Згідно з науковими підручниками, землю охоплює сукупність гірських порід, що відображають багато епох протягом «мільйонів років». Чи має така думка щось спільне з реальністю?

Більшість християн, які виросли в церкві, чули на уроках недільної школи про Ноїв ковчег та про Адама в Едемському саду, оточенного кроликами та коровами, які пасуться на галявині. Однак в міру того, як діти виростали, образи сейсмозавра (Seismosaurus) або морських монстрів, таких як мозозавр (Mosasaurus) зруйнували ці спрощені сцени життя допотопної Землі.

Тим часом музей на уроках в школі та в історичних музеях дітям дають зовсім іншу картину. Кольорові наукові карти зображають товстий шар гірських порід, наповнених динозаврами та іншими істотами, які, як припускають, жили мільйони років тому – це і є геологічна колона. Враховуючи цей конфлікт, християни мали зробити вибір. З одного боку, дехто заперечував той факт, що динозаври взагалі існували і називав геологічну колону брехнею. Інші ж відкинули Біблію, обираючи те, що здавалося наукою.

Але є і третій варіант. Ми можемо і повинні опиратися як на Біблію, так і на науку, включаючи скам'янілості та послідовності шарів гірсьих порід, що зображені у геологічній колоні. Вчені зробили багато захоплюючих відкриттів про породи, які можна побачити на власні очі та перевірити експериментально. Ми можемо використовувати їх, щоб допомогти собі у відтворенні минулого, не приймаючи «мільйони років», які базуються на хибних припущеннях.

Коли мова йде про віру, християни повинні бути дуже обережними,  розрізняючи спостереження та інтерпретацію. Якщо вони відкидають спостереження разом з інтерпретацією, то можуть виглядати як антинауковці і втратити всю довіру, коли розповідають комусь про Христа.

Розуміння декількох простих речей про геологію дає можливість будь-якому християнину вести дискусію про те, як Боже Слово пояснює наш світ, у тому числі динозаврів та шари гірських порід. Якщо ми уважніше подивимося, то сучасні відкриття не лише узгоджуються з Біблією, а й забезпечують дивовижні підтвердження біблійної версії історії Землі.

Чи правильні стратиграфічні колони?

Якщо виколись проїжджали по горбистих сільських магістралях, можливо, ви помічали різні зрізи на пагорбах, які вирівнюють магістралі або зменшують їх крутизну. Коли ви будете їздити по дорогах послідовно, то  швидше за все помітите, що шари гірських порід в кожному зрізі є надзвичайно схожими. Їхні візерунки реальні та видимі.

Задовго до того, як інженери прорізали ці пагорби, природна ерозія вже розкрила деякі шари у певних регіонах - такі оголені шари породи називаються відслонення. Протягом минулих століть геологи використовували ці шари для створення діаграм, які узагальнюють закономірності породи в кожному з таких  регіонів.

Діаграми, які складені геологами для представлення та узагальнення гірських порід у певних районах,  називаються стратиграфічними колонами. Але чи можемо ми довіряти їх точності?

Шари гірських порід на цих діаграмах не є вигаданими в рамках уніформістського чи еволюційного упередження. Вони є реальними закономірностями, які ми можемо виміряти та перевірити. По суті, вони відображають шари гірських порід, які можна побачити на власні очі. 

Порівнюючи вміст одного шару з іншим, ми можемо простежити будь-який пласт породи на різних територіях і визначити, яке місце воно займає в загальній послідовності (у так званій геологічній колоні). Повсюди ми спостерігаємо відповідність (1:1) між тим, що зображено на діаграмах, і тим, що знаходиться в шарах у відслоненнях та дорожніх розрізах.

Сьогодні геологи отримують доступ до додаткових даних, таких як справжні зразки з родовищ нафти глибоко в землі, і результати хімічних дослідів у лабораторії, які вони можуть використовувати для узгодження та перевірки того, в якій послідовності знаходиться той чи інший шар. Кожен з них має унікальний «відбиток пальця», який нібито відрізняє його від усіх інших. (Більше про це пізніше.)

Дати неправильні?

Хоча порядок шарів у стратиграфічних колонках ґрунтується на фактичних спостереженнях, все ж варто звернути увагу на одну важливу деталь. Шари гірської породи ніколи не мають міток, в яких зазначено, скільки їм років. Проте стратиграфічні колони завжди позначають шари гірських порід іменами геологічних «періодів», які були десятки або сотні мільйонів років тому. 

Такий підхід заснований на тлумаченнях еволюційних геологів, а не на фактах, які можна спостерігати.

Саме тут виникає плутанина між спостереженнями та інтерпретацією. Немає необхідності заперечувати саму видиму послідовність шарів гірських порід (геологічну колонку), як робили багато християн, просто тому, що хтось помилково вважає їх віком у «мільйони років».

Бог створив нас за Своїм образом, щоб ми могли вчитися з Його творінь (Псалтирь 19:1-4, Римлян 1:18-20).  Наші почуття надійні, і Бог дав нам можливість розрізняти закономірності в природі. Ці закономірності допомагають нам пізнати світ, що є навколо нас, але завжди через лінзу Святого Письма.

За допомогою Божого Слова ми можемо заповнити прогалини нашого розуміння ранньої історії. Візерунки на скелях, якщо вони правильно інтерпретовані, є потужним інструментом для пояснення, чому мільйони розкопаних тварин і рослин поховані і неймовірно добре збереглися в шарах осадових порід по всьому світу. Відповідь — це Всесвітній потоп у часи Ноя!

Відносне датування 

Виходячи з біблійних часових посилань, ми напевно знаємо, що «абсолютні дати» мільйонів років не можуть бути правильними. Але чи можна ще встановити послідовність геологічних подій? Так! Цей процес називається «відносним датуванням».

Ось як це працює. Припустимо, ви зіткнулися із купою млинців, випадково залишених на столі в кухні, яка була закрита ще рік тому. Ви все ще можете зробити деякі розумні висновки про історію цих млинців. Наприклад, млинець у нижній частині купи, напевно, був посмажений на пательні першим, а млинець на вершині посмажили останнім. Але важко, якщо навіть і зовсім неможливо, дізнатися скільки секунд (хвилин, годин або днів) пройшло між приготуванням одного млинця та наступного.

У геології думка про те, що найнижчі шари є найдавнішими, називається «суперпозицією». Вона базується на спостереженнях, експериментах та здоровій логіці.

Принцип суперпозиції

Приблизно у середині ХVII століття німецький придворний лікар Ніколаус Стено (Nicolaus Steno), який жив у Італії, почав досліджувати закам’янілі осадові шари навколо Риму. В результаті він зробив першу відому спробу розмістити пласти гірської породи у певному порядку. У 1669 році він постулював, що в будь-якій послідовності плоских осадових шарів найстаріші шари знаходяться на дні, тому що вони були закладені першими, а наймолодші — на вершині, тому що вони накладались згодом.

Стено також помітив дивовижний візерунок у шарах: виявляється, що шари спочатку були закладені в майже горизонтальному положенні, хоча сьогодні вони можуть бути знайдені нахиленими під різними кутами. Він також підмітив ще одну річ: кожен шар, схоже, складався як безперервний лист, який розтягувався над великими областями, доки щось не зупинило його поширення.

Які процеси могли б утворити такі величезні шари, що розкидані по материках? Більшість підручників не скажуть вам, що Стено був християнином, який вірив, що Ноїв потоп був відповідальним за розміщення шарів. Він розглядав принцип суперпозиції як опис порядку, в якому шари були відкладені під час Потопу. Час, який пройшов між осадженням шарів, був би відносно коротким протягом року Потопу. Він вважав, що шари гірських порід демонструються певний час, але лише хвилини, години, дні або тижні.

Аналогічно, Стено вважав, що Потоп пояснює горизонтальну незперервність шарів. Зрештою, Святе Письмо описує Потоп як глобальну катастрофу. Отже, можна було б очікувати, що води океану піднімуться і розповсюдяться згодом по всьому континенту, а потім породи, що містять скам’янілості, відкладуться, і їх можна буде простежити над значною регіональною територією та навіть над континентальною межею.

Чотири інструменти для співвідношення шарів

Як вчені можуть поєднувати осадові шари в одній зоні з шарами в інших районах, чи навіть на іншій частині континенту, якщо ми не маємо таких довгих, незперервних зрізів, як біля доріг?

Давайте розглянемо це на практиці. Ви їдете по південному заходу Америки і зустрічаєте оголений шар породи. Ви придивляєтесь ближче і помічаєте, що темно-червоний шар складається з великих піщаних частинок, закам’янілих океанських істот, яких називають трилобітами, і з багатьох складених «хвилястих» візерунків. До якого шару породи належить цей пласт?

Геологи мають у своєму розпорядженні чотири основні інструменти. Це не припущення, а справжня наука еволюціоністів і креаціоністів, оскільки вони вимірюють та порівнюють вміст кожного шару, щоб знайти збіги з іншими місцями.

Розміри частинок (піщинок)

Одним з найбільш очевидних способів ідентифікації гірського шару є розмір піщинок у породах. Осадові породи складаються з різних за розмірами частинок. Терміни «пісок, мул та грязь» відносяться до розмірів частинок від найбільших до найменших. Шари гірських порід певного розміру називаються відповідно піщаним шаром (пісковиком), осадовим шаром (алевритом) та болотяним  шаром (аргілітом). Отож, здається, ви виявили шар пісковика.

Вміст скам'янілостей

Аналогічним способом ми можемо ідентифікувати осадові породи за допомогою їх скам’янілостей. Якщо в пісковику містяться морські викопні, які називаються трилобіти, то, ймовірно, він належить до пісковику Tapeats — шару, що знайдений у Великому каньйоні, який також має такі ж самі типи трилобітів. 

Якщо замість нього містяться закам'янілі сліди тетраподів (амфібій або рептилій), він, ймовірно, належить до відкладень пісковика Coconino, який також зустрічається у Великому каньйоні. (Coconino має відбитки тетраподів, але не трилобітів.)

Це не є кругове міркування. Геологи каталогізували буквально мільйони місць по всьому світу, і вони послідовно знаходили різні види скам’янілостей у різних шарах і ті ж самі викопні в однакових шарах. Наприклад, трилобіти ніколи не зустрічаються у верхніх шарах, а тетраподи ніколи не зустрічаються в найнижчих шарах. Біблійні геологи вважають, що ця картина вказує на те, що тварини та рослини з різних частин світу були поховані водними потоками в порядку окремих шарів гірських порід.

Мінерали та хімічний склад

Через різний вміст мінералів осадові породи мають різний хімічний склад. Наприклад, пісковик часто складається в основному з піщаних частинок мінерального кварцу (діоксид кремнію). Коли зразки порід були подрібнені та хімічно проаналізовані, всі пісковикові шари мали високий вміст кремнію. Тим не менш, пісковик Tapeats також має в своєму складі мінеральний польовий шпат, і тому він має більше калію, ніж пісковик Coconino. 

Крім того, породи мають цементи, які зв'язують усі частинки разом, і ці цементи мають різні хімічні властивості, які допомагають нам відзрізняти один тип пісковика від іншого.

Знання хімії має додаткову користь. Іноді ми можемо знайти скелі, з яких утворився пісок! Геологи можуть використовувати цементи, мінерали та хімічний склад, щоб знайти віддалені скелі, склад яких відповідає піску. Наприклад, хімічний склад частинок циркону в пісковику Coconino показує, що вони були зруйновані в горах Аппалачі і були перенесені на відстань понад 2900 км через весь континент.¹

Осадові особливості

Багато осадових шарів також містять видимий шар, який нагадує водяні пульсації або «хвилі», які відображають спосіб їх накладання. Наприклад, якщо вода транспортує піщані частинки і накопичується у хвилях, то пісковик буде містити ознаку, відому як горизонтальна шаруватість. 

Форма, розмір і напрямок цих «закам’янілих хвиль» показують нам напрямок і швидкість води, час, коли саме вона текла, а іноді навіть і її глибину. Ми знаходимо хвильові характеристики в пісковиках Coconino і Tapeats в районі Великого каньйону. Чи можемо ми побачити різницю? Так, «закам’янілі  хвилі» у кожному з них мають різні розміри та форми через різну швидкість води!

Пісковик Tapeats у Великому каньйоні був відкладений набагато сильніше, ніж пісковик Coconino. В його основі розташовані валуни та мінеральні частинки, що відкололись з корінної породи безпосередньо над родовищем. Швидкий стрімкий потік води сильно руйнував все на своєму шляху і розривав породи на уламки, які потім осідали на пісковиках. Укладені, повторювані невеликі «закам’янілі  хвилі» в пісковику Tapeats, цілком імовірно, були викликані сильними ураганами та водними потоками.

Більшість біблійних геологів насправді вважають, що пісковик Tapeats є першим родовищем у цій області після того, як Потоп почав розрізати поверхню океану.

Локальна геологічна колона

Тепер давайте почнемо застосовувати те, що ми дізналися, до локальної геологічної колони у Великому каньйоні.

Коли ми проїжджаємо по певній території, то спостерігаємо, що послідовність шарів існує в тому ж порядку скрізь, де ми знаходимось. Пісковик Tapeats завжди знаходиться в нижньому шарі, тому ми можемо зробити висновок, що він був утворений першим. Пісковик Coconico знаходиться завжди вище, а інші шари між ними завжди на тому ж самому рівні.

Крім того, пісковики Tapeats і Coconino завжди відрізняються не тільки за своїм положенням, але також і за рахунок різних розмірів піщинок, вмісту скам’янілостей,  мінералів, хімічного складу та осадових особливостей.

Ця локальна (характерна для цієї місцевості) геологічна колона включає в себе багато інших осадових шарів у регіоні. Якщо ви їдете на північ на так звані «Великі сходи» (Grand Staircase) в північній частині Арізони і на півдні штату Юта, то там ви знайдете ще 3048 м складених шарів гірських порід, що починаються прямо на висоті 1370 м, які є також і у Великому каньйоні.

Таким чином, ця всеосяжна геологічна колона є видимою реальністю, а не вигаданою. Це ясно представляє собою порядок того, що відкладення та скам’янілості були утворені під час глобальної Повені. А отже, будь-який шар та його скам’янілості в цій послідовності можуть бути датованими у співвідношенні з іншими шарами.

 

Континентальні та глобальні співвідношення 

Чи існує спосіб пов'язати шари на одній території з тими, що знаходяться на іншій?

Якщо поїдемо на схід від Великого каньйону в Нью-Мехіко, то ми спостерігатимемо пісковик з точно такими ж особливостями, як пісковик Coconino. Він також знаходиться приблизно на тому ж рівні в геологічній колоні.

Якщо будемо рухатись далі, ми знайдемо й інші колони шарів гірських порід, що мають той самий пісковик, ті ж розміри частинок, ті ж самі скам’янілості, той же мінеральний і хімічний склад та ті ж осадові особливості. Ми можемо продемонструвати, що кожен з цих шарів є пісковиком Coconino, пробуривши свердловини в цьому великому регіоні та досліджуючи співвідношення у розрізі. У кожному місці вони є дуже подібними.

Чим далі ми від'їжджаємо від Великого каньйону, тим більше будуть змінюватись шари порід. Але вони все ще мають достатньо подібностей, щоб допомогти нам визначити відносний порядок на кожному новому місці.

Якщо ми розглянемо кожну колону гірських пластів по всій Північній Америці, то наші спостереження будуть вражаючими. Біля основи більшості локальних шарів є пісковик, що містить трилобітів, які знаходиться на верхівці еродованих шахт, наприклад, поблизу водоспаду Чиппева (Chippewa Falls) на північному заході штату Вісконсін. Ці пісковики знаходяться на тому ж відносному рівні, що і пісковик Tapeats у Великому каньйоні. Вони також мають однакові характеристики — розміри піщинок, скам'янілості, мінеральний та хімічний склад, осадові властивості тощо.

Більше того! Якщо ми пройдемо через океан до району Тімна (Timna) у південному Ізраїлі та через Петру (Petra) в Йорданії, то будемо спостерігати пісковик з однаковими розмірами піщинок, скам'янілостями, мінеральним та хімічним складом, а також з такими ж осадовими особливостями, як в пісковику Tapeats. І він знаходиться на вершині еродованої підстильної породи, точно такої ж самої, як у Великому каньйоні. 

Цей пісковик продовжується в більшій частині північної Африки. (Це не просто креаційне твердження, але це також було помічено іншими, в тому числі еволюційними геологами.) Таке міжконтинентальне співвідношення є потужним підтвердженням глобального охоплення території Потопом.

1) Великий каньйон, 2) Чиппева Фолс, штат Вісконсін, 3) Лівія, Пн. Африка, 4) Тімна, Ізраїль, праворуч — геологічна колона із назвами періодів

Висновок

Відносне датування є цінним інструментом, який допомагає нам зрозуміти закономірності в шарах гірських порід по всій Землі. Загалом це яскраво демонструє глобальний характер Потопу. Дана методика датування не така ж, як радіометричне датування, яке дає неправильні «абсолютні» дати. Якраз навпаки, це науковий процес, який виробляє «відносні» дати — послідовність подій, які утворили кожен шар, а не загальний проміжок часу, що минув.

Креаціоністи можуть впевнено використовувати стратиграфічні та геологічні колони, щоб зрозуміти порядок утворення шарів, особливо під час «Божого»  потопу. Якщо ми ігноруємо тлумачення ідеї, що Землі мільйони років, ми можемо бачити ці геологічні «періоди» як «знімки» порід, що утворились на різних етапах затоплення. 

Використовуючи часові рамки, наведені в книзі Буття, можна зробити висновок, що більшість скам’янілостей, які містять осадові шари, відклались швидко протягом року. Заперечення реальності локальних геологічних колонок і відносного датування руйнує потужний аргумент, що підтверджує свідчення про Всесвітній потоп.

Бог милостиво дав нам інструменти для спостережень, щоб допомогти нам вивчити наш світ і показати людям «чіткі» докази Його роботи (Римл. 1:18-20). Він очікує, що ми скористаємося цими інструментами, щоб поділитися цією істиною з іншими народами!