Коли я розглядаю найважливіші питання про походження життя під широким кутом, біблійна модель має для мене найбільший сенс; вона залишає менше запитань без відповіді.

Іноді висловлюється припущення, що віра в створення світу — це питання віри, у той час як наука, яка зазвичай схвалює еволюцію, вважається більше у сфері розуму. Хоча поняття віри й розуму різні для оцінки,¹ зазвичай ми визнаємо, що ми повинні проявляти певну ступінь віри, щоб довіряти чомусь,незалежно від того, що це є: наука, еволюція, створення чи Біблія. Однак є багато вагомих причин вірити в створення світу Богом за шість днів. 

Насправді, мені здається, що для віри в еволюцію потрібна більша ступінь сліпої віри (коли немає доказів), ніж у біблійну модель створення. Та ж проблема стосується й поглядів, коли еволюцію та створення об’єднують, як-от теїстична еволюція чи прогресивний креаціонізм, які мало спираються як на наукові факти, так і на Біблію.²

Походження життя

Мабуть, найскладнішою проблемою, з якою стикається еволюція, є питання походження життя. Як могли живі організми, які навіть у найпростіших своїх формах є надзвичайно складними, виникнути самі по собі? Серйозність цієї проблеми добре відома багатьом компетентним вченим, і немає потреби зупинятися на цьому в даній статті.

Проблема складності

Наявність складності — взаємозалежних частин, які не функціонують, якщо неприсутні й інші частини — створює ще одну серйозну проблему для еволюції. Наприклад, м'яз немає сенсу без нерва, що йде до м'язів і задає напрямок його активності. Але м'яз і нерв не мають значення без складного механізму управління в мозку, який направляє активність скорочення м'язів і співвідносить її з активністю інших м'язів. Без цих трьох основних компонентів у нас є тільки непотрібні частини тіла. Як розвивається складність в процесі поступових еволюційних змін?

Взаємозалежні частини, якими є більшість компонентів живих організмів, не очікуються від випадкових, ненаправлених змін (мутацій), як це пропонується в рамках еволюційного прогресу. Як ці складові могли розвиватися без чіткого плану для робочої системи? Чи може порядок виникнути з суміші переплутаних, неорієнтованих змін? Для складних органів, які потребують величезної кількості необхідних змін, шанси дуже малі.

Без чіткого плану ми очікували б, що випадкові еволюційні зміни будуть перебирати по черзі всі можливі комбінації частин, намагаючись забезпечити еволюційний прогрес. Проте коли ми дивимося на живі організми по всьому світу, ми, схоже, не бачимо жодної з цих випадкових комбінацій. Напевно, у природі ми маємо справу переважно, якщо не виключно, з цілеспрямованими складовими. 

Крім того, якщо еволюція — це реальний неперервний процес, то чому ми ніколи не знаходимо в організмах нові складні органи, що розвиваються? Ми очікували б знайти ноги, очі, печінку і нові невідомі види органів, які розвиваються й забезпечують еволюційний прогрес в організмах, яким не вистачає бажаних переваг. Така відсутність є серйозним аргументом проти будь-якого ймовірного нецілеспрямованого еволюційного процесу й підтримує концепцію, що те, що ми бачимо, являє собою роботу розумного Творця.

Простий приклад з м'язами тьмяніє, коли ми розглядаємо більш складні органи, такі як око або мозок. Вони містять багато взаємозалежних систем, що складаються з частин, які були б непотрібні без наявності всіх інших необхідних частин. У цих системах нічого не працюватиме, поки всі необхідні компоненти не будуть присутні й не працюватимуть разом. 

Око має автоматичну систему фокусування, яка регулює різкість таким чином, щоб дозволити нам ясно бачити близькі й віддалені об'єкти. Ми не до кінця розуміємо, як це працює, але частина мозку аналізує дані з ока й контролює м'язи в оці, які змінюють форму кришталика. Система, яка управляє розміром зіниці, щоб пристосуватися до інтенсивності світла й зменшити сферичну аберацію лінзи, також ілюструє взаємозалежні частини. Крім того, в людському оці є 100 000 000 світлочутливих клітин, які посилають інформацію в мозок через близько 1 000 000 нервових волокон зорового нерва. У мозку ця інформація сортується на різні компоненти, такі як колір, рух, форма й глибина. Потім дані аналізуються й об'єднуються в зрозумілу картину. Процес включає в себе надзвичайно складний масив взаємозалежних частин.

Але зір — це тільки частина нашого складного мозку, який містить близько 100 000 000 000 нервових клітин, сполучених приблизно 400 000 кілометрів нервових волокон. Вважається, що існує близько 100 000 000 000 000 зв'язків між нервовими клітинами в людському мозку. Те, що ми можемо ясно мислити (ми сподіваємося, що більшість з нас це робить!), свідчить про дивовижний упорядкований комплекс взаємозалежних частин, який кидає виклик припущенням про походження шляхом випадкових еволюційних змін. Як могли такі складні органи розвиватися незапланованим чином?

Пошуки еволюційного механізму

Рух різних речей в природі має тенденцію змішувати речі незалежно від того, чи це молекули, чи величезні валуни або забруднюючі речовини, що потрапляють в океан. Ця незмінна тенденція йде врозріз з еволюцією, коли припускається, що організми стають все більш організованими з неорганізованих компонентів в міру збільшення складності організмів. Як еволюція від простого до складного протидіяла тенденції змішування, яка так поширена в природі? 

Протягом двох століть еволюціоністи шукали механізми, які могли б пояснити походження складності, але досі практично безрезультатно.

На початку ХІХ століття французький натураліст Ламарк припустив, що використання якогось органу викликає еволюційний прогрес, наприклад, шия, стає більш довгою, якщо постійно нею тягнутися. Його погляди були в значній мірі відкинуті. 

Приблизно півстоліття по тому Чарльз Дарвін в Англії запропонував систему природного відбору. У цьому процесі дуже малі відмінності можуть бути предметом конкуренції між організмами. Це призвело б до виживання більш пристосованих форм, у той час як більш слабкі форми були б усунені. Протягом тривалих періодів часу цей процес буде поступово розвивати передові форми життя на землі.

Хоча дарвінівська модель природного відбору зазвичай представлена в основних підручниках біології, останнім часом вона піддалася різкій критиці з цілого ряду причин. Вона має фатальний недолік, коли мова заходить про поступовий розвиток біологічних систем із взаємозалежними частинами, і це відноситься до більшості, якщо не до всіх біологічних систем. 

Проблема в тому, що сама концепція природного відбору, запропонована Дарвіном, буде прагнути усунути взаємозалежні частини складних систем в міру їхнього розвитку. Частини не функціонують доти, поки всі взаємозалежні компоненти не присутні, і лише тоді система починає працювати й забезпечувати деяку перевагу для виживання організму. 

Такі частини, як правило, усуваються в процесі природного відбору, який повинен віддавати перевагу організмам, не обтяженим компонентами, які не приносять користі. Наприклад, в нашому простому прикладі розвивається взаємозалежні системи «м'яз-нерв-управління»: якщо ми знаходимося на стадії, коли у нас розвивається тільки м'яз, він буде не потрібним до того часу, поки не еволюціонують нерв і механізм управління. 

До цього часу природний відбір матиме тенденцію знищувати організми з нефункціональними частинами взаємозалежних систем, що розвиваються, й таким чином заважатиме еволюційному прогресу.

Через півстоліття після того, як Дарвін запропонував свої погляди, голландський біолог де Вріз рішуче заперечував ідею про те, що невеликі варіації, запропоновані Дарвіном, матимуть будь-який значний еволюційний ефект. Він запропонував набагато більші зміни, які отримали назву мутації. На жаль, його головний приклад — карликовість рослини первоцвіта в околицях Амстердама — виявився всього лише рекомбінацією ознак, що були вже присутні в рослинах, а не новою мутацією. Те ж саме стосується і найбільш поширеного прикладі еволюції: потемніння англійського п'ядуна. 

Потемніння захистило міль від хижаків, зробивши її менш помітною, оскільки навколишнє середовище потемніло під час промислової революції. П’ядун знову став світлішим, коли навколишнє середовище стало світлішим. Тепер вчені визнають, що ці зміни, які іноді називають мутаціями³ — лише флуктуації різних типів генів, які вже присутні.⁴ 

Мутації, що являються собою більш або менш постійні генетичні зміни, незабаром були виявлені у плодових мушок та інших організмів. Але мутації не є великим проривом для еволюції. Вони майже завжди шкідливі і скоріше є механізмом дегенерації, ніж прогресу. Одна корисна мутація з тисячі — це щедрість для еволюції.

В середині ХХ століття провідні еволюціоністи запропонували нову теорію — «сучасний синтез». Будучи проголошеною як остаточна еволюційна модель, вона включала природний відбір Дарвіна, мутації де Врієса й дослідження в галузі популяційної генетики. У той самий час інші еволюціоністи закликали до набагато більших раптових змін, ніж ті, які були прийняті для мутацій.

Ці великі зміни були необхідні через великі відмінності між групами організмів у ймовірних еволюційних лініях, як видно з літопису скам’янілостей, а також через неадекватність цінності виживання невеликих еволюційних змін при розвитку складних систем із взаємозалежними частинами.⁵ 

Термін «монстр, що вселяє надію» був запропонований для цих нових ймовріних форм, які раптово з’являються. Але їм знадобляться відповідні пари, щоб мати можливість розмножуватися, і, як зауважив один критик: 

«Хто буде розмножуватися з монстром, має він надію чи ні?»⁶

Сучасний синтез за дуже довгий час не став домінуючим еволюційним механізмом, хоча ряд провідних еволюціоністів все ще захищають цю модель. Один еволюціоніст коментує: 

«І сьогодні сучасний синтез — неодарвінізм — це не теорія, а ряд думок, кожен з яких по-своєму намагається подолати труднощі, представлені світом фактів».⁷ 

Зараз ми перебуваємо у періоді різноманітних еволюційних думок. З'явилося безліч нових ідей і протиріч. Вони обертаються навколо таких питань:

1. Чи дійсно можна визначити еволюційні зв'язки між організмами?
2. Чи є еволюційні зміни поступовими, чи раптовими?
3. Чи важливий природний відбір для еволюційного процесу?
4. Як складність розвивається без переваги планування?

Комп'ютерні програми, які намагаються відповісти на ці питання, були лише віддалено пов'язані зі складністю реального біологічного світу. Багато вчених, які не вірять в створення, критикують еволюційну модель.⁸

Таким чином, ми стикаємося з тим фактом, що після двох століть роздумів і припущень працездатний механізм еволюції так і не був знайдений.⁹ Хоча наполегливість еволюціоністів гідна похвали, може здатися, що зараз настав час для науки серйозно розглянути інші альтернативи версії походження, такі як креаціонізм.

Скам'янілості в якості доказів

Скам'янілості, які відображають минуле життя на Землі, повинні багато що сказати про те, як виникло це життя. Деякі вчені вважають, що викопні, які ми знаходимо в шарах гірських порід, є найпереконливішим доказом еволюції, тому що спостерігається перехід від простого до складного, коли вчені піднімаються через шари гірських порід. Проте якщо б ці поклади були закладені Великим потопом, описаним у Біблії, можна було б очікувати таке ж зростаюче ускладнення, оскільки Потоп поступово руйнував біологічні сфери світу, що існували до нього. 

Зараз на Землі прості форми життя знаходяться в глибоких шарах, більш складні форми можна знайти в океанах, а найскладніші — на суші. Руйнування цих сфер у результаті підвищення рівня світового океану призведе до загального підвищення складності. 

Ще більш важливими для питання походження є два аспекти скам'янілостей, які створюють серйозні проблеми для еволюційного сценарія. Один з них — велика нестача проміжних форм, інший — відсутність геологічного часу для проходження основних еволюційних змін.

Якщо еволюція тривала протягом еонів постульовано часу, ми повинні очікувати побачити велику кількість проміжних ланок між основними типами організмів, але ми навряд чи можемо знайти їх. Чарльз Дарвін був повністю обізнаний з цією проблемою й відкрито визнав її у своїй книзі «Походження видів», заявивши: 

«Чому ж тоді не кожна геологічна формація й не кожен пласт містять такі проміжні ланки? Геологія, звичайно, не знаходить жодного такого тонко градуйованого органічного ланцюга; і це, мабуть, найбільш очевидне й серйозне заперечення, яке можна висунути проти моєї теорії».¹¹ 

Потім Дарвін пояснив цю проблему «крайньою нестачою» скам'янілостей. З часів Дарвіна ми знайшли мільйони викопних, а відсутність проміжних ланок залишається головною проблемою еволюції. Палеонтолог Девід Б. Кітс з Університету Оклахоми¹² зазначає: 

«Незважаючи на блискучу обіцянку, що палеонтологія дасть змогу "побачити" еволюцію, ця галузь науки представляє деякі неприємні труднощі для еволюціоністів, найвідомішою з яких є наявність "прогалин" в палеонтологічному літописі. Еволюція потребує проміжних форм між видами, а палеонтологія їх не забезпечує». 

Було описано дуже мало відсутніх ланок, таких як археоптерикс, який вважається проміжною ланкою між рептиліями й птахами, але ці кілька прикладів мало задовольняють ті тисячі необхідних форм, які вчені очікували знайти [Насправді археоптерикс — це птах, а не проміжна «відсутня ланка».]

Деякі еволюціоністи заявили, що еволюція відбувається шляхом випадкових швидких стрибків (пунктирні рівноваги¹³), але це зовсім не вирішують проблему. Проблема еволюції полягає в тому, що саме між основними групами рослин і тварин (типи й відділи) ми очікуємо побачити найбільшу кількість проміжних ланок, і саме тут ці проміжні ланки практично відсутні. Будь-який поступовий процес, як очікується, повинен залишити всі види скам'янілостей між основними групами в міру розвитку їх основних змін. Здається, що еволюції не було.

Коли хтось досліджує деталі палеонтологічного літопису, незабаром стає очевидним, що якщо еволюція мала місце, то вона мала б проходити з дуже нестабільною швидкістю. Модель повільного еволюційного процесу, який поступово просувається, не підтримується палеонтологічним літописом, як його інтерпретують еволюціоністи. 

Наприклад, передбачається, що найпростіші форми життя розвинулися близько 3,5 млрд років тому. Проте майже 3,0 млрд років потому палеонтологічний літопис показує мало доказів еволюційного розвитку. Ми все ще перебуваємо фактично на одноклітинній стадії життєвих форм протягом 5/6 частин еволюційного часу. Потім, менш ніж за 100 млн років (1/35 еволюційного часу), практично всі типи тварин еволюціонували. Деякі еволюціоністи пропонують тільки 5-10 млн років (1/350 еволюційного часу) для більшості з них.¹⁴

Еволюціоністи називають цей дуже короткий період еволюції більшості типів тварин «кембрійским вибухом». Семюел Боуринг з Массачусетського технологічного інституту коментує: 

«І я хотів би запитати в своїх друзів-біологів: як швидко може відбутися еволюція, перш ніж вони почнуть відчувати себе некомфортно?»¹⁵ 

Феномен кембрійського вибуху дивно добре узгоджується з моделлю біблійного Потопу, в рамках якої ця частина палеонтологічного літопису представляє рівень морів до Потопу, де очікується знайти більшість типів тварин. Над кембрійским вибухом ми маємо інші більш дрібні «вибухи». 

Наприклад, еволюціоністи припускають, що більшість загонів ссавців еволюціонували всього за 12 млн років, а живі загони птахів — за 510 млн років. Палеонтологічні дані в інтерпретації еволюціоністів показують, що тисяч мільйонів років, які потрібні для розвитку, не має. 

Еволюції потрібен весь час, який вона може отримати, і неймовірні проблеми, з якими вона стикається, вказують на те, що геологічний час занадто малий, щоб пристосувати ці досягнення. Швидкі темпи еволюції, які були потрібні, щоб пристосувати палеонтологічний літопис, значно скорочують цей час і ще більше підкреслюють проблему неймовірності еволюції.

Питання часу

Однією з найбільш істотних відмінностей між креаціонізмом та еволюцією є питання тривалості життя на Землі. У той час як еволюція передбачає, що життя розвивалося протягом тисяч мільйонів років, креаціонізм передбачає, що Бог створив різні форми життя за шість днів кілька тисяч років тому. У моделі створення Великий потоп, описаний в Біблії, дає пояснення шарів зі скам’янілостями, в той час як еволюція передбачає, що вони були сформовані протягом еонів часу. 

Цікаво, що останні тенденції у геологічному мисленні сприяють великим швидким змінам (катастрофізму) і дають інтерпретації, які добре узгоджуються з біблійним потопом. Однак геологія не рухається в бік біблійного тлумачення. Проте тисячі мільйонів років, відведені для утворення осадових шарів, піднімають ряд цікавих питань, які кидають виклик довгим геологічним епохам, що пропонуються сучасними науковими інтерпретаціями.¹⁶ Цікавими є наступні приклади.

Тварини потребують рослини для їжі, щоб вижити. Проте в деяких з наших важливих геологічних формацій ми знаходимо багато решток тварин, але мало або зовсім немає рослин, необхідних для харчування перших. Знайдені скупчення скам’янілостей представляють собою неповні екосистеми. Як тварини виживали протягом мільйонів років ймовірного осадження цих утворень без достатнього харчування? Типовими прикладами є:

1. Шари з динозаврами протоцератопсами в пустелі Гобі (Монголія), де кількість рослин є «страшно» малою.¹⁷
2. Піщаник Коконіно на південному-заході Сполучених Штатів, який містить багато сотень добре збережених стежок тварин, але там зовсім немає рослин.
3. Формація Моррісона на заході Сполучених Штатів, що містить велику кількість решток динозаврів і де «відомі скам'янілості рослин практично не існують».¹⁸ Що їли ці велетні, поки вони еволюціонували протягом мільйонів років? Вважається, що великий динозавр міг з’їсти 32 тонни рослинності за один день.

Більш правдоподібним сценарієм для цих відкладів є те, що вони являють собою шари, що швидко сформувались під час біблійного Потопу, причому катастрофічні води розсортували організми в різні шари так, що рослини утворили різні великі вугільні родовища.

Коли ми дивимося на нашу планету сьогодні, здається, що геологічні зміни відбуваються дуже повільно. З іншого боку, сценарій створення передбачає дуже швидкі зміни під час біблійного Потопу. Виявляється, навіть якщо ми проігноруємо Потоп, відносно повільні геологічні процеси, які ми зараз спостерігаємо, насправді настільки швидкі, що вони кидають виклик як ймовірним тисячам мільйонів років розвитку життя на землі, так і самим еволюційний процесам.¹⁹ 

В якості прикладу, нинішні темпи ерозії континентів у результаті дощів настільки швидкі, що ми очікуємо, що континенти будуть розмиті повністю приблизно через 10 млн років. Чому ж наші континенти все ще тут, якщо їм тисячі мільйонів років? Ряд геологів вже згадували про цю проблему.²⁰ Навіть після поправки на сільськогосподарську діяльність людини, яка прискорює ерозію, швидкість цього процесу настільки висока, що наші континенти мали б зруйнуватись повністю більше 100 разів. 

Для вирішення цієї дилеми іноді пропонується гіпотеза оновлення континентів знизу. Це, очевидно, не є рішенням, оскільки геологічна колона, яка містить дуже старі шари, все ще в хорошому стані на континентах, і ми, схоже, не завершили ні одного повного циклу ерозії та підняття континенту.

Ви, мабуть, знайомі із зазвичай плоскими осадовими шарами (породами), які широко поширені на поверхні землі. Гранд-Каньйон в Арізоні є надзвичайно хорошим прикладом. Ми рідко усвідомлюємо, що часто між основними осадовими одиницями існують проміжки, де, згідно зі стандартною геологічною шкалою часу, часто відсутні десятки й сотні мільйонів років покладів. 

Такі розриви існують, тому що є шари, які відображають ймовірні мільйони років в іншому місці на землі. Вони ідентифікуються шляхом порівняння геологічної колони в різних населених пунктах. Вважається, що шар над розривом на мільйони років молодший за шар під ним. Якщо ці мільйони років дійсно мали місце, то чому ми не бачимо повну ерозію нижнього шару, яка очікується протягом таких тривалих періодів часу? 

Контакти між шарами в цих проміжках зазвичай плоскі з ознаками незначної ерозії. Це говорить про мало часу. Вищеописане явище настільки поширене, що ставить під питання тривалі геологічні епохи, які пропонують еволюціоністи для геологічної колони.²¹

Екологічні системи, які, як припускається, існували мільйони років, швидкі темпи ерозії континентів, які повинні були зникнути давним-давно, і дефіцит ерозії в розривах між осадовими шарами — все це ставить питання, які потребують відповідей, якщо ми збираємося прийняти які-небудь моделі, що пропонують багато мільйонів років для розвитку життя на Землі. Ці дані підтримують біблійний креаціонізм.

Чому б не вибрати найкращі аргументи з науки і Біблії?

Багато вчених намагалися примирити величезні відмінності між еволюційною моделлю й біблійним створенням. Біблія, яку багато хто сприймає як інструкція життя, і наука, що дала нам таку велику кількість знань про природу, користуються великою повагою. Багато людей задаються питанням: «Що є правдою?», і багато хто з дослідників запропонували різні моделі, які є проміжними, щоб зберегти частини як науки, так і Біблії.²²

«Теїстична еволюція» — одна з таких проміжних моделей. Вона припускає, що Бог використовував еволюційний процес протягом еонів часу. Модель зберігає якогось бога, але він не є тим Богом, про Якого говорить Біблія. Боже творіння, описане в Біблії, «дуже добре». Крім того, Він — Бог, який дбає про тих, хто потребує допомоги. Аберрантні результати, конкуренція й виживання лише найбільш пристосованих у еволюційному процесі дуже сильно відрізняються від характеру Бога, що описаний в Біблії. 

Крім того, палеонтологічний літопис не дає проміжних ланок, які мали б залишитись від еволюційного процесу.

Інша модель — «прогресивний креаціонізм», де Бог час від часу створює все більш і більш просунуті форми життя протягом еонів часу. Тут Бог зберігається як Творець усього, але ця модель погано узгоджується і з образом Бога, Який описаний в Біблії, і з біблійним оповіданням про створення. Багато тисяч викопних видів, які ми знаходимо і які зараз не живуть, мали б бути помилками створення в минулому. 

Присутність зла у вигляді хижих тварин раніше в палеонтологічному літописі, задовго до створення людини, заперечує біблійну розповідь про Бога, як про благого Творця й уявлення про те, що зло в природі є результатом гріхопадіння людини. Крім того, в Біблії немає ніяких вказівок на те, що Бог творив протягом тривалого періоду часу. В Біблії є тільки одна модель створення: Бог робить все за шість днів.

Такі моделі, як прогресивний креаціонізм та теїстична еволюція, страждають від відсутності даних. Можна припустити, що те чи інше сталося в минулому, але хотілося б отримати деяку підтримку від авторитетного джерела інформації, такого як Біблія або наукові дані. Ні природа, ані Біблія не вказують на те, що такий синтез креаціонізму і еволюції — це те, як творив Бог. 

Можна знайти периферійну інформацію для підтримки багатьох моделей, але хотілося б отримати більш пряме підтвердження, перш ніж приймати спекулятивні пропозиції. Не слід відмовлятися від більш автентичної моделі заради більш абстрактної.

Навіщо вірити в створення за шість днів?

У нас є біблійна концепція створення ща шість днів, у нас є концепція еволюції впродовж тисяч мільйонів років, і у нас є ряд проміжних поглядів між ними. Що є правдою?

Наука — це найкраща система, створена людиною, щоб дати нам інформацію про природу. Однак висновки науки не є остаточними. Наука неодноразово переглядає й навіть повністю змінює свої висновки. Наука більш надійна в експериментальній області, ніж коли має справу з минулим, особливо коли це минуле не може бути експериментально відтворене. 

Коли мова заходить про відповіді на важливі питання про походження життя, його сенс та мету, наука втрачає свої повноваження. Це сталося більше ста років тому, коли наука вирішила забрати Бога зі свого пояснювального меню. 

Якщо Бог є, наука ніколи не знайде Його, поки вона відмовляється розглядати Бога як частину реальності. У той час як значна кількість вчених вірять у якогось бога, і їхнє число зростає, ми поки не бачимо, щоб Бог був включений як реальність у наукові дослідження та підручники. Наука все ще дотримується вузького механістичного підходу до реальності.

Я вважаю, що наука не зіткнулася б з деякими з непереборних питань про походження життя, які згадувались вище, якби вона не прийняла такий вузький підхід. Науці було б краще повернутися до більш широкої, відкритої позиції, яку вона мала кілька століть тому, коли були закладені основи сучасної науки, а відомі вчені, такі як Кеплер, Бойль, Ньютон, Паскаль і Лінн вірили в Бога як Творця, Який встановив закони природи.

Біблія, з іншого боку, використовує більш відкритий підхід, запрошуючи нас розглядати як природу, так і Бога (наприклад, Псалтир 18:2-4 і Римлян 1:19-20). Як така вона має більш широку базу для вирішення питань про походження життя. Існує набагато більший попит на Біблію, ніж на будь-яку іншу книгу. Кількість виданих примірників більш ніж в 17 разів перевищує кількість екземплярів будь-якої світської книги. 

Біблія має високу ступінь поваги. Це повага заснована на чесності та щирості її авторів, а також на археологічній, географічній, історичній та пророчій достовірності, якою вона володіє. Її внутрішня послідовність кидає виклик будь-якому припущенню, що це колекція вигаданих історій. Це не та книга, від якої можна легко відмовитися. 

Коли я розглядаю найважливіші питання про походження життя під широким кутом, біблійна модель має для мене найбільший сенс; вона залишає менше запитань без відповіді.

---

Доктор Рот — колишній директор Науково-дослідного інституту геології (Geoscience Research Institute) у Брухту-Лінде, штат Каліфорнія. Він має ступінь бакалавра в області біології від Pacific Union College й ступені магістра біології та доктора філософії у галузі біології від Мічиганського університету. 

Його дослідження були підтримані державними установами США. За свою кар'єру він займав численні університетські посади, зокрема професора біології та голови Університету Лома Лінда. 

Під час останнього призначення д-р Рот керував університетською командою з підводних досліджень коралів, яка фінансувалася Національним управлінням океанічних і атмосферних досліджень США (U.S. National Oceanic and Atmospheric Administration). Він є автором понад 140 статей на тему походження життя й протягом 23 років був редактором журналу Origins.