Існує безліч свідчень того, що шерстисті мамонти у Сибіру, на Алясці, на Юконі й майже в усіх інших місцях проживання в Північній півкулі загинули після Потопу.

Деякі креаціоністи вважають, що мамонти загинули під час Потопу¹, в той час як інші стверджують, що докази вказують на їхню загибель вже після катастрофи. 

Оскільки до Потопу кожний тип тварин мав набагато більше різноманітностей, мамонти, швидше за все, жили до Потопу. Тому скам'янілості цих до-потопных мамонтів повинні існувати в осадових породах на деяких ділянках. Проте існує безліч свідчень того, що шерстисті мамонти в Сибіру, на Алясці, на Юконі й майже в усіх інших прибережних районах Північної півкулі загинули після Потопу.

Перший аргумент проти гіпотези про загибель мамонтів під час повені полягає в тому, що мамонти поховані у неконсолідованих поверхневих відкладеннях, які вказують на дію процесів після Потопу.

Це, безумовно, вірно для мамонтів, знайдених за межами Сибіру, Аляски та Юкона. Це свідоцтво включає наконечники списів, пов'язані з рештками мамонтів у дюжині місцевостей в Північній Америці.² В одного мамонта в Нако, штат Арізона, було вісім наконечників списів, ймовірно від людини культури Кловіс.³ 

Мамонтів зазвичай знаходять похованими в льодовикових долинах, уламках річкових заплав, річкових терасах, смоляних ямах, печерах, видовбаних укриттях, у лесах (пухких пилоподібних грунтах світло-жовтого кольору), що продуваються вітром, провалах та торф'яних болотах.⁴ Приблизно 100 мамонтів, переважно самців, знаходяться у провалі в Хот-Спрінгс, Південна Дакота, з яких близько половини були розкопані.⁵ 

Це все геологічні особливості, які, ймовірно, не могли сформуватися під час Потопу, але повинні були розвинутися в період після Потопу через поверхневі геологічні процеси. Шерстисті мамонти Сибіру, Аляски та Юкону також зустрічаються в неконсолідованих поверхневих відкладеннях, які в даний час постійно заморожені. Наприклад, шерстисті мамонти в Північно-Західному Сибіру зустрічаються у відкладеннях над льодовиковим ґрунтом, пост-потопний поверхневий осад.⁶

Якщо тварини були вбиті льодом або градом з космосу під час раннього Потопу, як постулюють деякі креаціоністи, то їх повинні знаходити в нижній частині осадових порід, трохи вище кристалічних порід. Крім того, цей поверхневий осад лежить на сотнях чи навіть тисячах футів консолідованих осадових порід, які майже всі прихильники креаційної парадигми приписують Потопу. 

Більша частина Сибіру складається з осадових порід різного віку в межах єдиної геологічної шкали часу.⁷ Мезозойські осадові породи лежать під тушою селериканского коня, яка була знайдена в мерзлому суглинку між шарами торфу.⁸ Торф є результатом післяпотопних процесів. Мамонтеня Діма був виявлений в межах схилу, на десятиметровій терасі річки Киргилях, яка була висічена у юрських сланцях і пісковиках.⁹ 

Корінні породи нижче фауни Cape Deceit Коцебу саунд, Аляска, в основному складаються з палеозойського металіміту й сланців.¹⁰ У прибійних відкладеннях островів Нового Сибіру спостерігається велика концентрація мамонтів. Цей поверхневий осад лежить на тисячах футів карбонатів з морськими закам'янілими рештками, шарами вугілля та іншими осадовими породами.¹¹ 

Деякі з цих осадових шарів були колись глибиною в 50 000 футів (15 200 м) до деформації. Вони не відрізняються від осадових порід, знайдених у західній частині Сполучених Штатів. Практично всі креаціоністи вважають, що такі породи були відкладені під час Потопу. Мамонтів знаходять на вершині цих літифікованих (lithified sedimentary rocks) осадових порід у межах неконсолідованих заморожених відкладень.

Другий доказ полягає в тому, що шерстисті мамонти були частиною великого мамонтового степу, і вони змішалися з широким розмаїттям інших ссавців у цьому степу під час Льодовикового періоду. Це співтовариство ссавців простягалося від Західної Європи до Росії, Сибіру, Аляски та Юкону.¹² Мамонтовий степ продовжувався на південь від крижаного щита в Сполучених Штатах. 

Не має жодного сенсу говорити про ізолювання замерзлих залишків шерстистого мамонта в Сибіру, на Алясці та Юконі внаслідок особливого катастрофічного сценарію вимирання під час Потопу, ігноруючи при цьому частину мамонтового степу Льодовикового періоду.

Третій аргумент полягає в тому, що шерстисті мамонти рідко зустрічаються в заледенілих районах, особливо поблизу центрів колишніх крижаних щитів. Якщо мамонтів виявляють з льодовиковими відкладеннями, вони практично завжди знаходяться на периферії льодовикових щитів. Якщо рештки були виявлені на вершині льодовикового тіля (осадовий шар, який відкладається льодовиком - прим. ред.), це означає, що мамонти просто мігрували в райони, раніше заледенілі. 

Якщо рештки знаходять під або в межах тіля, мертвий мамонт, який раніше жив поруч з крижаним щитом, міг бути покритий льодовиковими уламками під час повторного підйому або імпульсу периферії. Принаймні одна з цих версій може пояснити кістки та бивні мамонтів в глибоких долинах Південної Норвегії.¹³ 

Ще одним, здавалося б, аномальним явищем стосовно мамонтів та інших ссавців є виявлення їхніх кісток в центральній частині Британської Колумбії, приблизно в 60 милях (95 км) на схід від Смітерса під льодовиковим покривом.¹⁴ Це може бути пояснено тим фактом, що Льодовиковий період в Британській Колумбії почався в горах і з часом поширився на низовини через береговий потік з теплої північної частини Тихого океану. 

Крім того, є розрив у Скелястих горах, де тече річка Піс Ріверс з Центральної Британської Колумбії на високі рівнини. Мамонти та інші тварини могли легко мігрувати з незамерзаючого коридору на захід через розрив в горах і в центральну Британську Колумбію, де вони були спіймані в пастку й, врешті-решт, покриті Кордильєрським крижаним щитом, що розширявся.

Четвертою ознакою пост-потопної природи сибірських мамонтів є те, що мамонти та інші тварини Льодовикового періоду є об'єктами пост-потопної діяльності людини. Мамонти та інші тварини Льодовикового періоду зображені в печерному мистецтві від Європи до Російської рівнини й Сибіру.¹⁵ 

Зображення цих тварин особливо поширені на стінах печер Європи. Вони навіть зустрічаються на стінах печер в південних Уральських горах Росії.¹⁶ Це, мабуть, ті ж самі тварини, які знайдені в болоті Аляски.¹⁷ Різьблення по слоновій кістці досить поширене на ранніх стоянках людини в Південному Сибіру.¹⁸ На Середньо-руській рівнині виявлено більше 70 хатин з мамонтових кісток.¹⁹ Кістяна хата в Межиріччі складається з 149 кісток мамонтів.²⁰

По-п'яте, дуже мало кісток мамонта, знайдених в Сибіру, на Алясці й в юконских поверхневих відкладеннях, є пермінералізованними, як слід було б очікувати, якби вони закам'яніли під час Потопу. У пермінералізованих скам'янілостях велика частина органічної речовини замінена неорганічними компонентами. 

Заморожені кістки мамонта все ще містять 90 відсотків свого колагену, і у багатьох є кістковий мозок.²¹ Бивні все ще можна вирізати, як звичайну слонову кістку з живих слонів. Саме тому бивні мамонтів вважаються цінними й протягом кількох століть є об’єктами великої торгівлі на ринку слонової кістки.

Захисники версії загибелі сибірських мамонтів внаслідок Потопу зробили кілька помилкових висновків за даними про шерстистого мамонта та його оточення. Один з таких висновків полягає в тому, що в Сибіру й на Алясці налічується 4000 або більше футів (більше 1200 м) бруду із залишками тварин і рослин, рівномірно розкиданих по всій території.²² 

Така думка ґрунтується на короткій статті 1969 року в незрозумілому журналі Pursuit, який випаскало Товариства з розслідування непояснених явищ.²³ У статті розглядається виявлення замерзлих дерев на глибині близько 1000 футів (300 м) в результаті буріння нафтовою компанією на північному схилі Аляски. Рослинність була тропічною та субтропічною.²⁴ 

В Сибіру росіяни кажуть, що пробурили в деяких місцях до 4000 футів (1200 м) в бруді, який вони вважали таємничою замерзлою землею. Анонімний автор мав на увазі, що цей бруд був широко поширений й глибокий. Жодних посилань представлено не було. Цей бруд був ідентифікований, не така вже він і таємничий.

Рослинність з набагато більш теплого клімату не є чимось незвичайним в шарах Азії і Канади.²⁵ Такий замерзлий шар може бути результатом Потопу. Зваживши наявні свідчення, я прийшов до висновку, що майже вся ця рослинність була відкладена під час Потопу, особливо якщо уніформісти датують її як крейдяну та третинну. 

Одним з найбільш переконливих доказів є безліч шарів листя й гілок в ранніх теоретичних відкладеннях на острові Аксель Хейберг. Вони так само добре збереглися в нижній частині кожного ложа, як і в верхній.²⁶ Немає ніяких ознак бактеріального або грибкового розпаду листової підстилки. 

Якби це був шар листя in situ (тобто, на місці), навіть в анаеробному болоті нижня рослинність повинна була б показати деякі ознаки розпаду. Крім того, велика частина рослинності відноситься до того типу, який зазвичай не росте в болоті. Ймовірно, рослинність, частина якої замерзла й не піддалася пермінералізаціі, була сплавлена в цей район під час Потопу.

У таблиці А4.1 я підсумовую п'ять основних свідчень на користь того, що шерстисті мамонти в Сибіру, на Алясці і на Юконі загинули наприкінці Льодовикового періоду.