Видоутворення можна визначити як поділ популяцій тварин або рослин, близько схожих одна на одну й від самого початку здатних до схрещування, на незалежні популяції, що мають генетичні відмінності, а іноді не здатні до схрещування з іншими популяціями, з якими вони перебувають у прямій спорідненості.

Якщо перефразувати, то видоутворення – це коли одна істота стає двома або більше видами. Однак, за словами одного авторитетного еволюціоніста, «видоутворення залишається однією з найсуперечливіших і найменш зрозумілих тем в еволюції».¹ Основна проблема полягає в тому, що використання терміну «вид» може бути довільним й невизначеним.

Шарлотта Ліндквіст із Коледжу мистецтв і наук Університету Буффало нещодавно сказала:

«Формування та підтримання видів може бути хаотичнним процесом».²

Ліндквіст є експертом з генетики ведмедів й займалася вивченням історії бурих і білих ведмедів (які є інтерфертільними та іноді схрещуються в дикій природі).

«...наші результати демонструють складну, переплетену еволюційну історію бурих і білих ведмедів, з основним напрямком потоку генів від бурих ведмедів до білих. Це спростовує гіпотезу, запропоновану іншими дослідниками, згідно з якою потік генів був односпрямованим і йшов у напрямку до бурих ведмедів приблизно з піку останнього льодовикового періоду».²

Еволюціоністам давно відомо, що «виділення в окремий вид не повністю позбавляє цих тварин можливості паруватися».² Отже, вони не були окремими видами. Вони здатні спаровуватися один з одним, тому що належать до створеного роду ведмедів.

Коли ж відбувся цей поділ на два види ведмедів? Еволюціоністи можуть сказати тільки одне: понад мільйон років тому. Однак Ліндквіст заявила:

«Час поділу був і залишається предметом наукових дебатів, оскільки схрещування в минулому та обмежені викопні свідоцтва стародавніх білих ведмедів є факторами, які ускладнюють визначення часу».²

Використання горезвісного молекулярного годинника має обмежену цінність.

«Число синонімічних відмінностей між видами використовується як "молекулярний годинник" для оцінки того, як давно відбулися події видоутворення, але ці оцінки будуть неточними, якщо добір дійсно стримує велику кількість синонімічних варіацій, ефективно сповільнюючи хід годинника».³

Ліндквіст також заявила, що «відбувалося різноспрямоване генетичне змішання, коли різні групи архаїчних людей злучалися з предками сучасних людей».² Тобто, змішання між неандертальцями та денисівцями. Двома роками раніше генетик Джефф Томкінс сказав:

«Коли було розраховано генетичну відстань між людьми, неандертальцями та денисівцями, значення виявилися навіть ближчими, ніж між різними тваринами, які, як відомо, легко і просто гібридизують у дикій природі. До них належать білі ведмеді, що спаровуються з бурими, і койоти, що спаровуються з вовками. Фактично, професор Грегер Ларсон, директор дослідницької мережі палеогеноміки та біоархеології Оксфордського університету і старший автор дослідження [тобто аналізу генетичної послідовності різних видів ссавців], сказав: "Люди, неандертальці та денисівці могли з легкістю виробляти живе плідне потомство"».⁴

Те ж саме можна сказати і про різновиди («дарвінських») зябликів, що мешкають на Галапагоських островах в східній частині Тихого океану. Два орнітологи-еволюціоністи провели на цих островах понад чотири десятиліття, неусвідомлено документуючи те, чого вчить Біблія в першому розділі книги Буття. Бог створив в'юрків за родом їхнім.

Передбачувані тринадцять нових видів мали генетичну здатність переміщуватися й заповнювати різні екологічні ніші (наприклад, різні райони на різних островах), частково ґрунтуючись на варіаціях будови дзьоба. Але чи є вони новими видами? Ні.

«Наприклад, 1983 року... самець кактусового зяблика на Дафні-Майор [острів], виду scadens, упадав за самкою виду fortis. Це була справді схрещена пара. Вони були не просто протилежностями, але як принц і танцівниця або представники двох ворогуючих родин Ромео і Джульєтта, вони належали до двох різних видів. І все ж таки вони спарувалися й народили чотирьох пташенят в одному виводку».⁵

Таким чином, ці птахи не є «незалежними еволюційними одиницями, які більше не можуть схрещуватися».⁶ Вони являють собою різновид зябликових в підродині Geospizinae. Еволюціоністи стверджують, що вони походять від одного виду зябликів, який прилетів на острови з материка «два мільйони років тому».⁷

Згідно з креаційною моделлю, зяблики, як і березовий п'ядун,⁸ мають тісну генетичну схожість, і, подібно до п'ядунів, зоологи спостерігали в зябликів, - це зміна співвідношення різновидів, які існували раніше. Справжньої (вертикальної) еволюції не було.

Популярна лабораторна бактерія Escherichia coli, кишкова паличка, використовується в тому, що еволюціоніст Річард Ленскі з Мічиганського державного університету називає довгостроковим еволюційним експериментом (LTEE). ⁹ Після 75 000 ретельно відстежуваних і задокументованих поколінь еволюціоністи все ще мають кишкову паличку.

Цей експеримент називають одним із найтриваліших у біології, але поки що він показує лише незначні варіації бактерій E. coli. Від лютого 1988 року, коли експеримент розпочався з 12 однакових популяцій бактерій, і дотепер E. coli вперто залишаються одного роду та виду.

Коли цей довгостроковий еволюційний експеримент нарешті закінчиться, креаціоністи передбачають, що Ленскі та його колеги закінчать тим самим, з чого почали: кишковою паличкою Escherichia coli.

Еволюційно упереджений термін «видоутворення» краще визначити в рамках біблійної моделі, яка також вдало збігається з реальною біологією. Біблійна модель ґрунтується на тому, що рослини й тварини були створені відповідно до свого роду з вродженими механізмами диверсифікації та адаптації в рамках свого роду для досягнення успіху й заповнення екологічних ніш.