Ті, хто вивчають галузі історичної науки, такі як походження життя, часто стикаються з питаннями, на які немає простих відповідей.

Незалежно від світогляду, який керує інтерпретацією доказів, деякі докази важко пояснити в контексті цього світогляду. Це стосується як креаціоністів, так і еволюціоністів, й креаціоністи часто стикаються з такими запитаннями з боку опонентів. Оскільки світських вчених набагато більше, ніж вчених-креаціоністів, у креаціоністів може виникнути спокуса відступити та замовкнути. Однак в цьому немає потреби.

Еволюційна теорія стикається з безліччю проблем, які креаціоністи не бажають ігнорувати, і є кілька важливих основних моментів, в яких ми можемо бути впевнені. Задум і катастрофа – дві переконливі теми, що підтверджуються як спостереженнями, такм і одкровенням.

Дизайн помітний в усій природі. Це не означає, що кожна природна особливість демонструє досконалість форми та функції, але беззаперечним є той факт, що ми спостерігаємо безліч особливостей, які не можна пояснити випадковістю чи ненаправленою роботою природних законів.

Термін «розумний задум» став асоціюватися з такими особливостями, і виник цілий рух РЗ (англ. ID) для виявлення та опису багатьох прикладів задуму. Серед найбільш помітних з них – структура й тонке налаштування Всесвіту, придатність навколишнього середовища для життя, неспрощувана складність молекулярних машин, задана складність взаємодіючих молекул, таких як пари фермент-субстрат, інформаційний вміст ДНК та ін. Докази існування задуму переконливі, як це видно з висловлювання атеїста Річарда Докінза, що часто цитується:

«Біологія – це вивчення складних речей, які виглядають так, ніби вони були створені для якоїсь мети».¹

Нині покійний Френсіс Крік, ще один вчений-атеїст, також визнавав наявність задуму й припускав, що протистояти йому можна тільки зусиллям волі:

«Біологи повинні постійно пам'ятати, що те, що вони бачать, не було спроектовано, а швидше еволюціонувало».

Здається, що задум в живих організмах настільки очевидний, що атеїстичний світогляд можна підтримувати лише відмовляючись приймати свідчення видимі неозброєним оком.

Чи є відмова визнати задум наслідком його згубного впливу на наукові дослідження? Очевидно, що ні. Крік продовжує:

«Тому можна було б подумати, що еволюційні аргументи відіграватимуть велику роль в керівництві біологічними дослідженнями, але це далеко не так. Вивчати те, що відбувається зараз, досить складно. З'ясувати, що саме сталося в ході еволюції, ще складніше. Тому досягнення еволюції можна використовувати як підказки, щоб намітити можливі напрями досліджень, але надто довіряти їм вкрай небезпечно. Занадто легко зробити помилкові висновки, якщо процес не вивчений дуже добре».²

Дуже схоже на те, що дизайн відкидається лише на основі особистого вподобання, а не з будь-якої практичної чи логічної причини.

Для тих, хто готовий розглянути можливість задуму в природі, докази переконливі – існують сильні та численні свідчення розумного задуму в природі. Це спостереження потребує пояснення. Було зроблено кілька припущень, але жодне з них не є більш успішним в поясненні доказів задуму, ніж біблійна історія створення та подальшого гріхопадіння (Буття 1, 2, 6).

Дизайн існує й ми можемо впевнено констатувати цей факт. Ми знаємо це напевно – в природі справді є задум.

Щоб бути впевненим у наявності задуму в природі, не потрібно, щоб кожна особливість, що спостерігається, демонструвала задум. Розпад та дегенерація також є частиною біблійного опису світу природи. Апеляція до особливостей, які не здаються створеними, не виключає наявності задуму в природі. Одного переконливого прикладу дизайну достатньо, щоб встановити діяльність дизайнера. Таким чином, креаціоніст може виявити приклади задуму, як і приклади відсутності задуму, але атеїст має бути постійно напоготові, щоб випадково не прийняти якийсь приклад задуму. Це нездійсненне завдання, й лише силою багаторічної індоктринації такий атеїзм можна зберегти.

Катастрофа – ще одна тема, яку можна з певністю визначити в світі природи. Катастрофізм особливо виразно видно на прикладі гірських порід. Більшість із нас знайомі з такими «звичайними» катастрофами, як землетруси, вулкани, зсуви, повені та урагани. Однак в геологічній колоні можна знайти свідчення катастрофічних умов, які не мають аналогів в сучасному світі.

Кратери, що залишилися після зіткнень з астероїдами чи кометами, свідчать про катастрофічні події, які на кілька порядків перевершують усе, що спостерігалося в зареєстрованій історії. На поверхні Землі відомо щонайменше 190 ударних кратерів,³ і багато інших можуть бути поховані під відкладеннями або втрачені в результаті субдукції в мантію Землі.

Кратери зустрічаються на кожному континенті та протягом більшої частини геологічних товщ. Щонайменше тринадцять із них мають діаметр 50 км і більше. Такі зіткнення знищили б усіх наземних хребетних у великому регіоні, викликали б масштабні геологічні ефекти, такі як землетруси та перенесення осадових порід, й спричинили б широкомасштабні руйнування в морському середовищі.

Немає жодних сумнівів в тому, що Земля має історію катастроф. Але ударні кратери – це лише одне із катастрофічних свідчень.

Великі трапові формації, або «flood basalts», – ще один тип катастрофічних подій, зафіксованих в гірських породах. Це великі виливи базальтової чи гранітної магми, які, як вважають, супроводжуються викидом великої кількості діоксиду сірки, вуглекислого газу та інших екологічно значимих газів.

Базальти річки Колумбія (БРК, англ. CRB), ймовірно, є прикладом, найбільш знайомим жителям Північної Америки.⁴ Займаючи площу близько 210 000 км², БРК були відносно невеликими в порівнянні з деякими формами трапів.

Двома найбільш відомими формаціями є Сибірські трапи та Деканські трапи (Індія). Сибірські трапи проходять на кордоні між пермськими й тріасовими відкладеннями, відзначаючи перехід від палеозойських до мезозойських порід. Це найбільший наземний лавовий потік,⁵ що займає площу близько 7 млн км² й має об’єм, що оцінюється в 4 млн км³. Деканські трапи знаходяться на кордоні між мезозойськими та кайнозойськими породами. Їхня площа становить приблизно 1,8 млн км², а об’єм – близько 1 млн км³.

Ще більші базальтові потоки зустрічаються на дні океану. Найбільший із них – плато Онтонг-Ява, площа якого становить близько 4,27 млн км², а об’єм – близько 58 млн км³. Такі потужні виливи лави – ще один приклад катастрофічної активності, що перевершує все, що було на пам'яті людства.

Третім типом доказів катастрофічної активності є картина різкої зміни в послідовності скам'янілостей, зазвичай звана «масовим вимиранням». Термін «масове вимирання» використовується виходячи з різкої зміни викопних, коли принаймні 50% видів зникає при переході через стратиграфічну межу.

Різні викопні шари відрізняються вмістом скам'янілостей, і межі в геологічній колоні грунтовані на менше-більше різких змінах у вмісті скам'янілостей. Наприклад, між пермським та тріасовим шарами відбувається значна зміна вмісту викопних. Ця різка зміна є основою для поділу палеозойських та мезозойських шарів. Було підраховано, що лише близько 5-10% викопних у верхньопермських відкладах зустрічаються в тріасових відкладах. Інші 90-95% зникають з літопису у верхній частині пермських шарів.⁶

Дві інші важливі різкі зміни викопних відбуваються у верхній частині ордовикських відкладень та у верхній частині крейдових відкладень. Остання зміна відзначає відмінність між мезозойськими та кайнозойськими шарами. Ці закономірності вказують на катастрофічну активність та вимагають пояснення. Цікаво, що існує певна кореляція між цими різкими змінами у вмісті викопних та позаземними впливами та/або потопними базальтами.

Заманливо припустити, що катастрофічні події, такі як удари та виверження вулканів, призвели до знищення життя в постраждалих регіонах та викликали океанічні течії та перенесення відкладень, які послідовно поховали організми з різних місць проживання чи географічних регіонів. Це питання, мабуть, заслуговує на подальше вивчення.

Ці три лінії доказів однозначно вказують на катастрофічні умови регіонального чи глобального масштабу. Чи є в цій катастрофічній історії якась закономірність, яка б могла зацікавити креаціоністів? Розглянемо послідовність скам'янілостей.

Нижні шари палеозою мають морське походження. Шари середнього палеозою майже всі морські й включають безліч важкотілих риб. Верхньопалеозойські скам'янілості також включають багато морських видів, але також деяких наземних рептилій та кам'яновугільних рослин, які, ймовірно, представляють прибережне середовище. Мезозойські шари включають морські скам'янілості, але демонструють все більшу різноманітність наземних хребетних рослин. Нарешті, кайнозойські верстви, що збереглися на континентах, переважно наземні, окрім морських скам'янілостей на околицях континентів.

В послідовності скам'янілостей простежується помітна екологічна закономірність збільшення сухопутності, й хоча деталі важко інтерпретувати, загальна картина нагадує те, що можна очікувати від глобального катастрофічного потопу, в якому спочатку були поховані морські організми, та потім дедалі більше наземні групи організмів.

Наука надає переконливі докази задуму та катастроф в нашому світі. Ми можемо впевнено сказати, що це реальні закономірності в природі.

Писання дає пояснення, чому ми бачимо такі масштабні свідчення дизайну й катастроф. З Писання ми дізнаємося, що існує Дизайнер, який створив світ та живі організми в ньому. Наука не може продемонструвати створення, але Писання висвітлює те, що ми бачимо в науці, та інформує нас про значення задуму.

Аналогічна ситуація і з катастрофами. Наука може показати свідчення катастрофи, але не може визначити її сенс. Писання розкриває сенс катастрофічного характеру геологічної колони, вказуючи нам історію Потопу й пояснюючи, чому ми маємо такий багатий літопис скам'янілостей.

Не дивно, що є багато питань, на які ми не маємо відповідей, і є багато того, чого ми не знаємо. Але дещо ми можемо знати.

Ми можемо знати, що живі організми створені розумним Творцем, й ми можемо знати, що світ пережив глобальну катастрофу в масштабах, невідомих нашому досвіду. Із цього випливає можливість просування нашого розуміння через наукові дослідження з креаційної точки зору.