Втрачені можливості та невідповідний час часто, здається, йдуть рука об руку. У військовій історії є кілька яскравих прикладів того, як полководці «вихоплювали поразку з пащі перемоги», коли вони зволікали із завершенням війни одразу після великої перемоги – часто тому, що не бачили, наскільки роздробленим був їхній супротивник. Пригадується дорога помилка британського генерала Вільяма Гау, коли він відклав вирішальне переслідування Континентальної армії генерала Джорджа Вашингтона, яка розпадалася, в перші дні Американської революції.

Знову й знову, коли одна сторона не може зрозуміти, наскільки розділений противник, й дозволяє йому зірватися з гачка, супротивник може згуртуватися, перебудуватися, контратакувати і перемогти.

Цей банальний приклад має багато спільного з сьогоднішнім конфліктом між креаційним та еволюційним світоглядами. Багато еволюціоністів серйозно розходяться в думках щодо найосновніших пояснень того, як відбувається еволюція. Фактично, різні фракції мають діаметрально протилежні пояснення.

Розкол – це не дрібна сутичка через банальні відмінності. Однак, спілкуючись з іншими креаціоністами на заходах ICR, я виявив, що майже всі вони не знають про цей серйозний розкол. Це чимось схоже на відсутність у генерала Гау відомостей про стан генерала Вашингтона.

Наші зусилля зі спростування й заміни еволюційної теорії значно ослабнуть, якщо ми не будемо в курсі фундаментальних проблем, які в даний час поділяють еволюціоністів.

Провідні еволюціоністи напрочуд розійшлися в думках

Еволюційна біологія переживає дуже серйозний розкол з приводу структури еволюційної теорії з моменту розробки сучасного синтезу майже 100 років тому.

Сучасний синтез – це назва сучасної еволюційної теорії, в якій синтезовано дарвінівські концепції про селективний вплив природи та виживання найсильніших, факти про генетику, яких не вистачало Дарвіну (зокрема, уявлення про випадкову мутацію як основне джерело генетичних варіацій¹), й статистичні моделі популяцій.

В листопаді 2016 року престижне британське Королівське товариство провело конференцію, на якій обговорювали питання щодо необхідності розширення, реформування або повного перегляду еволюційної теорії, щоб врахувати свіжі ідеї нових відкриттів.²

Життєва важливість цієї конференції була відображена в науковому журналі Nature в статті «Чи потребує еволюційна теорія переосмислення?» в стилі «аргумент-контраргумент». Автори зазначають, що «дослідники розходяться в думках щодо того, які процеси слід вважати фундаментальними».³

Розбіжності щодо базових процесів, що лежать в основі будь-якої теорії, припускають, що теорія може бути неповною, вводити в оману як дослідженнями, так і висновками, або бути помилковою.

Одним із дослідників, які виступають за те, що, по суті, є серйозним переглядом еволюційної теорії, хоча й скромно названим розширеним еволюційним синтезом (РЕС), є Кевін Лаланд з Університету Сент-Ендрюса. Він сказав:

«Дані, що підтверджують нашу позицію, стають сильнішими з кожним днем. Однак одна лише згадка про РЕЗ часто викликає емоційну, навіть ворожу реакцію серед еволюційних біологів. Надто часто життєво важливі дискусії переходять в запеклість зі звинуваченнями в неясності або спотворенні інформації».³

Лють, за словами Лаланда, викликана тим, що «це не буря в академічній вітальні, це боротьба за саму душу дисципліни».³ У звіті Джона Хендса про конференцію «Чи настав час відмовитися від дарвінізму?», написаному від першої особи, він описує сучасний синтез таким чином:

"Ця парадигма – поєднання дарвінізму, популяційної генетики й того, що Френсіс Крік називав центральною догмою еволюційної біології – відома як неодарвінізм, або сучасний синтез. Популяризована Річардом Докінзом в його бестселері 1976 року «Егоїстичний ген», вона являє собою статистичну модель, підтверджену не спостереженнями або експериментами, а спрощеними ігровими моделями, запозиченими з економіки 1940-х років».⁴

Ці глибокі розбіжності були зафіксовані не тільки в інтернет-статтях. Стаття «Розкол і синтез в Королівському товаристві» у провідному науковому журналі Trends in Ecology & Evolution, написана одним з організаторів конференції, пояснює, чому «під час дискусії було мало спільних позицій».⁵ Зображуючи напругу як запеклу суперечку між «діючими» прихильниками еволюційного статус-кво та революційними «суперниками», відвертий еволюціоніст Перрі Маршалл зауважив:

«Представники чинної влади були занепокоєні тим, що конференція може заявити, що еволюційна теорія має бути повністю переглянута. Конкуренти турбувалися, що [Королівське] товариство може намазати нову помаду на ту саму стару свиню, продовжуючи стверджувати, що «природний добір» є абсолютною істиною. Напруга в залі була відчутною, її посилювала історія цієї теми обтяжена політикою, запеклою ворожнечею та поганою кров'ю».⁶

Дискусія: що спричиняє адаптивні інновації?

Цікаво, що обговорення в Королівському товаристві ілюструють важливий момент, про який говорять креаціоністи.

Еволюціоністи часто стверджують, що у них «дані», які підтверджують їхню позицію, й мають на увазі, що у креаціоністів їх немає. Креаціоністи стверджують, що у них є ті самі дані, але вони інтерпретують їх зовсім по-іншому. Подібним чином, Лаланд представляв на конференції позицію меншості. Він також зауважив:

«Це напруження проявилося в дискусіях, де були озвучені різні інтерпретації одних і тих самих результатів. Конференція виявила ключовий момент – ці дебати точаться не про дані, а радше про те, як інтерпретуються та розуміються результати».⁵

Таким чином, в обох випадках суперечка йде не про те, в якої сторони є дані, а про те, як краще пояснити ці дані.

Вчені ICR також погодяться з Лаландом в тому, що «принаймні не менш важливими», ніж фундаментальні дослідження біологічних систем, «є різні уявлення про те, як працює або має працювати науковий процес.

Спікери на зустрічі, які закликали до змін, зазвичай підкреслюють роль концептуальних засад у формуванні того, які запитання ставляться, які дані збираються та які чинники розглядаються як причинно важливі».⁵ Теорія слугує водночас робочою гіпотезою, що намагається об'єднати різноманітні спостереження для пояснення причини біологічного явища, а також основою, яку використовують для інтерпретації нових спостережень.

Християни мають знати, що з погляду фундаментальних досліджень, численні механізми адаптації, які «суперники» наполягали обговорити на засіданні Королівського товариства, переконливо підтверджують креаційну теорію ICR, що ґрунтується на дизайні й наголошує на здатності організмів активно розв'язувати проблеми, а також самостійно пристосовуватися до динамічних умов довкілля.

Концепція ICR передбачає, що організми були спроектовані з внутрішніми можливостями для постійного відстежування змін навколишнього середовища. Це може відбуватися через схильність й пластичність розвитку, епігенетичні механізми та багато інших способів, які дають змогу організмам відстежувати мінливі умови та заповнювати нові ніші. Відстеження умов й заповнення нових середовищ має відбуватися впродовж життя батьків та підвищувати здатність їхніх нащадків робити те саме.

Наприклад, однією з тем конференції Королівського товариства був ембріональний розвиток. Фракція РЕЗ стверджує, що для деяких організмів специфічні риси «можуть бути передбачені за допомогою знання механізмів їхнього розвитку. Для цих біологів схильність в розвитку (a bias in development), за якого одні морфології з'являються швидше, ніж інші, може визначати хід адаптивної еволюції. Дуглас Футуйма, навпаки, представляє більш традиційну точку зору, приписуючи адаптивні характеристики організмів виключно добору».⁵

Цей різке поділення в Королівському товаристві також висвітлило абсолютно різні концептуальні рамки для визначення причинності ознак. Інтерналісти намагалися описати спостережувані механізми, тоді як екстерналісти неодноразово посилалися на концепцію природного добору. Пристрасний обмін думками між доповідачами та слухачами різко висвітлив різницю між тими, хто уявляє природу як таку, що здійснює управління за допомогою дарвінівського природного добору, й тими, хто апелює до високорегульованих вроджених систем організму як способу пояснення тих самих біологічних результатів.

Перрі Маршалл пише: «Але з точки зору неодарвіністів, цілеспрямована еволюція будь-якої клітини немислима. Тому, звісно, "природний добір" завжди виявляється відповіддю», й що впродовж усієї зустрічі промовці «дотримувалися стандартної неодарвінівської лінії, яка наполягає на тому, що в остаточному підсумку все зводиться до "добору, добору й ще раз добору"»⁷ Один науковий репортер на конференції заявив:

«Цей захід тільки виграв би, якби хтось за лаштунками гаком стримував би промовців, які наполягали на мантрі природного добору, щоб заповнити прогалини в своїй науці. Повторювані посилання на цей термін стали майже комічними. Зрештою на допомогу прийшов сер Патрік Бейтсон, який застеріг від надмірного використання "метафори" й сказав далі, що природний добір не є чимось одухотвореним».⁸

Поширений висновок: дарвінівський селекціонізм має фатальні недоліки

Селекціонізм фатально неспроможний з двох важливих причин. По-перше, фактичні дані про те, як відбувається адаптація, не відповідають тому, як її слід характеризувати згідно з сучасним синтезом, а саме: неспрямована, випадкова, поступова й без будь-якого цілеспрямованого продукту. Проте нині відкрито численні механізми, які регулярно характеризують адаптацію як високорегульовану, зазвичай швидку, повторювану й з цілеспрямованими діями, які навіть передбачувані.

Друга причина полягає в тому, що добір – це початково містичне поняття, яке з відкриттям внутрішніх механізмів організмів стає дедалі зрозумілішим. Наскільки нам відомо, навколишнє середовище несвідоме, й тому аналогія, що порівнює його зі свідомою людиною-селекціонером, завжди була неправомірною.

Коли селекціоністи посилаються на природний добір, вони магічним чином проектують на природу інтелект і волю, яка, за їхніми уявленнями, здійснює вплив. Селекціоністи звично закликають добір «діяти на», «сприяти», «працювати над», «карати» тощо організм. Саме тому сер Патрік Бейтсон був змушений попередити присутніх, що «природний долбір не є чимось живим».⁸

В причинно-наслідкових поясненнях, побудованих в рамках сучасного синтезу, це оживлення довкілля життєво необхідне, щоб витіснити істинну роль організмів, що виражається в роботі їхніх вроджених механізмів.

Еволюціоністи настільки глибоко розділені в своїх переконаннях щодо основної причини еволюції, що дехто з них вважає, що нові відкриття завдали нинішній теорії непоправного удару й вимагають її заміни. Троє слухачів підсумовують настрої багатьох еволюціоністів:

«Сучасний синтез, хоча й був, безсумнівно, продуктивним впродовж певного часу, є хибним уявленням про реальність, що досягло меж своєї пояснювальної здатності. Проблеми фундаментальні. Жодна косметична хірургія їх не виправить».⁹

В іншому обміні думками член Королівського товариства Патрік Бейтсон з Кембриджу відповів запитувачу недвозначно:

«Природний добір не є чимось одухотвореним». (тобто, Сліпого годинникаря треба розібрати до блоків двигуна й перебудувати з нуля).⁶

В той час як одні промовці захищали наявну парадигму, інші закликали до розширення неодарвінівського еволюційного синтезу, щоб врахувати ці альтернативи. Однак такі механізми суперечать неодарвінізму. Не можна розширювати те, що зламано.

Через 70 років настав час рухатися далі й використовувати ідеї, підкріплені доказами, для розробки нової парадигми еволюційної біології.⁴

Нещодавнє есе доктора Пола Нельсона, який також був присутнім на засіданні Королівського товариства та є переконаним захисником досліджень спільноти Розумного Задуму (ID), чудово підсумовує необхідність переходу від нападок або коригування еволюційної теорії до її повної заміни. Нельсон усвідомлює «абсолютну марність спроб побудувати теорію біологічного дизайну в філософських рамках натуралізму, фундаментально відданого іншій меті. Реформуйте її повністю, сказав Гамлет».¹⁰

Короткочасна можливість, поки еволюціоністи не перегрупувалися

Еволюційна теорія перебуває в «боротьбі за саму душу дисципліни»³ в зв'язку з відкриттям всепроникних внутрішніх механізмів, що сприяють самоналаштуванню, та які суперечать наявній теорії.

Еволюціоністи прекрасно розуміють, що поділ послаблює їхні позиції проти креаціоністів й що на карту поставлені високі теологічні наслідки. Тож це лише питання часу, коли вони згуртуються, відновляться й контратакують з новою та покращеною версією своєї антидизайнерської теорії. На відміну від генерала Гау, креаціоністи тепер поінформовані про глибокі розбіжності серед еволюціоністів. Отже, що ж нам робити?

Точна причина поділення полягає в лавиноподібному надходженні нової інформації, що суперечить еволюційній теорії. Ця сама інформація переконливо підтримує теорію біологічного дизайну. Креаціоністи повинні наполягати на цій істині за кожної можливості. В листопаді 2020 року я розповідав про золоту можливість, яка заснована на потоці досліджень за останні 25 років:

«У вчених-креаціоністів є вкрай рідкісна, швидкоплинна можливість вийти вперед та оформити всі ці нові відкриття до того, як це зроблять еволюціоністи. Теорія біологічного дизайну дозволить нам визначити як інтерпретаційний, так і дослідницький порядок денний».¹¹

Теорія, над якою працює ICR, передбачає, що активні живі істоти здатні розв'язувати проблеми й створені для відстеження мінливих умов, «наповнювати землю», демонструючи мудрість свого Творця – Господа Ісуса Христа.