Свідоцтва молодості Землі
Категорії / Вік Землі / Свідоцтва молодості Землі / Магнітне поле Землі: свідчення того, що Земля молода

Магнітне поле Землі: свідчення того, що Земля молода

Полярне сяйво (Північне сяйво). Воно викликане зарядженими частинками з космосу, які проходять через земну атмосферу. Ці частинки відхилились до полюсів через вплив магнітного поля Землі (багато таких частинок відкидається магнітним полем назад у космос).Земля має магнітне поле, яке спрямоване майже на північ-південь – відхилення лише 11,5°. Це відмінна конструктивна особливість нашої планети: вона забезпечує навігацію за компасами, а також захищає нас від небезпечних заряджених сонячних частинок. Це також вагоме свідчення того, що земля повинна бути такою молодою, як навчає Біблія.

У 70-х роках професор фізики, креаціоніст, доктор Томас Барнс (Dr Thomas Barnes) зазначив, що вимірювання з 1835 р. показали, що поле слабшає зі швидкістю 5% на століття1 (також археологічні вимірювання показують, що в 1000 р. н.е. магнітне поле було на 40% сильнішим, ніж сьогодні2). 

Барнс, автор підручника з електромагнетизму3, який користується заслуженим авторитетом, припустив, що магнітне поле Землі було спричинене згасаючим електричним струмом у металевому ядрі Землі (див. примітки). Барнс підрахував, що струм не міг згасати більше 10 000 років, інакше його початкова сила була б досить великою, щоб розтопити землю. Отже, Земля повинна бути молодшою.

Еволюційні відповіді

Сучасна модель поля, що слабшає, очевидно несумісна з мільярдами років, яких потребують еволюціоністи. Отже, їх моделлю є самопідтримуюче динамо (електричний генератор). 

Передбачається, що обертання та конвекція Землі забезпечує циркуляцію розплавленого нікелю / заліза зовнішнього ядра. Позитивні та негативні заряди в рідкому металі повинні циркулювати нерівномірно, виробляючи електричний струм і створюючи таким чином магнітне поле. Проте науковці не створили дієвої моделі, незважаючи на півстоліття досліджень, тому існує багато проблем.4 Як змінилося магнітне поле Землі. Інтенсивність не могла бути набагато вищою, ніж показана вихідна точка, що вказує на молодий вік.

Основна критика аргументації Барнса щодо молодої Землі стосується фактів, що магнітне поле багато разів поверталося на 180º – тобто компаси вказували б на південь замість півночі. Коли зерна звичайного магнітного мінералу магнетиту у вулканічній лаві або попелі охолоджуються нижче точки Кюрі (див. примітку) в 570°C, магнітні домени частково вирівнюються в напрямку магнітного поля Землі. 

Як тільки гірська порода повністю охолоне, вирівнювання магнетиту фіксується. Таким чином, ми маємо постійний запис земного поля протягом часу.

Хоча еволюціоністи не мають хороших пояснень інверсій магнітного поля, вони стверджують, що через них прямолінійне згасння, передбачене доктором Барнсом, недійсне. Окрім того, їх модель вимагає щонайменше тисячі років для інверсії. На основі припущень про датування, еволюціоністи вважають, що інверсії відбуваються з інтервалом у мільйони років і вказують на стару Землю.

Креаційна відповідь

Фізик доктор Рассел Хамфріс (Dr Russell Humphreys) вважав, що доктор Барнс висував правильну теорію. Він також визнав, що інверсії справді мають місце. Він модифікував модель Барнса, щоб врахувати спеціальні ефекти рідкого провідника, як, наприклад, розплавлений метал зовнішнього ядра Землі. Якщо рідина текла вгору (завдяки конвекції гарячі рідини піднімаються, а холодні — опускаються), це іноді могло змусити магнітне поле швидко розвернутися.5, 6

Зараз, як обговорювалось в журналі Creation 19(3), 1997, д-р Джон Баумгарднер (Dr John Baumgardner) припускає, що субдукція тектонічних плит була причиною Потопу Буття (див. онлайн версію). Доктор Хамфріс зазначає, що ці плити різко охолодили б зовнішні частини ядра, втручаючись в процес конвекції.7 

Це означає, що більшість інверсій поля відбувалися в рік Потопу кожний тиждень або два. Після Потопу могли відбуватися великі коливання через залишковий рух. Але розвороти та коливання не могли зупинити загальну картину спаду — загальна енергія поля буде згасати ще швидше (див. графік вище).8

Ця модель також пояснює, чому Сонце змінює своє магнітне поле кожні 11 років. Сонце — це гігантська куля гарячого, рухомого, електропровідного газу. На відміну від динамо-моделі, загальна енергія магнітного поля Сонця зменшується.

Доктор Хамфріс також запропонував тест для своєї моделі: магнітні інверсії повинні бути знайдені в гірських породах, які, як відомо, охолоджувались днями або тижнями. Наприклад, у тонкому лавовому потоці спочатку охолоджується зовнішній шар й, таким чином, реєструється магнітне поле Землі в одному напрямку; внутрішні шари холонуть пізніше й записують поле в іншому напрямку.

Через три роки після цього прогнозу провідні дослідники Роберт Кое та Мішель Прево (Robert Coe, Michel Prévot) виявили тонкий шар лави, який, мабуть, охолоджувався протягом 15 днів, тому в ньому постійно реєстрували 90° інверсію.9 Й це не було випадковістю — через вісім років вони повідомили про ще швидшу інверсію.10 Це була приголомшлива новина для них та решти еволюційного співтовариства, але також потужна підтримка моделі Хамфріса. (Див. також інтернет-статтю доктора Хамфріса Магнітне поле Землі молоде). 

«Силове поле» навколо Землі

Магнетизм Землі слабшає. Це явище у всьому світі не могло тривати більше кількох тисяч років, незважаючи на те, що багато разів мінявся його напрямок. Еволюційні теорії не можуть пояснити належним чином, як магнетизм міг підтримуватися протягом мільярдів років.

Висновок

Магнітне поле Землі є не лише хорошим навігаційним засобом та захистом від космічних частинок, воно є потужним доказом проти еволюції та мільярдів років. Чітка картина згасання показує, що Земля не може бути старшою ніж приблизно 10 000 років.

Оновлення, 29 серпня 2014 року: нещодавно геофізик Девід Стівенсон (David Stevenson) з Каліфорнійського технологічного інституту визнав проблеми, які створює магнітне поле Землі для догми мільярдів років:

«На даний момент є проблема з нашим розумінням ядра Землі, й вона з’явилася лише за останні рік-два. Проблема серйозна. Ми не знаємо, як магнітне поле Землі існує мільярди років. Ми знаємо, що Земля мала магнітне поле протягом більшої частини своєї історії. Ми не знаємо, як Земля його виробила. Зараз ми розуміємо функціонування ядра Землі протягом її історії менше, ніж думали десять років тому».11

Походження магнітного поля Землі

Пропозиція Хамфріса

Доктор Хамфріс вважає, що Бог спочатку створив землю з води.¹ Він засновує це твердження на декількох місцях з Писання. Наприклад, в 2 Петра 3:5 сказано, що земля створена із води та водою. Після цього Бог міг би перетворити велику частину води на інші речовини, такі як мінерали. Вода містить атоми водню, а ядро водню — крихітний магніт. Зазвичай ці магніти вимкнені, тому вода майже не намагнічується. Але Хамфріс вважає, щоб Бог створив воду з узгодженими ядерними зарядами. Відразу після створення вони, ймовірно, розташовувалися більш випадково, що привело до послаблення магнітного поля Землі. Це згенерувало би струм в ядрі, який потім почав згасати за моделлю Барнса, окрім багатьох інверсій за рік Потопу, як прогнозує модель Хамфріса.

Підтримка від спостережень за полями інших планет

Планета Нептун, сфотографована зондом «Вояджер»Доктор Хамфріс також обчислив поля інших планет (також Сонця) на основі цієї моделі. Важливими факторами є маса об’єкта, розмір ядра та наскільки добре воно проводить електричний струм, а також припущення, що початковим матеріалом була вода. Дана модель пояснює особливості, які є глибокими загадками для теоретиків динамо.

Наприклад, еволюціоністи посилаються на «загадку місячного магнетизму».² Місяць колись мав сильне магнітне поле, хоча його орбітальний період становить лише 27 діб. Окрім того, згідно з еволюційними моделями походження, супутник Землі ніколи не мав розплавленого ядра, необхідного для динамо-моделі. А от Меркурій має набагато сильніше магнітне поле, ніж передбачає теорія динамо для планети, що обертається в 59 разів повільніше, ніж Земля.

Ще важливішим є те, що в 1984 році доктор Хамфріс обчислив, що сила магнітного поля Урану приблизно в 100 000 разів перевищує еволюційні передбачення теорії «динамо». Дві конкуруючі моделі були перевірені, коли космічний корабель «Вояджер-2» пролітав повз ці планети у 1986 і 1989 роках. Поле Урану було таким, як прогнозував Хамфріс.

Прогноз доктора Хамфріса щодо сили поля Нептуна узгоджується з еволюційним передбаченням, оскільки ця планета має велику втрату тепла.³ Але поле Нептуна в інших важливих факторах все ще відрізнялося від прогнозів моделі динамо: нахилу та зміщення.⁴ Однак багато антикреаціоністів називають креаціонізм «ненауковим», оскільки він нібито не робить прогнозів!

Модель Хамфріса також пояснює, чому супутники Юпітера, що мають ядра, мають магнітні поля, тоді як Каллісто, якому не вистачає ядра, не має й поля.⁵ (див. інтернет-статтю доктора Хамфріса Поза Нептуном: Вояджер II підтримує створення).

Чому існує магнітне поле Землі?

Такі матеріали, як залізо, складаються з крихітних магнітних доменів, кожен з яких поводить себе як крихітний магніт. Самі домени складаються з ще більш дрібних атомів, які також виступають в ролі мікроскопічних магнітів всередині домена. Зазвичай домени нейтралізують один одного. Але в таких магнітах, як у стрілці компаса, більша частина доменів вибудовується в одному напрямку, тому матеріал має загальне магнітне поле. 

Ядро Землі — це в основному залізо та нікель, тож чи може його магнітне поле мати таку ж причину, що й стрілка компаса? Ні. Вище температури, яка називається точкою Кюрі, магнітні домени дезорганізуються. Ядро Землі в найхолоднішій ділянці має приблизно 3400–4700 °C, набагато гарячіше, ніж точки Кюрі усіх відомих речовин.

У 1820 р. датський фізик Г. Ерстед виявив, що електричний струм створює магнітне поле. Без цього не могло б бути електродвигунів. Тож чи може електричний струм бути відповідальним за магнітне поле Землі? Електродвигуни мають джерело живлення, але електричні струми зазвичай згасають майже миттєво після відключення джерела живлення (за винятком надпровідників). То яким чином може виникнути електричний струм всередині Землі без джерела?

Великий фізик-креаціоніст Майкл Фарадей відповів на це питання у 1831 році своїм відкриттям, що магнітне поле, яке змінюється, індукує електричну напругу — основу електричних генераторів.

Уявіть Землю незабаром після створення з потужним електричним струмом у своєму ядрі. Останній створив би сильне магнітне поле. Без джерела живлення цей струм згасав би. Таким чином, магнітне поле теж згасало б. Оскільки зменшення — це зміна, тоді вона призведе до виникнення слабшого струму, але в тому ж напрямку, що й попередній.

Отже, ми маємо струм згасання, що створює поле, яке слабшає, але генерує струм, що згасає... Якщо розміри ланцюга досить великі, то струму знадобиться деякий час, щоб згаснути. Швидкість згасання може бути точно розрахована, і вона завжди експоненціальна. Електрична енергія не зникає – вона перетворюється на тепло – процес, відкритий фізиком-креаціоністом Джеймсом Джоулем в 1840 році.

Це основа моделі доктора Барнса.

Додаток: відповідь на скептичні заперечення

Експоненціальне згасання?

Деякі скептики стверджували, що крива експоненціального згасання є неправильною, і що треба було побудувати лінійну криву спаду. Тепер і експоненціальна, і лінійна криві мають два встановлені параметри:

Для експоненціального спаду (i = Ie-t/τ) потрібні параметри і та τ.

Для лінійного спаду загальної форми y = mx + c потрібен градієнт m та y-відрізок c.

Якщо відповідність є однаковою, немає статистичних причин переваги однієї над іншою. Відповідність дуже схожа для обмеженого кола доступних даних, без істотної різниці між ними.

Однак загальноприйнятою процедурою моделювання регресійного аналізу є використання значущих рівнянь для опису фізичних явищ, де для цього є вагома теоретична основа. Це саме те. Струми в ланцюгах опору/індуктивності після вимкнення джерела живлення завжди згасають експоненційно, а не лінійно. Наприклад, у простому електричному ланцюзі в момент часу t з початковим струмом I, опором R та індуктивністю L струм задається через i = Ie-t/τ, де τ – постійна часу L/R –час згасання струму до 1/е (~ 37%) від його початкового значення. Для сфери радіуса a провідністю σ та проникністю μ, τ задається μσa² / π².

Лінійне згасання може виглядати добре на папері, але фізично це абсурдно у реальному світі електричних кіл. Насправді лінійні згасання в природі взагалі рідкісні. І навпаки, експоненціальне згасання лежить в основі електромагнітної теорії.

Томас Барнс, який вперше вказав на послаблення магнітного поля як на проблему для еволюціоністів, був фахівцем у галузі електромагнетизму й написав кілька добре прийнятих підручників з цього питання. Але більшість його критиків практично не знають цієї теми.

Іншим важливим моментом є те, що ці розрахунки вказують на максимальний вік Землі. Навіть якби скептики мали рацію щодо лінійного згасання, це все одно вказувало б на верхню межу 90 мільйонів років, а це занадто мало для еволюції.

Останній момент полягає в тому, що якщо згасання справді було лінійним, у нас не залишилося багато часу до того, як магнітне поле Землі зовсім зникне.

Багатополюсні складові поля

Деякі скептики заявляють:

«...тільки сила дипольного поля «зменшується» протягом півтора століття... сила недипольного поля (близько 15% від загального поля) зросла за той самий проміжок часу, тому сила загального поля збереглася майже постійною. Припущення Барнса про постійне зменшення сили поля протягом історії також не узгоджується, звичайно ж, з палеомагнітними фактами коливань та інверсій [в геомагнітному полі] (Ecker, 1990, 105)»

Ця «авторитетна» заява при детальному розгляді виявляється звичайною антикреаційною спробою вченого з антихристиянським світоглядом заперечити очевидне. У цій заяві, наскільки ми бачимо, немає наукового підґрунтя! Доктор Хамфріс відповів у липні 2001 року так:

«Літанія в церкві Дарвіна: “Недипольна частина магнітного поля Землі врятує нас!” Це справді старий та безпідставний аргумент еволюціонізму. Том Барнс писав про це у своїх роботах в 1970-х роках. Я обговорив це наприкінці моєї статті Фізичний механізм інверсії магнітного поля Землі під час Потопу».⁶

Понад 90% поля є диполярним (два полюси, один північний, один південний), але решта його є недиполярним або багатополярним, наприклад, квадрипольна частина (два північних та два південних полюси), октопольна частина (чотири північні та чотири південні полюси) тощо. Тільки уявіть собі поля брускових магнітів, пов’язаних між собою під різними кутами.

У 1970-х еволюціоністи стверджували, що дуже велика енергія (в одиницях виміру – Джоулях або ергах), яка зникає з дипольної частини поля, насправді не перетворюється в тепло, а якимось чином зберігається в недипольній частині, щоб потім повстати в новому вигляді – інверсованому диполі. Деякі роботи показали, що середня інтенсивність поля (в одиницях Тесла або Гаус) деяких недипольних частин незначно зростає.⁷

Але інтенсивність поля — це не енергія. Щоб отримати загальну енергію як складову частину, потрібно звести до квадрату інтенсивність в невеликому об'ємі навколо кожної точки, помножити на весь об'єм й певну константу та додати всі отримані енергії в усьому просторі. Недипольні інтенсивності падають (зі збільшенням відстані від центру Землі) набагато швидше, ніж інтенсивність диполя, тому недипольні частини не здатні внести таку кількість енергії в загальну кількість, як дипольна частина. Це означає, що невелике збільшення інтенсивності деяких недипольних полів, вірогідно, не може компенсувати втрачену за роки величезну кількість енергії дипольної частини.

«Я сумніваюся, що згадана робота фактично доводить еволюційне твердження, що “недипольний приріст енергії компенсує дипольні втрати енергії”. Це не узгоджується не тільки з моєю точкою зору, але й з теорією інверсій у моїй роботі ICC 1990 року [як показано нижче, доктор Хамфріс більше не сумнівається – він (та кожен, хто вміє рахувати) тепер знає, що еволюційні твердження помилкові]. Там сказано, що деяка кількість енергії буде припадати на недипольні компоненти, але цього недостатньо для компенсації втрат енергії від дипольної частини. Процес інверсії, який я пропоную, не є ефективним; він розсіює велику кількість енергії як тепло. Я обговорював це, враховуючи недипольні частини, в моїй статті на веб-сайті ICR, з другого до останнього розділу (Енергія поля завжди зменшувалась)».

«Як додаткові докази я використав авторитетні дані International Geomagnetic Reference Field — понад 2500 обчислень, що представляють магнітне поле Землі протягом усього двадцятого століття. Суть:

”У найбільш точно зафіксований період, з 1970 по 2000 рік, загальна (дипольна плюс недипольна) енергія магнітного поля Землі постійно зменшувалася на 1,41 ± 0,16%”. За такої швидкості поле втрачало б щонайменше половину своєї енергії кожні 1500 років. Це підтримує креаційну модель, згідно з якою поле завжди втрачало енергію — навіть під час інверсій магнітного поля під час потопу Буття — з тих пір, як Бог створив його приблизно 6000 років тому.

Еволюціоністи, навпаки, не мають дієздатної математично аналізованої теорії інверсій. Вони стверджують, що будь-який процес, який насправді спричинив інверсії, був на 100% ефективним – загальна енергія в їхньому уявному майбутньому дипольному полі буде дорівнює загальній енергії, яка була в дипольному полі в останньому найбільшому значенні (приблизно за часів Христа). Тобто, їхня віра в мільярдний вік поля вимагає від них знову віри, що кожен цикл повстає, як фенікс, із попелу попереднього циклу без втрат.

«Іншими словами, дарвінівська релігія вимагає від них віри, що Другий закон термодинаміки – всі форми енергії переходять в тепло – не поширюється на планетарні магнітні поля. Звучить знайомо?»

Пізніше доктор Хамфріс опублікував Магнітне поле Землі все ще втрачає енергію, CRSQ 39 (1) 1–11, березень 2002 р., де пояснюється сказане вище більш детально (див. повну версію статті та резюме Магнітне поле Землі: спростування спроб обійти молодість поля, березень/квітень 2002 р.). Короткий зміст доповіді CRSQ:

«Цей документ спростовує спроби обійти молодість Землі, ґрунтуючись на втраті енергії різних частин її магнітного поля. Використовуючи неоднозначні дані 1967 року, еволюціоністи стверджували, що прирости енергії в незначних («не дипольних») частинах компенсують втрати енергії від основної («дипольної») частини. Однак, схоже, ніхто не перевіряв це твердження на основі нових, точніших даних.

Використовуючи дані International Geomagnetic Reference Field, я показую, що з 1970 по 2000 рік дипольна частина поля стабільно втрачала 235 ± 5 млрд. мегаджоулів енергії, тоді як недипольна частина набирала лише 129 ± 8 млрд. мегажоулів. За цей 30-річний період чисті втрати енергії з усіх спостережних частин поля становили 1,41 ± 0,16%.

За такої швидкості магнітне поле втрачало б половину своєї енергії кожні 1465 ± 166 років. У поєднанні з моєю теорією 1990 року, що пояснює інверсії полярності під час потопу Буття та коливання інтенсивності після цього, ці нові дані підтримують креаційну модель: магнітне поле швидко й постійно втрачає енергію з тих пір, як Бог створив його приблизно 6000 років тому».


Посилання:

  1. D. Russell Humphreys, The creation of planetary magnetic fields, Creation Research Society Quarterly21(3):140–149, 1984.
  2. L.L. Hood, The enigma of lunar magnetism, Eos62(16):161–163.
  3. Вимірювання "Вояджера" становили 3.0 та 1.5 x 1024 J/T для Урана та Нептуна відповідно. N.F. Ness et al., Magnetic fields at Uranus, Science233:85–89, 1986; A.J. Dessler, Does Uranus have a magnetic field? Nature319:174–175, 1986; R.A. Kerr, The Neptune system in Voyager’s afterglow, Science245:1450–51.
  4. Доктор Хамфріс передбачив силу поля в порядку 1024 J/T—Creation Research Society Quarterly27(1):15–17, 1990. Поля Урану й Нептуну надзвичайно відцентровані (0,3 та 0,4 радіусів планет) й знаходяться під великим кутом від осі обертання планет (60 ° і 50 °). Велика головоломка для теоретиків динамо, але пояснюється катастрофою, яка, здається, вплинула на всю Сонячну систему. (див. Revelations in the solar system).
  5. Magnetic moon findings support creationist’s theory Creation19(4):8, 1997.
  6. Humphreys, D.R., Physical mechanism for reversals of the earth’s magnetic field during the flood, Proceedings of the Second International Conference on Creationism, Creation Science Fellowship, Pittsburgh, 2:129–142, 1990.
  7. Barraclough, D.R., Geophy. J. Roy. Astr. Soc., 43:645–659, 1975.


Вас також може зацікавити:

Посилання:

  1. K.L. McDonald and R.H. Gunst, ‘An analysis of the earth’s magnetic field from 1835 to 1965,’ ESSA Technical Report, IER 46-IES 1, U.S. Govt. Printing Office, Washington, 1967.

  2. R.T. Merrill and M.W. McElhinney, The Earth’s Magnetic Field, Academic Press, London, pp. 101–106, 1983.

  3. T.G. Barnes, Foundations of Electricity and Magnetism, 3rd ed., El Paso, Texas, 1977.

  4. Вимірювання електричних струмів морського дна створює труднощі для найпопулярніших моделей динамо – L.J. Lanzerotti et al., Measurements of the large-scale direct-current earth potential and possible implications for the geomagnetic dynamo, Science229:47–49, 5 July 1986. Окрім того, виміряна швидкість послаблення поля є достатньою для генерування струму, необхідного для отримання сьогоднішньої сили поля, а це означає, що сьогодні немає жодного діючого динамо, якщо воно коли-небудь було.

  5. D.R. Humphreys, Reversals of the earth’s magnetic field during the Genesis Flood, Proceedings of the First International Conference on Creationism, Creation Science Fellowship, Pittsburgh, 2:113–126, 1986. Рухлива електропровідна рідина несла б із собою лінії магнітного потоку, й це генерувало б нові струми, виробляючи новий потік у протилежному напрямку. Див. також the interview of Humphreys in Creation15(3):20–23, 1993.

  6. Humphreys, D.R., Physical mechanism for reversals of the earth’s magnetic field during the flood, Proceedings of the Second International Conference on Creationism, Creation Science Fellowship, Pittsburgh, 2:129–142, 1990. Д-р Барнс, який виступав проти інверсій поля, оскільки не вдалося продемонструвати жодного механізму, відповів (с. 141): «Доктор Хамфріс запропонував новий та фізично обгрунтований підхід для інверсії магнітного поля».

  7. D.R. Humphreys, Discussion of J. Baumgardner, Numerical simulation of the large-scale tectonic changes accompanying the Flood, Proceedings of the First International Conference on Creationism, Creation Science Fellowship, Pittsburgh, 2:29, 1986.

  8. Інтенсивність поля (B) коливалась вгору й вниз під час та після Потопу, але загальна енергія поля завжди зменшувалася. Для технічно мислячих людей енергія є об’ємним інтегралом В².

  9. R.S. Coe and M. Prévot, Evidence suggesting extremely rapid field variation during a geomagnetic reversal, Earth and Planetary Science92(3/4):292–298, April 1989. Див. також Dr Andrew Snelling, Fossil magnetism reveals rapid reversals of the earth’s magnetic field, Creation13(3):46–50, 1991 The Earth’s magnetic field and the age of the Earth, Creation13(4):44–48, 1991.

  10. R.S. Coe, M. Prévot and P. Camps, New evidence for extraordinarily rapid change of the geomagnetic field during a reversal, Nature374(6564):687–692, 1995; див. також A. Snelling, The principle of ‘least astonishment’, Journal of Creation9(2):138–139, 1995.

  11. Цитується в: Folger, T., Journeys to the Center of the Earth: Our planet’s core powers a magnetic field that shields us from a hostile cosmos. But how does it really work? Discover, July/August 2014.