Існує безліч поганих контраргументів на знамениту загадку Майкла Біхі про незменшувану складність і (на мій погляд) один досить хороший.

Для тих, хто не знайомий з аргументацією Біхі, вона має такий вигляд:

«Передбачається, що дарвінська еволюція створює складні системи поступово, долаючи величезні неправдоподібності крихітними кроками протягом мільярдів років. Але, як не дивно, багато систем в живих організмах "незменшувано складні" – вони містять основний набір ключових елементів, які абсолютно необхідні для того, щоб система взагалі функціонувала. Поступова еволюція шляхом випадкових варіацій і природного добору ніколи не змогла б побудувати таку систему, тому що вона не мала б адаптивної функції доти, доки не була б повністю завершена».

Після того, як Біхі навів ці докази у своїй книзі «Чорна скринька Дарвіна», що вийшла друком 1996 року, вчені (і не вчені) кинулися його спростовувати. Одні стверджували, що системи, про які йдеться, насправді не були незменшувано складними; інші – що вони могли виникнути шляхом поглинання частин з інших систем; треті – що вони виникли як редукції з більших складних систем, які не були незменшувано складними... і так далі.

Жоден з цих аргументів не витримав логічної або емпіричної перевірки. Але я не думаю, що ці аргументи є реальною причиною того, що більшість тих, хто вважає аргументи Біхі непереконливими, вважають їх непереконливими. Я підозрюю, що реальне заперечення для більшості людей – це щось більш внутрішнє й основоположне, що можна висловити приблизно так:

«Гаразд, можливо, важко зрозуміти, як поступові, сліпі процеси могли створити кілька особливих систем, таких як бактеріальні джгутики. Через незменшувану складність – зрозуміло. Але для всього іншого теорія Дарвіна, як і раніше, має сенс. То невже ми дійсно збираємося відкинути всю теорію на підставі кількох речей, які ми не можемо пояснити? Чи не більш ймовірно, що для цих речей є якесь пояснення, і нам просто потрібно його дочекатися?»¹

Зрештою, якщо дарвінська еволюція працює в теорії, то з цього випливає, що дарвінська еволюція повинна була відбутися. І тоді, якщо живі організми не мають такого вигляду, ніби їх створила дарвінська еволюція, постає запитання: «То де ж, чорт забирай, ті речі, які були створені дарвінською еволюцією?» Навіть якщо наявність незменшуваної складності показує, що всі досліджувані нами організми виникли не в результаті дарвінської еволюції, це не пояснює, чому вони виникли не в результаті дарвінської еволюції.

Плутанина й таємниця

Іншими словами, для того щоб аргумент про незменшувану складність переконав когось відмовитися від дарвінізму, недостатньо показати, що деякі структури в живих організмах не мають вигляду, начебто їх створили в результаті некерованих дарвінських процесів. Поки некеровані дарвінські процеси працюють в теорії, існування незменшуваної складності в житті може додати плутанини й загадок, але це не скасовує теорію. Щоб аргумент був дійсно переконливим, необхідно також показати, що дарвінізм не працює для створення живих організмів навіть в теорії.

Чи може це бути так? Так буде, якщо незменшувана складність дійсно необхідна для живих систем. Якщо щось має бути незменшувано складним, щоб досягти характеристик, які змусили б нас назвати це «живим», тоді теорія Дарвіна не працює навіть в теорії, і загадку розкрито – ми бачимо особливості, які дарвінська еволюція не може пояснити, просто тому, що дарвінська еволюція насправді не відбувалася й не може відбуватися.

Біхі стверджував щось подібне у відповідь на критику своєї першої книги. Але спочатку це було відкрите питання – не існує швидкого й простого способу сказати, чи є незменшувана складність необхідною та невід'ємною для життя чи ні.

Дуже цікаво, що видатний біолог-теоретик Стюарт Кауффман просуває визначення життя, що передбачає незменшувану складність, – хоча Кауффман (який не симпатизує ID) не використовує цей термін.

Визначення життя 

Кауффман стверджує, що живі організми відрізняються від неживих і здатні функціонувати й розвиватися, тому що в живих організмах частини існують для цілого та за допомогою цілого. Кауффман називає такі системи «кантівським цілим» (оскільки ця ідея взята з «Критики здатності суджень» Іммануїла Канта). Кантівське ціле, інакше кажучи, – це самовідтворююча система, в якій усе підтримує й залежить від усього іншого.

Легко зрозуміти, як живі організми підходять під це визначення. Ваші різні частини не можуть існувати без вас – ви ніколи не знайдете мозок або селезінку, що лежать самі по собі (принаймні, не дуже довго). Точно так само й ви не існували б, якби у вас не було цих частин (принаймні не дуже довго).

Також легко зрозуміти, що така система за визначенням є незменшувано складною. «Ціле» – за визначенням – містить у собі всі частини. Таким чином, якщо ціле необхідне для продовження існування частин, то всі частини необхідні для продовження існування частин – це і є визначення незменшуваної складності. Не всі незменшувано складні системи обов'язково є кантівським цілим, але кантівське ціле обов'язково є незменшувано складним.

Незменшувана складність у LUCA

Звісно, хтось може зауважити, що все це дуже цікаве філософствування, але наука - це емпіричні докази. І Кауффман, як учений, прагне їх надати. З цією метою він у співавторстві (з перспективною дослідницею походження життя Джоаною Ксав'є та іншими) опублікував у журналі Proceedings of the Royal Society B роботу, яка, як здається, показує, що життя існувало у формі кантівського цілого так далеко в еволюційній історії, як ми можемо бачити.

Ксав'є та ін. взяли базу даних метаболічних реакцій бактерій та архей (двох доменів найпростіших форм життя) й подивилися, які реакції у них спільні. Вони виявили на перетині бактерій та архей колективний автокаталітичний набір із 172 реакцій. («Колективно автокаталітичний» означає, що набір реакцій є самостворюваним – усі каталізатори реакцій в наборі створюються іншими реакціями в тому ж наборі; наприклад, A створює B, B створює C, C створює A). З філогенетичного погляду це означає, що спільний предок бактерій та архей – а отже, ймовірно, і сам «останній універсальний спільний предок» (LUCA) – характеризувався складними автокаталітичними метаболічними циклами. В статті, опублікованій у збірнику «Еволюція “за призначенням”: Телеономія в живих системах» (Evolution “On Purpose”: Teleonomy in Living Systems) Кауффман та його колега Андреа Ролі пишуть, що ці знахідки «дуже переконливо свідчать про те, що життя виникло як колективні автокаталітичні набори малих молекул».

Кауффман та його співавтори вважають, що колективні автокаталітичні множини є кантовським цілим. Тому вони стверджують, що життя від самого початку характеризувалося кантівською цілісністю, відповідно до твердження Кауффмана, що живі істоти є кантівським цілим за своєю природою. Якщо це так, то – як ми бачили – це означає, що життя за своєю природою незменшувано складне.

В чому полягало запитання?

Якщо незменшувана складність дійсно є частиною визначення життя, це вирішує проблему, порушену у відповіді на аргумент Біхі про незменшувану складність.

Усе зводиться до запитання «Що ми намагаємося пояснити?», коли посилаємося на еволюцію або дизайн. Чому життя взагалі потребує пояснення? Що робить людей, корів, гриби, сосни, бактерії тощо такими незрозумілими для нас?

Дарвін вважав, що проблема полягає в складності або пристосованості організмів до навколишнього середовища. На перший погляд це здається правдоподібним, але в ретроспективі ми повинні були зрозуміти, що це не так. Купа піску складна – шанси отримати таке ж розташування піщинок вдруге практично дорівнюють нулю, – але ніхто не думає, що існування куп піску – це якась велика загадка.

Ні, загадка живих організмів (у всякому разі, одна з тих, що роблять їх загадковими) полягає в тому, що вони незменшувано складні: вони рухаються, діють, розмножуються й ростуть за допомогою складної системи взаємопов'язаних, взаємодіючих частин. Очевидно, що це справжня загадка, яка потребує пояснення, і настільки ж очевидно, що здатність природного добору накопичувати крихітні, індивідуально корисні випадкові варіації ніяк не пояснює (і навіть не намагається пояснити), як могла виникнути така складна мережа.

Тому, коли Біхі вказав на незменшувану складність, він не помітив якусь випадкову, незрозумілу особливість певних біологічних систем і не використав її для критики теорії Дарвіна. Швидше, він вказував на те, що саме в житті змушує нас відчувати, що воно потребує пояснення. І це виявилося тим, про що прозріння Дарвіна, якими б блискучими вони не були, нічого не могли сказати.