В сучасному суспільстві «наука» часто посідає центральне місце, справляючи значний вплив на політичні рішення й громадську думку.

Зміна клімату, боротьба з пандеміями, й, серед інших тем – уявлення людей про свій «гендер», тією чи іншою мірою захопили суспільство, й наука є важливою зацікавленою стороною в цих питаннях. Нині популярна наука та вчені-популяризатори можуть мати великий вплив на цілу низку питань.

Часто здається, що суспільство некритично підкоряється останнім тенденціям в науці та безпристрасно ставиться до поточної наукової думки, приймаючи багато чого з того, що говорять вчені, навіть якщо це просто непідтверджена гіпотеза. Хоча прагнення до науки, безумовно, шляхетне, його слід розглядати у відповідному контексті та вирішувати питання в емпірично визначених рамках.

Отже, що ж таке наука?

Згідно з Оксфордським словником англійської мови, наука – це «інтелектуальна й практична діяльність, що охоплює систематичне вивчення структури та поведінки фізичного й природного світу за допомогою експериментів та спостережень».¹ Інакше кажучи, це логічне збирання експериментально отриманої або спостережуваної інформації про фізичний всесвіт.

Хоча «прогрес» науки й великі досягнення зроблені в наукових дисциплінах за останні кілька століть, самі по собі можуть здатися значними, в контексті прагнення до неупередженої істини вони виявилися недостатніми.

Люди зі світоглядом, орієнтованим на людину, часто роблять науку єдиною підставою й визначником істини, а не інструментом для пошуку істини. Такий підхід неадекватний.

В будь-який момент історії наукова думка або відкриття, зроблене на той час, вважалося б істиною, але знання, отримані науковим шляхом, постійно змінюються. Те, що зараз вважається науковим фактом, десятиліття тому таким не було. Наприклад, в медицині кровопускання було звичайною практикою аж до XIX століття.² Зараз забір крові в пацієнта для лікування хвороби вважається абсурдом.

Ті, хто займаються наукою, повинні завжди залишатися скромними, особливо щодо її обмежень. Згідно з науковим методом, всі висновки науки – це здебільшого думки (одні більш обґрунтовані, інші – ні), які можуть бути змінені в майбутньому.

Християнам нема чого боятися. Істини християнства витримують іспит наукою. «Наука» в тому вигляді, в якому вона може бути використана, втрачає свої орієнтири і, отже, стає загрозою для християнства тільки тоді, коли вчені виходять за її межі й починають робити метафізичні заяви від імені науки про реальність в цілому.

В своєму есе «Теологія і наука» Карл Ф. Г. Генрі підкреслює цю думку:

«Річ у тім, що емпірична наука не має твердого підґрунтя для заперечень проти християнства не тому, що наукові та історичні проблеми не мають відношення до одкровення та віри, а тому, що вчені мають припускати можливі винятки з кожного правила, яке вони стверджують, а також емпіричну вразливість самих правил».³

Науково отримана інформація, підтверджена достовірністю, гармоніюватиме з Біблією. В Ісаї 40:26 і Римлянам 1:20 сама Біблія закликає людину вчитися в Божого промислу й спостерігати за неймовірними характеристиками Бога, які проявляються в наукових дослідженнях.

В міру того як наука дедалі більше дізнається про наш світ і Всесвіт, який ми населяємо, з'являється дедалі більше доказів творіння й задуму. Як християни, ми вітаємо й підтримуємо науку, яка шукає істину, але відкидаємо твердження вчених, які виходять за рамки того, що може підтвердити наукова методологія.