Якщо два студенти здадуть завдання, що містять однакові помилки, то їх викладач справедливо буде підозрювати, що один з них скопіював чужу роботу (або обидва). Тому що ймовірність того, що вони незалежно зробили одні й ті самі помилки, дуже незначна. 

Так само, коли ідентична мутація виявляється в ДНК мавп і людей, еволюціоністи стверджують, що єдине розумне пояснення полягає в тому, що мутація відбулася у передбачуваного загального предка і згодом передалася його нащадкам.

Є багато ділянок нашої ДНК, які схожі на вірусну ДНК, і деякі еволюціоністи стверджують, що це свідчить про те, що ці ділянки ДНК отримані від вірусів. 

Наші предки, як вони кажуть, були заражені вірусами, які додали свою ДНК до ДНК наших предків, і потім це передалося нам. Ці короткі відрізки генетичного матеріалу часто називають ERV (ендогенні ретровіруси; див. ДОПОВНЕННЯ) і, як кажуть, є «сміттєвими», які не приносять ніякої користі. 

Оскільки ми іноді знаходимо однакові ERV в одних і тих самих місцях в ДНК мавп і людини, еволюціоністи стверджують, що ERV є переконливі докази еволюції. Мовляв, ймовірність того, що одні й ті самі віруси випадково вставили однакові ланцюжки ДНК в одних і тих самих місцях в людській і мавп'ячій ДНК, незначна. Як вони вважають, набагато більш ймовірним є те, що загальний предок передав свої ERV людині й мавпам.

Як би переконливо це не звучало, проте, детальніше вивчення виявляє серйозні недоліки в цьому аргументі.

Чи справді ERV є сміттям? 

З огляду на кількість випадків, коли еволюціоністи були змушені відмовитися від своїх тверджень, що наші тіла повні сміття, можна було б подумати, що вони вже повинні були отримати хороший урок. Наприклад, десятки органів були помилково класифіковані як «рудиментарні» й вважалися нефункціональними залишками від нашого еволюційного минулого. 

Такі органи, як апендикс, як вони стверджували, були корисними для наших предків мільйони років тому, але в ході еволюції стали зайвими. Проте, більшість, якщо не всі, з цих «рудиментарних органів» тепер мають відомі функціі.¹ 

Аналогічним чином еволюціоністи стверджували, що велика частина нашої ДНК не має ніякої функції; але недавні дослідження показали, що це нонсенс.² 

Важливо відзначити, що у багатьох ERV також були виявлені функції, й вони, як відомо, взаємодіють з іншою частиною нашої ДНК особливо складним способом. Наприклад, вони дозволяють одним і тим самим відрізкам ДНК зчитуватися й використовуватися по-різному. Дослідження показують, що вони грають активну роль, принаймні, в одній п'ятій нашої ДНК.³

ERV походять від вірусів?

Прагнучи пояснити спостереження, хороші вчені повинні дивитися критично. Тому ми повинні поставити запитання: «ERV походять від вірусів, чи насправді це віруси походять від ERV?» Як еволюціоністи можуть «знати», що ERV походять від вірусів?

Оскільки для багатьох ERV вже знайдені функції, розумно вважати, що вони перебувають там відповідно до задуму. Насправді немає нічого дивного в тому факті, що ми знаходимо одні і ті самі ERV і у людини, і у мавп. Якщо люди й мавпи були створені одним Творцем, щоб жити в одному й тому самому світі й харчуватися однаковою їжею, не дивно, що вони були створені зі схожими ДНК (хоча відмінностей набагато більше, ніж очікували еволюціоністи, що є серйозною проблемою для їх теорії⁴).

Як і з усіма уявними доказами еволюції, аргумент може здатися переконливим на перший погляд. Однак якщо заглибитися, вимальовується зовсім інша картина, яка повністю сумісна з вірою в біблійне створення. У міру того, як вчені все краще вивчають ERV, все більше їх функцій стають відомими, вказуючи на те, що вони не є сміттям. 

Більше того, все більше фактів свідчать про те, що вони грають ключові ролі (наприклад, в ембріональному розвитку^{5, 6} й в управлінні роботою геному). Однакові ERV знайдені у людей і мавп, тому що у нас загальний Творець, а не загальний предок.

Більше помилок про помилки

Іноді гени виглядають так, ніби вони стали нефункціональними через мутації й їх називають «псевдогенами». Так як іноді ми знаходимо одні й ті самі мутації в тих самих «псевдогенах» у людини й у мавп, стверджується, що це повинно бути пов'язане з тим, що люди й мавпи мають спільного предка. Мовляв, ймовірність того, що однакові мутації відбувалися незалежно у людей і мавп, надто мала. 

Однак цей аргумент – який еволюціоністи вважали таким переконливим – також стає беззубим.

По-перше, поступово виявляються функції «псевдогенів», вказуючи на те, що принаймні деякі з них – ніякі не «псевдогени»; можливо лише деякі з них (якщо такі будуть взагалі) виявляться дійсно нефункціональними. Наприклад, було виявлено, що вони виробляють білки, вимикають гени, коли вони не потрібні, й контролюють кількість вироблених білків.⁷ 

За результатами масштабного дослідницького проекту з вивчення ДНК людини (проект ENCODE⁸) деякі генетики припустили, що, ймовірно, дуже мала частина нашої ДНК є нефункціональною (якщо така є взагалі).⁹ Це підриває як аргумент, грунтований на ERV, так і аргумент псевдогенів.

По-друге, генетики тепер розуміють, що мутації часто відбуваються не випадковим чином, і деякі ділянки ДНК більш сприйнятливі до мутації, ніж інші. Вони відомі як «гарячі точки». У деяких випадках, можливо, однакові мутації відбулися незалежно один від одного у людини й у мавп; але це не дивно, якщо вони знаходяться в «гарячих точках».¹⁰

Схоже, у міру вдосконалення наших знань про ДНК людини аргументи на користь еволюції стають все слабкішими й слабкішими. Це теорія, яка процвітає на незнанні.

Висновок

«Загальні помилки» могли б бути доказами еволюції, якби вони дійсно були помилками й якби можна було переконливо показати, що вони відбулися випадково. Все більше сумнівно, що ДНК засмічена такими помилками, як передбачалося в минулому, й генетики тепер розуміють, що не можна припускати, що певна мутація відбулася випадково.

Еволюціоністи дуже легко приймають докази еволюції без ретельного розгляду альтернативних пояснень цих даних. Досвід показав, що нібито неспростовні аргументи для еволюції швидко руйнуються в міру виявлення нових фактів.