Вимирання
Категорії / Палеонтологія / Вимирання / Скам'янілості все ж кажуть «ні»: відсутня рання еволюція наземних хребетних

Скам'янілості все ж кажуть «ні»: відсутня рання еволюція наземних хребетних

Однією з найбільших проблем для еволюції є докази переходу істот від життя у воді до життя на суші. У попередній статті я показав, як усі уявні водні предки, які нібито були еволюційними попередниками наземних істот, були не що інше, як унікальні типи рибоподібних тварин, які не могли жити на суші.1 

Але світська історія стає ще більше неправдоподібною не лише через абсолютну відсутність перехідних скам’янілостей у той періоду часу, коли передбачалася рання еволюція наземних хребетних, але й через вибух складного наземного життя на початку карбону (міссісіпська система).

У середині 1900-х років Альфред Ромер, гарвардський палеонтолог хребетних, відверто зазначив, що період в приблизно 30 мільйонів років після закінчення девону (епохи риб) й простягаючись до верхнього карбону не містить перехідних скам'янілостей риби – тетраподи, які доводили б еволюцію.2 Ця кричущя відсутність скам'янілостей тетрапод, що розвивалися на суші, стала широко відомою серед палеонтологів як розрив Ромера (Romer’s Gap).

Дженніфер Клак, одна з провідних палеонтологів хребетних сучасності, відверто говорила про цю величезну еволюційну проблему. У публікації 2009 року вона заявила: 

«Викопні дані постдевонських тетрапод, як відомо, рідкісні протягом приблизно 30 мільйонів років після межі девон / карбон (Міссісіпська система)».

Вона також сказала: 

«Походження чотириногих з кінцівками не збігалося з повним пристосуванням до життя на суші, яке, ймовірно, виникло у ранньому карбоні. Ця подальша частина історії задокументована кількома скам’янілостями».3

Згідно з еволюційною шкалою часу, розрив Ромера тривав приблизно від 360 до 330 мільйонів років тому, що відповідає першим 30 мільйонам років карбону, відомого як ранній Міссісіпій або нижній карбон. На основі масштабних досліджень геолога ICR, д-ра Тіма Клері, ці ранньокарбонові відклади, ймовірно, представляють відклади бурхливих цунаміподібних вод, коли Потоп піднімався вище й починав затоплювати краї суші в останній частині мегапослідовності Kaskaskia.4

Ці відклади не тільки містять скам’янілі водні та скам’янілі наземні тварини, вони також включають перші поклади рослинного матеріалу з низинного прибережного середовища. Хоча модель Глобального потопу очікує такого сценарію в літописі скам'янілостей, еволюціоністи бачать загадковий розрив, що призводить до явної невідповідності між величезною кількістю різноманітних викопних риб, виявлених в кінці девону, та раптовою появою повністю наземних істот в карбоні.

Чи скоротився розрив Ромера?

В останні роки еволюціоністи стверджували, що скоротили розрив Ромера приблизно на 15 мільйонів років завдяки двом різним відкриттям скам'янілостей в карбонових відкладах. 

Перша тварина, яка, як стверджується, допомогла подолати цей розрив, єМалюнок 1. Crassigyrinus scoticus крассігірінус (Crassigyrinus) (означає «товстий пуголовок»), виразно схожа на рибу істота з обтічним тілом у формі пуголовка довжиною до 1,8 метра (мал. 1). Палеонтолог Майкл Бентон описав її як «витягнуту в довжину тварину, схожу на мурен з масивною головою».5 Її кінцівки були крихітними й абсолютно були не в змозі дозволити істоті жити на суші. 

Насправді загальний консенсус серед палеонтологів полягає в тому, що істота була майже повністю водною.5 6 У неї були дуже великі щелепи з двома рядами гострих зубів й вона могла відкривати рот під кутом в 60°. Її дуже великі очі, можливо, допомагали їй добре бачити в темних мутних водах прибережних боліт.

Малюнок 2. PederpesОб’єднавши все вищесказане, особливості її будови дозволяють припустити, що вона була швидким плавцем та ідеально підходила для лову риби. Основною причиною, за якою еволюціоністи люблять стверджувати, що крассігірінус закриває розрив Ромера, є те, що він був виявлений у ранніх карбонових шарах, у той період часу, коли перехідна форма була вкрай необхідною. Однак ця істота була водною твариною та зовсім не перехідною формою.

Інша велика знахідка, яка нібито допомогла подолати розрив, відома як педерпес (Pederpes) (мал. 2). Цей вимерлий тип сухопутних чотириногих, як стверджується, був датований приблизно 348 млн років, що відповідає карбону (нижній Міссісіпій), й поміщає тварину близько до середини розриву Ромера.7 Педерпес мав довжину близько 0,9 метра, а характерна форма черепа, що поєднувалася з ногами, поверненими допереду (а не назовні), свідчать про те, що він був наземною твариною.

Окрім того, він мав вузький череп, що свідчить про те, що він дихав повітрям, використовуючи для цього м’язи, подібно до багатьох живих чотириногих, а не помпував повітря в легені, використовуючи гортанний мішок, як це роблять земноводні. Таким чином, вважається, що Педерпес був не лише повністю наземною істотою, він навіть не був віднесений до категорії земноводних, що деякі еволюціоністи вважають потенційним перехідним станом. Однак навіть земноводні є цілковитою загадкою для еволюціоністів, оскільки вони надзвичайно різноманітні й у багатьох дуже складні життєві цикли.

Турнейська загадка

Не тільки Педерпес та Крассігірінус мало вирішили проблему розриву Ромера, недавні знахідки численних морських і наземних скам’янілих істот у прошарках ранньої карбонової системи, відомої як Турнейський ярус, розбили всілякі еволюційні теорії від Девонського вимирання до еволюції тетрапод загалом.8 9 У моделі Глобального потопу з поступовим захороненням за екологічною зональністю, турнейські товщі чудово представляють перші хвилі потопних вод, схожих на цунамі, які заливали сушу.Малюнок 3. Скорпіон

Ці гірські шари мають виразну морську геохімію й містять перші скам’янілості прибережних наземних рослин, багато морської риби та рибоподібних водних істот, а також різноманітну прибережну наземну фауну. Насправді в цих прошарках зафіксовано тварини з ногами, таких як членистоногі (наприклад, скорпіони), земноводні та навіть декілька різних типів ящіркоподібних істот. У статті на цю тему Клак та її співавтори писали: 

«Нові таксони та зразки свідчать про те, що диверсифікація тетрапод була вже добре виражена в турнейському віці. Тетраподи, ймовірно, мешкали на задернованих поверхнях».9

В результаті цих нових даних скам’янілостей нижнього карбону будь-який потенційний час для еволюційного переходу з води до суші випарувався.

Не тільки еволюційна історія з води до суші зазнала величезного удару через відсутність перехідних скам’янілостей та нульового часу для еволюції, навіть теорія Девонського вимирання стала заплутаною. Клак та її співавтори заявляють: 

«Ранню фауну чотириногих не можна легко розділити на девонську та карбонову фауни, що свідчить про те, що деякі тетраподи пройшли через кінець Девонського вимирання і це їм не зашкодило».8 

Малюнок 4. Формація Hell Creek в МонтаніСправді, турнейські шари у всьому світі зі скам’янілими рибамии, як правило, дуже схожі за своїм вмістом, містять загальні та подібні види променеперих риб, лопатеперих риб, акантодій, акул та суцільноголових (Holocephali).10

Хоча еволюційна теорія намагається пояснити, чому деякі риби пережили Девонське вимирання, тоді як інші (наприклад, панцирні риби – плакодерми) цього не пережили, модель Потопу добре відповідає даним. Сам Глобальний потоп знищив би значну кількість усіх видів риб й значною мірою поховав їх по екологічній зональності.

До того ж, багато унікальних передпотопних морських екологічних середовищ були б знищені, таким чином включаючи певні класи риб, які просто не могли пристосуватися до менш сприятливої морської екології післяпотопного світу. Причина змішування морських тварин з прибережними істотами полягає в тому, що наповнені осадом потопні води, які заливали прибережні території, несучи морську фауну, змішували й відкладали її з наземною фауною, як це представлено у верхніх шарах мегапослідовності Kaskaskia

Постійне змішування морських скам’янілостей з наземними істотами продовжувалось, коли потопні води заливали сушу далі, щоб остаточно покрити всю землю та земну екосистему. Наприклад, у формації Хелл-Крік (Hell Creek) в штаті Монтана акули поховані разом з динозаврами на найвищому рівні морських відкладень Потопу (крейдовий період).11 12

Висновок

З еволюційної точки зору, розрив Ромера все ще актуальний через відсутність перехідних форм між рибами та наземними чотириногими. Однак немає справжнього чіткого розриву у скам’янілостях й немає часу для еволюції тетрапод з води на сушу. Осадові шари гірських порід нижнього карбону, що є наступним після девонської епохи риб, заповнені наземними тваринами та рослинами.

Водночас, коли жодні з цих даних не підтримують, ані не мають сенсу в світлі еволюції, модель Глобального потопу з поступовим захороненням за екологічною зональністю протягом року, яка описана в книзі Буття, повністю відповідає даним геології та палеонтології.

Вас також може зацікавити:

Посилання:

  1. Tomkins, J. P. 2021. The Fossils Still Say No: The Fins-To-Feet Transition. Acts & Facts. 50 (3): 10-13.

  2. Romer, A. S. 1956. The early evolution of land vertebrates. Proceedings of the American Philosophical Society. 100 (3): 151-167.

  3. Clack, J. A. 2009. The Fish-Tetrapod Transition: New Fossils and Interpretations. Evolution: Education and Outreach. 2: 213-223.

  4. Clarey, T. 2020. Carved in Stone: Geological Evidence of the Worldwide Flood. Dallas, TX: Institute for Creation Research, 234-255.

  5. Benton, M. J. 2015. Early Tetrapods and Amphibians. In Vertebrate Paleontology. West Sussex, UK: John Wiley & Sons Ltd.

  6. Clack, J. A. 2012. Emerging into the Carboniferous: The First Phase. In Gaining Ground: The Origin and Evolution of Tetrapods. Bloomington, IN: Indiana University Press.

  7. Clack, J. A. and S. M. Finney. 2005. Pederpes finneyae, an Articulated Tetrapod from the Tournaisian of Western Scotland. Journal of Systematic Palaeontology. 2 (4): 311-346.

  8. Anderson, J. S. et al. 2015. A Diverse Tetrapod Fauna at the Base of ‘Romer’s Gap’. PLoS ONE. 10 (4): e0125446.

  9. Clack, J. A. et al. 2016. Phylogenetic and Environmental Context of a Tournaisian Tetrapod Fauna. Nature Ecology & Evolution. 1: 0002.

  10. Sallan, L. C. and M. I. Coates. 2010. End-Devonian extinction and a bottleneck in the early evolution of modern jawed vertebrates. Proceedings of the National Academy of Sciences. 107 (22): 10131-10135.

  11. Clarey, T. 2015. Dinosaurs in Marine Sediments: A Worldwide Phenomenon. Acts & Facts. 44 (6): 16.

  12. Clarey, T. 2019. Marine Fossils Mixed with Hell Creek Dinosaurs. Acts & Facts. 48 (4): 10.