонти, можливо, задихнулися від пилу, перш ніж були поховані. Інша можливість полягає в тому, що мул міг відкластись навколо тварини, які потрапили в бурю, багато в чому таким же чином, як сніг заносить вулиці й огорожі взимку.
Цілком можливо, що шерстистий мамонт був повністю похований і задихнвся в одній гігантській пиловій бурі. В результаті деякі з цих тварин могли залишитися в загальному стоячому положенні, скуті пилом навколо них, а також задихнутися, що, мабуть, має місце у випадку з березовським мамонтом.
Чи є які-небудь докази в тушах, що свідчать про смерть у пиловій бурі? Крім відкладень, які оточують мамонтів, існує мало свідчень в самих тушах.
Така відсутність доказів, імовірно, пов'язана з тим, що дослідники не шукали пил в області легенів, або докази могли бути приховані лесом, що оточує рештки. Проте мамонтеня Діма дійсно має можливі докази задушення в пиловій бурі. Гатрі заявляє:
«Бруд у шлунково-кишковому тракті, мул у дихальній системи й скелетні частини твердокрилих жуків несумісні зі смертю взимку».62
Хоча вчені-уніформісти не бачать можливості смерті під час пилової бурі, вони вважають наявність мулу та бруду всередині туші загадкою.
Поховання в лесі пояснює, як тварини були занесені в вічній мерзлоті, яка розвивалася. Тварина, вкрита мулом, могла замерзнути досить швидко, якщо пилова буря була викликана холодним фронтом.
Як тільки туша була покрита, температура замерзання від вічної мерзлоти внизу рухалася вгору, а холодне повітря охолоджувало тушу зверху. Тушу не довелося б заганяти вниз у тверду як скеля вічну мерзлоту, як думав Ховарт, але вічна мерзлота утворилася б навколо неї.
Збереження мамонтів та інших тварин буде змінюватись в залежності від точних умов і швидкості процесу. Туші, які збереглися, могли бути просто тими рідкісними тушами, які були швидко поховані в найлютіших пилових бурях й досить швидко заморожені. Саме тому збереглися тіло й вміст шлунка. Холод також зменшив би швидкість гниття, зберігаючи кількість бактерій на низькому рівні.63 Табер заявляє:
«Розкладання органічної речовини відбувається майже повністю за рахунок бактерій, які відносно рідкісні в холодному кліматі».64
Таким чином, заморожування туш могло тривати кілька днів і все ж зберегти вміст шлунка, який лише частково розклався.
Так як верхній метр або два землі танули кожен рік, ряд тварин, похованих близько до поверхні, відтавали й гнили, особливо якщо щорічне відкладення лесу було тонким. Це, мабуть, те, що сталося з шандринським мамонтом, який складається з кісток і області шлунка, але не має м'язової тканини. М'язова тканина могла відтанути один або декілька разів і згнити перед остаточним похованням в мулі.
Через відтавання або через те, що вони не були достатньо глибоко поховані в лесі, переважна більшість тварин розкладалася природним чином, залишаючи лише кістки та бивні. Оскільки кістки й бивні більш довговічні, вони могли пройти кілька циклів заморожування-відтавання до їхнього остаточного глибокого поховання в лесі. Оскільки кількість циклів була різною, збереженість бивнів також буде різним.
Як і слід було очікувати, кількість туш і збереження бивнів збільшується в північному напрямку.65
Поховання в пилових бурях, а не в болотах, пояснює, чому в селериканського коня не було голови. Замість того щоб виставити з болота тільки голову, як припускає Гатрі, тварина могла бути похована по шию в пиловій бурі. Потім прийшов хижак і з'їв те, що було виставлено. Аналіз відкладень і рослинності навколо знахідки підтримує версію про поховання у пиловій бурі, а не в болоті.66
Час не є другорядним питанням
Вчені-уніформісти не визнають значення цього вітрового мулу як вирішення багатьох загадок мамонта. Це відбувається тому, що вони розтягують відкладення лесу на тисячі років, доводячи його до точки незначності. Гатрі стверджує:
«Вони [великі кістки] не могли бути збережені кількома міліметрами щорічних еолійських лесових відкладень; їхнє збереження вимагало великої кількості переробленого мулу».67
Верещагін підтверджує набагато більш щедрі, але як і раніше недостатні кількості річних лесових відкладень:
«Одним з важливих факторів було падіння лесу на холодну вологу землю. Проте це осадження навряд чи могло перевищувати 2-3 см у рік, і за такої швидкості треба було б 20-30 років, щоб покрити мамонта, протягом яких кістки й бивні були б майже повністю зруйновані атмосферними процесами».68
У моделі Льодовикового періоду створення-Потопу спільне осадження лесу стискається до декількох сотень років або менше, що робить осадження лесу набагато більш значним для поховання мамонтів.
Час не є другорядним питанням у поясненні креаціоністами головних таємниць минулого. Я часто виявляв, що короткий часовий проміжок є ключем до розумного вирішення давніх загадок минулого.
Вчені-уніформісти будуть продовжувати свою боротьбу, щоб вирішити загадки Льодовикового періоду та шерстистих мамонтів через їхню відданість сучасним темпам процесів за великі проміжки часу.
Пояснення зламаних кісток
Четверта загадка — зламані кістки, знайдені у березовського мамонта та селериканського коня.
Кістки могли легко зламатись зміщенням ґрунтового льоду й заморожених відкладень під час чи після формування.69 Іншими словами, переломи можуть бути посмертним дефектом, викликаним зрушенням вічної мерзлоти. Верещагін і Томірдіаро заявляють:
«Після поховання у вічній мерзлоті органічні залишки могли переміщуватися по вертикалі в широкому діапазоні в силу своїх фізичних властивостей і особливостей мерзлого середовища... Тепер відомо, що в мерзлому ґрунті кістки й шматки дерева іноді зміщуються вертикально(!) на 10-15 м [30-50 футів] вздовж кордону мерзлого грунту та крижаних жил».70
Шер71 зазначає, що крижаний комплекс йєдома, як відомо, схильний до пластичної деформації.
Хоча деякі дослідники схиляються до такого посмертного пояснення, яке має сенс, у березовського мамонта поруч з раною передньої ноги було багато крові.72 Між м'язами та жировими сполучними тканинами відбулася кровотеча, яка вказує на те, що нога була зламана, коли тварина була ще живою або відразу після смерті.
Для пояснення зламаної передньої ноги ми можемо звернутися до іншого кладовища мамонтів в якості аналога. Воно знаходиться в Хот-Спрінгс, Південна Дакота, де 52 стародавніх мамонти були розкопані в давній воронці. У деяких з цих мамонтів також були зламані передні кінцівки.
Зверніть увагу на дві причини, наведені експертом з мамонтів Ларрі Агенброудом і його коллегою73 для перелому кісток кінцівок:
«Процеси, які могли б забезпечити такі переломи, обмежуються тільки двома, й вони виключають людську діяльність: 1) торсіональна напруга, яка забезпечується спробою витягнути кінцівку, що загрузла в багнюці, бруді, сипучих пісках і т. д., імовірно, навіть посилюється супутним випадковим падінням; 2) можливість витоптування нещодавно померлих тварин тими особинами які знову потрапили в пастку».
Можна сміливо виключити вплив людини на користь дії в сибірської пилової бурі. Залишається перше пояснення. Мамонти стоять проти надзвичайно сильної пилової бурі й загрузають в дуже глибокому лесі. Якщо б вони ще не задихнулися, то відважно спробували вирватися. Напруга кручення може зламати кінцівки, особливо передні, бо вони є більш рухомими.
Таким чином, на малюнку 5 наведений ряд ілюстрацій, що підсумовують загадки туш.
Масові вимирання в кінці Льодовикового періоду
До кінця Льодовикового періоду шерстисті мамонти зникли з Сибіру. Шерстистий мамонт також вимер по всій Північній півкулі. Адженброуд і Нельсон заявляють:
«Чому мамонти зникли з Землі? Це питання залишається однією з найбільших нерозгаданих таємниць всіх часів».74
Більшість інших великих ссавців також вимерли на цілих континентах наприкінці Льодовикового періоду. Наприклад, коні та верблюди Льодовикового періоду в Північній Америці зникли, але збереглися на інших континентах. Коні були введені останнім часом європейцями. Такі масові вимирання особливо спантеличують вчених-уніформістів, і є багато суперечок з приводу їх причини.
Безліч шерстистих мамонтів та інших тварин процвітали й мігрували по всій Північній півкулі на початку Льодовикового періоду. Клімат був рівним (невеликі зміни між зимою та літом), а рослини й тварини представляли собою суміш особин різних кліматичних типів. Модель Льодовикового періоду після Потопу може пояснити не тільки дисгармонічне змішання тварин, але й драматичні зміни клімату, які призвели до їхньої загибелі.
Більшу частину Льодовикового періоду тварини звикли до м'яких зим. Коли холод прийшов наприкінці, вони, ймовірно, не були готові. Їм була потрібна додаткова їжа, щоб зігрітися. На додаток до страждання від холоду, крижані щити танули й спричиняли випадкові повені. Їм також доводилося боротися з гігантськими пиловими бурями, заболоченою землею, вічної мерзлоти на краю крижаних щитів, посухою, пожежами трави і т. д.
Шерстистий мамонт та інші великі травоїдні постраждали особливо сильно, почасти тому, що вони потребували значно більше їжі та води. Через короткий час вони опинились на межі вимирання. Хижаки й птахи-падальники на якийсь час наситилися б, але оскільки їхнє джерело їжі вимерло, настала і їхня черга.
Масові вимирання наприкінці Льодовикового періоду були виборчими в тому сенсі, що вимерли в основному великі тварини. Масові вимирання дійсно слід називати масовим.75
Існує безліч свідоцтв сильної посухи й гігантських пилових бурь після кульмінації Льодовикового періоду. Сильні пилові бурі були, мабуть, головною причиною всіх вимирань тварин у Північній півкулі. (Посуха, ймовірно, була головним кліматичним винуватцем у Південній півкулі.)
Лес досить поширений на південь і в межах периферії колишніх крижаних щитів у Північній півкулі. Він утворює товсту ковдру в деяких частинах Центрального Китаю.76 Ймовірно, це був пустельний лес, який дув із заходу. На жаль, досі не визнано, що значна частина Сибіру також покрита шаром лесу.77
У Північній Америці ми знаходимо великі площі стабілізованих піщаних дюн; наприклад, великі піщані дюни покривають райони Великих рівнин.78 Піщані пагорби Небраски покривають більшу частину Західної Небраски й мають глибину до 120 метрів!
Подібні дюни знаходяться на північ від кипарисових пагорбів у Південно-Східній Альберті й Південно-Західному Саскачевані. Дюни поширені в Північній Європі та Північно-Західній Азії.79 Сьогодні всі ці дюни в основному стабілізовані рослинністю. Вони свідчать про серйозність посухи й пилових бурь під час дегляціації.
Клімат у Північній Америці був настільки жахливий, що навіть верблюди й коні були доведені до повного вимирання! Але інші великі ссавці, такі як лось, олень і бізон вижили. Невідомо, чому вони вижили, в той час як інші вимерли. Чи може бути так, що лось, олень і бізон можуть жити в більш мінливих середовищах існування, таких як гірська місцевість з великою кількістю вологи, в той час як тварини, які вимерли, жили в основному на рівнинах?
Людина, яка до цього часу поширилася по землі, також зазнала тиску. Раніше вона знаходила багато дичини, але зміна клімату ускладнювала полювання. Деякі припустили, що людина викликала вимирання тварин. Сумнівно, щоб мисливський загін міг забити списами великого здорового мамонта.
Гнати їх зі скель або в болота було б більш розумно. Коли тварини були в ослабленому стані, їх було б легше вбити. Мамонти та інші тварини часто були змушені збиратися навколо мізерних водопоїв під час посухи кінця Льодовикового періоду, як С. Венс Хейнс80 та інші вважають. Ці водопої були б ідеальними місцями для полювання людини на мамонтів.
Отже, вклад людини у вимирання ссавців невеликий. Зміна клімату була справжнім винуватцем, безумовно. Незначна роль людини підтверджується відносно мізерною асоціацією рештко мамонтів з наконечниками списів, що вказує на відсутність масового забою.
Більшість дослідників не впевнені, що людина могла стати причиною вимирання в Сибіру. Там було занадто багато шерстистих мамонтів, шерстистих носорогів, коней, бізонів та інших тварин, щоб люди могли вплинути на їхнє вимирання.
Вчені-уніформісти не вважають унікальний клімат наприкінці Льодовикового періоду причиною численних вимирань тварин. Це в першу чергу через їхню розтягнуту часову шкалу. Їхнє мислення тримає розкриття таємниць масових вимирань, кінця Льодовикового періоду нерозгаданими протягом більше 200 років!
Стискаючи часову шкалу до періоду 100-200 років, обширні поклади піску й лесу в багатьох районах світу вказують на велику катастрофу, набагато гіршу, ніж пилові бурі в США в 1930-х роках.
На закінчення слід зазначити, що зміна клімату наприкінці Льодовикового періоду була основною причиною подальшого вимирання. Пост-потопний Льодовиковий період пояснює, чому великі тварини не вимерли наприкінці попередніх заледенінь. Не було ніяких попередніх заледенінь або міжльодовикового періоду. Був тільки один Льодовиковий період, викликаний унікальними умовами, які прийшли після Всесвітнього потопу.
Коли ми застосовуємо Потоп з книги Буття та біблійний виклад подій разом з об'єктивними науковими доказами, плутанина розсіюється, таємниці розкриваються, і Бог прославляється.
-
Oard, M.J., An Ice Age Caused By the Genesis Flood, Institute for Creation Research, El Cajon, CA, p. 132, 1990.
-
Stone, R., Mammoth: The resurrection of an Ice Age giant, Perseus Publishing, Cambridge, MA, p. 100, 2001.
-
Coffin, H.G., with R.H. Brown, Origin by design, Review and Herald Publishing Association, Washington, DC, pp. 256–267, 1983.
-
Guthrie, R.D., Frozen fauna of the mammoth steppe — The story of Blue Babe, University of Chicago Press, Chicago, IL, pp. 30–34, 1990.
-
Ibid., p. 15.
-
Ukraintseva, V.V., Vegetation cover and environment of the “Mammoth Epoch” in Siberia, Mammoth Site of Hot Springs, South Dakota, Inc., Hot Springs, SD, 1993.
-
Oard, M.J., The Missoula flood controversy and the Genesis flood, Monograph No. 13, Creation Research Society, Chino Valley, AZ, 2004.
-
Baker, V.R., G. Benito and A.N. Rudoy, Paleohydrology of late Pleistocene superflooding Altay Mountains, Siberia, Science 259:348–350, 1993. Carling, P.A., Morphology, sedimentology, and palaeohydraulic significance of large gravel dunes, Altai Mountains, Siberia, Sedimentology 43:647–664, 1996.
-
Vereshchagin, N.K. and S.V. Tomirdiaro, Taphonomic research in permafrost regions: A survey of past and present studies in the former Soviet Union; in: Mammoths and the mammoth fauna: Studies of an extinct ecosystem, G. Haynes, J. Klimowicz and J.W.F. Reumer (Eds.), Proceedings of the First International Mammoth Conference, Jaarbericht van Het Natuurmuseum, Rotterdam, p. 193, 1999. Agenbroad, L.D. and L. Nelson, Mammoths: Ice Age giants, Lerner Publications Company, Minneapolis, MN, pp. 57–58, 2002.
-
Mangerud, J., J.I. Svendsen and V.I. Astakhov, Age and extent of the Barents and Kara ice sheets in Northern Russia, Boreas 28:66, 1999.
-
Baker, V.R., Megafloods and glaciation; In: Late glacial and postglacial environmental changes — Quaternary, Carboniferous-Permian, and Proterozoic, I.P. Martini (Ed.), Oxford University Press, New York, p. 100, 1997. Svendsen, J.I., et al., Maximum extent of the Eurasian ice sheets in the Barents and Kara Sea region during the Weishselian, Boreas 28:234–242, 1999.
-
Vereshchagin, N.K., The mammoth “cemeteries” of north-east Siberia, Polar Record17(106):3–12, 1974.
-
Vereshchagin, Mammoth "cemeteries", p. 5. Kaplina, T.N. and A.V. Lozhkin, Age and history of accumulation of the “ice complex” of the maritime lowlands of Yakutia; in: Late Quaternary environments of the Soviet Union, A.A. Velichko (Ed.), University of Minnesota Press, Minneapolis, MN, pp. 147–151, 1984.
-
Guthrie, Frozen fauna.
-
Fraser, T.A. and C.R. Burn, On the nature and origin of “muck” deposits in the Klondike area, Yukon Territory, Canadian Journal of Earth Sciences 34:1333, 1997.
-
Vereshchagin, Mammoth "cemeteries", p. 6.
-
Tomirdiaro, S.V., Evolution of lowland landscapes in Northeastern Asia during Late Quaternary time; in: Paleoecology of Beringia, D.M. Hopkins, J.V. Matthews Jr., C.E. Schweger and S.B. Young (Eds.), Academic Press, New York, p. 34, 1982.
-
Hamilton, T.D., J.L. Craig and P.V. Sellman, The Fox permafrost tunnel: A late Quaternary geologic record in central Alaska, Geological Society of America Bulletin100:950, 1988.
-
Tomirdiaro, Evolution of lowland landscapes, pp. 29–37.
-
Péwé, T.L., A. Journaux and R. Stuckenrath, Radiocarbon dates and late-Quaternary stratigraphy from Mamontova Gora, unglaciated central Yakutia, Siberia, U.S.S.R., Quaternary Research 8:51–63, 1977. Tomirdiaro, Evolution of lowland landscapes. Péwé, T.L. and A. Journaux, Origin and character of loess like silt in unglaciated south-central Yakutia, Siberia, U.S.S.R., Geological Survey Professional Paper 1262, United States Printing Office, Washington, DC, 1983. Pielou, E.C., After the Ice Age — The return of life to glaciated North America, University of Chicago Press, Chicago, IL, p. 151, 1991. Sher, A.V., Is there any real evidence for a huge shelf ice sheet in East Siberia? Quaternary International 28:39–40, 1995. Fraser and Burn, Nature and origin of "muck" deposits, pp. 1333–1344.
-
Vereshchagin, N.K. and S.V. Tomirdiaro, Taphonomic research in permafrost regions: A survey of past and present studies in the former Soviet Union; in: Mammoths and the mammoth fauna: Studies of an extinct ecosystem, G. Haynes, J. Klimowicz and J.W.F. Reumer (Eds.), Proceedings of the First International Mammoth Conference, Jaarbericht van Het Natuurmuseum, Rotterdam, pp. 190–191, 1999.
-
Guthrie, Frozen fauna, p. 53.
-
Tomirdiaro, Evolution of lowland landscapes.
-
Péwé, Journaux and Stuckenrath, Radiocarbon dates pp. 51–63. Péwé and Journaux, Origin and character, p. 20.
-
Péwé and Journaux, Origin and character.
-
Arkhipov, S.A., Environment and climate of Sartan maximum and late glacial in Siberia; in: Late glacial and postglacial environmental changes — Quaternary, Carboniferous-Permian, and Proterozoic, I.P. Martini (Ed.), Oxford University Press, New York, p. 56, 1997.
-
Péwé and Journaux, Origin and character.
-
Taber, S., Perennially frozen ground in Alaska: Its origin and history, Geological Society of America Bulletin 54:1473, 1943.
-
Guthrie, Frozen fauna, pp. 53–58. Fraser and Burn, Nature and origin of “muck” deposits.
-
Péwé, T.L., Quaternary geology of Alaska, U.S. Geological Survey Professional Paper 835, U.S. Government Printing Office, Washington, DC, pp. 34–43, 1975. Preece, S.J., J.A. Westgate, B.A. Stemper and T.L. Péwé, Tephrochronology of late Cenozoic loess at Fairbanks, central Alaska, Geological Society of America Bulletin 111:71, 1999.
-
Walker, D.A. and K.R. Everett, Loess ecosystems of northern Alaska: Regional gradient and toposequence at Prudhoe Bay, Ecological Monographs 61:437–464, 1991.
-
Hopkins, D.M., Aspects of the paleogeography of Beringia during the Late Pleistocene; in: Paleoecology of Beringia, D.M. Hopkins, J.V. Matthews Jr., C.E. Schweger and S.B. Young (Eds.), Academic Press, New York, pp. 18–19, 1982.
-
Fraser and Burn, Nature and origin of “muck” deposits, pp. 1333–1344.
-
Taber, Perennially forzen ground, pp. 1483–1484. Hamilton, Craig, and Sellman, Fox permafrost tunnel.
-
Fraser and Burn, Nature and origin of “muck” deposits, p. 1342.
-
Taber, Perennially forzen ground, pp. 1433–1548. Guthrie, Frozen fauna, pp. 19–22. Michel, F.A., The relationship of massive ground ice and the Late Pleistocene history of Northwest Siberia, Quaternary International 45/46:43–48, 1988.
-
Washburn, A.L.,Geocryology: A survey of periglacial processes and environments, John Wiley & Sons, New York, p. 263, 1980.
-
Walker and Everett, Loess ecosystems, p. 459.
-
Wright Jr., H.E. and C.W. Barnosky, Introduction to the English edition; in: Late Quaternary environments of the Soviet Union, A.A. Velichko (Ed.), University of Minnesota Press, Minneapolis, MN, p. xvii, 1984.
-
Taber, Perennially forzen ground, p. 61.
-
Michel, F.A., The relationship of massive ground ice and the Late Pleistocene history of Northwest Siberia, Quaternary International 45/46:43–48, 1988.
-
Mahaney, W.C., F.A. Michel, V.I. Solomatin and G. Hütt, Late Quaternary stratigraphy and soils of Gydan, Yamal and Taz Peninsulas, Northwestern Siberia, Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology 113:249–266, 1995.
-
Guthrie, Frozen fauna, p. 71.
-
Thiede, J., H. Kassens and L. Timokhov, Laptev Sea system discussed at Russian-German workshop, EOS 81(32):366, 2000.
-
Oard, Ice Age Caused By the Genesis Flood, pp. 109–119.
-
Ibid., pp. 46–49.
-
Howorth, H.H., The Mammoth and the flood — An attempt to confront the theory of uniformity with the facts of recent geology, Sampson Low, Marston, Searle, & Rivington, London, p. 102, 1887. Reproduced by The Sourcebook Project, Glen Arm, Maryland. Schultz, C.B., The stratigraphic distribution of vertebrate fossils in Quaternary eolian deposits in the midcontinent region of North America; in: Loess and related eolian deposits of the world, C.B. Schultz and J.C. Frye (Eds.), University of Nebraska Press, Lincoln, NE, pp. 115–138, 1968. Vereshchagin, Mammoth "cemeteries", p. 6. Sutcliffe, A.J., On the tracks of Ice Age mammals, Harvard University Press, Cambridge, MA, p. 43, 1985.
-
Zimov, S.A., V.I. Chuprynin, A.P. Oreshko, F.S. Chapin III, J.F. Reynolds and M.C. Chapin, Steppe-tundra transition: A herbivore-driven biome shift at the end of the Pleistocene, American Naturalist 146:775, 1995.
-
Walker and Everett, Loess ecosystems.
-
Walker, D.A. and K.R. Everett, Road dust and its environmental impact on Alaskan taiga and tundra, Arctic and Alpine Research 19:479–489, 1987.
-
Walker, D.A. and K.R. Everett, Road dust and its environmental impact on Alaskan taiga and tundra, Arctic and Alpine Research 19:479–489, 1987.
-
Zimov et al., Steppe-tundra transition, pp. 765–794.
-
Sher, A.V., Problems of the last interglacial in Arctic Siberia, Quaternary International10–12:219, 1991. Zimov et al., Steppe-tundra transition, p. 767. Fraser and Burn, Nature and origin of “muck” deposits, p. 1342.
-
Ukraintseva, Vegetation cover and environment.
-
Selby, M.J., Earth’s changing environment, Clarendon Press, Oxford, pp. 541–542, 1985.
-
Guthrie, Frozen fauna, p. 221.
-
Selby, Earth's changing environment, pp. 412–415.
-
Soffer, O., The upper paleolithic of the Central Russian Plain, Academic Press, New York, p. 22, 1985.
-
Sher, A.V., Late-Quaternary extinction of large mammals in northern Eurasia: A new look at the Siberian contribution; in: Past and future rapid environmental changes: The spatial and evolutionary responses of terrestrial biota, B. Huntley, W. Cramer, A.V. Morgan, H.C. Prentice and J.R.M. Allen (Eds.), Springer, New York, p. 327, 1997.
-
Vereshchagin and Tomirdiaro, Taphonomic research, p. 188.
-
Worster, D., Dust Bowl: The Southern Plains in the 1930s, Oxford University Press, New York, p. 22, 1979.
-
Guthrie, Frozen fauna, p. 14.
-
Farrand, W.R., Frozen mammoths, Science 137:450–452, 1962.
-
Taber, Perennially forzen ground, p. 1489.
-
Ibid., p. 1490.
-
Ukraintseva, Vegetation cover and environment, p. 89.
-
Guthrie, Frozen fauna, p. 78.
-
Vereshchagin, Mammoth "cemeteries", p. 6.
-
Ibid., p. 4.
-
Vereshchagin and Tomirdiaro, Taphonomic research, p. 188.
-
Sher, A.V., Is there any real evidence for a huge shelf ice sheet in East Siberia? Quaternary International 28:39, 1995.
-
Pfizenmayer, E.W., Siberian man and mammoth, Blackie & Sons, London, p. 104, 1939.
-
Agenbroad, L.D. and R.L. Laury, Geology, paleontology, paleohydrology, and sedimentology of a Quaternary mammoth site, Hot Springs, South Dakota: 1974–1979 excavations, National Geographic Society Reports 16:24, 1975.
-
Agenbroad, L.D. and L. Nelson, Mammoths: Ice Age giants, Lerner Publications Company, Minneapolis, MN, p. 87, 2002.
-
Stone, Mammoth, p. 102.
-
Williams, M., D. Dunkerley, P. de Deckker, P. Kershaw and J. Chappell, Quaternary environments, second edition, Arnold Publishing, New York, p. 179, 1998.
-
Ibid.
-
Muhs, D.R. and V.T. Holliday, Evidence of active dune sand on the Great Plains in the 19th century from accounts of early explorers, Quaternary Research 43:198–208, 1995.
-
Zeeberg, J., The European sand belt in eastern Europe — and comparison of Late Glacial dune orientation with GCM simulation results, Boreas 27:127–139, 1998.
-
Haynes Jr., C.V., Geoarchaeological and paleohydrological evidence for a Clovis-age drought in North America and its bearing on extinction, Quaternary Research35:438–450, 1991.