Невдалі аргументи
Креацентр > Бібліотека > Невдалі аргументи > Коротка історія морського монстра

Коротка історія морського монстра

18 грудня 1999 року Бев Елліотт вдалося зробити декілька знімків мертвої гігантської акули на скелястих берегах затоки Мадстоун, Кайкоура, Нова Зеландія. Оскільки в цьому році в журналі «Створення»1 ми задокументували ще одну гігантську акулу, вимиту на береги Кайкоури (туша Кайкоури-1), то вирішили, що нема потреби звертатися до цієї нової знахідки. Однак, переглядаючи зображення цієї туші під час підготовки до статті про псевдоплезіозавра, знайденого у Новій Шотландії, на стор. 109-1182 було знайдено кілька важливих додаткових доказів для ідентифікації туш гігантських акул.

Наша першочергова мета у 1999-2000 роках полягала в тому, аби зробити фотографії туші на різних стадіях розкладання, щоб проілюструвати, як ці великі акули стають схожими на монстрів. Туша з затоки Мадстоун була на початковій стадії майже ціла, крім переднього спинного плавника, який вже був відділений (мал. 1).

Мал. 1. Туша, яка була знайдена

на узбережжі заливу Мадстоун

18 грудня 1999 року

Мал. 2. Туша через 12 днів

30 грудня 1999 року

 

Це не дивно, оскільки плавники гігантської акули являються цінним кулінарним делікатесом. І «в даний час, і в давнину рибаки по всьому світі полювали на їхні плавники… Один цілий плавник продається більше ніж за 6000 доларів3».

Перші фотографії мертвої гігантської акули були зроблені, коли її вперше помітили на березі затоки Мадстоун, а потім знову через 12 днів, 30 грудня 1999 року. За ці 12 днів туша була повернута на 180 градусів течією, проте серйозних морфологічних змін не відбулося (мал. 2). Тушу знову відвідали через 7 днів (19-й день), але спостерігалося лише незначне погіршення якості і помітне лущення шкіри. Наступний візит відбувся 24 січня 2000 року (37-й день після першого виявлення), туша зазнала дивовижної метаморфози (мал. 4), а води течії затиснули її під колодою.

На жаль, це означало, що багато детальних змін протягом цього періоду розкладання не могли бути записані. Для порівняння, туша Кайкоура-1 зайняла значно більше часу (близько 6 тижнів), щоб перетворитися з напівзогнилого «безладу», такого як Паркі, в подобу плезіозавра.

Мал. 3. Вигляд після 37 днів, велика хрящова «кістка»  Мал. 4. Крупний план хвостових хребців через 37 днів

До 37 дня не залишилось нічого від голови акули, чи від подібного на плезіозавра черепа. На цій стадії було також багато шкіри, яка вкривала тулуб, але туша залишилася майже без нічого (на ній був тільки один плавник). Важливо зазначити, що основна причина, через яку рештки шкіри не були полущені, як на туші Зуйо-Мару (ZMC), яку знайшли на берегах Нової Зеландії в 1977 році, полягала в тому, що ця туша провела велику частину часу не в воді, в результаті чого шкіра просто висохла.

Рештки великої хрящової кістки, яка частково була вкрита шкірою, показали, що це була частина грудного плавника. Чи була це «кістка», яку відчув Міхічіко Яно, коли наступив на плавник туші Зуйо-Мару?4,5 На спинній частині спостерігалося помітне лущення шкіри, але найбільш важлива особливість полягала у структурі шийного і хвостового хребців (мал. 3 і 4). Вони мали блочно-циліндричну форму, без хребцевих процесів, характерних для усіх туш гігантських акул, яких ми описали до цього часу, включаючи тушу Зуйо-Мару.

Висновок

Надані тут докази показують, наскільки по-різному може виглядати гігантська акула в порівнянні з оригінальною істотою, що ще раз доводить, як туша гігантської акули може перетворитися в «псевдоплезіозавра» і безголового морського монстра всього за п’ять тижнів.

Більш того, швидке розкладання підсилює проблему з уніформістським припущенням про те, що повні скам’янілості можуть скам’яніти повільними і поступовими процесами, в той час як туша повільно поховується, поступово накопичуючи осад. Натомість це посилює необхідність швидкого поховання, наприклад, в результаті всесвітнього Потопу, для збереження.

 

Бев Елліотт* – учасниця «SeaCare» і патрулює 26-кілометрову ділянку пляжу на півострові Кайкоура Нової Зеландії. З 1988 року вона є прихильницею «International Creation Ministries» (колишня назва «Creation Science Foundation»). Її інтереси включають спостереження за птахами та фотографії, і до недавнього часу була затятим прихильником ідентифікації туші Зуйо-Мару як плезіозавра.

 

Автор: Бев Елліот, Пьєр Жельстром

Джерело: Creation

 

Переклад: Тига В.

Редактор: Кравець Д.

 

Посилання:

  1. Jerlstr?m, P. and Elliott, B., Letting rotting sharks lie: further evidence for shark identity of Zuiyo maru carcass, Journal of Creation 13(2):83–87, 1999. 
  2. Jerlstr?m, P. and de Roos, H., Parkie, a new ‘pseudoplesiosaur’ washed up on the Nova Scotia coast, Journal of Creation 19(2):109–118, 2005. 
  3. Hoelzel, A.R., DNA identification of basking shark Cetorhinus maximus products in trade: Report submitted by the United Kingdom in support of proposal 11.49 to add Cetorhinus maximus to Appendix II of CITES. 
  4. Obata, I. and Tomoda, Y., Comparison of the unidentified animal with fossil animals, p. 49, in: Collected papers on the carcass of an unidentified animal trawled off New Zealand by the Zuiyo-maru, Sasaki, T. (Ed.), La Soci?t? Franco-Japonaise d’Oc?anographie, Tokyo, pp. 45–83, 1978. 
  5. Figure 2d, in: Jerlstr?m, P.G., Live plesiosaurs: weighing the evidence, Journal of Creation 12(3):339–346, 1998. 

 

Написати коментар