Чарльз Дарвін сам розумів, що це неймовірно, щоб еволюційні процеси могли пояснити людський зір. Він говорив:

«Припустити, що око з усіма його неповторними пристосуваннями для налаштування фокусу на різні відстані, для пропускання різної кількості світла й для корекції сферичної та хроматичної аберації могло сформуватися в результаті природного добору, зізнаюся чесно, здається мені, є абсурдним у найвищому ступені».¹

Однак пізніше, у тому ж розділі своєї книги, він пояснив, як, на його думку, око все одно еволюціонувало й що абсурд був ілюзорним.

Якби Дарвін мав такі знання про око й пов'язані з ним системи, які є в людини сьогодні (а їх набагато більше, ніж в його час), він, можливо, відмовився б від своєї натуралістичної теорії походження живих істот.

Одне із захоплюючих відкриттів у галузі сучасної офтальмології (науки, що вивчає око) показало, що, окрім того, що міг спостерігати Дарвін, існують три майже непомітні крихітні рухи очей. Ці три рухи, які називаються «очний мікротремор, дрифт і мікросаккади», викликаються найменшими скороченнями шести м'язів, прикріплених до зовнішнього боку кожного ока. Кожну частку секунди вони трохи змінюють положення очного яблука, автоматично, без свідомих зусиль з вашого боку, роблячи зір таким, яким ми його знаємо.

Тремори – найдрібніші і, ймовірно, найбільш інтригуючі з цих рухів, безперервно й швидко коливають очне яблуко навколо його центру по колу. Вони змушують рогівку та сітківку (передню та задню) ока рухатися по колу з неймовірно маленьким діаметром – приблизно 1/1000 (.001) міліметра.

Це приблизно в 70 разів менше за товщину аркуша паперу. Уважно подивіться на аркуш паперу з краю, потім спробуйте уявити собі 70 кругів однакового діаметра, що тісно розташовані в рядок по всій товщині паперу.

Якщо ви зможете це зробити, ви побачите крихітну природу треморів й зможити оцінити Творця, який продемонстрував Свою здатність спроектувати таку річ.

Дивовижні тремори

Ще більш дивовижною особливістю тремору є те, що м'язи, які його виробляють, здаються невтомними й коливають ваше око від 30 до 70 разів кожну секунду. Якби в цьому брав участь звук, це було б досить швидко, щоб спричинити низькочастотний гул. 

Дивовижно, але в середньому кожне око здійснює мільйон цих крихітних кругових рухів за 5,5 годин. Кількість таких рухів, що відбуваються за все життя, є астрономічною.

Незважаючи на те, що тремор не настільки великий, щоб бути видимим без сильного збільшення, без нього ви не зможете нормально бачити.

Наприклад, подумайте, що станеться, якщо ці та всі інші рухи очей припиняться, поки ви дивитеся на чиєсь обличчя. Світлочутливі клітини сітківки швидко «стабілізуються» й перестануть посилати оновлену інформацію в мозок, внаслідок чого зображення, що сприймається вами, протягом декількох секунд перетвориться на однорідний сірий колір. Якщо людина, на яку ви дивилися, посміхнеться, її рот, і тільки рот, на мить знову з'явиться з візуального поля порожнечі!

(Це було продемонстровано в лабораторії² і, як кажуть, виглядало як посмішка Чеширського кота з «Аліси в країні чудес»).

Повторна поява тільки частини обличчя відбувається тому, що рухається тільки рот, викликаючи короткочасну зміну частини зображення, яку в цей час бачить сітківка.

Таким чином, постійна зміна світла, що проектується на кожну клітину сітківки у ваших очах, має вирішальне значення для постійного зору. Звідси виникає потреба в поштовхах, які Бог створив для того, щоб сітківка ока отримувала картинку, що злегка змінюється, багато разів на секунду. Без тремору, який, ймовірно, є найважливішим м'язевим явищем для нормального зору, вам довелося б постійно дивитися на всі боки або постійно змінювати світло на предметі, щоб бачити що-небудь довше кількох секунд.

Під час дрифтових рухів око відносно повільно й плавно зміщується від об'єкта, на який ви дивитеся, поки не досягне кута, що дорівнює приблизно 12-кратному розміру тремору. У цей час око автоматично ривком за допомогою «саккади» повертається у вихідне положення.

Саккади, які відбуваються до кількох разів на секунду, – це дуже швидкі, поривчасті рухи, які використовуються для корекції зсувів, що виникають.

Очі в русі

Захоплююче відкриття з часів Дарвіна – три види дивовижних та майже непомітних рухів очей – дрифти, тремори та саккади. Щоб продемонструвати, що ваші очі завжди перебувають у русі, навіть коли ви думаєте, що це не так, вивчіть наведений вище графік. На зображенні, яке ви бачите, накладається «післяобраз», створюючи ефект мерехтіння, яке здається рухомим. Спробуйте утримувати погляд нерухомим – ефект мерехтіння продовжується.Цікавим способом спостереження за тим, як дрифт, а також пов'язані з ним саккади впливають на вашу зорову систему, є ретельне вивчення наведеного тут графіка. Цей експеримент покаже вам, що ваші очі завжди постійно рухаються, навіть коли ви думаєте, що це не так.

Уважно подивіться в центр графіка праворуч. Ви повинні побачити легкий «мерехтливий, психоделічний ефект», який, здається, рухається, незалежно від того, наскільки сильно ви намагаєтесь втримати очі нерухомими. Це явище можна підсилити, якщо, поки ви дивитеся на малюнок, стати на відстані витягнутої руки, а потім повернути тіло.

Щоразу, коли відбувається випадковий дрейф чи невелика саккада, нове зображення, яке бачить ваша сітківка, взаємодіє чи інтерферує із залишковим «післяобразом» того, що було видно частку секунди раніше. Це й викликає появу руху, що зміщується в графіці. В даному експерименті тремори надто малі та надто швидкі, щоб мати помітний ефект.

Великі саккади використовуються для сканування, наприклад, при читанні. Читаючи цю статтю, ви можете подумати, що ваш зір плавно сканує букву за буквою або слово за словом, але це не так. Натомість, точне вирівнювання ваших двох очей синхронно скаче по рядку за допомогою саккад «ривок назад», слідуючи за кожним рядком.

У момент здійснення саккади ваш зір затуманений, тому між стрибками відбуваються короткочасні зупинки, які дають системі очі-мозок час розшифрувати друковані літери в осмислені фрази.

Подумайте, наскільки складним завданням для людини було б створення генетичного коду, необхідного для роботи тонко налаштованої нервової системи, яка уможливлює точні, скоординовані м'язеві рухи (такі як тремор, дрифт та саккади).

Коли Дарвін робив свої припущення про походження органів, у нього не було нічого схожого на ті знання, які ми маємо сьогодні. Якби він знав про необхідність крихітних точних рухів очних яблук, які відбуваються постійно, поки ми не спимо, він, можливо, відмовився б від своєї теорії еволюції як від дурної та нездійсненної спекуляції.

Дійсно, у всьому, що ми бачимо навколо себе й за допомогою чого ми бачимо, є безліч доказів Творця.