Жоден вчений не спостерігав появи клітини з неорганічних матеріалів за рахунок випадкових процесів. Спадкова послідовність життя може мати місце тільки за рахунок породження живими істотами нового покоління живих істот. Не будучи креаціоністом, відомий британський зоолог і фізіолог Керкат (Gerald Allan Kerkut) написав знаменну книгу «Наслідки еволюції» (The Implications of Evolution), яка викриває слабкості й помилки традиційного набору доказів на користь даної еволюційної гіпотези.

На закінчення книги він говорить: 

«Існує теорія про те, що всі форми життя на землі походять від єдиного предка, який свого часу з'явився з неживої матерії. Цю теорію можна назвати «Загальною теорією еволюції». Дані, наведені на її доказ, недостатні для того, щоб вважати її чимось більш серйозним, ніж робоча гіпотеза. Між робочою гіпотезою й доведеним науковим фактом, безумовно, існує величезна різниця. Якщо філософські погляди людини дозволяють їй прийняти еволюцію в якості робочої гіпотези, то їй необхідно сприймати цю теорію тільки на рівні гіпотези, й не примушувати всіх інших приймати її, як встановлений факт».¹

Визнання можливості походження живого з неживого є однією з основних передумов теорії еволюції. Теорія хімічної еволюції є спробою обґрунтування такої можливості. Сучасне двоєдине поняття первісного бульйону й самозародження життя виходить з теорії Опаріна-Холдейна про походження життя. Теорія ця загальновизнана і викладається в школах та вузах.

Первісна Земля мала розріджену (тобто позбавлену кисню) атмосферу. Коли на цю атмосферу стали впливати різні природні джерела енергії – наприклад, грози й виверження вулканів, то завдяки цьому почали самовільно формуватися основні хімічні сполуки, які необхідні для органічного життя. З плином часу молекули органічних речовин накопичувалися в океанах, поки не досягли консистенції гарячого розведеного бульйону.

Однак в деяких районах концентрація молекул, необхідних для зародження життя, була особливо високою, і там утворилися нуклеїнові кислоти й протеїни. Деякі з цих молекул виявилися здатні до самовідтворення. Взаємодія між нуклеїновими кислотами й протеїнами, які виникли, врешті-решт привела до виникнення генетичного коду. Надалі ці молекули об'єдналися й з'явилася перша жива клітина. 

Перші клітини були гетеротрофами, вони не могли відтворювати свої компоненти самостійно й отримували їх з бульйону. Але з часом багато сполук стали зникати з бульйону, й клітини були змушені відтворювати їх самостійно. Так клітини розвивали власний обмін речовин для самостійного відтворення. Завдяки процесу природного добору з цих перших клітин з'явилися всі живі організми, що існують на Землі.

Наскільки ж ця гіпотеза відповідає науковим даним? В структуру живої клітини закладений чудовий механізм – механізм точного регулювання. За часів Дарвіна клітина розглядалася як проста драглиста грудочка. Знання про внутрішньоклітинну будову, про структуру клітини, з'явилися тільки в останні десятиліття. Навіть в 30-і роки XX століття, коли Опарін і Холдейн запропонували свою теорію первісного бульйону, вони ще не знали про дивовижний порядок всередині клітини, про її вражаючу конструкцію. 

Деякі роботи Опаріна про так звані протоклітини в наші дні вже виглядають занадто примітивними, проте поняття протоклітина досі включено в підручники. В одному з експериментів Опарін отримав крапельки гумміарабику й протеїну, які він назвав коацерватами. Коли був введений ензим і його субстрат розчинився в оточуючому розчині, крапелька стала збільшуватися й врешті-решт розділилася навпіл. Опарін заявив, що це аналогічно процесу поділу клітини.

Помилка полягала в тому, що речовини, з яких виник коацерват, були виведені з живої клітини. Окрім того, розчин складався тільки з молекул субстрату й мав дуже мало спільного з різнорідною сумішшю первісного бульйону. Опарінські коацервати не мали відношення до походження першої клітини. Отже, в фундаментальних положеннях хімічної еволюції знайдені помилки. Теорія не пояснює ні походження переважної більшості амінокислот, ні походження нуклеїнових кислот, їх самореплікацію й здатність збирати протеїни з амінокислот за допомогою генетичного коду. 

Не більш вдалим є й пояснення того, як з усіх цих компонентів утворилася клітина, як у ній виникли метаболічні процеси. Концепція первісного бульйону більше не вважається науковою, а відноситься, скоріше, до міфології. У неї немає ні серйозної теоретичної основи, ні достатнього експериментального підтвердження. Але чому ж ця теорія досі друкується в підручниках й широко вивчається?

Окрім усіх клітинних механізмів, основною характеристикою будь-якої живої клітини є наявність в ній хімічної основи для зберігання генетичної інформації. Всі необхідні для цього якості мають нуклеїнові кислоти ДНК і РНК, й нам до сих пір невідомі ніякі інші молекули, здатні зберігати генетичну інформацію. Малоймовірно, що для цього придатні протеїни. Це приводить нас до висновку, що життя, яке зароджується, мало б грунтуватися на нуклеїнових кислотах. Але чи можливо це? В клітинах сучасних організмів для створення нуклеїнової кислоти потрібні протеїни (ензими), тоді як можуть нуклеїнові кислоти виникнути без протеїнів?

Нещодавно було виявлено, що деякі молекули РНК мають обмежену активність ензимів (тобто властивості ензимів). Виходячи з цього, було зроблено припущення, що перші життєві форми базувалися на РНК-молекулах. На підтримку цього висновку зазначалося, що сучасним клітинам РНК-молекули потрібні раніше, ніж формується ДНК. При біосинтезі нуклеотидів (ланцюжків нуклеїнових кислот) ті з них, що використовуються для створення РНК, утворюються раніше тих, що йдуть для створення ДНК. 

І все ж не варто з упевненістю стверджувати, що перша клітина була збудована на РНК-молекулах. По-перше, РНК дуже нестійка в порівнянні з ДНК; по-друге, РНК недостатньо рухома для того, щоб створити «ензимні» молекули; й по-третє, в рамках теорії хімічної еволюції не знайдений теоретично можливий шлях до виникнення РНК.

На сьогоднішній день хіміки й молекулярні біологи синтезували нуклеозиди ДНК і РНК з одних і тих самих компонентів. Синтезували й рибозим, або каталітичну РНК (РНК з властивостями ензимів), який здатний (теоретично) синтезувати свого ймовірного предка – коротку молекулу РНК, яка (можливо) також володіла б каталітичною активністю. Але для його (рибозиму) синтезу абсолютно необхідні нуклеозиди («цеглинки», з яких складаються РНК). До сих пір не до кінця зрозуміло, звідки доісторичні рибозими їх брали. Вже запропоновано кілька способів синтезу кожного нуклеозиду, але вони виявилися несумісні один з одним.

У своїй роботі «Створюючи світ РНК» (Constructing an RNA world, 1999), Девід Бартл і Пітер Анро (David P. Bartel and Peter J. Unrau) підсумували всі проблеми «світу РНК» такими словами: 

«Сценарій світу-РНК висить на декількох притягнутих за вуха припущеннях про каталітичну можливість РНК».

Простими словами – «а віз і нині там». Питання походження життя залишається відкритим... Чи все-таки Створення?

На основі матеріалів з книги Морозова Е.Г., «Введение в естествознание»