Міжнародні та місцеві засоби масової інформації по всьому світу протягом декількох днів кипіли від повідомлень від 10 вересня про знайдені на сході від Йоганнесбурга (ПАР) рештки, яким дали назву Homo naledi. Деякі християни з побоюванням реагують на подібного роду повідомлення, не знаючи, як відповідати на них.¹ Але сьогодні християнська спільнота перебуває у всеозброєнні завдяки таким місіям, як Creation Ministries International (CMI), які допомагають зрозуміти і спростовувати твердження про еволюційне походження людини.

Професор Лі Бергер з Вітватерсрандського університету, палеоантрополог і лідер експедиційної групи, що досліджувала знахідку в місцевості, яку називають «колискою людства» – «знаменитий» вчений, який добре знає, як з будь-чого витягти максимум гласності. І це підтверджують навіть самі ЗМІ, які симпатизують еволюційним поглядам. Журнал National Geographic писав, що «Бергер – людина, яка невтомно привертає джерела фінансування і майстерно вміє захоплювати увагу широкої громадськості».²

Журналісти з усього світу, бізнесмени, знаменитості та політичні діячі взяли участь в офіційних заходах у Маропензі. Ймовірно, з метою захистити себе від недовіри, яку викликало його повідомлення про знахідку Australopithecus sediba³ у конкуруючих палеоантропологів у 2010 році, Бергер залучив до дослідження і публікації знахідок в онлайн-журналі eLIFE кілька «молодих вчених з різних країн, на дисертаціях яких ще навіть чорнила не підсохли».

Печера, в якій були виявлені залишки, була відкрита спелеологами Стівом Такером і Ріком Хантером у 2013 році.² Вони повідомили про свою знахідку Бергеру, який розмістив оголошення на фейсбуці про пошук худорлявих вчених (тому що вхід до печери дуже вузький) для участі в майбутніх дослідженнях. Він зібрав групу з шести жінок-науковців, які й діставали рештки під час експедицій у 2013 і 2014 роках.

На даний момент вилучено близько 1,5 тис. кісток, які належали щонайменше 15 особинам. Вважається, що набагато більша кількість решток все ще лежить у цій незвичайній печері, яку назвали Діналеді (що на місцевій мові сесото означає «зірки»). Вона, очевидно, весь час залишалась непоміченою, хоча інші печери в цьому районі раніше були місцем активних досліджень. Усі виявлені в даній місцевості викопні рештки, такі як дитина Тонга, Місіс Плес і недавня знахідка Australopithecus sediba, віднесені до одного роду Australopithecus.

Так як же нам сприймати цю останню знахідку?

Перш за все, нам потрібно пам'ятати, якого роду наука стоїть за інтерпретуванням викопних решток. Тут ми маємо справу з історичною наукою або наукою про походження. Тобто, це інтерпретація неспостережуваної, неперевірюваної історії, що відбувалася з спостережуваними об'єктами, в нашому випадку – кістками. Суб'єктивний характер таких інтерпретацій визнаний навіть таким добре відомим палеоантропологом і еволюціоністом, як Даррен Курно, який сказав: 

«Ніхто не вивчає скам'янілі рештки абсолютно неупереджено. Я вважаю також, що, в деякій мірі, ми бачимо те, що хочемо бачити. Ти берешся до роботи зі скам'янілостями, але у тебе є уявлення про те, яким чином відбувалася еволюція людського роду, і перше, що ти робиш – намагаєшся підігнати ці скам'янілості під свою світоглядну систему».⁴ 

Тобто він і багато інших вчених-натуралістів все більше і більше визнають, що саме світогляд визначає інтерпретацію фактів, а не навпаки.

Що робить повідомлення про цю знахідку особливою, так це те, що всі попередні рештки гомінідів у цьому районі були віднесені до австралопітецинів. Відомими авторитетними еволюціоністами, як, наприклад Чарльз Окснард, представники роду Australopithecus були визнані унікальними вимерлими приматами, що не мають відношення до еволюції людини і є анатомічно більш віддаленими і від мавпи, і від людини, ніж мавпа і людина одна від одної». Щодо A. Sediba писали наступне: 

«Хоча старійшини палеоантропології визнали знахідку Бергера "вражаючою", більшість вчених відкинули його інтерпретацію залишків. A. Sediba був занадто пізнім, занадто дивним і знаходиться в неправильному місці, щоб бути предком Homo: він не був одним із нас».² 

Щоб знову привернути увагу, Бергеру потрібні були представники роду Homo. І Homo naledi, схоже, має достатньо загальних анатомічних ознак, щоб хоча б в порядку робочої гіпотези бути поки віднесеним до цього роду.

Наша організація досліджує наявні дані і в майбутньому опублікує детальний технічний аналіз. До цього моменту ми не беремося з упевненістю стверджувати, чи були це рештки людини, чи мавпи. Однак вони, безумовно, не є якоюсь відсутньою ланкою між мавпоподібними предками і людиною, як це відкрито припускають Бергер і його команда. 

Уже зараз інтерпретація цих залишків як нового виду Homo переживає критику з боку еволюційної спільноти.⁵ У публікаціях ці створіння описуються різноманітно: як такі, у яких «будова ступні фактично не відрізняється» від сучасних людей,⁶ які володіють «здатністю використовувати знаряддя»,² займаються «ритуальним свідомим похованням тіл»,⁷ і, нарешті, «Homo naledi міг використовувати вогонь для освітлення».⁸

Потрібно почекати і незабаром ми побачимо, чи займе еволюційне наукове співтовариство сторону, яка віднесе знайдені рештки до роду Homo, чи ту, котра вважатиме їх родом Australopithecus. Але навіщо тоді давати назву Homo naledi, якщо так багато свідчень на користь того, що це могли бути звичайні люди з певними анатомічними варіаціями, точно такими ж, які простежуються у різних групах населення, але все-таки походять від двох перших людей, створених Богом, – від Адама і Єви? 

Тім Уайт з Каліфорнійського університету, який дотримується іншої інтерпретації еволюції людини, впевнений, що рештки належать до виду H. erectus, який отримав свою назву в XIX-му столітті. Як він сказав, «нові види не можна створювати вимушено. Щоб заявити про новий вид, дослідник повинен продемонструвати, що він відрізняється від усього, що було відомо раніше».⁵

Дійсно, H.naledi був описаний як вид, що володіє рисами, «близькими до ранніх видів Homo, включаючи риси Homo erectus, Homo habilis і Homo rudolfensis».⁹ Все більше палеоантропологів-еволюціоністів вважають, що це – довільне присвоєння назв видів варіацій людського роду. 

«Іншими словами, замість того, щоб вважати Африку батьківщиною різних людських видів, таких як Homo erectus, Homo habilis, Homo ergasterі, Homo rudolfensis, насправді може виявитися, що всі вони є одним і тим же видом Homo erectus, до якого належать всі зазначені типи».¹⁰

Деякі вчені, наприклад Вольпоф, ще в 2001 році аргументували, що всі вони, насправді, повинні бути віднесені до одного виду Hоmo sapiens (людина розумна).¹¹

На об'єкті були виявлені залишки літніх людей, дорослих, підлітків і дітей.² Були знайдені три фрагментованих черепа. Залишаючи осторонь суб'єктивну природу реконструкції черепів, встановлений обсяг мозку в 560 см³,³  який використали для доказу того, що ці рештки є примітивними, насправді, прекрасно попадає в діапазон обсягів мозку дітей і навіть дорослих з патологіями.

Явним недоліком є відсутність будь-яких спроб провести датування кісток. Є підстави припускати, що вчені, які брали участь у дослідженні, вважали за краще, щоб вік кісток становив близько 2 млн років – це допомогло б, згідно еволюційним припущенням, вважати цю знахідку чудовою «ланкою» між Australopithecus і Homo. 

Бергер виправдовує відсутність датування тим, що він «не вважає правильним руйнувати рештки гомінідів до того, як вони будуть описані, датування зразків означало б руйнування матеріалу».¹² Оскільки було вилучено та досліджено понад 1500 фрагментів і, за визнанням вчених, ще тисячі кісток, ймовірно, залишилися в печері, я вважаю, вони могли б пожертвувати хоча б однією кісточкою для радіометричного датування. Чи не так?

Стаття Бергера і ін., що описує геологічний контекст знахідок, неодноразово посилається на рештки, як на «кістки», лише «частково мінералізовані».¹³ Вони були розкопані навіть не з літифікованих (литифицированных) відкладень, а з ґрунту, який «складається, в основному, з незцементованих відкладень, серед яких переважали фрагменти перевідкладеної помаранчевої глини, поміщені в коричневу глинисту масу».¹³ 

Багато з кісток не вимагали розкопок взагалі. Команда жінок [яка проводила розкопки] «графічно зафіксувала і спакувала більш ніж 400 скам'янілостей, що лежали на поверхні, а потім почала акуратно розбирати ґрунт навколо наполовину похованого землею черепа».² Якщо задуматися над цим описом, він точно так само міг би відноситись до розкопок залишків боїв Першої світової війни. Все вказує на те, що кістки можуть бути відносно свіжими, в цьому випадку основним методом датування повинен бути радіовуглецевий аналіз.

Очевидно, радіовуглецеве датування решток не було проведено тому, що припущення, які стоять за радіовуглецевим датуванням, встановлюють максимальний теоретичний «вік» від 50 до 100 тисяч років для будь-яких зразків, у яких було виявлено вміст радіовуглецю.¹⁴ Присутність радіоактивного ізотопу вуглецю (¹⁴С) в цих рештках однозначно спростувало б їх належність до еволюційного походження людини. Це публічний виклик для тих, хто причетний до подібних заяв про H. naledi. Наша організація (CMI) буде спонсорувати проведення радіовуглецевого аналізу, якщо ми зможемо отримати зразки на обопільно прийнятних умовах, при яких буде гарантуватися, що не було допущено забруднення.

Цікаво, що ці псевдонаукові заяви (які, ймовірно, будуть все більше оскаржуватися конкуруючими палеоантропологами в найближчі місяці і роки)¹⁵ використовуються політиками, які хочуть прославитися в світлі таких «наукових» відкриттів. Еволюційний дарвінізм і його наслідки, вчення про раси, соціальний дарвінізм і євгеніка були ідеологічною основою поширення расизму і переваги білої раси в ХХ столітті. Це призвело до того, що темношкірих людей стали буденно називати мавпами та бабуїнами і ставитися до них відповідним чином.¹⁶ 

На жаль, деякі з темношкірих політичних лідерів, які раніше були залучені до боротьби проти цієї несправедливості, сьогодні шикуються в ряд для того, щоб мати можливість розцілувати (в одному з випадків – в буквальному сенсі) своїх, як вважається, мавпоподібних предків.

Якою б не була остаточна відповідь на питання, чим саме є скам'янілі рештки, вони можуть відноситись або до мавп’ячого «роду», або до людського, і в другому випадку це були нащадки історичних Адама і Єви. Швидше за все, вони померли у післявавилонський період не більше кількох тисяч років тому.

І тому християни не повинні бути «хитливими, що захоплюються усіляким вітром учення, за лукавством людей, виходячи з хитрого мистецтва облудності, але щирою любов'ю всі виростали в Того, Котрий є голова Христос, із Котрого все тіло, складене і з'єднане засобом усіляких поєднань, що взаємно зміцнюються, в міру свого діяння кожного члена, одержує приріст для творення самого себе в любові». (Ефесян 4:14-16).