Астрономія
Категорії / Космос / Астрономія / За межами Нептуна. Як космічний апарат «Вояджер-2» підтримує створення?

За межами Нептуна. Як космічний апарат «Вояджер-2» підтримує створення?

Автор:
Джерело: creation.com

«Передбачення мають цінність», – видатний вчений космолог про планетарні теорії. «Класичним випробуванням теорії, – каже він, – є її здатність передбачати. Успішні прогнози настільки рідкісні, що їх зазвичай розглядають як вагомі докази на користь базової теорії».1

Якщо це правда, тоді космічний зонд «Вояджер-2» дав нам «вагомі докази» про походження планетарних магнітних полів на користь теорії креаціонізму, підтвердивши два його передбачення. Основним положення теорії креаціонізму в даній області — що планетарні магнітні поля повинні бути набагато молодшими за мільярди років, які необхідні еволюційній теорії.

Створення планетарних магнітних полів

У 1984 році, коли жоден космічний корабель ще ніколи не долітав до Урана й Нептуна, я опублікував теорію, яка прогнозувала силу магнітних полів цих двох планет у Creation Research Society Quarterly, рецензованому науковому креаційному журналі.2 Я зробив прогнози на основі моїх гіпотез про те, що (А) основною речовиною під час творіння була вода (на основі 2 Петра 3:5, де сказано, що «земля складена із води та водою»), і (Б) в момент, коли Бог створив молекули води, спіни ядер водню вказували в одному напрямку.3Виміряні магнітні поля в Сонячній системі.

Крихітні магнітні поля такої кількості ядер складали б велике магнітне поле. За законами фізики спіни ядер втрачають свою орієнтацію протягом декількох секунд, але велике магнітне поле зберігає себе, викликаючи циркуляцію електричного струму в глибині кожної планети.

За тими ж законами струми та поля збереглися б лише з незначними втратами, оскільки Бог швидко перетворив воду на інші матеріали. Після цього струми та поля мали б зникнути через електричний опір протягом тисяч років.4 Не всі креаціоністи погоджуються з моєю гіпотезою, що вихідним матеріалом була вода, але всі сходяться на думці, що якщо б існувало магнітне поле, воно з часом слабшало б.

Пряма лінія на мал. 1 показує максимальний магнітний дипольний момент (міра сили джерела магнітного поля) кожної планети при створенні, згідно з моєю теорією. Сучасні магнітні моменти залежать від розміру та електропровідності ядра кожної планети та від загального віку Сонячної системи.

Використовуючи прийняті моделі (які насправді є лише здогадки) ядер та вік у 6000 років6, я оцінив теперішні магнітні моменти для Сонця, Місяця та всіх планет, для яких ми мали магнітні дані в 1984 році.2 Значення, які я отримав добре узгоджуються з виміряними значеннями, показаними суцільними крапками на мал. 1.

У 1984 році ми не мали магнітних даних для Урана і Нептуна. Я оцінив їхні магнітні моменти приблизно від 2 до 6 Х 10²⁴ ампер-метрів2 для обох планет. Через невизначеність щодо внутрішньої частини цих об’єктів, я розширив своє передбачення «на порядок», до 10²⁴ А м². Я мав на увазі, що магнітні моменти будуть між 1 х 10²³ і 1 х 10²⁵ А м². І незалежно від припущень щодо внутрішньої будови планети, якщо б наявне поле будь-якої планети перевищило максимум (лінія на мал. 1), моя теорія була б спростована.

Точного мінімуму не існує, але значення на кілька порядків нижче за прогнози поставлять мою теорію під серйозні сумніви. Таким чином, я очікував, що вимірювання апарата «Вояджер-2» стане хорошим тестом моєї гіпотези.

Вояджер перевіряє теорію

Через два роки, 20 січня 1986 року, повз Уран пройшов «Вояджер-2». Він показав, що планета Уран має магнітний момент 3,0 х 10²⁴ А м², що цілком відповідає моїм прогнозам. На противагу багато еволюціоністів передбачали, що Уран матиме набагато менше магнітне поле або взагалі його не матиме.7 

Цей прогноз з’явився безпосередньо з їхніх «динамо» теорій, які припускають, що рідка внутрішня складова планети схожа на електричний генератор (динамо-машина), який може постійно підтримувати магнітне поле. Сам генератор буде приводитися в дію теплом внутрішньої частини планети, що проявлятиметься у значному випромінюванні тепла з поверхні планети. Однак астрономічні вимірювання показали, що Уран випромінює дуже незначну кількість тепла. Отже, за їхніми теоріями, Уран не повинен мати сильного магнітного поля. Але він має!

25 серпня 1989 року «Вояджер-2» пройшов повз Нептун та виявив, що він має магнітний момент 1,5 х 10²⁴ А м². Цифри знову приблизно в середині мого прогнозу. Нептун має значне випромінювання тепла, тому теоретики динамо-моделі очікували, що він матиме таке сильне поле, як я й передбачав. Відтак для Нептуна креаційна та еволюційна теорії дали однаково хороші прогнози сили поля. Однак в інших аспектах магнітного поля Нептун дуже здивував теоретиків динамо-моделі.

Сюрприз! Нахили та зміщення

Вісь обертання Урана лежить майжМагнітні поля Урана і Нептуна.е в площині його орбіти навколо Сонця. Таким чином, Уран – «нахилена на бік» планета. З іншого боку, вісь обертання Нептуна більш-менш перпендикулярна до площини його орбіти, як і у випадку більшості інших планет.

Проте Вояджер виявив, що і Уран, і Нептун мають дві спільні дивовижні особливості. По-перше, магнітна вісь обох нахилена приблизно на 600 щодо осі обертання, так що магнітні полюси знаходяться поблизу екватора (рис. 2). По-друге, джерело поля кожної планети зміщене приблизно на третину планетарного радіуса від центру.

Ні креаційна теорія, ні динамо-модель не передбачили цих особливостей. Однак набагато складніше пояснити нахили та зміщення в рамках теорії динамо, ніж в теорії створення.

Згідно з теорією динамо, магнітна вісь та вісь обертання майже завжди повинні співпадати, за винятком дуже невеликого проміжку часу, коли напрямок поля змінюється. Таким чином, коли Вояджер пройшов повз Уран, вчені виявили, що планета вкрай рідко змінює своє магнітне поле. Однак це пояснення стало сумнівним, коли був виявлений магнітний нахил Нептуна. Один із коментарів був наступний:

«Два непарних магнітних поля – це занадто багато».8

Креаційне пояснення може передбачати, що джерело поля знаходиться в твердому ядрі планети, яке може бути витіснене за рахунок акреційного матеріалу, що занурюється у величезний за обсягом навколоядерний планетарний океан рідини. Таке переміщення може вплинути як на магнітний, так і на обертальний нахил планети.9

Динамо-теорії не можуть розглядати дану можливість, оскільки їх ймовірний механізм генерування поля не може працювати в твердому тілі.

Значення прогнозів

Ключові постулати моєї теорії походять безпосередньо з Біблії, як я вже згадував вище. Якби Сонячна система була набагато старша ніж каже Біблія, прогнози не відповідали б спостереженням. Але вони справді відповідають, тим самим підтримуючи Біблію та пряме креаційне її розуміння.

На відміну від цього, прогнози теорії динамо не досягають результату в Сонячній системі не тільки для Урана й Нептуна, але й у випадку інших об’єктів, зокрема Меркурія, Місяця та Марса.10 Як сказав один експерт: 

«Ви мали б подумати, що ми відмовилися від припущень про планетарні магнітні поля після помилки майже на кожній планеті Сонячної системи…»11

Вас також може зацікавити:

Посилання:

  1. Dessler, A.J. "The Neptune challenge," Geophysical Research Letters, 14 (September 1987), 889.

  2. Humphreys, D.R. "The creation of planetary magnetic fields," Creation Research Society Quarterly, 25 (December 1984), 140-149. Available from Creation Research Society, P.O. Box 14016, Terre Haute, Indiana 47803.

  3. Humphreys, D.R. "The creation of the earth's magnetic field," Creation Research Society Quarterly, 20 (September 1983), 89-94.

  4. Barnes, T.G. "Decay of the earth's magnetic moment and the geochronological implications," Creation Research Society Quarterly, 8 (June 1971), 24-29.

  5. Smoluchowski, R. "The interiors of the giant planets-1983," The Moon and Planets, 28 (1983), 137-154.

  6. Niessen, R. "A biblical approach to dating the earth: a case for the use of Genesis 5 and 11 as an exact chronology," Creation Research Society Quarterly, 19 (June 1982), 60-66. Uses the Masoretic (Hebrew) text and a "no-gap" chronology.

  7. Dessler, A.J. "Does Uranus have a magnetic field?" Nature, 316 (16 January 1986), 174-175. Rossbacher, L. "Voyager II encounters Uranus," Episodes, 9 (March 1986), 17-21.

  8. Kerr, R.A. "The Neptune system in Voyager's afterglow," Science, 245 (29 September 1989), 1450-1451.

  9. Humphreys, D.R. "Good news from Neptune: The Voyager II Magnetic Measurements," Creation Research Society Quarterly (1990), in press.

  10. Parker, E.N. "Magnetic fields in the cosmos," Scientific American, 249 (August 1983), 44-54, see p. 52. Hood, L.L. "The enigma of lunar magnetism," EOS, 62 (21 April 1981), 161-163. See also Reference 2.

  11. Bagenal, F. "The emptiest magnetosphere," Physics World, (October 1989), 18-19.