Всесвітній потоп та льодниковий період
Креацентр > Статті > Всесвітній потоп та льодниковий період > Бліцсніг: як Земля раптово покрилась снігом та льодом

Бліцсніг: як Земля раптово покрилась снігом та льодом

Потоп Буття забезпечує дві складові, необхідні для Льодовикового періоду. З цього моменту ми можемо використовувати базову метеорологію для оцінки характеру штормів і того, де розвивалися льодові щити.

Через динамічне поєднання прохолодного літа на середніх та високих широтах континентів, прилеглих до теплих океанів, в деяких районах швидко утворився льодовий покрив. Інші райони повинні були чекати, поки океан достатньо охолоне, бо теплий потік на суші тримав би деякі території занадто теплими. 

Дивно, але деякі райони, які на перший погляд здаються ідеальними для заледеніння, взагалі не були покриті льодом, наприклад низини Аляски й Сибіру.

Бліцсніг (Snowblitz) — це слово, яке використовується для опису того, як велика площа швидко покривається снігом і льодом. 

Це контрастує з ідеєю, що льодовиковий покрив розпочався у високих горах більш високих широт і повільно сповзав на південь. Модель Льодовикового періоду після Потопу показує, що лід розвивався на великих площах відразу ж після Ноєвого потопу.1

Швидке накопичення снігу та льоду


Малюнок 1. Розподіл сніжно-льодових і штормових трас при максимальному заледенінні. Кругові області в межах північноамериканського крижаного щита являють собою ймовірні крижані куполи. Невеликий морський лід ще не сформувався.

Велика частина снігу, який випав під час Льодовикового періоду, була б пов'язана зі штормами, а не з безперервним снігопадом. Розуміння місця розташування штормових слідів має велике значення для прогнозування того, де сніг і лід вперше з'явилися. 

В сьогоднішньому кліматі шторми рухаються по-різному, але через топографію землі й загальні температурні моделі шторми надають перевагу певним областям. У даний час вони найбільш часто розвиваються навколо Ісландії в північній частині Атлантичного океану й на Алеутських островах у північній частині Тихого океану. Такі шторми називаються ісландським і алеутським мінімумами відповідно.

Під час Льодовикового періоду шторми також мали тенденцію рухатись певними шляхами. Через сильні температурний контраст між сушею й морем шторми в Північній півкулі частіше розвиватися на південь від крижаних щитів, що зростали, вздовж східного узбережжя Азії та Північної Америки (мал. 1).2 Важливо пам'ятати, що ці штормові шляхи можуть бути середніми з певною кількістю хаотичних напрямків.

Малюнок 2. Області опадів у межах пунктирної лінії північно-східного шторму, який повинен був бути типовим під час Льодовикового періоду,. Стрілка на північ від нижнього центру (L) — це напрямок руху. Кілька стрілок — це напрямки вітру.

У Північній півкулі більша частина опадів від снігових бурь випадає на північній і північно-західній стороні шторму (див. мал. 2). Це найхолодніша частина шторму. З головним штормовим слідом тільки на південь від окраїн крижаних щитів, вони будуть продовжувати зростати, особливо уздовж периферії. 

За перші кілька років після Потопу сніг покрив би велику площу внутрішньої частини континентів у середніх та високих широтах. Льодовиковий період почався б як сніжний буревій зі снігом, який покрив великі території Канади й північну частину Сполучених Штатів відразу, і накопичився в багатьох гірських районах. 

Лід не мав би розвиватися в північній Канаді й повільно рухатися в північні Сполучені Штати.

Поки що вулканічний попіл і гази залишалися густими в стратосфері, а поверхня океану на середніх і високих широтах була теплою, через що сніг продовжував падати та швидко накопичувався. Ймовірно, на початку Льодовикового періоду було лише незначне літнє танення, в основному уздовж краю крижаних щитів.

Ряд незначних кліматичних процесів або підсилював, або послаблював охолодження, спричинене вулканічним попелом та пилом в стратосфері. Одним з них є охолодження снігового покриву. Як тільки сніговий покрив був встановлений, температура впала ще приблизно на 6°C через те, що сніг має більшу відбивну здатність снігу. Це посилило охолодження.

Щоб сніг швидко й безперервно накопичувався, температура поверхні моря повинна залишатися теплою в середніх і високих широтах. Але оскільки швидке випаровування відбувається з океану й прохолодне континентальне повітря дме над океаном, поверхня океану буде охолоджуватися. 

Це створює ефект затухання випаровування. Деякий час цьому протидіють охолоджені поверхневі води, які заміняються більш теплою водою знизу. Крім того, посилена циркуляція океану буде постійно подавати теплу воду з півдня в більш високі широти (мал. 3). 

Відтак поверхня океану буде залишатися відносно теплою протягом тривалого часу в середніх і високих широтах, незважаючи на ефекти охолодження, забезпечуючи високий рівень водяної пари, необхідної для продуктивних штормів.

Льодовиковий період все ще мав сезони через зміни кута сонця, але міг мати більш прохолодне літо й більш м'яку зиму. Сезонний контраст над континентальними районами був би набагато менший, ніж ми бачимо сьогодні, можливо, близько 8°C.

Потенціал швидкого зледеніння можна продемонструвати, розглядаючи відомий тип шторму зі східного узбережжя Північної Америки — північно-східний (мал. 2). Ці шторми зазвичай скидають 25 см або більше снігу. 

Шторм століття (12-15 березня 1993 року) залишив до 140 см снігу на сході Сполучених Штатів.3 На мал. 4 показано поперечний переріз північної частини північно-східного узбережжя з теплим вологим повітрям з Атлантичного океану, яке піднімається над поверхнею й змінюється холодним щільним повітрям на суші. 

Фактично, я очікую, що відбулася інверсія над більшістю областей, де крижані щити розвивалися з теплим вологим повітрям, що переважало над холодним. Північно-східні шторми під час Льодовикового періоду були більш частими й набагато сильнішими, ніж ті, з якими ми стикаємось сьогодні. 

Вони, як правило, наносили в три рази більше снігу на в два рази більшій площі, в основному через більш сильну різницю температур між крижаним щитом й теплим океаном.

Малюнок 4. Атмосферний поперечний переріз через північну частину північного сходу. Пряма похила лінія є межею між холодним і теплим повітрям.

Щоб показати потенціал північно-східного вітру для снігової бурі, припустимо, що один північно-східний вітер щотижня протягом року переміщався паралельно східному узбережжю, скидаючи 50 см снігу в Новій Англії і Південно-Східній Канаді. Це приблизно в два рази більше за середнє значення для цих типів штормів, але така цифра досить помірна, враховуючи кількість водяної пари під час Льодовикового періоду. 

Відношення снігу до води зазвичай складає 10 дюймів снігу до 1 дюйму води. Після того, як сніг перетворюється в лід, ці 20 дюймів снігу утворять близько 2 дюймів (5 см) льоду. У перший рік Льодовикового періоду, припускаючи відсутність літнього танення, зібралося 1264 см льоду. Якщо б ця швидкість тривала протягом 200 років, лід був би 530 м глибиною - більш ніж достатньо для розповсюдження Льодовикового періоду.

Припустимо, що інші шторми пройшли через Південно-Східну Канаду й Нову Англію. На додаток до північно-східного, там буде інший основний штормовий слід, який простягнеться паралельно південній межі крижаного щита (див. мал 1). Він буде йти сухопутним шляхом і не буде містити стільки водяної пари, як північно-східний, який поповнює свої запаси із теплого океану біля східного узбережжя. 

Через 200 років континентальний шторм може додати ще 50 м льоду. Таким чином, існує ймовірність того, що всього за 200-літній період з цих двох основних штормових шляхів буде відкладено до 670 м льоду.

Ранній крижаний покрив

Ряд чинників сприятиме швидкому поширенню заледеніння на початку Льодовикового періоду. Крижані щити будуть швидко накопичуватися в районах, найближчих до основних штормових шляхів і джерел вологи теплого океану. 

Заледеніння затримається в районах, які знаходяться дуже близько до теплого океану. Теплий океан нагріває повітря над ним, і оскільки цей прибережний потік повітря поширюється вглиб країни, він буде тримати сусідню землю відносно теплою. Ось чому в Сіетлі (штат Вашингтон) температура рідко падає нижче нуля і люди рідко бачать сніг.

Малюнок 5. Постулюється основні (суцільна лінія) і другорядні (пунктирна лінія) штормові шляхи й сніговий покрив у Північній півкулі на початку пост-потопного Льодовикового періоду. (Перемальовано від Раддімана й Макінтайра.4)

На мал. 5 показані ймовірні площі раннього льодоутворення. Південно-Східна Канада й Нова Англія лежали б у дуже сприятливій області для швидкого накопичення снігу й льоду. Ймовірно, саме тому Лабрадор був одним із крижаних куполів Лаврентійського крижаного щита Центральної і Східної Канади. 

Південна частина Канади й північна частина Середнього Заходу Сполучених Штатів були далі від джерела вологи, а тому мали б в цей час відносно тонкий крижаний покрив.

Протягом деякого часу низини Скандинавії і Британської Колумбії були б занадто теплими для льоду через сильний потік відносно теплого повітря на суші. Гори, проте, швидко розвинули б товсті крижані шапки, які мали тенденцію поступово спускатися в долини. 

Через тепле Балтійське море й Північну Атлантику накопичення снігу та льоду в континентальній Європі було відтерміновано. Британські острови, оточені теплою водою, спочатку взагалі не були заледенілі. Гренландія в цей час також була оточена теплою водою і, ймовірно, мала б сніг і лід в основному в горах.

Був би цікавий розподіл снігу й льоду в північних областях льодових щитів, у тих землях, які межують з Північним Льодовитим океаном. ПамНе забувайте, що одразу після Потопу в Північному Льодовитому океані не було морського льоду, так як вода була б досить тепла. 

Протягом перших кількох років Льодовикового періоду ця тепла вода часто піддавалася впливу холодних повітряних мас. Це викликало б сильне випаровування. У той же час повітря нагрілося б при контакті з теплим океаном і виділяло б латентне тепло з водяної пари при її конденсації. 

Тепле повітря збереже райони, що межують з кригою Північного Льодовитого океану, вільними на початку Льодовикового періоду. Але сильна вологість у цьому регіоні значно збільшила б накопичення снігу та льоду далі вглиб від Північного Льодовитого океану, що трохи нагадує теорію Льодовикового періоду Донна та Юінга. 

Це пояснює, чому Киватинська частина Лаврентійського крижаного щита на північний захід від Гудзонової затоки була крижаним куполом під час Льодовикового періоду.

На відміну від цього, уніформістська модель льодовикового періоду має великі труднощі з урахуванням цього крижаного купола. Донн і Эвинг5 заявляють про проблему:

Важко уявити собі джерело вологи для підтримки помітного Північно-Західного розширення [в районі Киватин] канадського крижаного щита, зважаючи на виражений бар'єрний ефект великого Лаврентійського крижаного щита на півдні.

Сьогодні район Киватин є одним з найбільш посушливих місць у Північній Америці. Під час Льодовикового періоду, як уніформісти припускають, він був занадто далеко на півночі, щоб отримувати багато опадів. 

Вчені-уніформісти не можуть враховувати вологу з Північного Льодовитого океану, тому що в їхньому сценарії цей океан був покритий морським льодом, але вільний від льоду теплий Північний Льодовитий океан в пост-потопній моделі Льодовикового періоду може пояснити крижаний купол Киватина.

Розподіл теплої води відразу після Потопу має й інші цікаві наслідки. Цілком ймовірно, що Великі озера й Гудзонова затока були великими теплими водоймами й сповільнювали накопичення льоду над ними та біля них. Сильне випаровування з цих водойм допомогло утворити сніг і лід навколо них, але на деякій відстані від їхніх берегів.

Область на схід від Скелястих гір у Північній Америці в цей час була вільною від льоду через тепле повітря з Тихого океану, що переважало над горами й спускалося у вигляді м'якого вітру шинука (Південно-західний фен на східних схилах Скелястих гір у Канаді та США. Супроводжується дуже швидким, різким (іноді на 20-30°С) підвищенням температури повітря, що сприяє посиленому таненню снігів — прим. ред.). 

Це називається коридор без льоду. Теплий Арктичний і північна частина Тихого океану також зберегли б більшу частину Сибіру й Аляски вільним від зледеніння в цей час. У низинах Сибіру й Аляски, а також у вільному від льоду коридорі було досить тепло, що дозволило всім тваринам мігрувати в Америку на початку й в середині Льодовикового періоду. 

Зараз ви повинні розуміти, чому шерстисті мамонти могли жити в Сибіру й на Алясці під час Льодовикового періоду та чому низини залишилися незледенілими.

Малюнок 6. Постулюються основні (суцільна лінія) і другорядні (пунктирна лінія) штормові шляхи й сніговий покрив (темна область) над Антарктидою на початку пост-потопного Льодовикового періоду. «Mtn Glac.» означає «гірське заледеніння».

Південна півкуля, з її величезним теплим океаном, який тягнеться до узбережжя Антарктиди, буде мати досить простий штормовий малюнок. Оскільки тепла вода буде примикати до узбережжя Східної Антарктики, основні шляхи огинатимуть цей холодний континент. 

Велика площа суші швидко замерзла б, особливо якщо врахувати всю теплу воду з великих океанів Південної півкулі. Західна Антарктида була більш складною. Значна частина Західної Антарктиди все ще була б серією островів з теплою водою між ними. Ймовірно, що на початку Льодовикового періоду тільки гори Західної Антарктиди мали крижані шапки (мал. 6).

Можливо, що деякі з більш високих гірських районів Південної півкулі й тропіків мали льодовикові шапки на початку Льодовикового періоду, але вони, ймовірно, були невеликими до більш пізнього часу.

Вологі пустелі

Однією з головних загадок Льодовикового періоду є свідчення про існування великих озер, річок і скам'янілостей водних тварин у сучасних пустелях і напівпосушливих районах. Потоп Буття та Льодовиковий період, спричинений цим Потопом, можуть легко пояснити свідоцтва «вологих пустель».

За винятком основних грозових трас, показаних на мал.1, прогнозувати атмосферну циркуляцію під час Льодовикового періоду складно. Саме ця циркуляція й визначає кількість опадів на планеті. 

Це пов'язано з тим, що тепла вода океанів й атмосферне випаровування сильно впливають на атмосферну циркуляцію. Ефект такої великої кількості вологи, що була введена безпосередньо в повітря над океаном, і вивільненння прихованого тепла, що поширилось по всій Північній півкулі, важко обчислити. 

Наявність холодних континентів із невеликим сезонним контрастом додає труднощі, тому що це дуже відрізняється від сьогоднішнього дня. Ні одне комп'ютерне моделювання атмосфери з близькими до таких умовами не було виконано. 

Ларрі Вардиман6 з Інституту сприяння креаційним дослідженням (Institute for Creation Research)  зробив деяку роботу з простою кліматичною моделлю з використанням теплого океану й відкрив безліч унікальних можливостей. Це наводить на думку, що атмосферні картини значно відрізняються від сьогоднішніх. 

Штормові шляхи, пояси сильних опадів, мусони та інші кліматичні особливості були унікальними для цієї епохи. Можливо, в майбутньому буде виконане складне океано-атмосферне моделювання клімату Льодовикового періоду.

Одна річ, яку можна стверджувати, що такий унікальний клімат викликав набагато більше опадів по всій Землі, просто через більше випаровування з теплого океану. Крім того, ці опади розподілялися інакше, ніж сьогодні. 

Такий клімат може викликати рясні опади в посушливих та напівпосушливих районах, таких як південний схід Сполучених Штатів. Звичайно, вся вода в озерах на південному-заході США не повинна була надходити лише через опади. Коли води Потопу стікали з континентів, у той час як земля піднімалася наприкінці Потопу, вода потрапляла в пастки в басейнах, які не мали виходу. 

Опади під час Льодовикового періоду просто підтримували озера, які залишилися від Потопу. Свідченням збереження цих озер є пляжі, які були вирізані в термінальних моренах (terminal moraines) поблизу озера Моно, штат Каліфорнія, і на краю долин уздовж хребта Уосатч у центральній Юті (мал. 7 та 8).

Малюнок 7. Берегові лінії, вирізані в термінальній морені, коли озеро Моно було набагато вище під час Льодовикового періоду.

Малюнок 8. Берегова лінія озера Бонневіль на морені в гирлі Літтл Коттонвуд крик і Беллс каньйони, гори Уосатч, штат Юта.

Пустеля Сахара — ще один хороший приклад «добре зрошувальної пустелі». Протягом кількох сотень років тут був досить вологий клімат. Це забезпечило здорове, процвітаюче навколишнє середовище для людей і тварин, які населяли цей район.

Наприкінці Льодовикового періоду, в основному під час дегляціації, сталося велике висихання, в результаті чого утворилися пустелі й напівпосушливі райони, які ми спостерігаємо сьогодні. Важливо відзначити: пост-потопный Льодовиковий період має потенціал для пояснення вологих пустель, в той час як уніформістська модель з холодними льодовиковими періодами має великі труднощі.



Автор: Майкл Дж. Оард

Дата публікації: 1 жовтня 2004 року

Джерело: Answers In Genesis


Переклад: Горячкіна Г.

Редактор: Недоступ А.

Науковий редактор: Тупчієнко В.


Посилання:

  1. Oard, M.J., An Ice Age Caused by the Genesis Flood, Institute for Creation Research, El Cajon, CA, pp. 38–65, 1990.
  2. Ibid., pp. 46–55.
  3. Oard, M.J., The Weather Book, Master Books, Green Forest, AR, p. 56–57, 1997.
  4. Ruddiman, W. F., and A. McIntyre, Warmth of the subpolar north Atlantic Ocean during Northern Hemisphere ice-sheet growth, Science, 204(4389): 173–175, 1979.
  5. Donn, W.L., and M. Ewing, The theory of an ice-free Arctic Ocean; in: The causes of climatic change, J.M. Mitchell Jr. (Ed.), Meteorological Monographs 8(30), American Meteorological Society, Boston, MA, p. 102–103, 1968.
  6. Vardiman, L., Climates before and after the Genesis flood: Numerical models and their implications, Institute for Creation Research, El Cajon, CA, p. 81–92, 2001.