Красиві кам'яні «бурульки», які ви бачите звисаючими зі стелі вапнякових печер, називаються сталактитами (вони «тримаються» на стелі). Форми, які ви бачите ростучими з підлоги печери, називаються сталагмітами. Коли вони з'єднуються, то утворюють колону. Листоподібні шаруваті відкладення на стінах й підлозі печер називаються печерним драпуванням (flowstone).

Хоча зазвичай вважається, що ці фантастичні об'єкти являють собою, можливо, десятки тисяч років або більше дії підземних вод,¹ є багато доказів того, що за певних умов вони можуть утворюватися швидко. Наприклад, у печерах Секвойя, розташованих на південь від Чаттануги у Веллі-Хед, штат Алабама, є швидкоростучі утворення. Директор печер Кларк Байєрс у квітні 1977 року закріпив перед деякими сталактитами прозору пластикову панель, щоб туристи не могли їх відламати. Менш ніж за 10 років сталактити виросли приблизно на 25 сантиметрів (2,5 см на рік). На стелі печери можна побачити сліди тварин, а також скам'янілості багатьох морських істот і скам'янілість птаха, схожого на курку. В інтерв'ю 1985 року директор печери Байєрс не приховував, що, на його думку, ці скам'янілості – результат Всесвітнього потопу.

Як швидко утворюються сталактити й сталагміти?

Печера кажанів

У жовтні 1953 року журнал National Geographic опублікував фотографію кажана, який впав на сталагміт в знаменитих Карлсбадських печерах (Нью-Мексико) й прикріпився до нього. Сталагміт ріс так швидко, що зміг зберегти кажана до того, як він встиг 

розкластися.²

Під сучасними мостами й в тунелях іноді трапляються сталактити завдовжки в кілька сантиметрів. Деякі сталактити швидко утворилися в тунелі в Ракун-Маунтін (Raccoon Mountain) , розташованому на захід від Чаттануги, штат Теннессі. Тунель був пробитий у вапняковій породі гори дляПечера кажанів будівництва електростанції 1977 року. Вода з насосно-турбінних установок станції розчиняє вапняк, і сталактити швидко утворюються.

В австралійських печерах Дженолан (Jenolan Caves) у Новому Південному Уельсі 1954 року під сталактит, який все ще росте, у «Храмі Баала» було поміщено пляшку з-під лимонаду. За наступні 33 роки на пляшці утворилося покриття з кальциту товщиною близько трьох міліметрів. Така ж кількість відкладень утворилася після розроблення в 1932 році печери Ріббон (Ribbon Cave) в системі Дженолан. У цей час були прорубані ходи через ділянки з флоустоун. Вода, що стікала з боків цих проходів протягом останніх 55 років, сформувала нинішні відкладення.

На фотографії, зробленій в лютому 1968 року, зображено масу сталактитів, що ростуть зі стелі фундаменту під Меморіалом Лінкольна у Вашингтоні. Деякі зі сталактитів виросли до півтора метри завдовжки за 45 років, що минули з моменту побудови меморіалу в 1923 році.³

В печерах Дженолан і в багатьох інших місцях є приклади сталактитів й сталагмітів, що виросли з рукотворних споруд. Як і Меморіал Лінкольна, дженоланські споруди містять цементний розчин, який має високу проникність, що дає змогу цим утворенням швидко розвиватися. Однак в результаті утворення виходять досить порошкоподібними та крихкими.

Повільний ріст?

Швидкість росту сталактитів й сталагмітів у багатьох печерах сьогодні, звісно, досить низька. Але навіть в таких печерах не можна гарантувати, що нинішні повільні темпи росту завжди були такими ж повільними. Печери та їхні утворення в тропічних районах розвиваються набагато швидше, ніж у більш помірних регіонах, через більшу кількість опадів на рік. Але на швидкість росту впливає безліч чинників, окрім очевидної невідомої швидкості стікання води в минулому.

Сталактити можуть швидко рости й ростуть. В Університеті Темпл у Філадельфії (штат Пенсільванія) кажуть про те, що сталактити ростуть на сходах цементної стіни між Андерсон-холом та Гладфелтер-холом університету. Прямо під сталактитами формуються сталагміти. Хоча їхня висота становить лише кілька сантиметрів, усі вони утворилися відтоді, як у травні 1973 року було споруджено бетонні сходи залу Гладфелтер.

У Філадельфії є кілька мостів, на яких ростуть сталактити. Деякі з них мають довжину понад 30 см, але є й безліч дрібніших екземплярів. Один міст був побудований 1931 року міською владою Філадельфії та Пенсільванською залізницею, тож усім цим утворенням не більше 56 років.

Утворення в джерелах гарячої води в Єллоустонському національному парку у Вайомінгу ростуть приблизно на 2,5 см на рік. А в сільських районах Австралії є безліч прикладів резервуарів для дощової води, на яких ростуть сталактити.

Висновок

Завдяки свідченням про швидкоростучі сталактити, які з'явилися сьогодні, ми можемо з упевненістю зробити висновок, що чудовим вапняковим печерним утворенням світу, можливо, не знадобилися незліченні тисячі років для формування. Ці вражаючі утворення могли сформуватися досить швидко, всього за кілька тисяч років – часові рамки, які узгоджуються з думкою, що вони утворилися на заключних етапах і після Всесвітнього потопу часів Ноя.