Всесвітній потоп та льодниковий період
Креацентр > Статті > Всесвітній потоп та льодниковий період > Чому мамонти процвітали на початку Льодовикового періоду?

Чому мамонти процвітали на початку Льодовикового періоду?

Ми розробили модель Льодовикового періоду, яка базується на кліматичних наслідках біблійного Потопу. Тепер ми в стані заглибитися в таємниці шерстистого мамонта.

Питання, пов'язані з життям і смертю мамонтів породили безліч гіпотез як еволюціоністів, так і креаціоністів. Прихильники моделі Створення-Потоп висунули кілька конкуруючих гіпотез, оскільки інформація про шерстистих мамонтів збиває з пантелику, і велика частина досліджень опублікована російською мовою. Деякі креаціоністи пояснюють загибель мамонтів Потопом так само, як зникнення динозаврів. Вони зазвичай виступають за швидке заморожування як механізм вимирання й збереження, принаймні, в умовах вічної мерзлоти Сибіру.

Інші креаціоністи прийшли до висновку, що мамонти жили під час Льодовикового періоду і вимерли наприкінці, як вважають вчені-уніформісти. Прихильники версії вимирання мамонтів наприкінці Льодовикового періоду не можуть дійти згоди з приводу того, було швидке заморожування чи ні. Гіпотеза швидкого заморожування буде розглянута далі.

Безсумнівно, шерстисті мамонти, а також безліч інших слонів, жили до Потопу. Ми повинні очікувати, що деякі з цих типів слонів, включаючи мамонтів, скам'яніли під час Потопу. Таким чином, цілком можливо, що мамонти могли закам'яніти або під час Потопу, або після нього, або в обох випадках. Шерстисті мамонти, про яких йде мова, майже всі знайдені в неконсолідованих або заморожених поверхневих відкладеннях, що вказує на те, що вони жили під час Льодовикового періоду після Потопу (див. Шерстисті мамонти — Потоп чи Льодовиковий період?). Це включає заморожені рештки в Сибіру, на Алясці й на Юконі.

Чому рівнини Сибіру, Аляски і Юкона не були виснажені?


Малюнок 1. Зміни зимової температури (в градусах Цельсія) в полярних широтах лише з видаленням арктичного морського крижаного покриву, в результаті чого температура океану знижується.

Малюнок 2. Головний штормовий слід знаходиться далеко від Східної Азії, з теплим потоком повітря на суші, який був нагрітий теплими Арктичним й Північним Тихим океанами.

Оскільки мільйони шерстистих мамонтів жили в Сибіру, на Алясці й на Юконі, природно виникає питання, як вони могли жити там під час Льодовикового періоду. Насправді вони населяли не покриті льодом райони, що є головною загадкою уніформістського погляду на Льодовиковий період (див. мал.2,3). Моделювання клімату з використанням уніформістських припущень часто показує, що ці області першими піддалися заледенінню.

У моделі Льодовикового періоду після Потопу низовини не будуть леденіти через тепло Північного Льодовитого й Тихого океанів. Північний Льодовитий океан через свої полярні широти швидко віддавав тепло й вологу для атмосфери, що допомогло б обігрівати навколишні землі взимку.

Ньюсон1 продемонстрував суттєві кліматичні наслідки теплого Північного Льодовитого океану за допомогою моделювання атмосферної циркуляції. Він використовував кліматичну модель для вивчення наслідків видалення морського льоду з більш високих широт, але підтримував температури поверхні Північного Льодовитого океану в точці замерзання морської води. Він запустив кліматичну модель з морським льодом і без нього, залишивши всі інші змінні такими ж. 

Порівнюючи дві моделі, він виявив, що зимові атмосферні температури над Північним Льодовитим океаном сягали від 20 до 40°C! Крім того, більш високі температури поширилися на прилеглі землі (рис. 1). Зимові температури повітря над Сибіром і Канадою підвищувалися від 12 до 28°C.

Якби температура Північного Льодовитого океану була набагато вище точки замерзання морської води, як в моделі Льодовикового періоду після Потопу, теплота повітря була б значно вище, ніж у моделюванні Ньюсона. На мал. 2 показано, як Сибір, Аляска та Юкон були б нагріті потоком відносно теплого повітря на суші, який нагрівався теплою водою з Північного Льодовитого й Тихого океанів. Тепле повітря не дозволило би в низовинах Сибіру, Аляски і Юкона розвиватися льодовикам, в той час як гори цього району швидко заледеніли б.

Мамонти поширилися по Північній півкулі на початку Льодовикового періоду

Оскільки не було льоду, щоб зупинити поширення мамонтів в Сибір, як вони поширилися на решту Північної півкулі, де ми знаходимо їхні рештки сьогодні?

Шерстистий мамонт, мабуть, походить від одного роду, описаного в книзі Буття. Якби два шерстистих мамонта спустилися з ковчега, або якщо б шерстисті мамонти розвинулися з генів двох слонів, які мали великий генофонд, вони б розмножувалися повільно після Потопу — спочатку. 

Оскільки Льодовиковий період прогресував, їхня кількість зростала б геометричній прогресії. За 700-річний Льодовиковий період їхня популяція встигла збільшитися до багатьох десятків мільйонів особин (див. Гігантський демографічний вибух далі в цій статті). Їм не було складно мігрувати в Західну Європу й Азію з гір Арарату. Міграція мамонтів в Сполучені Штати є головною проблемою.

Як тільки вони дісталися б до Сибіру, вони могли б, врешті-решт, поширитися на Аляску. Берингове море й Берингова протока, а також континентальні шельфи навколо Сибіру та Аляски - дуже мілководні. У міру того, як на суші накопичувався лід, рівень моря опустився достатньо, щоб забезпечити сухопутний міст між Сибіром та Аляскою. 

Мамонти й багато іншіх тварин поширилися з Сибіру на Аляску та Юкон через Беринговий міст.2 Їх супроводжували дрібні ссавці, такі як землерийка й лугова миша. Тварини, які не можуть переносити дуже холодні умови, могли потрапити в Північну Америку по цьому маршруту на початку Льодовикового періоду, коли зимові температури були набагато вищі, ніж сьогодні.

З території Юкона тварини поширилися на південний схід через вільний від льоду коридор уздовж східних схилів Скелястих гір. Опинившись в штаті Монтана, тварини могли вільно розмножуватися й розповсюджуватися по всій території Сполучених Штатів. Колумбійський мамонт зазвичай займав територію на південь від поширення шерстистих мамонтів, аж до центральноамериканської країни Коста-Ріка.3

Малюнок 3. Зміна температури у Сибіру з часом.

В час міграції і розселення клімат всієї Північної півкулі характеризувався м'якою зимою та прохолодним літом. Мал. 3 відображає схему зміни зимових і літніх температур для Сибіру після Потопу. Невелика зміна сезонних температур дозволила тваринам і рослинам, які віддавали перевагу холдній погоді, змішуватися з тими, хто волів до м’якого клімату. Ці дисгармонійні асоціації часто зустрічаються у відкладеннях Льодовикового періоду й пояснюють ще одну загадку Льодовикового періоду (див. Заморожені туші мамонтів у Сибіру).

Навколишнє середовище Сибіру в Льодовиковий період

Раніше ми встановили, що сучасне середовище Сибіру дуже несприятливе для шерстистих мамонтів та інших ссавців. Так що ж змінилось після Потопу, що мамонти змогли поширюватися в Сибір і за його межі?

Покинувши ковчег, мамонти поступово пробиралися на північний схід і, врешті-решт, дісталися до Сибіру. Коли вони прибули, Льодовиковий період, ймовірно, тільки розпочався. Сибірські зими були м'якими, а літо прохолодним, з невеликим контрастом між сезонами. Навколишнє середовище було б зовсім іншим, ніж сьогодні, дозволяючи мамонтам мігрувати в Сибір і через нього.

Висновок про м'які зими підтверджується не тільки знайденими в Сибіру тушами та великою кількістю кісток, але й іншими даними. Докази в деякій мірі незрозумілі через схильність вчених до зведення доказів на користь більш теплого клімату до, імовірно, «міжльодовикового» і «міжстадійного» періодів.4 Шер5 стверджує, що елемент кругового міркування виникає при простому розміщенні індикаторів тепла в міжльодовикових періодах:

Це збільшує небезпеку кругових міркувань. Наприклад, навряд чи було б правильним робити висновок про те, що останній міжльодовиковий період був найтеплішим у регіоні, коли такий висновок був зроблений на основі ділянок, де відкладення віднесені до цього віку, оскільки вони, ймовірно, являють собою найтепліший клімат в регіональній послідовності.

 Ознаки більш теплих зим включають в себе:

  1. Великі дерева, виявлені в позиціях росту в умовах вічної мерзлоти Крайньої Півночі.6
  2. Пов'язані з тушами деякі рослини, які ростуть більш ніж на 1000 км на південь.7
  3. Комахи, які належать до значно теплішого клімату.8
  4. Багато тварин Сибіру та Аляски, які вижили до сьогоднішнього дня, але проживають зараз набагато далі на південь.9 
  5. Морські відкладення в північному Сибіру й на Алясці нижче гігантського степу, які містять більш теплу фауну, що вказує на температуру води на 4-8 °C тепліше, ніж сегодня.10

Стверджувалося, що рослинність в шлунку березівського мамонта спочатку підтримувала нинішній клімат тундри, але повторний аналіз показав, що деякі з рослин насправді росли набагато південніше.11 Рослинність, яка росте сьогодні у Сибіру, наприклад, жовтець, також росте в більш теплому кліматі.

Тварини й навколишнє середовище Сибіру свідчать про те, що клімат Льодовикового періоду почався з м'якої зими (мал. 3). Більш вологий клімат також міг виникнути відразу після Потопу через прибережний потік вологого повітря з Північного Льодовитого і Тихого океанів (див. мал. 2). Оскільки тепле повітря містить більше водяної пари, і оскільки рясне випаровування сталося б з теплого Північного Льодовитого океану, опади після Потопу були б значними в Сибіру, на Алясці та Юконі. Бльша кількість опадів, ймовірно, призвела до того, що ці райони були в основному покриті лісом на початку Льодовикового періоду, і ця ситуація підтверджується виявленням дерев і пнів in situ в поверхневих відкладеннях.

Малюнок 4. Зіна річної кількості опадів у Сибіру 

У міру розвитку Льодовикового періоду Північний Льодовитий океан буде поступово охолоджуватися, що призведе до значно меншого випаровування. Охолодження зимових і літніх температур також призведе до поступового висихання атмосфери. Оскільки влітку було б прохолодніше, ніж зазвичай через вулканічний пил і газ, літні зливи й грози були б в основному пригніченими. Зазвичай великомасштабні шторми прохолодного сезону слабшають влітку, і оскільки літніх злив буде менше, ніж сьогодні, літо буде в цілому сухим у час середини й кінця Льодовикового періоду. 

Таким чином, з початком Льодовикового періоду клімат Сибіру буде висихати поступово (мал. 4). Навколишнє середовище змінилося б від зазвичай лісистого ландшафту до великого пасовищного або степового середовища приблизно на середині Льодовикового періоду. Пасовищам сприяють відносно м'які зимові температури, рясні прохолодні сезонні опади й сухе літо, як це відбувається на високих рівнинах Північної Америки сьогодні. 

Трава зі степового середовища — це рослинність, яку ссавці могли б з'їсти, на відміну від болотної рослинності, яка росте там сьогодні. У ссавців було б багато трави для їжі на широких просторах Сибіру. Цей сценарій дозволив би те, що вчені-уніформісти називають «парадоксом продуктивності» — стан, коли є занадто багато тварин по відношенню до кількості їжі, яка вважалася доступною.

Навіть після того, як поверхня Північного Льодовитого океану охолоне до точки замерзання морської води, він все одно не замерзне. (В точці замерзання моделювання Ньюсона було б найбільш придатним.) Для цього є ряд причин, але значною мірою це пов'язане з труднощами замерзання солоної води та з циркуляцією води в Північному Льодовитому океані. Північний Льодовитий океан, швидше за все, залишиться вільним від льоду протягом усього Льодовикового періоду — до дегляціації, коли тала вода буде плавати над солоною й відповідно замерзати.

Немає вічної мерзлоти на початку

Саме вічна мерзлота, яка є постійно мерзлим грунтом, у сьогоднішньому Сибіру є причиною боліт і перешкоджає міграції ссавців влітку. З такою кількістю ссавців у Сибіру під час Льодовикового періоду, зими повинні були бути досить теплими, щоб перешкоджати зростанню вічної мерзлоти.

Вічна мерзлота сьогодні ділиться на переривчасті та безперервні зони. Переривчаста вічна мерзлота утворюється, коли середньорічна температура становить близько -1°C, в той час як безперервна вічна мерзлота утворюється, коли середньорічна температура падає до -7°C або нижче.12 Суцільна вічна мерзлота на незамерзлих районах Сибіру, ймовірно, не спостерігалася до кінця Льодовикового періоду (мал. 5).

Малюнок 5. Площа сибірської вічної мерзлоти з часом. 

Невелика вічна мерзлота або її відсутність на початку й в середині Льодовикового періоду парадоксальні для вчених-уніформістів. Проте є вагомі докази того, що це дійсно так. Багатьом ссавцям, які жили в Сибіру, було б дуже важко ходити по заболоченному субстрату, особливо шерстистим мамонтам та сайгакам.

Сайгак з його маленькими копитами є переконливим доказом відсутності вічної мерзлоти. Зараз антилопа живе в степах Південного Сибіру. Їхні вузькопристосовані копита надають перевагу відкритій, рівній місцевості й не можуть рухатися на заболоченому грунті або в глибокому снігу.13 Шер14 зазначає: 

В плейстоцені, як і сьогодні, сайгак не міг пересуватися по м'якій, заболоченій землі або по глибокому снігу. 

І все ж скам'янілості сайгака Льодовикового періоду зустрічаються по всьому Сибіру, навіть на Новосибірських островах, на Алясці та в Юконі. На Алясці вони зустрічаються в глибині й поблизу Північного Льодовитого океану. Єдиний знайдений в Юконі сагайдак знаходиться поблизу арктичного узбережжя, на схід від дельти Маккензі, що вказує на те, що північно-західний Лаврентійський льодовий щит затримався в розвитку уздовж арктичного узбережжя. Ця затримка здається аномальною в рамках уніформістської моделі Льодовикового періоду, в той час як вона очікується в моделі Льодовикового періоду після Потопу через теплий Північний Льодовитий океан на півночі.

Кілька вчених-еволюціоністів намагаються пояснити скам'янілості сайгаків, стверджуючи, що земля була постійно заморожена.15 Таким чином, антилопа могла бігати по всьому Сибіру під час Льодовикового періоду. Якби Земля була постійно заморожена, що їли б сайгаки та інші тварини? Також сумнівно, чи можуть тварини вижити в такому холодному кліматі. Багато тварин, що жили на Крайній Півночі під час Льодовикового періоду, тепер живуть набагато далі на південь у більш помірному кліматі.

Скам'янілості бобрів і боброва деревина також вказують на відсутність вічної мерзлоти в Сибіру, на Алясці та в Юконі протягом Льодовикового періоду. (Це передбачає, що інтерпретація деревини, вирізаної бобрами, є вірною.) Квакенбуш16 вважає, що він виявив заморожені залишки бобрової греблі на північному заході Аляски. Бобри не люблять вічну мерзлоту, тому що земля влітку тане тільки на глибину 61 см і знову замерзає взимку. Тварини які глибоко закопуються, такі як борсук і тхір, жили в Сибіру під час Льодовикового періоду, що є ще одним доказом того, що протягом деякого часу не було вічної мерзлоти.

Найпростіша інтерпретація даних про тварин полягає в тому, що зими Льодовикового періоду були набагато тепліше, і вічна мерзлота розвинулася лише наприкінці Льодовикового періоду.

Бегемоти, пов'язані з шерстистими мамонтами й північними оленями

Бегемоти/гіпопотами знайдені разом із скам'янілими рештками північного оленя й шерстистого мамонта в Північно-Західній Європі. Це, ймовірно, найяскравіший приклад дисгармонійної асоціації, але такі зв’язки були поширені під час Льодовикового періоду. Унікальний клімат — м'яка зима і прохолодне літо — під час пост-потопного швидкого Льодовикового періоду породив дисгармонійні асоціації.

Зокрема, ситуацію з гіпопотамами, які пов'язані з холодним кліматом, можна пояснити розумінням того, що Північно-Західна Європа омивалась теплим прибережним потоком на початку Льодовикового періоду. Гіпопотами знайшли б приємне середовище проживання, з якого можна було б поширитися по всій Європі й у Південну Англію. 

У міру того, як Льодовиковий період прогресував і океанська вода охолоджувалася, клімат Північно-Західної Європи з часом теж ставав прохолоднішим. До кінця Льодовикового періоду гори й низовини Британських островів остаточно заледініли. За цей час тварини, які віддавали перевагу холоду, мігрували іншим сухопутним мостом через мілководне Південне Північне море в Південну Англію. Там вони змішалися з гіпопотамами, які займали цей район. Це могло б пояснити, як деякі з холодостійких тварин тимчасово жили з гіпопотамами і, врешті-решт, були поховані разом.

Дисгармонійні асоціації досі залишаються майже повною загадкою для вчених-уніформістів, але очікуються в моделі пост-потопного Льодовикового періоду. Проте вчені-уніформісти не залишаються без гіпотез в спробах пояснити дисгармонійні асоціації Льодовикового періоду.

Гігантський демографічний вибух

Тільки в Сибіру поховано близько 10 мільйонів шерстистих мамонтів. Коли Льодовиковий період тривав всього 700 років, люди задаються питанням, чи було достатньо цього часу для того, щоб виросли такі великі популяції. Ми можемо оцінити гігантський демографічний вибух популяції мамонтів після Потопу, вивчивши репродуктивні звички африканського слона.

Сучасні слони є хорошими аналогами для шерстистих мамонтів, оскільки цілком імовірно, що мамонт є всього лише одним з представників роду слонових. Мамонт має профіль і розміри, схожі на сучасного слона, особливо азіатского.18 Унікальні бивні, тулуб і стовбуваті ноги — у обох тварин. Останнім часом в Непалі спостерігається різновид азіатського слона з масивним горбом і похилою спиною, характерною для мамонтів.18 

Кістки мамонтів мають порівнянну довжину з кістками сучасних слонів, але більш массівну.19 ДНК мамонта схожа на ДНК слона.20 Збережені мамонтові випорожнення в печерах і нішах плато Колорадо21 і вміст шлунку сибірських мамонтів свідчать про те, що слони й мамонти мали однакове постгастральне травлення.22 Тому цілком ймовірно, що мамонти проявляли подібні соціальні характеристики, репродуктивні стратегії, моделі зростання та стилі харчування сучасних слонів.23

Швидкість розмноження слонів може варіюватись в значній мірі.24 Слони не досягають статевох зрілості, поки вони не досягнуть відку 10-23 роки.25 Вони живуть від 50 до 60 років7 МакДональд26 стверджує, що сучасні слони зазвичай мають одне немовся и народжують кожні 5 років, хоча цей час може бути меншим. Хейнс27  записав, що самка слона може народжувати від 3 до 9 років (Національний пар Хванге, Зімбабве), в результаті чого вона може мати від 5 до 15 дитинчат за життя. Елтрінгем28 стверджує, що слони зазвичай народжують з інтервалом від 4 до 5 років, маючи двійнят в 1,35% випадків. 

Однак дехто припустив, що слони можуть народжувати кожні 2-3 роки, і є випадок, коли слониха у зоопарку народила через 2 роки та 5 місяців після свої перших пологів.29 Якщо слониха не завагітнєє відразу, в неї через 2 місяці буде ще один цикл. Тому їй не доведеться чекати ще від 2 до 5 років, але вона може завагітніти вже незабаром після невдалої вагітності. Строк вагітності складає 21-22 місяці, а дитинча харчужться від матері ще 2 роки. Виходячи зі швидкості росту бивнів, Фішер30 визначив, що мастодонти могли досягати статевої зрілості у віці 10 років і народжувати кожні 2-6 років.

Швидкість розмноження особливо підвищується в сприятливих умовах, а також коли чисельність населення невелика або на тварин регулярно ведеться полювання.31 У зрілого слона немає природних ворогів, крім людини,32 але дитинчата схильні до нападів хижаків. Смертність слоненят зростає в посушливі роки, особливо в самців.33 Коли дитинча вмирає, мати-слониха вагітніє раніше, ніж очікувалося — приблизно через 20 місяців.34 

Слони досить легко пристосовуються до різних середовищ35 і мігрують на короткі відстані під час сухого сезону в Африці. Вони в основному травоїдні, але також можуть поїдати листя з дерев і чагарників.36 Таким чином, слон досить витривалий і потенційно може досить швидко розмножуватися в сприятливих умовах.

Малюнок 6. Зміна чисельності мамонтів з моменту закінчення Потопу й до кінця Льодовикового періоду. 

Ґрунтуючись на цих змінних, було б важко оцінити зростання популяції шерстистих мамонтів під час Льодовикового періоду. Одним зі способів є оцінка швидкості подвоєння мамонтів шляхом порівняння їх з показниками відтворення різних стад африканських слонів, відносно яких наявні дані. 

Хейнс37 повідомляє, що в Національному парку Хванг популяція слонів збільшилася з 13 000 до 22 000 за 20 років. Це показник подвоєння приблизно за 25 років. Цей рівень відтворення зберігається, незважаючи на браконьєрство й засуху. Якби мамонти росли такими темпами, то через 550 років після Потопу в світі було б вісім мільйонів живих мамонтів.38 

Проте швидкість відтворення слонів може бути значно більша. Митен39 стверджує, що збільшення популяції від 3 до 5 відсотків на рік характерно для африканських слонів. За 4-відсоткової ставки, подвоювання відбувалося бприблизно кожні 18 років, тому через 500 років вже було б 657 мільйонів мамонтів. 

Митен40 також повідомляє, що в Національному парку Аддо, Південна Африка, чисельність збільшувася на 7 відсотків на рік протягом 27 років, що, ймовірно, є максимально можливим темпом зростання в Африці сьогодні. Це час подвоєння за 10 років, що є оцінкою, яку я раніше використовував для мамонтів.41 За такої швидкості подвоєння через 300 років після Потопу буде жити 1,3 мільярда мамонтів! 

Ця оцінка, ймовірно, близька до швидкості розмноження мамонтів, особливо в перші роки після Потопу, коли число хижаків було ще невеликим, а навколишнє середовище більш ідеальним. Таким чином, немає ніяких проблем з підрахунком мільйонів шерстистих мамонтів протягом 700-річного Льодовикового періоду. На мал. 6 показано графік зростання чисельності мамонтів з моменту закінчення Потопу до закінчення Льодовикового періоду.

Судячи з рештків мамонтів у Сибіру й на Алясці, популяція мамонтів була, мабуть, здоровою й майже не мала ознак нападу хижаків. Гатрі42 повідомляє, що більшість мамонтів доживали до глибокої старості, грунтуючись на данних зношування зубів. Наведені вище показники відтворення є оцінками потенційної чисельності мамонтів, що жили ближче до кінця Льодовикового періоду. Вони не включають в себе багатьох інших, які жили під час Льодовикового періоду й потенційно могли стати скам'янілостями




Автор: Майкл Джей Оард

Дата публікації: 1 жовтня 2004 року

Джерело: Answers In Genesis


Переклад: Горячкіна Г.

Редактор: Недоступ А.

Науковий редактор: Тупчієнко В.


Посилання:

  1. Newson, R.L., Response of a general circulation model of the atmosphere to removal of the Arctic ice-cap, Nature 241:39–40, 1973.
  2. Oard, M.J., An Ice Age Caused by the Genesis Flood, Institute for Creation Research, El Cajon, CA, pp. 84–86, 1990.
  3. Agenbroad, L.D. and L. Nelson, Mammoths: Ice Age giants, Lerner Publications Company, Minneapolis, MN, p. 22, 2002.
  4. For example, in Ukraintseva, V.V., Vegetation of warm Late Pleistocene intervals and the extinction of some large herbivorous mammals, Polar Geography and Geology4:189–203, 1981.
  5. Sher, A.V., Problems of the last interglacial in Arctic Siberia, Quaternary International10–12:215, 1991.
  6. Quackenbush, L.S., Notes on Alaskan mammoth expedition of 1907 and 1908, Bulletin of the American Museum of Natural History 25:126, 1909. Kaplina, T.N., and A.V. Lozhkin, Age and history of accumulation of the “ice complex” of the maritime lowlands of Yakutia; in: Late Quaternary environments of the Soviet Union, A.A. Velichko (Ed.), University of Minnesota Press, Minneapolis, MN, pp. 147–151, 1984.
  7. Guthrie, R.D., Frozen fauna of the mammoth steppe — The story of Blue Babe, University of Chicago Press, Chicago, IL, p. 185, 1990. Ukraintseva, Vegetation and extinction. Ukraintseva, V.V., Vegetation cover and environment of the “Mammoth Epoch” in Siberia, Mammoth Site of Hot Springs, South Dakota, Inc., Hot Springs, SD, 1993.
  8. Matthews Jr., J.V., Quaternary environments at Cape Deceit (Seward Peninsula, Alaska): Evolution of a tundra ecosystem, Geological Society of America Bulletin85:1364–1365, 1974. Kiselev, S.V., and V.I. Nazarov, Late Pleistocene insects; in: Late Quaternary environments of the Soviet Union, A.A. Velichko (Ed.), University of Minnesota Press, Minneapolis, MN, pp. 223–226, 1984. Berman, D., S. Armbruster, A. Alfimov, and M. Edwards, Subarctic steppe communities in Beringia; in: Bridges of the science between North America and the Russian Far East, 45th Arctic science conference, section 2 — Beringia revisited: Recent discoveries and interpretations, p. 10, 1994.
  9. Guthrie, R.D., Frozen fauna of the mammoth steppe — The story of Blue Babe, University of Chicago Press, Chicago, IL, pp. 310–311, 1990.
  10. Larsen, E., S. Funder, and J. Thiede, Late Quaternary history of northern Russia and adjacent shelves — A synopsis, Boreas 28:6, 1999. Mangerud, J., J.I. Svendsen, and V.I. Astakhov, Age and extent of the Barents and Kara ice sheets in Northern Russia, Boreas 28:46–80, 1999.
  11. Ukraintseva, V.V., Vegetation cover and environment of the “Mammoth Epoch” in Siberia, Mammoth Site of Hot Springs, South Dakota, Inc., Hot Springs, SD, p. 18, 1993.
  12. Washburn, A.L., Geocryology: A survey of periglacial processes and environments, John Wiley & Sons, New York, p. 26, 1980.
  13. Sher, A.V., Fossil saiga in northeastern Siberia and Alaska, International Geology Review 10(11):1247–1260, 1968. Harington, C.R., Pleistocene saiga antelopes in North America and their paleoenvironmental implications; in: Quaternary Paleoclimate, W.C. Mahaney (Ed.), Geo Abstracts, Norwich, England, pp. 193–225, 1981.
  14. Sher, A.V., Fossil saiga in northeastern Siberia and Alaska, International Geology Review 10(11):1252, 1968.
  15. Sher, A.V., Fossil saiga in northeastern Siberia and Alaska, International Geology Review 10(11):1247–1260, 1968.
  16. Quackenbush, L.S., Notes on Alaskan mammoth expedition of 1907 and 1908, Bulletin of the American Museum of Natural History 25:87–130, 1909.
  17. Haynes, G., Mammoths, mastodonts, and elephants, Cambridge University Press, Cambridge, NY, 1991.
  18. Sarfati, J., Mammoth — Riddle of the Ice Age>, Creation 22(2):10–15, 2000.
  19. Haynes, Mammoths, mastodonts, and elephants, pp. 22–24.
  20. Höss, M., S. Pääbo, and N.K. Vereshchagin, Mammoth DNA sequences, Nature370:333, 1994.
  21. Agenbroad, L.D., and J.I. Mead, Quaternary geochronology and distribution of Mammuthus on the Colorado Plateau, Geology 17:861–864, 1989.
  22. Haynes, Mammoths, mastodonts, and elephants, p. 59.
  23. Haynes, Mammoths, mastodonts, and elephants, p. 106.
  24. Laws, R.M., I.S.C. Parker, and R.C.B. Johnstone, Elephants and their habitats — The ecology of elephants in North Bunyoro, Uganda, Clarendon Press, Oxford, pp. 204–227, 1975.
  25. Pilgram, T., and D. Western, Inferring hunting patterns on African elephants from tusks in the international ivory trade, Journal of Applied Ecology 23:503–514, 1986.
  26. McDonald, J.N., The reordered North American selection regime and Late Quaternary megafaunal extinctions; in: Quaternary extinctions: A prehistoric revolution, P.S. Martin and R.G. Klein (Eds.), University of Arizona Press, Tucson, AZ, pp. 421, 428, 1984.
  27. Haynes, Mammoths, mastodonts, and elephants, p. 65.
  28. Eltringham, S.K., Elephants, Blandford Press, Dorset, England, 1982.
  29. Ibid., p. 86.
  30. Fisher, D.C., Extinction of proboscideans in North America; in: The Proboscidea — Evolution and palaeoecology of elephants and their relatives, J. Shoshani and P. Tassy (Eds.), Oxford University Press, New York, p. 310, 1996.
  31. Laws, Parker, and Johnstone, Elephants and their habitats. Eltringham, Elephants, pp. 84–88. Lee, P.C., and C.J. Moss, Early maternal investment in male and female African elephant calves, Behavioral Ecology and Sociobiology 18:358, 1986. Haynes, Mammoths, mastodonts, and elephants, p. 65. Ward, P.D., The call of distant mammoths — Why the Ice Age mammoths disappeared, Springer-Verlag, New York, p. 219, 1997.
  32. Ward, P.D., The call of distant mammoths — Why the Ice Age mammoths disappeared, Springer-Verlag, New York, p. 132, 1997.
  33. Lee, P.C., and C.J. Moss, Early maternal investment in male and female African elephant calves, Behavioral Ecology and Sociobiology 18:353, 1986.
  34. Lee and Moss, Early maternal investment, p. 358. Fisher, Extinction of proboscideans, p. 310.
  35. Ward, Call of distant mammoths, p. 133.
  36. Eltringham, Elephants, pp. 92–96.
  37. Haynes, Mammoths, mastodonts, and elephants.
  38. Sarfati, J., How did millions of mammoth fossils form? Creation 21(4):56, 1999.
  39. Mithen, S., Simulating mammoth hunting and extinction: Implications for the Late Pleistocene of the central Russian plain; in: Hunting and animal exploitation in the Late Palaeolithic and Mesolithic of Eurasia, G.L. Peterkin, H.M. Bricker, and P. Mellars (Eds.), The American Anthropological Association, USA, p. 170, 1993.
  40. Ibid.
  41. Oard, Ice Age, p. 83.
  42. Guthrie, Frozen fauna, p. 25.

Написати коментар