Навколо нас існує величезна різноманітність форм життя, і навіть простий одноклітинний організм набагато складніше й цілеспрямовано розроблений, ніж все, що може призвести людська винахідливість. Матерія й енергія є основними передумовами для життя, але вони не можуть бути використані щоб розрізняти живі і неживі системи.

Центральною характеристикою всіх живих істот є «інформація», що міститься в них, яка регулює всі життєві процеси та функції розмноження. Передача інформації грає фундаментальну роль у всіх живих організмах. Коли, наприклад, комахи переносять пилок з однієї квітки на іншу, це в першу чергу процес передачі інформації (передається генетична інформація); фактичний використаний матеріал не має ніякого значення. Хоча інформація, яка має велике значення для життя, сама cобою зовсім не є повним описом життя.

Людина, безсумнівно, є найскладнішою системою обробки інформації, яка існує на Землі. Загальна кількість бітів, що обробляється щодня в усіх інформаційних процесах, що відбуваються в людському тілі, становить 3 × 10²⁴. Це включає в себе всі усвідомлені, а також всі неусвідомлені дії, причому перші включають в себе використання мови та інформації, необхідної для контролю довільних рухів, а друга включає в себе контроль над внутрішніми органами та гормональними системами. Кількість бітів, які щодня обробляються в людському тілі, більш ніж у мільйон разів перевищує загальний обсяг людських знань, що зберігаються в усіх бібліотеках світу, що становить близько 10¹⁸ бітів.

Необхідні умови для життя

Малюнок 16. 20 амінокислот, присутніх в живих системах, наведені в алфавітному порядку разом з їхніми міжнародними трилітерними скороченнями.Кодові комбінації (триплети), які дають початок відповідній кислоті, вказані в правій колонці.Основними будівельними блоками живих істот є білки, які складаються всього з 20 різних амінокислот. Ці кислоти повинні бути розташовані в строго певній послідовності для кожного білка.Існує немислимо багато можливих варіантів ланцюгів, що складаються з 20 амінокислот у довільних послідовностях, але тільки деякі дуже специфічні послідовності мають зміст в тому, що вони утворюють білки, необхідні для життєдіяльності. 

Ці білки використовуються організмом і є частиною його, служачи будівельними матеріалами, запасами, носіями енергії, робочими та транспортними речовинами. Вони є основними речовинами, що складають матеріальну частину живих організмів, і включають в себе такі важливі сполуки, як ферменти, антитіла, пігменти крові та гормони. 

Кожен орган і кожен вид життя має свої власні специфічні білки, і в людському організмі налічується близько 50 000 різних білків, кожний з яких виконує важливі функції. Їхня структура, а також відповідні «хімічні фабрики» в клітинах повинні бути закодовані таким чином, щоб синтез білка міг протікати оптимально, поєднуючи правильні кількості необхідних речовин.

Структурні формули 20 різних амінокислот, які служать хімічними будівельними блоками для білків, виявлених у всіх живих істотах, наводяться в книзі In sechs Tagen vom Chaos zum Menschen [G10, p. 143]. (За шість днів від хаосу до людства, стор. 143). Якщо певний специфічний білок повинен вироблятися в клітині, то клітині повинна бути повідомлена про хімічну формулу білка, а також хімічні процедури для його синтезу. 

Точна послідовність окремих будівельних блоків надзвичайно важлива для живих організмів, тому інструкції повинні бути написані в письмовій формі. Для цього потрібна система кодування, а також необхідне обладнання, яке може декодувати інформацію та виконувати інструкції для синтезу. Мінімальні вимоги:

• Для компіляції інформації потрібна система кодування, і ця система повинна бути здатна однозначно ідентифікувати всі відповідні амінокислоти за допомогою стандартного набору символів, які повинні залишатися постійними.
• Інформація повинна включати чітко визначені семантику, прагматику та апобетику.
•  Повинен існувати фізичний носій, здатний зберігати всю необхідну інформацію в мінімально можливому просторі.

Назви 20 амінокислот, що зустрічаються в живих істотах, і їхні міжнародно-визнані трьохлітерні скорочення наведені на малюнку 16 (наприклад, Ala для аланіну). Примітно, що використовується саме цей код з чотирьох різних літер; ці чотири літери формують «слова» з трьох літер кожне, щоб однозначно ідентифікувати амінокислоту. Наше наступні зусилля — визначити, чи є ця система оптимальною чи ні.

Малюнок 17. Спосіб зберігання генетичної інформації.Ліворуч «хімічний папір» зображений у вигляді довгого цукрово-фосфатного ланцюга з чотирма хімічними літерами: А, Т, С і G. Фактична структура та розміри молекули ДНК видно зверху.Носієм інформації є молекула ДНК (дезоксирибонуклеїнова кислота), яка нагадує подвійну спіраль, як показано на мал.17. Волокно ДНК має товщину всього близько двох мільйонних часток міліметра, так що його ледве можна побачити за допомогою електронного мікроскопа. 

Хімічні літери A, G, T і C розташовані на цій інформаційній стрічці, і кількість інформації настільки велика в людської ДНК, що вона простяглася б від Північного полюсу до екватора, якби була надрукована на папері, використовуючи стандартні розміри літер. ДНК структурована таким чином, що її можна реплікувати кожен раз, коли клітина ділиться. 

Кожна з двох дочірніх клітин повинна володіти ідентичною генетичною інформацією після процесів ділення та копіювання. Ця реплікація настільки точна, що її можна порівняти з 280 клерками, які копіюють всю Біблію послідовно, один за одним, причому, лише одна єдина літера була перенесена помилково в усьому процесі копіювання.

Коли ланцюжок ДНК реплікується, подвійна нитка розмотується, і в той же час додаткова нитка будується на кожній нитці окремо, так що зрештою з'являються дві нові подвійні нитки, ідентичні вихідній. Як видно з малюнку 17, A доповнює T, а C — G.

Один поділ клітин триває від 20 до 80 хвилин, і за цей час вся молекулярна бібліотека, еквівалентна тисячам книгам, копіюється правильно.

Генетичний код

Малюнок 18. Хімічна формула інсуліну. Ланцюг А складається з 21 амінокислоти, а ланцюг В — з 30 амінокислот.Три з 20 амінокислот, присутніх у живих організмах, відсутні (Asp, Met, Try), дві зустрічаються шість разів (Cys, Leu), одна п'ять разів (Glu), три зустрічаються чотири рази (Gly, Tyr, Val) і т.д. Ці два ланцюги з'єднані двома дисульфідними містками.Інсулін є незамінним гормоном, його основна функція полягає в підтримці нормального вмісту цукру в крові на рівні 3,9-6,4 ммоль/л .Тепер ми обговоримо питання щодо створення відповідної системи кодування. Наприклад, скільки різних літер потрібно та якої довжини повинні бути слова для оптимальної роботи? 

Якщо була прийнята певна система кодування, то її слід суворо дотримуватися, оскільки вона повинна відповідати надзвичайно складним процесам перекладу та реалізації. Таблиця на мал. 19 містить тільки найцікавіші 25 варіантів, але її можна нескінченно розтягувати донизу і вправо. 

Кожний варіант являє собою певний метод кодування, наприклад, якщо n = 3 і L= 4, то ми маємо трійчастий код з 3 різними літерами. У цьому випадку слово для ідентифікації амінокислоти матиме довжину L = 4, що означає, що 4 літери представляють одне слово. Якщо ми тепер хочемо вибрати кращий код, то повинні бути виконані наступні вимоги:

• Місце для зберігання в осередку повинно бути мінімальним, щоб код міг економити на необхідному матеріалі. Чим більше літер потрібно для кожної амінокислоти, тим більше матеріалу потрібно, а також більше місця для зберігання.
• Описаний вище механізм копіювання вимагає, щоб n було парним числом. Таким чином, для реплікації кожної з двох ниток ДНК у комплементарні нитки необхідний алфавіт з парним числом літер. Для обмеження помилок копіювання під час дуже багатьох реплікацій необхідно передбачити деяку надмірність матеріалу.
• Чим довший алфавіт використовується, тим складнішими повинні бути механізми реалізації. Це також вимагало б більше матеріалу для зберігання, і число помилок копіювання зросло б.

У кожному полі малюнку 19 відображається число можливих комбінацій для різних слів. 20 амінокислот вимагають, щонайменше, 20 різних можливостей, і, відповідно до теорії Шеннона, необхідний інформаційний вміст кожної амінокислоти може бути обчислений наступним чином: для 20 амінокислот середній інформаційний вміст буде i_A ≡ i_W ≡ ld 20 = log 20/log 2 = 4,32 біти на амінокислоту (ld-логарифм з основою 2).

Малюнок 19. Теоретична можливість побудови коду, що складається зі слів однакової довжини. Кожне поле (блок) являє собою певну систему кодування, позначену числом різних літер n і довжиною слова L.

Якщо чотири літери (квартети) представлені у двійковому коді (n = 2), тоді (4 літери на слово) x (1 біт на літеру) = 4 біти на слово, що менше необхідних 4,32 біта на слово. Ця межа позначена косою лінією на мал.19. 

Шість полів, що примикають до цього рядка, пронумеровані від 1 до 6, є кращими кандидатами. Всі інші поля, що лежать далі праворуч, також можна було б розглянути, але вони вимагатимуть занадто багато матеріалу для зберігання. Так що нам залишається розглянути лише шість пронумерованих випадків.

В принципі, можна використовувати квінтети двійкових кодів, у результаті чого виходить в середньому 5 бітів на слово, але процес реплікації вимагає парного числа символів. Таким чином, ми можемо виключити трійчастий код (n = 3) і п’ятисимволовий код (n = 5). 

Наступний кандидат — двійковий код (№2), але він вимагає занадто багато матеріалу для зберігання по відношенню до № 4 (четвертинний код з використанням триплетів), п'ять символів проти трьох означають надлишок 67%. На даному етапі у нас є тільки два кандидати, які залишилися з великого числа можливих, а саме № 4 і № 6.

 І наш вибір падає на № 4, який являє собою комбінацію триплетів з четвертинного коду, що має чотири різних літери. Хоча № 4 має недолік, що вимагає на 50% більше матеріалу, ніж № 6, він має переваги, які більш ніж компенсують цей недолік, а саме:

• При використанні шести різних символів вимоги до розпізнавання та перекладу стають непропорційно більш складними, ніж при використанні чотирьох літер, і тому для цих цілей потрібно набагато більше матеріалу.
• У разі № 4 інформаційний вміст слова становить 6 бітів на слово, а в разі № 6 — 5,17 бітів на слово. Таким чином, здатність вміщувати стає більшою, і це забезпечує більшу точність передачі інформації.

Висновок: використовувана для живих істот система кодування оптимальна з інженерного погляду. Цей факт посилює аргумент про те, що це був вияв цілеспрямованого задуму, а не випадковості.

Походження біологічної інформації

Малюнок 20. Спрощене уявлення циклічного інформаційного керованого процесу, що відбувається в живих клітинах.Переклад заснований на прагматиці, але він бере участь в циклічному процесі семантичної інформації, оскільки синтез ДНК може відбуватися тільки при ферментативному каталізі.Цей нарис ясно показує, що такий циклічний процес повинен був бути завершений з самого початку й не міг виникнути в безперервному процесі.Структура цього прикладу складної системи передачі інформації також відповідає малюнку 24.Ми знаходимо унікальну систему кодування та певний синтаксис у кожному геномі.¹ Система кодування складається з чотирьох хімічних символів для літер певного алфавіту, а синтаксис включає триплети, що представляють певні амінокислоти. 

Система генетичного синтаксису також використовує структурні одиниці, такі як експресори, репресори та оператори, і таким чином виходить далеко за межі цих двох аспектів (4 символи та триплетні слова). Це ще не є цілком зрозумілим. Відомо, що інформація в клітині проходить через циклічний процес (мал.20), але семантика цього процесу ще не зрозуміла в організмі людини. 

Розташування багатьох функцій хромосомі або генів відоме, але ми ще не розуміємо генетичної мови. Оскільки семантика задіяна, це означає, що прагматика також повинна бути виконана. Семантика інваріантна, що видно за подібністю (а не тотожностю!) однояйцевих близнюків. 

Якщо уважно розглянути живі організми в усій їхній повноті, а також в окремих деталях, то цілеспрямованість очевидна. Таким чином, апобетичний аспект очевидний для будь-якої людини; він включає в себе спостереження, що інформація ніколи не виникає випадково, але завжди цілеспрямовано задумана.

Заміщаюча функція інформації також задовольняється, оскільки триплети в молекулі ДНК являють собою ті амінокислоти, які будуть синтезовані на більш пізньому етапі для включення в білки (самі амінокислоти відсутні). Тепер ми можемо встановити важливу теорему:

Біологічна інформація — це не винятковий вид інформації, але вона відрізняється від інших систем тим, що має дуже високу щільність зберігання і, очевидно, використовує надзвичайно винахідливі концепції.

Ясно, що інформація, яка присутня в живих організмах, вимагає інтелектуального джерела. Людина не могла бути цим джерелом, тому єдина можливість полягає в тому, що повинен був бути Творець. Тепер ми можемо сформулювати наступні теореми:

Інформація, яка присутня в живих істотах, повинна була мати ментальне джерело.

Наслідком цієї теореми є:

Будь-яка модель походження життя (і інформації), заснована виключно на фізичних і/або хімічних процесах, по суті хибна.

 У своєму шкільному підручнику Р. Юнкер і С. Шерер визначили базовий тип, який повинен був бути «вже-готовим». Це вимагає, щоб інформаційний зміст живих істот був повним з самого початку, і це є біологічно обґрунтованим. Отримані теореми про природу інформації відповідають цій моделі.

Матеріалістичні уявлення та моделі походження біологічної інформації

Питання «Як виникло життя?», яке цікавить нас усіх, нерозривно пов'язане з питанням «Звідки взялася ця інформація?» З часу відкриттів Джеймса Д. Уотсона (1928) і Френсіса Х. К.Кріка (1916) сучасні дослідники все більше розуміли, що інформація, яка перебуває в клітинах, має вирішальне значення для існування життя. Той, хто хоче зробити осмислені заяви про походження життя, буде змушений пояснити, як виникла ця інформація. Всі еволюційні погляди принципово не здатні відповісти на це найважливіше питання.

Філософія, згідно з якою життя та його походження є суто матеріальними явищами, в даний час домінує в біологічних науках. Нижче наводяться слова деяких авторів, які підтримують цей погляд.

Жан-Батист де Ламарк (1744-1829), французький зоолог і філософ, писав: 

«Життя є не що інше, як фізичне явище. Всі ознаки життя відбуваються в механічних, фізичних та хімічних процесах, що грунтуються на властивостях самої органічної матерії» (Philosophie Zoologique, Paris, 1809, т. 1).

Німецький мікробіолог R.W. Kaplan дотримується аналогічного матеріалістичного погляду: 

«Життя здійснюється різними частинами системи, які певним чином взаємодіють одна з одною.... Життя може бути повністю пояснене в термінах властивостей цих частин і їхніх неминучих взаємодій.... Походження життя може бути пояснене в термінах гіпотез, які повністю описують послідовність подій з моменту виникнення протобіонтів, і є фактом те, що всі ці події можуть бути виведені з фізичних, хімічних та інших законів, які справедливі для матеріальних систем».

Manfred Eigen (1927), Нобелівський лауреат з Геттінгену, обговорює питання про життя з погляду молекулярної біології, в якості відправної точки висуваючи необґрунтований постулат про те, що природні закони контролюють походження життя. У своїй роботі про самоорганізацію матерії він використовує значний масив формул, але не піднімається вище рівня статистичної інформації. Ця об'ємна праця, таким чином, не потрібна й не відповідає ні на які питання про походження інформації та життя. Він пише: 

«Інформація виникає з неінформаціі». 

Це твердження є не що інше, як визнання матеріалізму, і воно не витримує випробувань, які ставить дійсність.

Франц М. Вукетіц (Franz M. Wuketits) визначає цільову аудиторію своєї книги в такий спосіб: 

«... не тільки біологи й теоретики, але в рівній мірі вчені та філософи, та й усі, хто цікавиться пригодами сучасної науки». 

Потім він представляє так звану «еволюційну теоретичну науку», яка претендує на початок нової коперникової революції. До теперішнього часу великі наукові результати були отримані шляхом спостереження, вимірювання та зважування, як це було зроблено, наприклад, Коперником, Галілеєм, Ньютоном, Ейнштейном, Борном і Планком. У своїй системі Вукетіц (Wuketits) слідує зворотним шляхом: його відправною точкою є припущення, що еволюція істинна, так що всі природні явища повинні бути інтерпретовані через це твердження. 

Він пише у вступі до своєї книги:

«Фундаментальна істина біологічної еволюції приймається заздалегідь, так, ми заздалегідь припускаємо, що принцип еволюції універсальний, що він так само дійсний у доорганічній області, як і в органічній, і що він може бути поширений на сфери психології, соціології та культури. Якщо ми погодимося з тим, що еволюційний погляд справедливий також і для людського розуму й пізнання, то еволюційні ідеї можуть бути також застосовані до аналізу тих явищ, які зазвичай вважаються належними до теоретичної науки. У результаті цей погляд стає тоді відносно більш важливим в оцінці прогресу наукових досліджень. Таким чином, ми приходимо до еволюційної теорії науки, теорії людського знання, що стосується до еволюційного утвердження самої себе».

Якби такі твердження ґрунтувалися на достатній кількості фактів, то можна було б, мабуть, погодитися з висновками, але пішов зворотний процес: всі явища природи поміщені під всеосяжну еволюційну парасольку. Вчені, які підпорядковуються такому ментальному корсету та підтримують його некритично, принижують себе до простих васалів матеріалістичної філософії. 

Проте наука повинна бути підпорядкована тільки істині, а не заздалегідь запрограмованій дурниці. Еволюційна теорія забороняє будь-яку згадку про плануючий дух як цілеспрямовану першопричину в природних системах і прагне укласти всі науки в гамівну сорочку, звану «самоорганізацією матерії». 

Вукетіц підтримує еволюційну теорію з майже ідеологічним запалом і звинувачує в поширенні байок всіх, хто претендує на науковість і говорить про «плануючих духів» або «проектувальника» в природі. Він хоче вигнати думки про «завершеність» і про «кінцеві та цілеспрямовані причини» з науки і зі всіх серйозних наукових закладів.

Значна частина всіх вчених, які займаються космологічними питаннями та питаннями походження, підтримують еволюційний погляд до такої міри, що відомий американський біоінформатик Hubert P. Jockey нарікає на те, що література в цій області повністю підтримує його. Він пише в журналі Теоретична біологія [т.91, 1981, стор. 13]:

«Адже наука не має ні найменшого уявлення про те, як виникло життя на Землі.... Було б чесно зізнатися в цьому іншим вченим, грантодавцям і широкому загалу. Видатні вчені, які виступають ex cathedra, повинні утримуватися від поляризації умів студентів і молодих продуктивних учених з твердженнями, що базуються виключно на переконаннях». 

Вчення про еволюцію безумовно не є життєздатним науковим лейтмотивом (керівним принципом); навіть відомий теоретик Карл Поппер одного разу охарактеризував його як «метафізичну дослідницьку програму». Це твердження настільки ж примітне, як і чесне, тому що сам Поппер підтримує еволюцію.

Тепер ми обговоримо деякі теоретичні моделі, які припускають, що інформація може відбуватися з матерії.

Малюнок 21. Молекулярно-дарвінівське уявлення про походження інформації по Р. Докінзу і Б. О. Кюпперсу.

Кумулятивний/накопичувальний добір (лат. Cumulare = збирати): Річард Докінз, британський неодарвініст, відроджує історичний приклад мавп, що стукають по клавішах друкарської машинки, і замінює їх «комп'ютерними мавпами». Як показано на мал. 21, він починає з випадкової послідовності з 28 літер і прагне продемонструвати, як заздалегідь обрана фраза з Шекспіра «Methinks it is like a weasel» може бути отримана шляхом мутації і добору. 

Випадкова початкова послідовність з необхідною кількістю літер копіюється багаторазово, допускаючи випадкові помилки копіювання (що представляють собою мутації). Комп'ютерна програма перевіряє всі «дочірні» пропозиції і вибирає те, яке найбільше нагадує цільове речення. Цей процес згодом повторюється для одержання «переможних речень», поки в решті-решт, після 43 «поколінь», мета не буде досягнута.

Існує безліч нових книг про Ісуса, які постійно представляють нові дивні й помилкові ідеї, що суперечать Новому Заповіту. Професор Klaus Berger з Гейдельберзької теологічної школи зауважив (1994): 

«Будь ласка, купіть і прочитайте таку книгу, тоді ви зрозумієте, який ступінь довірливості вам приписується». 

З таким самим завзяттям Докінз публікує свої помилки відносно способу походження інформації, які легко виявляються. Тому необхідно повністю обговорити його уявлення, щоб ви, читачу, могли бачити, яке слабоумство приписується вам.

На перших сторінках своєї книги Докінз готує читача до думки про безцільность живих структур: 

«Біологія — це вивчення складних матерій, які, мабуть, були розроблені цілеспрямовано». 

Далі він вибирає головну сентенцію, і вся його думка спрямована на досягнення цієї мети. У цю гру можна грати з будь-якою випадковою початковою послідовністю, і мета завжди буде досягнута, тому що програмування фіксоване. Навіть кількість літер вказано заздалегідь. Очевидно, що ніякої інформації не генерується; навпаки, вона була визначена наперед. B.O. Küppers грає в подібну еволюційну гру: задане цільове слово evolutionstheorie з'являється двічі (див. Праву частину малюнка 21). З третьої теореми повинно бути ясно, що випадкові процеси не можуть породжувати інформацію.

Генетичні алгоритми: так звані «генетичні алгоритми» — це ще один спосіб пояснити, як інформація могла виникнути в матерії. Поєднання слів навмисно обране з біології та чисельної математики, щоб припустити, що еволюційні події описуються математично. Насправді мова йде про чисто чисельний метод, використовуваний для оптимізації динамічних процесів. 

Цей метод може бути використаний для знаходження багаторазового приблизного максимального значення аналітичної функції чисельно (наприклад, f (x, y) = yx — x⁴) або для визначення оптимального маршруту комівояжера. Таким чином, ефекти мутації і добору можуть бути змодельовані за допомогою комп'ютера. Використовуючи заздалегідь певні вибірки бітів (послідовності нулів і одиниць), кожна позиція розглядається як ген. Потім зразок модифікується (мутує), дозволяючи різним генетичним операторам впливати на бітовий рядок (наприклад, кросовер). 

Далі до кожного результату застосовується «функція пристосованості», прийнята для процесу еволюції. Слід зазначити, що цей генетичний алгоритм є чисто чисельним методом розрахунку, а зовсім не алгоритмом, що описує реальні процеси в клітинах. Чисельні методи не можуть описати походження інформації.

Еволюційні моделі походження генетичного коду: ми знаходимо в дуже багатьох публікаціях припущення про те, як генетичний код міг виникнути, але до теперішнього часу ніхто не зміг запропонувати нічого кращого, ніж чисто уявні моделі. Емпірично ще не було показано, як інформація може виникнути в матерії, і цього ніколи не станеться.

Вчені проти еволюції

На щастя, число вчених, що відкидають еволюційні погляди й дилеми, зростає. Це всесвітньо відомі експерти, яких ми процитуємо. У New Scientist британський астрофізик сер Фред Хойл (Fred Hoyle), один з найвідоміших сучасних космологів, висловлює свою стурбованість з приводу звичних уявлень під назвою «Великий вибух в астрономії» (стор. 523-524):

«Але цікаві трансформації кварківмайже відразу ж закінчуються, і за ними слідує невелика, досить проста ядерна фізика, за якою слідує що? Незрозуміле розширення, яке адіабатично деградує, поки не стане нездатним взагалі що-небудь робити. Уявлення про те, як утворюються галактики, за якими слідує активна астрономічна історія, є ілюзією. Нічого не утворюється, все мертве, як дверний цвях.... Суть полягає в тому, що, хоча зовнішній рух підтримується вільним вибухом, внутрішніх рухів немає. Внутрішні рухи адіабатично загасають, і система, яка розширюється, стає інертною, саме тому космологія Великого вибуху призводить до всесвіту, який мертвий майже з самого початку».

Ці погляди відповідають висновкам Hermann Schneider, фізика-ядерника з Гейдельберга, який критично оцінив теорію Великого вибуху з фізичного погляду. Він робить висновок: «В еволюційній моделі природні закони повинні описувати походження всіх речей у макро- і мікрокосмосі, а також їхню дію. Але це перевантажує закони природи».

Фред Хойл робить такі зауваження про широко цитований первісний бульйон, в якому життя, ймовірно, розвивалося відповідно до еволюційних очікувань (стор. 526):

«Я не знаю, скільки часу пройде, перш ніж астрономи взагалі визнають, що комбінаторне розташування хоча б одного з багатьох тисяч біополімерів, від яких залежить життя, не могло бути досягнуте природними процесами тут, на Землі. Астрономам буде трохи важко зрозуміти це, тому що біологи будуть переконувати їх, що це не так, а біологів, в свою чергу, будуть переконувати інші, що це не так. «Інші» — це група людей, які абсолютно відкрито вірять в математичні дива. Вони відстоюють віру в те, що в природі, за межами звичайної фізики, існує закон, який творить дива».

У своїй книзі «Синтетичне утворення видів» (Synthetische Artbildung) професор Герберт Нільсон (Heribert Nilsson), ботанік з Лундського університету в Швеції, описує еволюційну доктрину як перешкоду розвитку точної біології:

«Кінцевим результатом всіх моїх досліджень і дискусій є те, що теорія еволюції повинна бути відкинута повністю, тому що вона завжди призводить до крайніх суперечностей і заплутаних наслідків під час первірки емпіричних результатів досліджень по формуванню різних видів живих форм і пов'язаних з ними областей. Це твердження схвилювало б багатьох людей. Більш того: мій наступний висновок полягає в тому, що теорія еволюції зовсім не є доброякісною натурфілософською школою думки, а являє собою серйозну перешкоду для біологічних досліджень. Як показують численні приклади, це фактично заважає робити логічні висновки навіть з одного набору експериментального матеріалу. Оскільки все повинно бути підігнане під, щоб відповідати цій спекулятивній теорії, точна біологія не може розвиватися».

Професор доктор Бруно Вольмерт (Bruno Vollmert) з Карлсруе, фахівець в області макромолекулярної хімії, показав, що всі експерименти, які претендують на підтримку еволюції, упускають суть питання:

«Всі дотепер опубліковані експерименти з поліконденсації нуклеотидів або амінокислот не мають відношення до проблеми еволюції на молекулярному рівні, оскільки вони були засновані на простих мономерах, а не на «первісних бульйонах», отриманих з експериментів Міллера. Але експерименти з поліконденсації разом з первісними бульйонами, або розчиненою сумішшю речовин з них, настільки ж зайві, як і спроби побудувати вічні двигуни».

Французький нобелівський лауреат Андре Львов (A. Lwoff) відзначав, що кожен організм може функціонувати тільки за умови складної мережі доступної інформації:

«Організм — це система взаємозалежних структур і функцій. Він складається з клітин, а клітини складаються з молекул, які повинні плавно взаємодіяти. Кожна молекула повинна знати, що роблять інші. Він повинен вміти отримувати повідомлення та діяти відповідно до них».

Розглядаючи джерело цієї інформації, ми можемо тепер сформулювати наступну теорему, яка заснована на дослідженнях багатьох тисяч людино-років:

Немає жодного відомого закону природи, жодного відомого процесу, жодної відомої послідовності подій, що можуть спричинити виникнення інформації в матерії.

Таким самим був висновок Сьомої міжнародної конференції про витоки життя, проведеної спільно з четвертим конгресом Міжнародного товариства з вивчення походження життя (ISSOL) в м. Майнц, Німеччина. У таких випадках вчені з усього світу обмінюються своїми останніми результатами. У своєму огляді конгресу Клаус Досе (Klaus Dose) пише: 

«Залишається ще одна загадка, а саме питання про походження біологічної інформації, тобто, інформації, що знаходиться сьогодні в наших генах». Навіть фізичні будівельні блоки, необхідні для зберігання інформації, не можуть побудувати самі себе: «Спонтанне утворення простих нуклеотидів або навіть полінуклеотидів, які могли бути відтворені на добіотичній Землі, тепер має розглядатися як малоймовірне в світлі дуже багатьох невдалих експериментів у цьому відношенні».

Ще в 1864 році, коли Луї Пастер виступав у Сорбонському університеті в Парижі, він передбачив, що теорія спонтанного зародження живих клітин ніколи не оговтається від смертельного удару, нанесеного його експериментами. У зв'язку з цим Клаус Досе робить не менш важливу заяву: 

«Звіт Майнца може мати не менш важливий історичний вплив, оскільки вперше велике число вчених однозначно визначило, що всі еволюційні тези про те, що живі системи розвинулися зі спонтанно виниклих полінуклеотидів, позбавлені будь-якої емпіричної бази».