Один з основних принципів геології – закон нашарування. Попросту кажучи, це означає, що верхні геологічні пласти відклалися пізніше тих, що лежать нижче, якщо не було руху гірських порід (землетрусів). Це припущення досить логічне, якщо вірити, що гірські породи утворювалися протягом мільйонів років або що вони були в основному сформовані до часу Потопу. Але і цей закон викликає серйозні проблеми у геологів-еволюціоністів – і все через системи датування за допомогою скам'янілостей. 

Ця система ґрунтується на принципі еволюції, коли в більш древніх породах повинні знаходитися більш «примітивні» організми. Складнощі з законом суперпозиції викликані тим, що в багатьох місцях поверхні Землі, згідно датування по скам'янілостям, більш «стародавні» породи лежать на «молодих» – і ніяких ознак руху порід!

Звичайно, трапляються і зрушення порід – так званий насув – але в цих місцях залишаються безпомилкові свідоцтва зрушень. Існує три свідоцтва, які показують, що гірські пласти пересувалися відносно один одного. Перше – наявність роздроблених уламків породи, так званих брекчій, зазвичай спресованих в єдине ціле. Друге – це поверхня ковзання – подряпини і жолобки, які говорять про те, що один суцільний шар скелі рухався по іншому. І третє, це «виповнення тріщин» – породи, що опинилися між рухомими гірськими пластами, як зерно між двома жорнами. 

Отже, в результаті переміщень гірських порід утворюються борозни і щебінь. 

Для геологів-еволюціоністів проблему представляє та обставина, що в більшості місць передбачуваних зрушень немає ніяких свідоцтв руху пластів – схоже, що пласти просто відклалися один на інший. Це цілком узгоджується з «теорією Потопу», але не влаштовує поборників еволюційної теорії розвитку від простого до складного: адже за їхніми поняттями викопні залягають в «неправильному» порядку!

Розглянемо деякі актуальні приклади, пов'язані з «геологічної колоною». Ось альпійський Гларус [Glarus, місцевість в Альпах, на сході Швейцарії], де виявлена «неправильна» послідовність залягання порід. Згідно датування за скам'янілостями, пермським породам, що залягають зверху, 280 млн років, юрським, що лежать в центрі – 195 млн, а знизу знаходяться породи еоцену віком в 55 млн років – повна протилежність еволюціоністському порядку! 

Геологи стверджують, що породи рухалися 35 кілометрів до Гларуса, перш ніж залягти подібним чином, але ніяких свідчень зрушень немає. Біллінгс, один з геологів-еволюціоністів, визнав, що у більшості так званих «насувів» в Альпах відсутні сліди руху і їх можна класифікувати тільки за сам’янілостями.¹

В Емпайр Маунтейнз, штат Арізона, пермський пласт «віком 280 млн років» лежить на «141 млн-річному» пласті крейдяного періоду. Тут не тільки немає даних зрушення пластів, але навіть видно лінію дотику пластів, схожу на лист рифленого заліза.

І нарешті, одне з найвідоміших зрушень – «насув Льюїса» в Скелястих горах [Rocky Mountains – основний гірський хребет в системі Кордильєр Північної Америки], де пласти лежать в такій послідовності – докембрійский пласт, датований в мільярд років, залягає на пласті крейдяного періоду віком 141 млн років. Зона «зміщених» пластів простягається на 500 кілометрів в довжину і 5 кілометрів в глибину, так що геологам-еволюціоністам доводиться вірити, що 30 тисяч км² скелі могли проповзти від 64 до 80 кілометрів (не залишивши ніяких фізичних доказів), щоб загнати «насув Льюїса» в рамки своєї теорії. 

Звичайно, все це малоймовірно, тим більше що механізм пересування таких гігантських гірських масивів не відомий. Ми ж вважаємо, що всі ці приклади – і багато подібних їм – зовсім не зрушення (сама ця теорія – помилка сучасної геології, що має на меті підтримати теорію еволюції). Ці породи в послідовності, що існує сьогодні, відклалися з вод Потопу.