Є речі, для яких ціле – це просто сума частин. Дюжина яблук – це просто сума дванадцяти яблук, не більше й не менше. Століття – це точний рахунок ста років.

Здається, що кількість – це яскравий приклад цілого, яке складається тільки з суми своїх частин. Але візьмемо, наприклад, літери в слові або слова в абзаці. Очевидно, що слово – це щось більше, ніж просто кількість літер, з яких воно складається.

У слова є значення, яке воно несе. А коли в справу вступають граматика і семантика, послідовність слів також передає сенс. Таким чином, звісно, існують речі, для яких ціле більше, ніж сума його частин. Але чому? Звідки береться сенс слів та речень?

Ми можемо припустити, що для того, щоб надати сенс певній послідовності літер й добути його щоразу, коли ця послідовність з'являється пізніше, необхідний розумовий процес, відмінний від самих слів.

Щоб краще зрозуміти відмінні риси того, що допомагає зробити об'єкт чимось більшим, ніж сума його частин, розглянемо лампу розжарювання. Основна мета, для якої було винайдено й розроблено лампочки, – це освітлення. Однак лампочка абсолютно нефункціональна, якщо її не під'єднано до розетки, в якій різниця потенціалів між двома полюсами створює струм, що проходить через нитку розжарення лампочки.

Лампочка може виконувати своє призначення (освітлення) тільки за рахунок особливого виду енергії, яку ми називаємо електрикою. Ціле (колба лампи) призначене для виконання певної функції за присутності зовнішнього по відношенню до нього компонента, екзогенного істотного елемента - ЕІЕ (exogenous essential element – EEE), без якого лампа не може функціонувати. Лампа не може нічого освітити, якщо через неї не проходить електрика.

Давайте розглянемо автомобіль як інший приклад. Першим автомобілем, який я купив, був Фольксваген «Жук», тому що він був найдешевшим на ринку. Я купив його до того, як навчився водити. Мій батько більше не водив машину, й ні в кого з моїх старших братів та сестер ще не було водійських прав. Ця машина простояла в гаражі будинку моїх батьків кілька місяців, перш ніж я зміг нею скористатися: абсолютно нова, з заводу, без механічних проблем, але без руху.

Автомобілі були винайдені для того, щоб служити засобом пересування. Їхні хитромудро сконструйовані деталі повинні працювати в гармонії, щоб функціонувати належним чином, й у багатьох випадках вони являють собою приклади незменшувано складних систем.

Проте, якими би досконалими – і незамінними – не були ці деталі, для виконання завдання транспортування автомобілю необхідний оператор. Те, що запускає двигун, щоб почати цей процес, не є частиною автомобіля. І знову ціле стає більшим, ніж просто сума його частин в присутності ЕІЕ.

Навіть в просунутих версіях «без водія» автомобіль потребує інформації, яку надає агент, про те, коли, де і як їхати в те чи інше місце. Для того щоб автомобілі були корисні, потрібен окремий акт волевиявлення.

Коли ми переходимо до питання про походження живих істот, пошук реальних відповідей передбачає щось більше, ніж просто пояснення того, як виникли складні біомолекулярні системи. Для цього необхідно визнати, що жива істота – це щось більше, ніж сукупність безлічі органічних компонентів, з яких вона складається. Навіть одноклітинний організм – це щось більше, ніж сума білків, вуглеводів, ліпідів, ДНК й РНК: це жива істота.

Вірно, що життя «виникає» в середовищі, в якому ми маємо всі ці хитромудро спроектовані складні системи, але сама система не є життям. Життя виникає в присутності ЕІЕ – як різниця потенціалів або інтелектуальний оператор в наших недосконалих аналогіях із лампочкою та автомобілем, – без якого всі молекули життя не були б живими.

Уже давно Пастер науково продемонстрував, що тільки життя може породити життя – не існує такої речі, як спонтанне зародження життя з неживої матерії. Тому припускати, що перший живий організм виник із неорганічної матерії без втручання попереднього життя, як того хочуть послідовники Чарльза Дарвіна, значить іти проти доведеного наукового факту.

Те, що життя – це щось більше, ніж біомолекули живих організмів, показано в посланні, яке Бог дав Єзекіїлю посеред долини, повної сухих кісток:

« І пророкував я, як наказано. І знявся шум, коли я пророкував, і ось гуркіт, а кості зближалися, кістка до кістки своєї. І побачив я, аж ось на них жили, і виросло тіло, і була натягнена на них шкіра зверху, та духа не було в них. І сказав Він мені: Пророкуй до духа, пророкуй, сину людський, та й скажеш до духа: Так говорить Господь Бог: Прилинь, духу, з чотирьох вітрів, і дихни на цих забитих, і нехай оживуть! І я пророкував, як Він наказав був мені, і ввійшов у них дух, і вони ожили, і поставали на ноги свої, військо дуже-дуже велике!..» (Єзекіїль 37:1-14; курсив додано).

Цей дух (або ЕІЕ, якщо хочете), Бог пояснює пізніше у вірші 14, є Святим Духом:

«І дам Я в вас Свого Духа, і ви оживете...» (курсив доданий).

Аналогічно, нам сказано, що на початку «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Буття, 2:7). Коли Бог сформував людину з пороху земного, вона була неживою матерією; тільки коли Бог «...вдихнув у ніздрі її дихання життя...», людина «...стала... живою душею».

Життя – це більше, ніж частини тіла – кістки, м'язи, сухожилля, органи, тканини, клітини, мітохондрії, ДНК й РНК. Це динамічна реальність зі змістом для тих, хто вміє читати. Якщо ми визнаємо, що розум надав ЕІЕ для життя з певною метою, ми проживемо наше життя повною мірою.