Таємничі кола, видимі з космосу, розкривають катастрофу біблійних масштабів

Малюнок 1. Око Сахари, або структура Ришат, з космосу. Вона має приблизно 40 км у діаметрі й розташовано на плато на висоті 350 метрів над рівнем моря, за 500 км від Атлантичного океану. Земна обсерваторія НАСА.¹У західній частині пустелі Сахара в Мавританії розташована приголомшлива кругла структура під назвою «Око Сахари» (мал. 1).^{1 2} Відома також як Guelb er Richât або структура Ришат, вона оголює шари осадових порід у вигляді концентричних кілець.

Око Сахари має близько 40 км в діаметрі, його видно з космосу на фоні піску пустелі (малюнок 2). Кілька різних типів магматичних порід (тобто утворених у результаті затвердіння розплавленої породи) також виходять на поверхню всередині круглого утворення.³ Ця особливість говорить про катастрофу континентального масштабу та величезну ерозію.

Коли її вперше виявили, вважалося, що структура Рішат є місцем удару метеорита. Проте обширні польові та лабораторні дослідження 1960-х років не знайшли жодних доказів високошвидкісного впливу з космосу, такого як ударний метаморфізм.

Тепер, замість удару зверху, цю структуру розглядають як величезну вулканічну інтрузію, що йде знизу.

Магма (розплавлена гірська порода) витискається через товсті шари осадових порід, які покривали африканський континент в той час. Це підняло та розкололо осадові шари й утворило вулканічний купол, який називається кальдера. 

Такі вулканічні кратери утворюються, коли виверження спорожнює магматичний резервуар під вулканом, і вулкан вибухає сам в себе. Щось дивовижне мало статися, щоб утворився цей величезний вулкан.

Малюнок 2. Око Сахари в західній пустелі Сахари оточене піском. Ширина на фото 270 км. (© Google 2020)Після утворення кальдери деякі з верхніх осадових шарів були еродовані. Це залишило колоподібні утвори купола видимими на поверхні. Різні осадові шари мали різну твердість й таким чином утворили колові гребені та западини.

У 2014 році геологи Гійом Маттон й Мішель Джебрак з Університету Квебеку, Монреаль, Канада, повідомили про дані, які вони зібрали під час трьох відвідувань структури Рішат.⁴ Вони також описали сценарій формування структури. З їхньої версії ми бачимо, як їхні висновки добре пояснюються процесами, що відбувалися під час Всесвітнього потопу.

Початок формування

На малюнку 3А показаний перший етап формування структури Рішат за Меттоном і Джебрак.⁵ Це геологічний розріз з південного заходу на північний схід, який простягається приблизно на 50 км поперек структури.Малюнок 3. Гіпотетична послідовність формування структури Ришат. Геологічний розріз проходить з південного заходу на північний схід. Ширина ділянки близько 50 км. Вертикальна шкала перебільшена в 35 разів. Перегляньте текст для обговорення. Див. посилання 4. (А) Перший етап. Початкове залягання магми та підняття даху кальдери. (B) Другий етап. Формування магми триває. (C) Третій етап. Формування магми завершено. Обвалився дах кальдери. (D) Четвертий і останній етап. Від Формування до сьогодення. 100 метрів поверхневої ерозії.

Зверніть увагу, як змінюється вертикальний масштаб: від 0 до 200 м угорі та 3 км знизу. Візьміть до уваги, що ця діаграма є інтерпретацією підземної геологічної структури (на основі спостережень з поверхні). Окрім того, це відбувалося раніше у минулому, яке не спостерігалося, а тому мають місце припущення.

Зауважте, що осадові шари простягаються через верхню частину малюнка. Вони складаються з кварцового пісковику, вапняку та інших відкладень (таких як алевроліт та аргіліт). Легенда для діаграми знаходиться внизу малюнка. Зверніть увагу, що товщина шарів постійна по всій фігурі, що вказує на те, що шари виходять далеко за межі фігури.

Ці шари є частиною великого відкладення осадових порід в так званому басейні Тауденні (Taoudenni Basin) (мал. 4), який простягається приблизно на 600 км із заходу на схід та на 2500 км з півночі на південь. Для цих поверхневих відкладень басейну призначається вік від пізнього ордовика (450 мільйонів еволюційних «років») до кам’яновугільного періоду (300 мільйонів еволюційних «років»).⁶

Розмістивши ці відкладення на діаграмі геологічної трансформації (мал. 5), ми можемо побачити що відкладення осаджувалися, коли піднялися води Потопу. Був ще деякий час, перш ніж потопні води досягнуть свого піку в районі крейдового періоду.

Осадові породи значної географічної протяжності, як ці – це характеристика осадження в міру підняття потопних вод. Причина величезної географічної території полягає в тому, що Потоп включав катастрофічні процеси континентального масштабу. (Див. Осадові верстви: візуальні докази величезного континентального затоплення.)

Зауважте, що на малюнку 3А більша частина магми (чорна й багата залізом і магнієм) тільки починає підніматися знизу й в кількох місцях розколола шари відкладень. Магма також виходить крізь кілька вертикальних тріщин, вивергаючись на землю і викидаючи попіл та пил у повітря, та депонується на поверхні.

Діаграма показує, що магма під тиском виштовхнула «кришку» кратера вулкана вгору (тобто «корок» діаметром 40 км й товщиною 400 м) приблизно на 100 метрів.

Час інтрузії та її причина

Малюнок 4. Утворення структури Ришат у відкладеннях басейну Тауденні, який простягається приблизно на 600 км із заходу на схід й на 2500 км з півночі на південь.Меттон і Джебрак кажуть, що ця вулканічна інтрузія почалася трошки раніше ніж 100 млн еволюційних «років» тому.⁷ Ми пам’ятаємо, що саме тоді глобальний суперконтинент Пангея почав розколюватися, а континенти почали рухатися до свого нинішнього місця розташування.

Із діаграми геологічної трансформації (мал. 5) ми бачимо, що 100 мільйонів років – це приблизно середина крейди. Окрім того, це приблизно той час, коли води Всесвітнього потопу досягли свого піку й ось-ось почали відступати від землі. 

Раніше я пов’язував розкол Пангеї з утворенням океанічних басейнів, що дозволило акумулювати води Потопу (див.: Рецесивна стадія Потопу розпочалася в середині крейди й розмила кілометри відкладень з континенту, й Геологи бачать наслідки Всесвітнього потопу в Африці).

Зв’язок часу інтрузії із затопленням океанських басейнів і розколом Пангеї допомагає визначити причину інтрузії. Такий значний рух земної кори в глобальному масштабі протягом місяця-двох розплавить гірські породи з утворенням магми. 

Опускання океанів і підняття континентів створять напруження по краю континентальних плит, руйнуючи земну кору й видавлюючи розплавлену магму через тріщини в континентальній корі.

Меттон і Джебрак ідентифікують джерело початкової магми як субконтинентальну літосферну мантію (тобто земну мантію безпосередньо під континентальною корою).⁸ Це джерело знаходиться глибоко під континентом і є доказом того, що опускання океанічних басейнів і підняття континентів під час Всесвітнього потопу включало швидкі, великомасштабні рухи земної кори, яка опустилася глибоко в мантію. Це свідчення, що підтверджують глобальний, катастрофічний характер Потопу.

Формування інтрузії

Малюнок 5. Діаграма геологічної трансформації. У лівій частині малюнка зображено геологічну колону з позначеними підрозділами. Визначений еволюційний час показаний в середині. Праворуч від малюнка кольорові стрілки показують інтерпретацію біблійною геологічною історією. Для отримання додаткової інформації див. Діаграма геологічної трансформаціїДіаграми другого й третього етапів Меттона і Джебрака (мал. 3B та C) показують, як вчені передбачають продовження формування структури.⁵ 

По-перше, склад магми на дні змінився з базальтової (чорної, багатої залізом і магнієм) до ріолітової (світлої, багатої кремнеземом та алюмінієм). Це вказує на зміну джерела магми від мантії до кори (ймовірно, тепло базальтової магми розтопило породи земної кори, коли магама піднімалася вверх).

По-друге, вгорі утворилася невелика купа брекчії. По-третє, виверження вулканів тривали, але врешті-решт припинилися. По-четверте, величезна «кришка» кратера (40 км в звширшки й 400 м завтовшки) впала вниз, розкинувши навколо велику кількість уламків.

З точки зору геології, Меттон і Джебрак вважають, що ці процеси відбувалися відносно швидко. Вони кажуть, що вони розпочалися «трохи раніше за 100 млн. років» і закінчилися «невдовзі після».⁷ У реальному часі під час Потопу Ноя це зайняло б лише дні або тижні.

На діаграмах (мал. 3B, C і D) також показано виверження вулканів, що складаються з карбонатиту (C) та кімберліту (K). На відміну від базальту й ріоліту, карбонатитна магматична порода на 50% складається з карбонатних (вапнякових) мінералів.

Однак більш актуальною для геологічної катастрофи є кімберлітова магма (K), оскільки ця порода утворилася глибоко в мантії на глибинах від 150 до 450 кілометрів. Вивергається вона швидко й бурхливо. Швидке й сильне виверження з такої глибини вказує на величезні масштаби катастрофи, яка сформувала структуру Ришат, що узгоджується з біблійним Потопом.

Після виверження

На мал. 3D Меттон і Джебрак показують, що, на їхню думку, відбулося з моменту завершення виверження до наших днів.⁵ Єдине, що вони змінили від малюнка 3C, – це видалили з поверхні близько 100 метрів осадових порід, які, на їхню думку, були видалені звичайною ерозією, тобто повільним і поступовим вивітрюванням. Більш м’які відкладення еродували швидше, ніж тверді. Саме тому тверді відкладення тепер більш помітні й утворюють колові кварцитні гребені.

Лише 100 метрів ерозії порід на поверхні здається занадто мало. Вважається, що верхні відкладення належать до кам’яновугільного періоду (300 мільйонів еволюційних «років»), але інтрузія відбулася лише в середині крейди (100 мільйонів еволюційних «років»). Це 200 мільйонів років осадження.

З точки зору еволюції це додало б кілометри осадових порід на континент ще до інтрузії. З катастрофічної біблійної точки зору кількість відкладень була б такою ж. Однак ця товщина порід не показана на перших трьох діаграмах (мал. 3A, B і C). Вони були б там, і матеріал був би зруйнований під час рецесивної стадії Потопу.

В своїй роботі геологи Маккарті й Рубідж описують осадонакопичення в Південній Африці під час розколу Гондвани (південна частина Пангеї). Вони пишуть:

«На відміну від Кару, де седиментація відбувалася протягом майже 120 мільйонів років, більшою частиною на суші, утворюючи літопис життя на суші протягом пермського, тріасового та раннього юрського періодів, – пізніший юрський та крейдовий періоди, під час яких виник розкол Гондвани, погано задокументовані в породах Південної Африки. За цей час здається, що південна Африка була набагато вище, а внутрішні частини континенту зазнали ерозії. Осадонакопичення відбувалося переважно в Індійському та Атлантичному океанах, які тоді тільки формувалися, тепер прибережних зонах».⁹

Незважаючи на те, що структура Ришат знаходиться не в Південній Африці, ми очікуємо, що така ж глибина осадових відкладень була б відкладена над цією територією й згодом еродувала. Це саме пережили й інші континенти. Ми очікуємо, що в північно-західній частині Африки відбувалося те саме.

Перспективна інтерпретація

Малюнок 6. Перспективний вигляд структури Ришат (на північ), що показує можливу форму магматичної камери із заходу на схід. Ширина ділянки 60 км. Вертикальне перебільшення становить приблизно 35 разів. Див. посилання 4На мал. 6 показана інтерпретація Меттоном і Джебраком структури Ришат зі зазначенням можливих розмірів та форми магматичної камери.⁷ Ширина ділянки становить 60 км й простягається із заходу (ліва сторона) на схід (права сторона). Вертикальне перебільшення становить 35 разів.

Осадові товщі, які проходять через фігуру над магматичним осередком, мають рівномірну товщину, що вказує на те, що вони простягаються набагато далі, ніж показано на малюнку. (Географічна протяжність осадового басейну Тауденні показана на мал. 4).

Зверніть увагу, що пласти на сході (права сторона) фігури трохи опускаються на схід. Шари на заході (ліворуч) опускаються вниз на захід. (Вертикальне перебільшення малюнка показує ці падіння пластів набагато більшими, ніж вони є в реальному житті.) Точка падіння вирівняна з півночі на південь (за межами малюнка) й проходить через магматичний простір.

Цей вигин шарів узгоджується з опусканням Атлантичного океану на захід й підняттям Африканського континенту приблизно на середині Потопу. Напруга цього тектонічного руху на краю африканського континенту утворила магму під земною корою й виштовхнула її вгору через кору, утворивши інтрузію, яка зараз є Оком Сахари.

Підсумок і висновки

Око Сахари – це зовнішня ознака підземної магматичної інтрузії, яка утворила вулканічний кратер – кальдеру. Інтрузія потрапила в осадові породи, які відкладалися під час підняття вод Потопу приблизно 4500 років тому. Це відбулося незадовго до того, як води досягли свого піку й почали відступати від африканського континенту в океан.

Інтрузія була викликана напруженнями, що виникли в земній корі, коли континент почав підніматися, а басейни океану – опускатися. Ці рухи земної кори були такого масштабу, що мантійні породи глибоко в землі розплавилися, утворивши магму й виштовхнувши її вгору через кору.

Після формувння порід над структурою Ришат вони були розмиті водами Потопу. Це відбулося, коли води покривали континент, а потім стікали в океанські улоговини. Ймовірно, що осадові породи в кілометри завтовшки вкрили територію, коли відбулося виверження, що набагато більше, ніж кількість порід, що вкриває територію зараз.

Око Сахари є свідченням катастрофічних подій і процесів Потопу Ноя, про який розповідає Біблія.