Це – скам'янілість девонського трилобіта з родини Phacopidae. Зверніть увагу на чудове збереження складних очей.

В нещодавній роботі Schoenemann (2021)¹ представлено «масштабний огляд того, що відомо про очі трилобітів та їхнє функціонування після більш ніж 120 років інтенсивних досліджень на цю тему». Автор згадав, що трилобіти «з'явилися на самому початку Кембрійського вибуху» й «стали важливим компонентом Великої ордовицької події диверсифікації», двох подій, які були названі «великими вибухами» життя.

Шонеманн виявив, що «трилобіт не має тут фізичного попередника» й «від самого початку своєї появи у викопному стані вони мають складні мозаїчні очі». Це підтверджує саме те, на чому постійно наголошували такі прихильники Розумного задуму, як Стівен Мейєр і я [Гюнтер Беклі]. Шонеманн також описує, як «різноманітність морфології очей трилобітів "вибухає" з ордовика», що не дуже схоже на поступовий розвиток у дарвінівському сенсі.

В той час як деякі з різних типів очей трилобітів, принаймні, теоретично могли бути «досягнуті шляхом модифікацій загального принципу вихідного голохроального ока [тип фасеточного ока]», високоспеціалізовані шизохроальні очі [інший тип фасеточного ока] факопідів «проявляються як не апозиційні очі [або фасеточні очі]», що вимагає серйозної перебудови, яка, безсумнівно, включала безліч скоординованих мутацій, що має на увазі проблему часу очікування.

Таким чином, різке виникнення таких біологічних інновацій не піддається дарвінівському поясненню, оскільки цифри не сходяться. Інше нове дослідження Schoenemann et al. (2021)² навіть посилило цю проблему. Вони змогли показати, що очі факопід дійсно являють собою унікальний тип гіперкомплексних очей, де десятки-сотні маленьких очей мають свій кришталик. Нічого навіть віддалено схожого не трапляється ні серед мільйонів інших членистоногих, ні де-небудь ще в тваринному світі.

Філогенетичний сценарій

В статті автори запропонували філогенетичний сценарій походження різних очей у членистоногих, але їхній малюнок швидше підкреслює анатомічну прірву між різними конструкціями. Автори не можуть запропонувати жодного правдоподібного пояснення того, як могли бути досягнуті такі переходи, окрім ганебних поверхневих припущень про те, що могли існувати генетичні програми, які «просто створили» ці структури. Це загальна картина в еволюційній біології, коли так звані пояснення слідують за схемою «оскільки еволюція правильна, можливо, існував уявний процес X, який змусив її відбутися».

Це навряд чи краще, ніж пояснювати факт, що опіум викликає сонливість за рахунок уявної сили дрімоти, що вже було висміяно французьким драматургом Мольєром (1673). В царині еволюційної біології переважають вправи в постановці питання й химерні історії, в той час як строгих гіпотез явно бракує, тому я, як колишній еволюційний біолог, дійшов висновку, що ця дисципліна не може вважатися справжньою наукою.

Ще один цікавий факт

Але є ще один цікавий факт, про який варто згадати: незважаючи на те, що існують велетенські кількості прекрасно збережених скам'янілостей трилобітів, які надають докладну інформацію про їхню повну анатомію, включно з м'якими тканинами та складною внутрішньою будовою їхніх складних очей, Schoenemann et al. (2021)² визнав, що «до сих пір філогенетична позиція активно обговорюється», й навряд чи можна дійти до консенсусу, окрім тривіального факту, що вони є справжніми членистоногими.

Дарвіністи повинні очікувати, що за наявності достатньої анатомічної інформації будь-який організм можна легко помістити на дерево життя, оскільки гомологічна схожість має бути надійним орієнтиром для реконструкції спільних предків й філогенетичних відносин. Величезні розбіжності серед біологів з приводу суперечливих філогенетичних даних й несумісних реконструкцій дерева показують, що дарвінівські очікування зазвичай не витримують лакмусового папірця реальності. На щастя, ця теорія не піддається емпіричній фальсифікації, оскільки її просто приймають за істину за замовчуванням, як єдиний життєздатний варіант для матеріалістів. Подібна імунізація проти фальсифікації в поєднанні з демонізацією будь-яких скептиків є ще однією відмінною рисою псевдонауки.