Вимирання
Категорії / Палеонтологія / Вимирання / Скам'янілості все ж кажуть «ні»: таємниця вибуху наземного життя в карбоні

Скам'янілості все ж кажуть «ні»: таємниця вибуху наземного життя в карбоні

Джерело: icr.org

Багато креаціоністів та еволюціоністів знайомі з першим величезним вибухом складного морського життя, яке було поховане в кембрійських гірських шарах на початку літопису скам’янілостей,1 але мало хто знає про вибух наземного життя в карбоні та ранній пермі. Хоча еволюціоністи породили багато спекуляцій про те, що земноводні якимось чином перетворюються на рептилій як основну частину великої еволюційної історії та ранньої колонізації земель, доказів що підтверджували б цю гіпотезу бракує. 

Натомість ми бачимо масовий вибух наземного життя – різноманітних амфібій та рептилієподібних істот, поряд з величезним різноманіттям рослинного світу та членистоногих, що представляють низинні прибережні екосистеми.2 3 4 5 6

Розглядаючи ці скам'янілості в карбонових та гірських шарах ранньої пермі, ми маємо безпосереднє свідчення величезних руйнувань та поховань низинних прибережних екосистем під час першої фази глобального затоплення земель потопом Буття.7

Еволюція земноводних відсутня

Сучасна екологія земноводних та рептилієподібних істот різноманітна. Більшість видів живе на суші, під землею, на деревах або в прісноводних середовищах, таких як струмки, озера та річки. Вони класифікуються як ектотерми (холоднокровні), оскільки на температуру тіла сильно впливають зовнішні фактори, такі як сонячне світло або теплі поверхні. 

Багато земноводних починають своє життя у воді, але деякі типи мають певні механізми, для того щоб обійти цей етап. Як правило, вони мають складні життєві цикли, переживаючи метаморфозу від личинки із зябрами до дорослої особини з легенями. Однією з найдивовижніших особливостей деяких земноводних є здатність використовувати шкіру разом з легенями для дихання. Насправді є навіть кілька невеликих наземних жаб та саламандр, які не мають легенів але повністю дихають шкірою.

 Westlothiana lizziae Три основні групи або ряди живих земноводних – це Anura (безхвості – жаби та ропухи), Urodela (хвостаті – саламандри) та Apoda (цецилії, безногі). Серед світських вчених гаряче обговорюється походження та еволюційні взаємозв'язки між трьома основними групамиМеганевра земноводних.6 

Близько 90% із приблизно 8000 відомих амфібій – це жаби, включаючи крихітну жабку, яка є найменшим із відомих хребетних, довжина якої становить лише 7,6 мм. Жаби й саламандри не мають еволюційної історії й раптово з’являються в юрських прошарках, схожих на своїх живих колег. 

Цецилії – це група безногих земноводних, що мають форму дощового хробака. Вони є одними з найменш відомих земноводних, оскільки живуть приховано в землі та в руслах потічків. Їх еволюційне походження є повною таємницею, та один із передбачуваних варіантів з ногами з’являється в юрі.

Що стосується загальної картини біологічної еволюції, то ідея земноводного як перехідної форми відіграє важливу роль. Виходячи виключно з передумов еволюції (а не викопних доказів), вважається, що найдавніші земноводні еволюціонували в девонській системі (так звана ера риб) із лопатеперих риб з легенями (наприклад, легеневі риби), які мали довгі кістки в скелеті плавників, щоб хоч якось залишити водне життя й жити на суші. 

Як я показав у кількох попередніх статтях, увесь цей заявлений перехід від риб до тетрапод відсутній у скам'янілостях.6 8 Проте, учнів та студентів до сих пір навчають, що після прибуття на сушу ці стародавні гіпотетичні земноводні урізноманітнилися й стали домінуючими наземними істотами під час карбонового та пермського періодів, але згодом були витіснені плазунами та іншими хребетними. Потім, як йдеться в історії, земноводні протягом мільйонів років ставали меншими та зменшувались у різноманітності.

Проблема цієї еволюційної історії земноводних полягає в тому, що вимерлі земноводні істоти раптово з’являються й уже урізноманітнюються в карбонових шарах, тоді як три основні групи живих земноводних з’являються раптово без попередників в юрі. 

У попередніх статтях я показав, як у девонських товщах містилися лише різноманітні види риб та рибоподібних істот, та як складне земне життя раптово виникло пізніше, не маючи часу для еволюції.6 8 9

Темноспондили та Рептиліоморфи

 Limnoscelis paludis Темноспондили – різноманітна група від невеликих до велетенських істот, подібних до земноводних, скам’янілості яких були знайдені в карбоні, пермі та в шарах вище на всіх континентах. Особливості їхньої будови дозволяють заповнювати широкий спектр Gephyrostegus bohemicus  середовищ існування, включаючи прісноводне, наземне та, можливо, прибережне морське середовище. 

Вони вважаються земноводними на основі ряду скам’янілостей, що представляють складний спосіб життя земноводних (стадія личинок, метаморфоза та зрілість). Особливості їхньої будови вказували на те, що вони були напівводними, хоча деякі вважалися майже повністю наземними – можливо, вони поверталися у воду для розмноження. 

Насправді, можливо, деякі темноспондили взагалі не були земноводними, оскільки вони мали луску, кігті та кісткові пластини, схожі на броню.

Рептиліоморфи (або антракозаври) – це група рептилій, схожих на тетрапод, які раптово й несподівано з’являються в скам'янілостях поряд з темноспондилами, практично не залишаючи місця для еволюції від земноводних до рептилій. 

Наприклад, Вестлотіана (на прізвисько «Ліззі») була виявлена в ранніх карбонових породах, та хоча вона явно виглядала як наземна ящірка, її не вважали справжньою ящіркою, значною мірою тому, що вона не відповідала історії еволюції тетрапод. Окрім того, у шарах карбонових порід було виявлено багато інших схожих на ящірок рептилій, таких як Гефіростег та Лімносцеліс. 

Основна еволюційна проблема полягає в тому, що наземні земноводні та рептилієподібні істоти з’являються в одних і тих самих шарах, не маючи часу для еволюції від одного до іншого.

Членистоногих –  в достатку

 Arthropleura У своїй попередній статті я згадував про раптову появу наземного життя в ранньому карбоні, що включала також членистоногих, таких як гігантські скорпіони.6 Поява велетенських членистоногих в усьому карбоні включала величезних бабок (меганевра) з 60-ти сантиметровим розмахом крил та багатоніжок під назвою артроплевра довжиною до 1,8 метра. 

Хоча більшість вважає, що меганевра полювала на менших членистоногих та прісноводних істот, артроплевра насправді була рослинноїдною. Ми знаємо це, оскільки в її кишківнику та копролітах (викопних фекаліях) виявлені рештки низовинного прибережного дерева, яке називається лікоподом. Наявність надзвичайно витончених істот, таких як бабка, на ранніх стадіях розвитку мало чим допомагає еволюційній історії. 

Дорослі бабки мають складний життєвий цикл. Їхні личинки живуть у воді як хижаки, але потім з часом перетворюються (метаморфоза) у дорослу бабку, одну з найбільш складно утворених комах.

Кам’яне вугілля

Іншим цікавим аспектом карбонових та ранньопермських гірських шарів є раптова поява справжніх папоротей та насінних рослин, що представляють прибережні низовинні ліси. 

Деякі з цих рослин, такі як лепідодендрони, виростали до 30,5 метра. Проблема полягає не тільки в тому, що є раптова поява різноманітного рослинного життя без будь-яких еволюційних попередників, що свідчили б про перехід від життя у воді до життя на суші, але й характер широких масових поховань цієї рослини. Цю величезну масу рослинних уламків потрібно було швидко поховати, щоб сформувалися масивні вугільні шари, які спостерігаються в різних частинах світу. Насправді саме так ми отримали назву карбон, що означає «вугленосний».

Ще цікавіше те, що ці шари кам’яного вугілля засипані морськими відкладами. Морські вапнякові шари простягаються прямо над і під багатьма з цих вугільних пластів. Це абсолютно збентежило еволюціоністів, які десятиліттями помилково твердили, що вугілля повільно утворюється протягом глибокого часу в прісноводних середовищах. 

Нині покійна, відомий палеонтолог Дженніфер Клак зазначила, що ці масивні вугільні шари свідчать про «масштабну подію», а «поклади вугільного лісу покриті морськими відкладами». Намагаючись припустити, яку екосистему вони могли б представляти, вона сказала: «Низовини та заболочені райони можуть підтримати такий великий ріст рослин».4

Поєднуючи все разом з моделлю Глобального потопу

Як пояснити те, що ми знаходимо цілі прибережні низовинні екосистеми, катастрофічно похованими та збереженими у вигляді скам’янілостей та вугілля – викопного палива – разом із відкладами морського походження в цих самих шарах кам’яновугільних порід? Відповідь проста. Якщо хтось відмовляється від помилкової парадигми еволюції, яка мало що може запропонувати для пояснення тенденцій та складностей, виявлених у скам'янілостях, він знаходить люблячого Творця, який спеціалізував Своїх істот для їх середовища існування. 

Як зазначалося в цій статті, безпосередньо над девонськими шарами (в яких повно риби та інших морських створінь) знаходяться карбонові шари, де раптово з’являються наземні членистоногі, ящірки та земноводні тварини, а також прибережна лісова рослинність. 

У моделі Глобального потопу ми можемо легко пояснити це як поступове занесення, спричинене глобальними повенями, подібними до цунамі. Величезні хвилі затоплювали основні маси суші в їх низовинних прибережних регіонах. Оскільки в цих прибережних низовинних регіонах переважав тропічний клімат та, ймовірно, містилося багато болотистих лісів, ми бачимо в цих шарах як рослини, так і тварин, спеціально пристосованих до цих умов.

Згідно з глобальним картографуванням шарів Потопу, відомих як мегапослідовності, відкладення пізнього та раннього карбону (та пермі) відповідають закінченню мегапослідовності Kaskaskia та початку мегапослідовності Absaroka. Ці дві мегапослідовності були частиною просування водних потоків все вище й вище на висоти, як описано в Бутті 7. Ці гірські шари чудово представляють глобальне руйнування екологічних низинних систем та підсилюють креаціоністську палеонтологічну модель, засновану на глобальному похованні Потопом за екологічною зональністю.

Вас також може зацікавити:

Посилання:

  1. Tomkins, J. P. 2020. The Fossils Still Say No: The Cambrian Explosion. Acts & Facts. 49 (12): 10-13.

  2. Clack, J. 2012. Emerging Into the Carboniferous: The First Phase. In Gaining Ground: The Origin and Evolution of Tetrapods. Bloomington, IN: Indiana University Press.

  3. Clack, East Kirkton and the Roots of the Modern Family Tree, ibid.

  4. Clack, The Late Carboniferous: Expanding Horizons, ibid.

  5. Benton, M. J. 2015. Early Tetrapods and Amphibians. In Vertebrate Paleontology. West Sussex, UK: John Wiley & Sons Ltd.

  6. Tomkins, J. P. 2021. The Fossils Still Say No: Missing Early Evolution of Land Vertebrates. Acts & Facts. 50: (4): 12-14.

  7. Clarey, T. 2020. Carved in Stone: Geological Evidence of the Worldwide Flood. Dallas, TX: Institute for Creation Research.

  8. Tomkins, J. P. 2021. The Fossils Still Say No: The Fins-to-Feet Transition. Acts & Facts. 50 (3): 12-14.

  9. Tomkins, J. P. 2021. The Fossils Still Say No: The Mystery of Jawed Vertebrates. Acts & Facts. 50 (2): 12-14.