Неможливо заперечувати, що більшість людей вважають еволюцію наукою, а креаціонізм й Розумний Задум (ID) – релігією. Освіта, розваги, засоби масової інформації та навіть наш уряд переконливо стверджують, що віра в еволюцію – це об'єктивна, раціональна поведінка на відміну від вкрай суб'єктивного, якщо не сказати ірраціонального, релігійного мислення. Перше пов'язується з розумною поведінкою, а друге – з відсутністю інтелекту. Я підозрюю, що, починаючи з дитинства, один із найсильніших страхів людини – це страх, що інші вважатимуть її нерозумною. Будучи інструментом висміювання, цей страх може забезпечити повсюдний соціальний конформізм. Ось ця перешкода, яку потрібно подолати. Ми повинні визнати її використання й розумно реагувати на неї.

Скептики давно зрозуміли, наскільки сильною може бути характеристика християн як нерозумних. Щоб донести цю думку, в їхній літературі використовуються такі цитати, як висміювання віруючих в Біблію Марком Твеном:

«Ви вірите в книгу, в якій є тварини, що говорять, чарівники, відьми, демони, палиці, що перетворюються на змій, палаючі кущі, їжа, що падає з неба, люди, які ходять по воді, й всілякі чарівні, абсурдні та примітивні історії, й ви кажете, що це ми потребуємо допомоги?»¹

Навіть деякі християни червоніють, побачивши ті самі біблійні історії, над якими насміхався Твен. Цілком передбачуваною реакцією на це стало пояснення цих подій за допомогою риторичних прийомів. Нещодавно відомий християнський апологет Вільям Лейн Крейг, який вважає, що еволюція була Божим способом створення, в своїй книжці «В пошуках історичного Адама: Біблійне та наукове дослідження» спробував «зрозуміти [біблійний] текст так, як його зрозуміли б автор та його аудиторія».² Отже, він визнав очевидні невідповідності й те, що щось повинно поступитися – чи то еволюція, чи то частини Біблії.

Для Крейга це Біблія. Він вважає, що Буття 1-11 найкраще описувати як «міфо-історію», а не як реальну історичну розповідь. На його думку, перші розділи Біблії рясніють нереальними подіями. Вони визначаються за «фантастичними» елементами, які показують, що вони міфологічні. Крейг не заперечує чудесних втручань Бога, таких як воскресіння Ісуса, але, на його думку, «фантастичними» біблійними історіями є ті, що, «якщо сприймати їх буквально, то вони настільки незвичайні, що можуть бути явно неправдивими».³

Біблійні розповіді, які він вважає явно неправдивими, напрочуд схожі на вибір Твена й включають змія, що розмовляє в Едемі та херувима з мечем, неймовірно довгу тривалість життя, Всесвітній потоп й багато іншого.³ Замість того щоб повірити в те, що біблійний Адам був безпосередньо створений Богом, Крейг присвячує кілька сотень сторінок спробі визначити певний еволюційний продукт як «Адама» й вписати його в сучасний еволюційний сценарій.

Можливо, є краща відповідь на еволюцію, ніж спроба вплести її в біблійне оповідання або розглядати її так, ніби вона є містилище раціональної наукової думки про походження. Набагато ефективніше вказати на те, що причина, через яку еволюціоністи так голосно й фанатично стукають кулаком по столу, щоб закрити доступ до інакомислення в школах, полягає в створенні димової завіси, що приховує, наскільки неспроможними з наукової точки зору завжди були їхні твердження.

Початок цим претензіям поклав Чарльз Дарвін, який впровадив в біологію три антинаукові практики – колове мислення, уяву й уособлення природи (численні магічні пояснення). Ці інтерпретаційні практики є стандартними в найелітнішій еволюційній літературі, але вони активно перешкоджають біологічним дослідженням. Настав час кинути виклик ірраціональному підходу Дарвіна до інтерпретації біологічних явищ.

Колове мислення в еволюційних поясненнях

Колове мислення Дарвіна починається прямо з назви його фундаментальної роботи «Про походження видів шляхом природного добору, або Збереження обраних рас в боротьбі за життя». Підзаголовок роботи Дарвіна – це напрочуд лаконічний ключ до його теоріїДарвін написав «я думаю», а не «я спостерігаю», коли вперше намалював свою концепцію еволюційного дерева. В цих роздумах він використав свою уяву, а не емпіричну науку. та всього того, що він пропагував. Ми розглянемо, як це визначає всі три ненаукові вставки Дарвіна в біологію. Антинауковий підхід Дарвіна зазнав різкої критики з боку провідних вчених невдовзі після публікації «Походження», але відтоді практично не піддавався сумніву.⁴

Колове мислення – це логічна помилка, якої припускаються люди, які припускають, що те, що вони хочуть довести, вже є істиною. Їхня аргументація починається з того, чим вона намагається закінчитися, звідси й назва «колова». Колове мислення – найпростіша з трьох антинаукових практик, яку можна виявити в підзаголовку книги Дарвіна «Збереження обраних рас в боротьбі за життя». Якщо запитати, звідки ми знаємо, що певним расам було віддано перевагу, то відповідь буде такою: тому що вони збереглися. А якщо ми запитаємо, чому вони збереглися, то відповідь буде такою: тому що їм було надано перевагу. Таким чином, підзаголовок книги Дарвіна насправді говорить: «Збереження збережених рас в боротьбі за життя».

Класичним прикладом еволюційного колого мислення є вивчення подібних ознак у різних істот, що називається гомологією. Наприклад, одне з пояснень схожості кісток ніг людини й собаки полягає в тому, що вони мають спільну конструкцію. Еволюційне пояснення полягає в тому, що вони успадковані від спільного еволюційного предка. Спільні ознаки (в даному випадку подібні кістки) називаються гомологами. При цьому еволюціоністи використовують визначення гомолога як спільної ознаки, отриманої від спільного предка. Один з еволюціоністів, який помітив, що колове мислення дійшло навіть до визначення, сказав: «Хоча спочатку предки розглядалися тільки як пояснення гомології, незабаром вони були включені у визначення».⁵

Палеобіохімік ICR д-р Брайан Томас досліджує нескам'янілі біологічні тканини, знайдені в кістках динозаврів, вік яких, як стверджується, становить щонайменше 65 млн років. Хоча ніхто не знає надійного механізму, що дозволяє зберігати біомолекули протягом величезної кількості років, еволюціоністи переконані, що тривале збереження відбулося. Чому? Тому що вони знають, що динозаври вимерли 65 млн років тому. Томас сказав:

«В результаті єдиний спосіб зробити висновок про те, що [еволюційна] модель пояснює збереження білків протягом мільйонів років, – це спочатку припустити, що скам'янілості зі збереженими в них білками пролежали в землі мільйони років, тим самим знявши питання».⁶

Понад 30 років тому один з еволюціоністів вказав на антинауковість колового мислення в дарвінівському стилі. Він критикував, що «абсолютно невірно включати» критерії спільного предка у визначення гомологічності, й застерігав:

«Стає очевидним, що стратегія, за якої ми замінюємо опис емпіричного стану його пояснювальною гіпотезою, є самозахисною: перетворюючи наше пояснення на визначення стану, що пояснюється, [наприклад, подібні ознаки], ми висловлюємо не наукову гіпотезу, а віру. Ми настільки переконані в істинності нашого пояснення, що вже не бачимо необхідності відрізняти його від ситуації, яку ми намагалися пояснити. Догматичні починання такого штибу зрештою мають покинути сферу науки».⁷

Уява: Уявлення Дарвіна про «боротьбу за життя в природі»

Знову звернувшись до підзаголовка «Походження», ми бачимо, як Дарвін уявляє собі страшну «боротьбу за життя». Наприкінці «Походження» він каже: «Таким чином, з війни в природі, з голоду й смерті безпосередньо випливає найбільш піднесений об'єкт, який ми здатні собі уявити, а саме – створення вищих тварин. В такому погляді на життя є велич».⁸

Ми, звісно, бачимо хижацтво в світі. Але озирніться навколо – де ж війна в природі? Заголовки сьогоднішніх досліджень звучать так: «Нова інтерпретація теорії Дарвіна: Дружелюбність й співпраця – найуспішніша стратегія виживання», «Виживання найсильніших еволюціонувало: Спробуйте вижити найдобрішим», «Забудьте про жорстоку конкуренцію: щоб вижити, спробуйте проявити трохи самовідданості», «Виживання наймиліших? Теорія походження каже, що співпраця, а не конкуренція, є інстинктом», «Що, якщо конкуренція не така "природна", як ми думаємо?"⁹

«Війна в природі», передана всім нам в процесі навчання, була просто буйною уявою Дарвіна. Протягом багатьох років я відмовлявся від обов'язку вести вдумливі спостереження й пасивно приймав наукові заяви про війну в природі. Річ у тім, що війни в природі ніколи не було. Повсюдні й постійні кооперативні, комунальні та симбіотичні стосунки значно перевищують кількість повністю паразитичних й навіть широко розповсюджених хижацьких. Письменник Девід Коппедж повідомив про дослідження, під час якого було встановлено, що принцип конкурентного виключення не діє:

«Принцип конкурентного виключення не зустрічається в "реальній природі". Причина, ймовірно, криється в тому, що екологи не ставлять під сумнів деякі принципи еволюції. Насправді, більшість екологічних моделей надто спрощені та часто вважаються застарілими».¹⁰

Теорія Дарвіна потребувала якогось смертельного змагання, щоб надати еволюційним змінам траєкторію, яка прогресивно поліпшується. Він ніколи не відмовлявся від використання уяви для наповнення боротьби за виживання. Аналогічним чином еволюціоніст Стівен Джей Гулд описав, чому один з основних елементів еволюційної теорії має апелювати до нашої здатності уяви «бачити» невидимі речі з минулого. Він називає цей елемент екстраполяціонізмом, коли дослідники використовують «історію на основі даних недосконалого запису, який в будь-якому разі не може "побачити" минулі причини безпосередньо, а може лише робити висновки на основі збережених результатів цих причин».¹¹ Екстраполяція не є умовиводом. Радше, це умоглядна, заснована на уяві вправа, спрямована на заповнення прогалин в знаннях. Проміжок часу або відстань пропорційні кількості здогадок; що більший розрив, то більше уяви потрібно.

В книзі ICR «Двадцять еволюційних помилок» (Twenty Evolutionary Blunders) наводяться хибні еволюційні твердження, що стали результатом надмірно активної уяви.¹² Дарвін уявив собі, що кити походять від ведмедеподібних тварин, сказавши:

«Я не бачу жодних труднощів у тому, щоб раса ведмедів внаслідок природного добору ставала дедалі більш і більш водною за своєю будовою й звичками, з дедалі більшою й більшою пащею, доки не виникла істота, настільки ж жахлива, як кит».⁸

Тоді еволюціоністи припускали, що кити походять від групи ссавців, званих мезоніхідами. Тепер вони вважають, що кити походять від чогось спорідненого з жирафами та верблюдами, незважаючи на суттєві розбіжності між викопними даними та дослідженнями ДНК.

Пілтдаунська містифікація збентежила провідних світових еволюціоністів, які «розгледіли» мавп’ячі риси в людському мозку й людські риси в мавп’ячій щелепі. В містифікації з археораптором їхня уява також підштовхнула їх до того, щоб побачити ідеальний перехід від динозаврів до птахів. Деякі частини ДНК вони прийняли за «сміттєві» рештки еволюції, які згодом виявилися життєво важливими для функціонування клітин. Список можна продовжувати.

Містичне мислення

Найбільш кричущим в практиці Дарвіна було введення магічних пояснень замість об'єктивних причин. В його підзаголовку йдеться про збереження сприятливих рас в боротьбі за життя. Уособлення стали настільки звичними для селекціоністів, що більшість еволюціоністів не переймаються питанням, як можуть існувати «привілейовані раси». В чому полягає перевага? Живі істоти, що володіють волею й прагненням, можуть віддавати перевагу. Але що в несвідомій природі еквівалентно волі, яка дозволила б їй виявляти прихильність? Проблема полягає не тільки в фігурах мови, які дарвіністи використовують для приписування агентності природі, а й в тому, що вони включають в свої каузальні пояснення агентність природи.

Дарвінівські селекціоністи уявляють собі вольового агента, який відбирає згодом «найбільш пристосовані» ознаки. Таким чином, для нас деякі біологічні особливості виглядають цілеспрямованою дією розумного, вольового агента, а для селекціоністів вони є лише непередбаченим результатом «добору/протидії» природи або «дії» випадкових мутацій. Сама природа представляється як вольовий, творчий агент, який замінює Бога. Селекціонізм поступається в тому, щоб підсунути альтернативний псевдоагент в роботу природи. Дарвін спритно замаскував псевдоагентство в аналогії, яку мало хто вважає неправомірною. Однак два видатні атеїсти, стурбовані лукавством Дарвіна, відкривають завісу:

«Попри відомі твердження про зворотне, Дарвіну не вдалося викинути ментальні причини зі своєї розповіді про те, як працює еволюція. Він просто сховав їх в нерозглянутій аналогії між добором шляхом селекції та природним добором».¹³

Простіше кажучи, в селекціонерів є мозок, здатний здійснювати реальний добір, а в природи його немає, хоча наукові пояснення дарвіністів ставляться до природи так, наче вона може мислити.

Деякі проникливі еволюціоністи помічають містичне мислення селекціонізму. Один з істориків еволюційної науки дійшов висновку, що дарвінівське використання добору «схоже на уречевлення, навіть на обожнювання природного добору як агента».¹⁴ ІншийСамка горбатого кита з малюком еволюціоніст, який відвертається від персоніфікації природи, нарікає, що природний добір завжди щось робить, й тому «природний добір стає скоріше схожим на окультну силу донаукового століття».¹⁵ Прихильник Розумного Задуму Вільям Дембскі назвав дарвінівську проєкцію селективної здатності на природу «найбільшою інтелектуальною аферою в історії ідей».¹⁶

Містичне мислення продовжує залишатися ядром еволюційної причинності. Наприклад, в 1970-х роках багато дослідників стали трактувати еволюційний прогрес як роботу «егоїстичних генів». Чому? Як і Дарвін, Річард Докінз, ще один впливовий еволюціоніст, проєктував відповідальність на самі гени, стверджуючи, що тіла організмів – це всього лише «роботизовані машини, сліпо запрограмовані на збереження егоїстичних молекул, відомих як гени».¹⁷

Очевидно, однак, що ця яскраво виражена селекціоністська модель пригнічує реальну науку, апелюючи до того, що гени здійснюють численні види діяльності, подібні до агентів (наприклад, конкуренцію), як прояв свого «егоїзму». Критик персоніфікації Докінзом егоїстичних генів каже:

«Проблема з метафорами полягає в тому, що вони не просто відображають наукові уявлення, а й формують їх. Наші образи ніколи не є просто поверхневою фарбою, вони висловлюють, рекламують й зміцнюють наші бажані інтерпретації».¹⁸

Видатний еволюціоніст Ернст Майр показав, як Дарвін, Докінз та інші легко відходять від містичних моделей. Майр пояснив, що «еволюційна біологія, на відміну від фізики та хімії, є історичною наукою... Закони й експерименти – невідповідні методи» для пояснення минулого, але «натомість людина будує історичну розповідь».¹⁹ Ця суб'єктивність в поєднанні з необмеженою уявою – причина того, що відомий еволюціоніст Річард Левонтін якось відверто назвав еволюційні пояснення такими, що «суперечать здоровому глузду», «контрінтуїтивними» та «містичними для необізнаного».²⁰

Докінз зображує себе раціональним атеїстом, який виступає проти забобонів. Очевидно, що всі прихильники егоїстичних генів сліпі до магії, що огортає їхнє мислення. Можливо, цим пояснюється стаття у Wall Street Journal «Подивіться, хто зараз ірраціональний» (Look Who's Irrational Now), в якій повідомляється про результати опитування, проведеного в Університеті Бейлора, згідно з яким нерелігійні скептики та ліберальні християни значно частіше вірять в «снігову людину, НЛО, будинки з привидами, спілкування з померлими й астрологію», ніж консервативні християни.²¹

Висновок

Давні прихильники ICR високо оцінили наш немістичний підхід до досліджень. Ми прагнемо пояснити біологічні функції з абсолютно об'єктивного інженерного погляду, званого інженерною біологією. Уявні причини в інженерній літературі практично не зустрічаються. Наша модель адаптації, орієнтована на організм й заснована на інженерному підході до безперервного відстеження довкілля (CET), абсолютно раціональна й знаходить дедалі більше підтвердження в дослідженнях печерних риб і навіть у звичайних біологів. Вона передбачає, що істоти вроджено самоналаштовуються на мінливе середовище за допомогою ідентифікованих сенсорів, логічних шляхів й механізмів реагування, не вдаючись до «тиску добору», що не піддається кількісній оцінці, або уявних «подій добору».²²

Еволюціоністи стверджують, що фактичні спостереження суперечать реальній історії Буття. Ми ж стверджуємо, що саме їхні інтерпретації цих природних явищ суперечать історичному Буттю, й саме тому, що їхній антиінженерний підхід від початку хибний. Як ми вже бачили, наукова література еволюціоністів посідає чільне місце на ринку інтерпретацій, що ґрунтуються на самооманливих колових хибах, надзвичайно багатій уяві та безтілесному містичному мисленні... Все те, в чому вони звинувачують християн.

Еволюціоністи випускають гори літератури, але вона наповнена фантазіями, а не доказами. Християни не повинні бути приголомшеними або заляканими. Все Буття – це реальна, а не міфологічна історія, а отже, ми не повинні проміняти цінне вроджене право на історичну правду Божу на містичну еволюційну юшку.