Ці дивовижні кам'яні «бурульки», які звисають зі стель вапнякових печер, називаються сталактити. А ті вапняні нарости, що піднімаються догори, які можна побачити на дні печер – це сталагміти. Коли вони стикаються, то утворюють сталагнат. Пластинчасті шаруваті відкладення на стінах або дні печери називаються шаруватими відкладеннями вуглекислого кальцію.

Незважаючи на поширену думку, що ці фантастичні утворення є продуктом активності підземних вод протягом десятків тисяч або навіть більше років,¹ існує безліч доказів того, що за певних умова вони можуть утворюватися дуже швидко. 

Печера кажанівНаприклад, Секвоєві печери в південній частині Чаттануга в Веллі Хед (Valley Head), у штаті Алабама, є тим місцем, де ці утворення ростуть дуже швидко. Директор печер, Кларк Байєрс (Clark Byers), зацементував перед деякими сталактитами прозору пластику у квітні 1977 року для того, щоб перешкодити туристам ламати їх. 

Менш ніж через 10 років сталактити виросли приблизно на 25 сантиметрів. На стелі печери можна побачити сліди тварин, скам’янілості багатьох морських мешканців, а також викопні рештки птаха, схожого на курку. В інтерв'ю у 1985 році директор Байєрс зробив заяву про те, що, на його думку, ці скам'янілі рештки тварин є свідченням Ноєвого потопу.

Отже, як швидко можуть утворюватися сталактити і сталагміти?

У жовтні 1953 року в журналі National Geographic була надрукована фотографія кажана, який впав на сталагміт у відомих Карлсбадських печерах, штат Нью Мехіко, і вріс у нього. Сталагміт ріс так швидко, що зміг зберегти кажана до того, як тварина почала розкладатися.²

Багатосантиметрові сталактити іноді можна побачити під сучасними мостами і в тунелях. Деякі такі сталактити швидко утворилися в тунелі гори Ракун, трохи західніше Чаттануга, штат Теннессі. Тунель був проритий через вапнякову гірську породу в 1977 році, щоб була можливість побудувати електростанцію. Вода з турбонасосів заводу розчинила вапняк і швидко утворила сталактити.

У Храмі Ваала у 1954 році в австралійських печерах Дженолан в Новому Південному Уельсі під постійно активним сталактитом була розміщена пляшка з-під лимонаду. Протягом наступних 33 років навколо пляшки утворився шар кальциту товщиною приблизно три міліметри. 

Така ж кількість відкладень утворилася з часу відкриття в 1932 році печери Риббон в Дженоланській печерної системі. На цей раз через область шаруватих відкладень вуглекислого кальцію були прокладені магістралі. Вода, яка стікала зі стін цих зрізів протягом останніх 55 років, призвела до утворення відкладень.

На фотографії, зробленій у лютому 1968, видно завісу із сталактитів, що ростуть з основи стелі під Меморіалом Лінкольна у Вашингтоні. За останні 45 років, з тих пір, як в 1923 році був побудований пам'ятник, деякі зі сталактитів досягли довжини в півтора метра.³

У Дженоланських печерах і багатьох інших місцях можна зустріти сталактити і сталагміти, які ростуть зі споруд, побудованих людиною. Як і Меморіал Лінкольна, Дженоланські структури містять цементний розчин, що володіє високою проникністю, завдяки чому ці утворення ростуть швидко. Однак утворення, що виросли, є доволі рихлими і крихкими.

Повільне зростання?

Звичайно, сучасна швидкість росту сталактитів і сталагмітів у багатьох печерах досить повільна. Але навіть у таких місцях швидкість зростання не обов'язково завжди була такою. Печери і їхні формації в тропічних зонах ростуть набагато швидше, ніж такі ж формації в більш помірних зонах, тому що в тропіках річна кількість опадів вища. Але крім явно невідомої швидкості накопичення води в минулому, на швидкість росту впливають і багато інших чинників.

Сталактити можуть і ростуть швидко. В університеті Темпл, у Філадельфії, штат Пенсільванія, сталактити ростуть на цементних вертикальних уступах між Андерсен Холом (Anderson Hall) університету і Гледфелтер Холом (Gladfelter Hall). Прямо під сталактитами ростуть кілька сталагмітів. Незважаючи на те, що їхня висота досягає всього декількох сантиметрів, вони всі утворилися з тих пір, як були побудовані цементні сходи в травні 1973 року.

У Філадельфії можна виявити безліч мостів, у яких ростуть сталактити. Довжина деяких з них становить більше 30 см, але також були утворені і менші за розміром сталактити. Один із таких мостів був побудований у 1931 році містом Філадельфія і Пенсильванською залізницею, отже, всім цим утворенням менше 56 років.

Формації в гарячих джерелах у Єллоустонському національному парку штату Вайомінг виростають щороку приблизно на 2,5 см. Існує безліч інших прикладів дощових резервуарів у провінційних областях Австралії, на яких ростуть сталактити.

Висновок

Завдяки тому, що сьогодні стали доступними дані про швидке зростання сталактитів, ми можемо сміливо сказати, що на формування найкрасивіших утворень в печерах світу не обов'язково потрібні незліченні тисячі років. Ці вражаючі утворення могли сформуватися дуже швидко всього за кілька тисяч років. Саме такі часові рамки узгоджуються з думкою про те, що сталактити і сталагміти утворилися під час завершальних етапів всесвітнього Ноєвого потопу, а також після нього.