Генетика та мікросвіт
Креацентр > Статті > Генетика та мікросвіт > Помилки про помилки

Помилки про помилки

Якщо два студенти здадуть завдання, що містять однакові помилки, то їх викладач справедливо буде підозрювати, що один з них скопіював чужу роботу (або обидва). Тому що ймовірність того, що вони незалежно зробили одні й ті самі помилки, дуже незначна. Так само, коли ідентична мутація виявляється в ДНК мавп і людей, еволюціоністи стверджують, що єдине розумне пояснення полягає в тому, що мутація відбулася у передбачуваного загального предка і згодом передалася його нащадкам.

Є багато ділянок нашої ДНК, які схожі на вірусну ДНК, і деякі еволюціоністи стверджують, що це свідчить про те, що ці ділянки ДНК отримані від вірусів. Наші предки, як вони кажуть, були заражені вірусами, які додали свою ДНК до ДНК наших предків, і потім це передалося нам. Ці короткі відрізки генетичного матеріалу часто називають ERV (ендогенні ретровіруси; див. ДОПОВНЕННЯ) і, як кажуть, є «сміттєвими», які не приносять ніякої користі. Оскільки ми іноді знаходимо однакові ERV в одних і тих самих місцях в ДНК мавп і людини, еволюціоністи стверджують, що ERV є переконливі докази еволюції. Мовляв, ймовірність того, що одні й ті самі віруси випадково вставили однакові ланцюжки ДНК в одних і тих самих місцях в людській і мавп'ячій ДНК, незначна. Як вони вважають, набагато більш ймовірним є те, що загальний предок передав свої ERV людині й мавпам.

Як би переконливо це не звучало, проте, детальніше вивчення виявляє серйозні недоліки в цьому аргументі.

Чи справді ERV є сміттям? 

З огляду на кількість випадків, коли еволюціоністи були змушені відмовитися від своїх тверджень, що наші тіла повні сміття, можна було б подумати, що вони вже повинні були отримати хороший урок. Наприклад, десятки органів були помилково класифіковані як «рудиментарні» й вважалися нефункціональними залишками від нашого еволюційного минулого. Такі органи, як апендикс, як вони стверджували, були корисними для наших предків мільйони років тому, але в ході еволюції стали зайвими. Проте, більшість, якщо не всі, з цих «рудиментарних органів» тепер мають відомі функціі.¹ Аналогічним чином еволюціоністи стверджували, що велика частина нашої ДНК не має ніякої функції; але недавні дослідження показали, що це нонсенс.² Важливо відзначити, що у багатьох ERV також були виявлені функції, й вони, як відомо, взаємодіють з іншою частиною нашої ДНК особливо складним способом. Наприклад, вони дозволяють одним і тим самим відрізкам ДНК зчитуватися й використовуватися по-різному. Дослідження показують, що вони грають активну роль, принаймні, в одній п'ятій нашої ДНК.³

ERV походять від вірусів?

Прагнучи пояснити спостереження, хороші вчені повинні дивитися критично. Тому ми повинні поставити запитання: «ERV походять від вірусів, чи насправді це віруси походять від ERV?» Як еволюціоністи можуть «знати», що ERV походять від вірусів?

Оскільки для багатьох ERV вже знайдені функції, розумно вважати, що вони перебувають там відповідно до задуму. Насправді немає нічого дивного в тому факті, що ми знаходимо одні і ті самі ERV і у людини, і у мавп. Якщо люди й мавпи були створені одним Творцем, щоб жити в одному й тому самому світі й харчуватися однаковою їжею, не дивно, що вони були створені зі схожими ДНК (хоча відмінностей набагато більше, ніж очікували еволюціоністи, що є серйозною проблемою для їх теоріі⁴).

Як і з усіма уявними доказами еволюції, аргумент може здатися переконливим на перший погляд. Однак якщо заглибитися, вимальовується зовсім інша картина, яка повністю сумісна з вірою в біблійне створення. У міру того, як вчені все краще вивчають ERV, все більше їх функцій стають відомими, вказуючи на те, що вони не є сміттям. Більш того, все більше фактів свідчать про те, що вони грають ключові ролі (наприклад, в ембріональному розвитку⁵ ⁶ й в управлінні роботою геному). Однакові ERV знайдені у людей і мавп, тому що у нас загальний Творець, а не загальний предок.

Більше помилок про помилки

Іноді гени виглядають так, ніби вони стали нефункціональними через мутації й їх називають «псевдогенами». Так як іноді ми знаходимо одні і ті самі мутації в тих самих «псевдогенах» у людини й у мавп, стверджується, що це повинно бути пов'язане з тим, що люди й мавпи мають спільного предка. Мовляв, ймовірність того, що однакові мутації відбувалися незалежно у людей і мавп, надто мала. Однак цей аргумент – який еволюціоністи вважали таким переконливим – також стає беззубим.

По-перше, поступово виявляються функції «псевдогенів», вказуючи на те, що принаймні деякі з них – ніякі не «псевдогени»; можливо лише деякі з них (якщо такі будуть взагалі) виявляться дійсно нефункціональними. Наприклад, було виявлено, що вони виробляють білки, вимикають гени, коли вони не потрібні, й контролюють кількість вироблених білків.⁷ За результатами масштабного дослідницького проекту з вивчення ДНК людини (проект ENCODE⁸) деякі генетики припустили, що, ймовірно, дуже мала частина нашої ДНК є нефункціональною (якщо така є взагалі).⁹ Це підриває як аргумент, грунтований на ERV, так і аргумент псевдогенів.

По-друге, генетики тепер розуміють, що мутації часто відбуваються не випадковим чином, і деякі ділянки ДНК більш сприйнятливі до мутації, ніж інші. Вони відомі як «гарячі точки». У деяких випадках, можливо, однакові мутації відбулися незалежно один від одного у людини й у мавп; але це не дивно, якщо вони знаходяться в «гарячих точках».¹⁰

Схоже, у міру вдосконалення наших знань про ДНК людини аргументи на користь еволюції стають все слабкішими й слабкішими. Це теорія, яка процвітає на незнанні.

Висновок

«Загальні помилки» могли б бути доказами еволюції, якби вони дійсно були помилками й якби можна було переконливо показати, що вони відбулися випадково. Все більше сумнівно, що ДНК засмічена такими помилками, як передбачалося в минулому, й генетики тепер розуміють, що не можна припускати, що певна мутація відбулася випадково.

Еволюціоністи дуже легко приймають докази еволюції без ретельного розгляду альтернативних пояснень цих даних. Досвід показав, що нібито неспростовні аргументи для еволюції швидко руйнуються в міру виявлення нових фактів.

ДОПОВНЕННЯ

Що таке вірус?

Віруси – це крихітні збудники інфекційних захворювань, які можуть розмножуватися тільки шляхом захоплення внутрішньоклітинних механізмів рослини або тварини, яку вони інфікують. Не маючи, наприклад, рибосом, вони не можуть виробляти білки без сторонньої допомоги. Вони також не мають можливості виробляти життєво важливу для енергетичного обміну молекулу АТФ, необхідну для складання білків з амінокислот.

Що таке ретровірус?

Деякі віруси складаються з ДНК, інші – з РНК. При нормальному процесі життєдіяльності РНК, необхідну для виробництва білків, клітини створюють шляхом копіювання ДНК. Багато вірусів, що містять тільки РНК, повертають цей процес назад і спочатку виробляють ДНК-копії своїх РНК. Такі віруси називаються «ретровірусами» (від латинського слова retro, яке означає «у зворотний бік»). Потім вірус вставляє цю ДНК в інфіковану клітину й використовує клітинний механізм, щоб відтворити свої копії.

Що таке ендогенний ретровірус (ERV)?

«Ендогенні ретровіруси» – це нібито послідовності ДНК, отримані з ретровірусів РНК, яким вдалося пробратися в статеві клітини (сперматозоїди чи яйцеклітини) і, таким чином, передатися нащадкам зараженого організму. Вони є «ендогенними», тому що вони, як кажуть, стали «ендогенізованими», тобто інтегрованими в геном нащадків (від грецьких слів endo, що означає «всередині» і genous, яке означає «відтворювати»). Однак термін «ендогенний ретровірус» невдалий, так як передбачає певне пояснення його походження. Креаціоніст, молекулярний біолог Аян Макріді (ад'юнкт-професор Мельбурнського королівського технологічного університету, Австралія) вважає, що ретровіруси – це генетичний матеріал, який навпаки вирвався з клітини, а не дав початок ERV. ¹ ²

Чи справді всі віруси шкідливі?

Деякі бактерії й віруси є дуже корисними і, ймовірно, були створені Богом з самого початку. Наприклад, бактерії важливі для розкладання органічної речовини, що дозволяє старому рослинному матеріалу бути повторно використаним. Вони також допомагають нам перетравлювати їжу. Віруси можуть збільшити здатність рослин переносити спеку й посуху,³ знищувати ракові клітини⁴ й допомагати зберегти грунт родючим. Подібно до того, як бджоли переносять пилок з квітки на квітку, віруси можуть передавати гени між бактеріями, дозволяючи їм виконувати свої численні корисні функціі.⁵ Шкідливі варіанти цих бактерій і вірусів – це, ймовірно, деградовані форми мікроорганізмів, спочатку спроектованих з корисною метою, які виникли після того, як гріх увійшов у світ (Буття 3).


1. Wieland, C. and Batten, D., Creation in the research lab: An interview with leading Australian molecular biologist and microbiologist Ian Macreadie, Creation 21(2):16–17, март 1999; creation.com/macreadie.

2. См. Также Borger, P., The design of life: part 3—an introduction to variation-inducing elements, J. Creation 23(1):99–106, Апрель 2009; creation.com/vige-introduction.

3. Roosink, M.J., Beneficial microbes for agriculture, The Samuel Roberts Noble Foundation, октябрь 2008; noble.org/ag/research/microbes.

4. Kim, M., Biological view of viruses: creation vs evolution, J. Creation 20(3):12–13, 2006; creation.com/bioviruses.

5. Bergman, J., Did God make pathogenic viruses? J. Creation 13(1):115–125, апрель 1999; creation.com/viruses.

Автор: Домінік Стейтем (Dominic Statham)

Переклад: Олексій Калько (creationist.in.ua)

Джерело: https://creation.com/


1. creation.com/vestigial-qa

2. Statham, D.R., More nails in the coffin of ‘junk DNA’; creation.com/junk-dna-functions.

3. Doyle, S., Large scale function of ‘endogenous retroviruses’, J. Creation 22(3):16, декабрь 2008; creation.com/functions-erv. 

4. Batten, D., The myth of 1%, Creation 36(1):35–37, январь 2014 г.

5. Mallet, F. и др., The endogenous retroviral locus ERVWE1 is a bona fide gene involved in hominoid placental physiology, PNAS 101(6):1731–1736, 2004; pbil.univ-lyon1.fr/members/duret/publications/PDF/2004Mallet-PNAS.pdf.

6. National Centre for Biotechnology Information, ERVW-1 endogenous retrovirus group W, member 1 [Homo sapiens (human)]; ncbi.nlm.nih.gov.

7. Wells, J., The Myth of Junk DNA, стр. 91–92, Discovery Institute Press, Сиэтл, 2011 г.

8. ENCODE расшифровывается как Энциклопедия Элементов ДНК.

9. Batten, D., Dazzling DNA, Creation 35(1):38, 2013; creation.com/dazzling-dna. 

10 Truman, R., and Borger, P., Why the shared mutations in the hominidae exon X gulo pseudogene are not evidence for common descent, J. Creation 21(3):118–127, 2007.

Вас також може зацікавити: