Всесвітній потоп та льодниковий період
Креацентр > Статті > Всесвітній потоп та льодниковий період > Швидке зростання сталактитів у Сибіру

Швидке зростання сталактитів у Сибіру

Сталактит у розрізі з широким кільцем зростання, поруч із годинником

Наталя Поліна була моїм екскурсоводом у геологічному музеї, розташованому на півдні Сибіру. Вона розповідала: «Це поперечний розріз сталактита. Кільця вказують на однорічний приріст».1 Мене дуже зацікавило одне широке кільце, яке виросло за рік більше ніж на сантиметр.

«А через що утворюються кільця?» – запитав я у Наталії.

«Ґрунт, який поверхневі води приносять у печеру, відрізняється своїм складом взимку і влітку, – відповіла вона.– Влітку в воді більше ґрунту, тому відкладається більш темне кільце, а взимку, коли поверхня землі вкрита льодом і снігом, ці відкладення більш прозорі».

На одному інтернет-сайті, присвяченому геології, пропонується схоже пояснення:

«Палеокліматологи аналізують швидкість росту сталактитів і сталагмітів, щоб зрозуміти схему випадання опадів у минулому. На цьому малюнку видно однорічний приріст кілець сталагміту з Карлсбадських печер (Нью Мексико, США) за минулі 450 років. Товсті кільця свідчать про порівняно вологий клімат, в той час як тонкі кільця свідчать про сухий клімат».2

Швидкість зростання сталагмітів на малюнку оцінюється кроками в 0,1 мм, від 0 до 0,3 мм. Для порівняння, ширина кільця сибірського сталактита становить 15 мм – а це в 50 разів більше, ніж найширше кільце з Карлсбадських печер. Це пов’язано з тим, що Карлсбадські печери знаходяться в пустелі штату Нью-Мексико, де випадає дуже мало опадів, навіть у більш вологі роки. Однак сталактит, який показала мені Наталія Поліна, був знайдений в Алтайських горах на південному заході Сибіру, де рівень випадання опадів влітку набагато більший.

Зростаючі протиріччя

Спостереження в Сибіру суперечать традиційним переконанням про повільне зростання сталактитів протягом тривалих тимчасових періодів.

Наприклад, британська телекомпанія British Broadcasting Corporation в одній із освітніх програм заявляє:

«Сталактити (що ростуть на стелі) складаються з багатьох послідовних шарів... Коли крапля води звисає зі стелі, то вона втрачає частинувуглекислого газу, що міститься в ній. Таким чином, вона стає менш кислою. А це означає, що вона не може втримати всі розчинені в ній матеріали, які вона ввібрала, просуваючись по розломах. Крапля залишає після себе кілька кристалів кальциту, й сталактит починає рости. Крапля за краплею, на протязі сотень і тисяч років можуть утворитися величезні формування».3

В одному авторитетному джерелі, де описуються спелеотеми (мінеральні утворення в печерах), написано: «На утворення 2,5 см спелеотеми може піти від ста до ста п'ятдесяти років».4

У ще в одній статті говориться, що «максимальна швидкість росту сталактитів становить кілька міліметрів за рік».5

Один скептик, який намагається спростувати припущення креаціоністів, пише: «Що стосується сталактитів, то Бюлетень національного спелеологічного товариства (Bulletin of the National Speleological Society, 37: ст. 21, 1975) наводить результати спостережень швидкості росту сталактитів від 0,1 до 10 сантиметрів за тисячу років. У виняткових випадках надзвичайно швидке зростання може перевищувати максимальне значення на короткий проміжок часу, однак це відбувається не довше, ніж триває смуга везіння за столом покеру в Лас-Вегасі. Автори Мур і Сулліван (Moore and Sullivan, 1978, ст. 47) наводять дані про те, що в середньому найвищий показник швидкості їхнього зростання становить «трохи більше 0,1 мм у рік» (10 сантиметрів за тисячу років)».6

З такою малою швидкістю росту сталактити повинні бути неймовірно стародавніми. Однак сталактит із Сибіру доводить, що їх зростання може відбуватися й дуже швидко.

Більш того, сибірський приклад набагато більш показовий з точки зору клімату, який повинен був переважати в льодовиковий період після потопу, коли величезні території у північній півкулі були покриті льодовиками. В таких умовах сталактити повинні були формуватися дуже швидко, а значить, вони не такі «старі», як ми можемо вважати, ґрунтуючись на сучасній швидкості їх зростання.

Опади й посуха

Stalactite

Загальновизнаним є той факт, що ера повсюдного заледеніння в північній півкулі складалася з «тепліших» і «більш холодних» періодів, хоча тривалість цих періодів до цих пір є темою, відкритою для обговорення. Певною мірою клімат, що переважав у Європі та в Північній Америці, нагадував сьогоднішній клімат у Сибіру.

У людей склався стереотип, що Сибір – це земля вічних морозів. Але хоча в Сибіру дійсно бувають тривалі та морозні зими, тут також буває й коротке, спекотне літо. Щороку на території всього цього регіону (крім гірських вершин) тане лід. Коли він тане, біля підніжжя гір починають текти потоки. Весняні відлиги часто стають причиною місцевих повеней. І хоча ці води, , потрапляють в Арктичний океан, якась їхня кількість все ж поглинається землею.

Що сталося б, якби під поверхнею землі перебували вапнякові печери зі сталактитами? У статті про палеокліматологію,2 опублікованій на сайті Холі Рібіка (Holli Riebeek), написано, що швидкість росту сталактита (або будь-якої іншої спелеотеми) «є індикатором кількості ґрунтових вод, які проникли в печеру. Невелике зростання може свідчити про посуху, в той час як швидке зростання говорить про рясні опади».

В умовах, що нагадують кліматичні умови Сибіру, таке чергування між очевидними «засухами» та «рясними опадами» має відображати сезонні зміни кількості води, що потрапляє в печеру.7 Взимку, коли поверхня землі вкрита льодом, під землею повинна бути «посуха». Однак коли в кінці зими лід і сніг починають танути (і на це йде приблизно кілька тижнів), у печерах постійно «йде дощ». У товстих шарах снігу та льоду має бути не надто багато забруднень, тому води будуть відносно чистими.

Зростання припинилося одночасно?

Геологи, які вірять у те, що землі мільйони років, стикаються з дилемою, коли намагаються пояснити, чому на утворення сталактитових шарів знадобилися такі довгі часові періоди. Щоб «розтягнути» час, вони заявляють, що ці шари є індикаторами періодів, коли зростання сталактитів зовсім припинялося.

Холі Рібік пояснює: «Коли зростання спелеотем припиняється, зовнішня поверхня стає брудною та в деяких місцях піддається ерозії, створюючи похмурий вигляд. Зростаюча спелеотема виглядає гладко й волого».

Однак якщо шари є показниками тривалих періодів відсутності зростання, то кожен новий шар додавався тільки після тривалої паузи. У деяких випадках така пауза могла скласти кілька тисяч років. Еміль Сильвестру (експерт по печерним утворенням) зазначає, що «краплі води знову починають падати точно в тому ж місці, з точністю до міліметра, й потрапляють на самий кінчик сталагміта».

The stereotype of Siberia is that it is a land of constant cold

Далі він продовжує свою думку:

«Таке пояснення не має здорового глузду. Всі наші спостереження показують, що шлях, який вода прокладає собі від поверхні землі до місця на сталагміті, де вона починає капати, дуже чутливий навіть до найменших змін (пам'ятаєте, адже це ще й хімічний процес). Більш того, величезна кількість даних, з місця досліджень, підтверджують, що поверхні карслових ґрунтів сильно та швидко змінюються всього на протязі декількох століть».8

Я згадав коментарі Еміля Сильвестру, коли Наталя Поліна розповідала мені про те, що кільця зростання сталактита з Алтайського регіону в Сибіру утворюються щороку (а не протягом століть). Те, що вона мені розповіла, було для мене цілком обґрунтовано.

Наталя дозволила мені сфотографувати цей сталактит (див. фото). Якщо ви скористаєтеся моїм годинником для масштабу, то побачите, що ширина самого широкого кільця в лівій частині зразка становить 1,5 сантиметра – а це феноменальна швидкість зростання за один рік!

Сталактити – молоді утворення

Клімат Європи й більшої частини північної півкулі Землі в недалекому минулому трохи відрізнявся від сучасного клімату Сибіру. Тому має сенс оцінювати вік європейських сталактитів, ґрунтуючись на швидкості росту сталактитів Сибіру, а не на тих, які ми знаходимо у пустелі штату Невада. В сучасних кліматичних умовах Сибіру сталактити ростуть швидко й, мабуть, так само швидко росли на території Європи та Північної Америки під час льодовикового періоду. Вік сталактитів і печер, в яких вони знаходяться, може становити кілька тисяч років, тобто приблизно стільки часу, скільки минуло з часу закінчення потопу.

 

 

Автор: Девід Левіс

Дата публікації: січень 2010

Джерело: Creation

 

 

Переклад: В. Тіга

Редактура: О. Недоступ

 

 

Посилання та примітки

  1. Зразок, який я бачив, знаходиться в Музеї Каменя, в селищі Маймав Горно-Алтайській області в республіці Алтай (Російська Федерація). Повернутися до тексту.
  2. Riebeek, H., Paleoclimatology: written in the Earth, earthobservatory.nasa.gov/Study/Paleoclimatology_Speleothems, 7 June 2006. Повернутися до тексту.
  3. Underground features of a limestone landscape www.bbc.co.uk/scotland/education/int/geog/limestone/underground/underground_print.html, 7 June 2006. Повернутися до тексту.
  4. Chadick, D., Cave Formations, www.scsc.k12.ar.us/ChadickD/cave_formations.htm, 7 June 2006. Повернутися до тексту.
  5. Short, M.B. et al., The platonic ideal of stalactite growth www.physics.arizona.edu/~gold/stalactite.pdf, 7 June 2006. Повернутися до тексту.
  6. Matson, D.E., Young-earth “proof” number22: The largest stalactites and flowstones could have formed in about 4,400 years, www.infidels.org/library/modern/dave_matson/young-earth/specific_arguments/stalactites.html, 7 June 2006. Повернутися до тексту.
  7. «Вічна мерзлота» не розглядається в даному контексті, оскільки печери не формуються на територіях вічної мерзлоти. У будь-якому випадку, найчастіше її не багато й вона не є постійною характеристикою підземних територій. Повернутися до тексту.
  8. Silvestru, E., Caves for all seasons, Creation 25 (3): 44-49, 2003; creation.com/all-seasons. Повернутися до тексту.

Написати коментар