Основи креаціонізму
Креацентр > Статті > Основи креаціонізму > «За шість днів...»: Походження життя

«За шість днів...»: Походження життя

Коли я розглядаю великі питання походження життя під широким кутом зору, біблійна модель має для мене найбільший сенс; вона залишає менше запитань без відповіді.


Доктор Рот — колишній директор Науково-дослідного інституту геології у Брухту-Лінде, штат Каліфорнія. Він має ступінь бакалавра в області біології від Pacific Union College й ступінь магістра в галузі біології та доктора філософії у галузі біології від Мічиганського університету. Його дослідження були підтримані державними установами США. За свою кар'єру він займав численні університетські посади: професора біології та голови Університету Лома Лінда. Під час останнього призначення д-р Рот керував університетською командою з підводних досліджень коралів, яка фінансувалася Національним управлінням океанічних і атмосферних досліджень США. Він є автором понад 140 статей з питань походження й протягом 23 років редагував журнал Origins.


Іноді висловлюється припущення, що віра в творіння — це питання віри, у той час як наука, яка зазвичай схвалює еволюцію, вважається більше у сфері розуму. Хоча поняття віри й розуму різні для оцінки та кількісної оцінки1, зазвичай ми визнаємо, що ми повинні проявляти певну ступінь віри, щоб вірити у що-небудь, будь то наука, еволюція, творіння або Біблія. Однак є багато вагомих причин вірити в створення Богом за шість днів. Насправді, мені здається, що для віри в еволюцію потрібна велика ступінь сліпої віри (де немає доказів), ніж у модель творіння Біблії. Та ж проблема стосується й проміжних поглядів між еволюцією та творінням, таким як теїстична еволюція або прогресивне творіння, які мало спираються на дані природи, не на Біблію.2

Походження життя

Мабуть, найскладнішою проблемою, з якою стикається еволюція, є питання про походження життя. Як могли живі організми, навіть у найпростіших своїх формах надзвичайно складні, виникнути самі по собі? Серйозність цієї проблеми добре відома багатьом компетентним вченим, і тут немає потреби зупинятися на ній.

Проблема складності

Наявність складності — взаємозалежних частин, які не функціонують, якщо неприсутні й інші частини, — створю єще одну серйозну проблему для еволюції. Наприклад, м'яз немає сенсу без нерва, що йде до м'язів, щоб направити його активність, що скорочується. Але й м'яз і нерв марні без складного механізму управління в мозку, який направляє скорочувану активність м'язів і співвідносить її активність з  активністю інших м'язів. Без цих трьох основних компонентів у нас є тільки непотрібні частини. Як розвивається складність в процесі поступових еволюційних змін?

Взаємозалежні частини, які являють собою більшість компонентів живих організмів, не очікуються від випадкових, неорієнтованих змін (мутацій), як це пропонується для еволюційного просування. Як вони могли б розвиватися без передбачення плану для робочої системи? Чи може порядок виникнути з сум'яття переплутаних, неорієнтованих змін? Для складних органів, які включають в себе багато необхідних змін, шанси дуже малі.

Без передбачення плану ми очікували б, що випадкові еволюційні зміни будуть намагатися використовувати всі види нікчемних комбінацій частин, намагаючись забезпечити успішне еволюційне просування. Проте, коли ми дивимося на живі організми по всьому світу, ми, схоже, не бачимо жодної з цих випадкових комбінацій. Мабуть, у природі ми маємо справу переважно, якщо не виключно, з цілеспрямованими частинами. Крім того, якщо еволюція — це реальний безперервний процес, то чому ми не знаходимо нові складні органи в організмах, у яких вони відсутні? Ми очікували б знайти ноги, очі, печінку і нові невідомі види органів,які розвиваються й забезпечують еволюційне просування в організмах, яким не вистачає бажаних переваг. Ця відсутність є серйозним обвинувальним актом проти будь-якого передбачуваного нецілеспрямованного еволюційного процесу й підтримує концепцію, що те, що ми бачимо, являє собою роботу розумного Творця.

Простий приклад м'язів, згаданий вище, стає нікчемним, коли ми розглядаємо більш складні органи, такі як око або мозок. Вони містять багато взаємозалежних систем, що складаються з частин, які були б марні без наявності всіх інших необхідних частин. У цих системах нічого не працює, поки всі необхідні компоненти не присутні й не працюють. Око має автоматичну систему фокусування, яка регулює об'єктив таким чином, щоб дозволити нам ясно бачити близькі й віддалені об'єкти. Ми не до кінця розуміємо, як це працює, але частина мозку аналізує дані з ока й контролює м'язи в оці, які змінюють форму кришталика. Система, яка управляє розміром зіниці, щоб пристосуватися до інтенсивності світла й зменшити сферичну аберацію лінзи, також ілюструє взаємозалежні частини. Крім того, в людському оці є 100 000 000 світлочутливих клітин, які посилають інформацію в мозок через близько 1 000 000 нервових волокон зорового нерва. У мозку ця інформація сортується на різні компоненти, такі як колір, рух, форма й глибина. Потім він аналізується й об'єднується в зрозумілу картину. Це включає в себе надзвичайно складний масив взаємозалежних частин.

Але зоровий процес — це тільки частина нашого складного мозку, який містить близько 100 000 000 000 нервових клітин, сполучених приблизно 400 000 кілометрів нервових волокон. Вважається, що існує близько 100 000 000 000 000 зв'язків між нервовими клітинами в людському мозку. Тобто, що ми можемо ясно мислити (ми сподіваємося, що більшість з нас це робить!) свідчить про дивовижний упорядкований комплекс взаємозалежних частин, який кидає виклик припущенням про походження шляхом випадкових еволюційних змін. Як могли такі складні органи розвиватися незапланованим процесом?

Пошуки еволюційного механізму

Рух всіляких речей в природі має тенденцію змішувати речі, будь то молекули, величезні валуни або забруднюючі речовини, що потрапляють в океан. Ця невблаганна тенденція йде врозріз з еволюцією, коли передбачається, що організми стають все більш організованими з неорганізованих компонентів по мірі розвитку складнощів організмів. Як еволюція від простого до складного протидіяла тенденції до випадковості, яка так поширена в природі? Протягом двох століть еволюціоністи шукали механізми, які могли би пояснити походження складності, але досі це був практично безрезудьтатний пошук.

На початку 19-го століття французький натураліст Ламарк припустив, що використання органу викликало еволюційне просування, наприклад, шия, стає більш довгою через використання. Його погляди були в значній мірі відкинуті. Приблизно півстоліття Чарльз Дарвін в Англії запропонував систему природного відбору. У цьому процесі дуже малі відмінності між організмами можуть бути предметом конкуренції між організмами. Це призвело б до виживання більш просунутих форм, у той час як більш слабкі форми були б усунені. Протягом тривалих періодів часу цей процес буде поступово розвивати передові форми життя на землі.

Хоча дарвинівська модель природного відбору зазвичай представлена в основних підручниках біології, останнім часом вона піддалася різкій критиці з цілого ряду причин. Вона має фатальний недолік, коли мова заходить про поступовий розвиток біологічних систем із взаємозалежними частинами, і це відноситься до більшості, якщо не до всіх біологічних систем. Проблема в тому, що сама система природного відбору, запропонована Дарвіном, буде прагнути усунути взаємозалежні частини складних систем по мірі їхнього розвитку. Частини не функціонують доти, поки всі взаємозалежні частини не присутні, і система працює й забезпечує деяку цінність для виживання організму.Ці функціонуючі частини, як правило, усуваються в процесі природного відбору, який повинен віддавати перевагу організмам, не обтяженим додатковими марними частинами. Наприклад, в нашому простому прикладі розвивається взаємозалежні системи «м'яз-нерв-управління»: якщо ми знаходимося на стадії, коли у нас розвивається тільки м'яз, цей м'яз буде марним обтяженням до того часу, поки не еволюціонують нерв і механізм управління. До цього часу природний відбір мав тенденцію знищувати ці організми з нефункціональними частинами, взаємозалежних систем, що розвиваються й таким чином заважав би еволюційному прогресу.

Через півстоліття після того, як Дарвін запропонував свої погляди, голландський біолог де Вріз рішуче заперечував ідею про те, що невеликі варіації, запропоновані Дарвіном, матимуть будь-який значний еволюційний ефект.Він запропонував набагато більші зміни, названі мутаціями. На жаль, його головний приклад — карликовість рослини вечірньої примули в околицях Амстердама — виявився всього лише рекомбинацією ознак, вже присутніх у рослинах, а не новою мутацією. Те ж саме відноситься й до найбільш часто використовуваному наприкладі еволюції: потемніння англійського п'ядуна. Це затемнення захистило міль від хижаків, зробивши її менш помітною, оскільки навколишнє середовище потемніло під час промислової революції. П’ядун знову став світлішим, як і навколишнє середовище стало світлішим. Ці зміни, які іноді називають мутаціями,3 тепер визнаються такими, що представляють тільки флуктуації в різних типах генів, які вже присутні, і як такі не відображають нові зміни реальної мутації.4 Однак мутації, що представляють собою більш або менш постійні генетичні зміни, незабаром були виявлені у плодових мушок та інших організмів. Але мутації не є великим проривом для еволюції. Вони майже завжди шкідливі і, як такі, скоріше являють собою механізм дегенерації, ніж прогресу. Одна корисна мутація з тисячі — це щедрість до еволюції.

В середині 20-го століття провідні еволюціоністи запропонували нову теорію — «сучасний синтез». Проголошена як остаточна еволюційна модель, вона включала природний відбір Дарвіна, мутації де Врієса й дослідження в галузі популяційної генетики. У той самий час інші еволюціоністи закликали до набагато більших раптових змін, ніж ті, які були відзначені для мутацій.

Ці великі зміни були необхідні через великі відмінності між групами організмів у передбачуваних еволюційних лініях, як видно з викопного літопису, а також через неадекватність цінності виживання невеликих еволюційних змін при розвитку складних систем із взаємозалежними частинами.5 Термін «вселяючий надію монстр» був запропонований для цих пропонованих нових форм, які раптово з’являються. Але їм знадобляться відповідні пари, щоб мати можливість розмножуватися, і, як зауважив один критик: «Хто буде розмножуватися з монстром, обнадійливим чи ні?»6

Сучасний синтез не залишався домінуючим еволюційним механізмом протягом дуже довгого часу, хоча ряд провідних еволюціоністів все ще захищають цю модель. Один еволюціоніст коментує: «І сьогодні сучасний синтез — неодарвінізм — це не теорія, а ряд думок, кожен з яких по-своєму намагається подолати труднощі, представлені світом фактів».7 Зараз ми перебуваємо у періоді різноманітних еволюційних думок. З'явилося безліч нових ідей і протиріч. Вони обертаються навколо таких питань:

1. Чи дійсно можна визначити еволюційні зв'язки організмів?

2. Чи є еволюційні зміни поступовими або раптовими?

3. Чи важливий природний відбір для еволюційного процесу?

4. Як складність розвивається без переваги передбачення?

Комп'ютерні програми, які намагаються відповісти на це питання, були лише віддалено пов'язані зі складністю реального біологічного світу. Багато вчених, які не вірять в творіння, критикують еволюційну модель.8

Таким чином, ми стикаємося з тим фактом, що після двох століть роздумів і припущень працездатний механізм еволюції так і не був знайдений.9 Хоча наполегливість еволюціоністів гідна похвали, може здатися, що зараз настав час для науки серйозно розглянути інші альтернативи походження, такі як творіння.

Докази скам'янілостей

Скам'янілості, які представляють минуле життя на Землі, повинні багато що сказати про те, як виникло це життя. Деякі вчені вважають, що дані скам'янілості, які ми знаходимо в шарах гірських порід землі, є найпереконливішим доказом еволюції, тому що відбувається збільшення від простого до складного, коли вчені піднімаються через шари гірських порід. Проте, якщо б ці верстви були закладені Великим потопом, описаним у Біблії, можна було б очікувати деяке зростаюче ускладнення, оскільки потоп поступово руйнував біологічні сфери світу, що існували до нього. На нашій Землі нинішньої ми маємо просте життя в глибоких скелях, більш складне життя в океанах і найскладніше на суші. Руйнування цих сфер у результаті підвищення активності повеней призведе до загального підвищення складності. Ще більш важливими для питання про походження є два аспекти скам'янілостей, які створюють серйозні проблеми для еволюційного сценарію. Один з них — велика нестача проміжних форм, інший — відсутність геологічного часу для основних постулюємих еволюційних змін.

Якщо еволюція тривала протягом еонів постульовано часу, ми повинні очікувати велику кількість проміжних ланок між основними типами організмів, але ми навряд чи можемо знайти їх. Чарльз Дарвін був повністю обізнаний про цю проблему й відкрито визнав її у своїй книзі «Походження видів», заявивши: «Чому ж тоді не кожна геологічна формація й не кожен пласт сповнені таких проміжних ланок? Геологія, звичайно, не виявляє жодного такого тонкого градуйованого органічного ланцюга; і це, мабуть, саме очевидне й серйозне заперечення, яке можна висунути проти моєї теорії».11 Потім Дарвін пояснив цю проблему «крайньою недосконалістю» скам'янілостей. З часів Дарвіна ми знайшли мільйони скам'янілостей, і відсутність проміжних ланок залишається головною проблемою еволюції. Палеонтолог Девід Б. Кітс з університету Оклахомы12 зазначає: «Незважаючи на блискучу обіцянку, що палеонтологія надає засіб "нагляду" за еволюцією, вона представляє деякі неприємні труднощі для еволюціоністів, найвідомішою з яких є наявність "прогалин" в палеонтологічному літопису. Еволюція потребує проміжних форм між видами, а палеонтологія їх не забезпечує». Було описано дуже мало відсутніх ланок, таких як археоптерикс, який вважається проміжною ланкою між рептиліями й птахами, але ці кілька прикладів мало задовольняють. [Насправді археоптерикс — справжній птах, а не проміжна «відсутня ланка».]

Деякі еволюціоністи постулювали, що еволюція відбувається шляхом випадкових швидких стрибків (пунктирні рівноваги13), але ці маленькі стрибки зовсім не вирішують проблему. Проблема еволюції полягає в тому, що саме між основними групами рослин і тварин (типи й відділи) ми очікуємо найбільшу кількість проміжних ланок, і саме тут ці проміжні ланки практично відсутні. Будь-який поступовий процес, як очікується, залишить всі види скам'янілостей між основними групами по мірі розвитку основних змін. Здається, що еволюція не відбулася.

Коли хтось досліджує деталі палеонтологічного літопису, незабаром стає очевидним, що якщо еволюція мала місце бути, то вона повинна була бути з дуже нестабільною швидкістю. Модель повільного еволюційного процесу, який поступово просувається, не підтримується палеонтологічним літописом, як його інтерпретують еволюціоністи. Наприклад, передбачається, що найпростіші форми життя розвинулися близько 3500 мільйонів років тому. Проте, майже 3000 мільйонів років потому, палеонтологічний літопис показує мало доказів еволюційного розвитку. Ми все ще перебуваємо фактично на одноклітинної стадії життєвих форм протягом перших 5/6 еволюційного часу. Потім, менш ніж через 100 мільйонів років (1/35 еволюційного часу), практично всі типи тварин еволюціонували. Деякі еволюціоністи пропонують тільки 5-10 мільйонів років (1/350 еволюційного часу) для більшості з них.14

Еволюціоністи називають цей дуже короткий період еволюції більшості типів тварин «кембрійским вибухом». Семюел Боуринг з Массачусетського технологічного інституту коментує: «І я хотів би запитати в своїх друзів-біологів: як швидко може відбутися еволюція, перш ніж вони почнуть відчувати себе некомфортно?»15 Феномен кембрійського вибуху дивно добре узгоджується з моделлю біблійного потопу, яка постулює, що ця частина палеонтологічного літопису представляє рівень морів до потопу, де очікується більшість типів тварин. Над кембрийским вибухом ми маємо інші більш дрібні «вибухи». Наприклад, еволюціоністи припускають, що більшість загонів ссавців еволюціонували всього за 12 мільйонів років, а живі загони птахів — за 510 мільйонів років. Дані скам'янілості в інтерпретації еволюціоністів показують, що тисячі мільйонів років, запропонованих для розвитку, не існують.Еволюція вимагає весь час, який вона може отримати, і неймовірні можливості, з якими вона стикається, вказують на те, що геологічний час занадто малий, щоб пристосувати ці досягнення. Швидкі темпи еволюції, які потрібні були б, щоб пристосувати палеонтологічний літопис, значно скорочують цей час і ще більше підкреслюють проблему неймовірності еволюції.

Питання часу

 Одним з найбільш істотних відмінностей між творінням і еволюцією є питання про тривалість життя на Землі. У той час як еволюція передбачає, що життя розвивалося протягом тисяч мільйонів років, творіння передбачає, що Бог створив різні форми життя за шість днів кілька тисяч років тому. У моделі творення Великий потоп, описаний в Біблії, дає пояснення шарів викопних, в той час як еволюція передбачає, що вони були сформовані протягом еонів часу. Цікаво, що останні тенденції у геологічному мисленні, що сприяють великим швидким змінам (катастрофізму), дають інтерпретації, які добре узгоджуються з біблійним потопом. Однак, геологія не рухається вбік біблійного тлумачення. Проте, тисячі мільйонів років, відведені для закладки копалин осадових шарів землі, піднімають ряд цікавих питань, які кидають виклик довгим геологічним епохам, запропонованим сучасними науковими інтерпретаціямі.16 Далі йдуть приклади.

 Тварини потребують рослини для їжі, щоб вижити. Проте, в деяких з наших важливих геологічних формацій ми знаходимо переконливі докази для тварин, але мало або зовсім немає доказів для рослин, необхідних для харчування тварин. Знайдені скупчення копилин представляють собою неповні екосистеми. Як тварини виживали протягом мільйонів років, постулюємих для осадження цих утворень без достатнього харчування? Приклади включають у себе:

1. Протоцератопсові динозавроносні шари пустелі Гобі (Монголія), де нечисленність рослин вважається «спантеличеною».17

2. Піщаник Коконіно на південному-заході Сполучених Штатів, який має багато сотень хороших стежок тварин, але там немає рослин.

3. Важлива динозавроносна формація Моррісона на заході Сполучених Штатів, де «ідентифікуються скам'янілості рослин практично не існують».18 Що їли ці бегемоти, еволюціонуючи протягом мільйонів років? Вважається, що великий динозавр з'їв би 32 тонни рослинності за один день.

Більш правдоподібним сценарієм для цих відкладів є те, що вони являють собою шари, швидко укладені під час біблійного потопу, причому води потопу сортують організми в різні відкладення, рослини утворюють деякі з наших величезних вугільних родовищ.

Коли ми дивимося на нашу сьогоденну землю, здається, що геологічні зміни відбуваються дуже повільно. З іншого боку, сценарій творіння передбачає дуже швидкі зміни під час біблійного потопу. Виявляється, навіть якщо ми проігноруємо потоп, відносно повільні геологічні процеси, які ми зараз спостерігаємо, насправді настільки швидкі, що вони кидають виклик тисячам мільйонів років, запропонованих для розвитку життя на землі, як і для еволюційних процесів.19 В якості прикладу, нинішні темпи ерозії наших континентів у результаті дощів і випливаючими з них річками в океан настільки швидкі, що ми очікуємо, що континенти будуть розмиті до рівня моря приблизно через 10 мільйонів років. Чому ж наші континенти все ще тут, якщо їм тисячі мільйонів років? Ряд геологів вже згадували про цю проблему.20 Навіть після поправки на сільськогосподарську діяльність людини, яка прискорює ерозію, швидкість настільки висока, що наші континенти могли б бути зруйновані до рівня моря більше 100 разів (якщо б вони могли бути відновлені) в консервативному постулюємому віці 2500 мільйонів років для континентів. Для вирішення цієї дилеми іноді пропонується оновлення континентів знизу. Це, мабуть, не є рішенням, оскільки геологічна колона, яка містить дуже стародавні шари, все ще добре представлена на континентах, і ми, схоже, не завершили ні одного повного циклу ерозії та підняття континенту.

Ви, мабуть, знайомі із зазвичай плоскими осадовими шарами (породами), які широко поширені на поверхні землі. Гранд-Каньйон в Арізоні демонструє надзвичайно гарні приклади. Ми рідко усвідомлюємо, що часто між основними осадовими одиницями існують проміжки, де, згідно стандартної геологічної шкали часу, часто відсутні десятки й сотні мільйонів років покладів. Розрив зізнається, тому що є верстви, що представляють ці передбачувані мільйони років в іншому місці на землі. Вони ідентифікуються шляхом порівняння геологічної колони в різних населених пунктах. Вважається, що шар безпосередньо над розривом на мільйони років молодше шару безпосередньо під ним. Якщо ці мільйони років дійсно мали місце, то чому ми не бачимо рясну нерегулярну ерозію нижнього шару, яка очікується протягом таких тривалих періодів часу? Контакти між шарами в цих зазорах зазвичай плоскі з невеликою кількістю ознак ерозії. Це передбачає мало часу. Це явище настільки поширене, що викликає значниі питання про тривалі геологічні віки, пропоновані для геологічної колонки.21

Згадані вище неповні екологічні системи, які, як припускається, існували мільйони років, швидкі темпи ерозії континентів, які повинні були змити їх давним-давно, і дефіцит ерозії в розривах осадових шарів землі — все це ставить питання, які потребують відповідей, якщо ми збираємося прийняти які-небудь моделі, що пропонують багато мільйонів років для розвитку життя на Землі. Ці дані сприяють біблійному створенню.

Чому б не вибрати найкраще з науки і Біблії?

Багато вчених намагалися примирити величезні відмінності між еволюційною моделлю науки й біблійною моделлю творіння. Біблія, яку багато хто сприймає як керівництво до життя, і наука, яка так рясно просвітила нас про природу, користуються великою повагою. Багато людей задаються питанням: «Що є правдою?», і багато хто з дослідників запропонували різні моделі, які є проміжними між ними, щоб зберегти частини як науки, так і Біблії.22

«Теїстична еволюція» — одна з таких проміжних моделей. Вона припускає, що Бог використовував еволюційний процес протягом еонів часу. Модель зберігає якогось бога, але він не є тим Богом, Який описаний в Біблії. Боже творіння, описане в Біблії, «дуже добре». Крім того, Він — Бог, який дбає про тих, хто потребує допомоги. Аберрантні результати, конкуренція й тільки виживання найбільш пристосованих у еволюційному процесі дуже сильно відрізняються від характеру Бога, описаного в Біблії. Крім того, палеонтологічний літопис не дає проміжних ланок, очікуваних від еволюційного процесу.

Інша модель — «прогресивне творіння», де Бог час від часу створює все більш і більш просунуті форми життя протягом еонів часу. Тут Бог зберігається як Творець усього, але ця модель погано узгоджується йіз тим образом Бога, Який описаний в Біблії, і з біблійним оповіданням про творіння. Багато тисяч викопних видів, які ми знаходимо, які зараз не живуть, мається на увазі численні помилки створення в минулому. Присутність зла, у вигляді хижих тварин, раніше в палеонтологічному літопису, задовго до створення людини, заперечує біблійну розповідь про Бога, як про благого Творця й уявлення про те, що зло в природі є результатом гріхопадіння людини. Крім того, в Біблії немає ніяких вказівок на те, що Бог створював протягом тривалого періоду часу. В Біблії є тільки одна модель творіння: Бог робить все це за шість днів.

Такі моделі, як прогресивне творіння або теїстична еволюція, страждають від відсутності аутентифікації. Можна припустити, що те чи інше сталося в минулому, але хотілося б отримати деяку підтримку від шановного джерела інформації, такого як Біблія або дані природи, що це дійсно так. Ні природа, ані Біблія не вказують на те, що ці проміжні погляди між творінням і еволюцією є тим, як це зробив Бог. Можна знайти периферійну інформацію для підтримки багатьох моделей, але хотілося б отримати більш пряму аутентифікацію, перш ніж приймати умоглядні пропозиції. Не слід відмовлятися від більш автентичної моделі заради більш абстрактної.

Навіщо вірити в шестиденне творіння?

У нас є біблійна концепція шестиденного творення, у нас є концепція еволюції впродовж тисяч мільйонів років, і у нас є ряд проміжних поглядів між ними. Що є правдою?

Наука — це найкраща система, створена людиною, щоб дати нам інформацію про природу. Однак висновки науки не є остаточними. Наука неодноразово переглядає й навіть повністю змінює свої висновки. Наука більш надійна в експериментальній області, ніж коли має справу з минулим, особливо коли це минуле не може бути експериментально повторене. Коли мова заходить про відповіді на великі питання про походження, значення й долю, наука втрачає свої повноваження. Це сталося більше ста років тому, коли наука вирішила виключити Бога із свого пояснювального меню. Якщо Бог існує, наука ніколи не знайде Його, поки вона відмовляється розглядати Бога як частину реальності. У той час як значна кількість вчених вірять у якогось бога, і їхнє число зростає, ми поки не бачимо, щоб Бог був включений як реальність у наукові дослідження та підручники. Наука все ще дотримується вузького механістичного підходу до реальності.

Я вважаю, що наука не зіткнулася б з деякими з непереборних питань про походження життя, згаданих раніше, якби вона не прийняла такий вузький підхід.Науці було б краще повернутися до більш широкої, відкритої позиції, яку вона мала кілька століть назад, коли були закладені основи сучасної науки, і відомі вчені, такі як Кеплер, Бойль, Ньютон, Паскаль і Лінн, вірили в Бога як Творця, Який встановив закони науки.

 Біблія, з іншого боку, використовує більш відкритий підхід, запрошуючи нас розглядати як природу, так і Бога (наприклад, див. Псалтир 18:2-4 і Римлян 1:19-20). Як така вона має більш широку базу для вирішення питань походження.Біблія, з іншого боку, використовує більш відкритий підхід, запрошуючи нас розглядати як природу, так і Бога (наприклад, див. Псалтир 18:2-4 і Римлян 1:19-20). Як така вона має більш широку базу для вирішення питань походження. Біблія набагато більш затребувана, ніж будь-яка інша книга. Сьогоденне поширення більш ніж в 17 разів перевищує розповсюдження будь-якої світської книги. Біблія має високу ступінь поваги. Це повага заснована на чесності та щирості її авторів, а також на археологічної, географічної, історичної і пророчої достовірності, якою вона володіє. Її внутрішня послідовність кидає виклик будь-якому припущенню, що це колекція вигаданих історій. Це не та книга, від якої можна легко відмовитися. Коли я розглядаю великі питання походження під більш широким кутом зору, біблійна модель має для мене найбільший сенс; вона залишає менше запитань без відповіді.


Автор: Аріель А. Рот

Дата публікації: січень 2001 року

Джерело: Answers In Genesis


Переклад: Горячкіна Г.

Редактор: Недоступ А.


Посилання:

1. А. А. Рот, Чи потрібно нам відключати наші мізки, коли ми входимо до церкви? Origins 23: 63-65, 1996.

2. Для докладного обговорення цих різних моментів див. А. А. Рот, Походження: з'єднання науки й Біблії, Review and Herald Pub. Доц., Hagerstown, MA, 1998.

3. Наприклад: Карл Саган, Дракони Едему: роздуми про еволюцію людського інтелекту, Ballantine Books, New York, стор. 28, 1997.

4. Наприклад: Т. Н. Джукс, Реакція критиків, Е. П. Джонсон, Еволюція як догма: становлення натуралізму, Haughton Publishing Co., Dallas, TX, стор 26-28, 1990.

5. Річард Бенедикт Гольдшмідт, Матеріальна основа еволюції, видавництво Єльського університету, Нью-Хейвен, Коннектікут, 1940.

6. С. Паттерсон, Еволюція, British Museum, London and Cornel University Press, Ithaca, NY, стор 143, 1978.

7. Сорен Ловтруп, Дарвінізм: спростування міфу, Croom Helm, New York, стор 352, 1987.

8. 9 Список книг некреаціоністів, що кидають виклик еволюції або дарвінізму, див. на стор. 140-141 в книзі А. А. Рот, Походження: з'єднання  науки й Біблії

9. Подробиці див. у розділах 5 та 8 книги А. А. Рот, Походження: з'єднання науки й Біблії

10. Це більш докладно обговорюється в книзі А. А. Рот, Походження: з'єднання науки й Біблії, розділ 10.

11. Чарльз Дарвін, Походження видів шляхом природного відбору, або Збереження привілейованих рас у боротьбі за життя», Джон Мюррей, Лондон, 1859; в перевиданному виданні: J. W. Burrow, редактор, Penguin Books, London and NY, стор. 292, 1968.

12. Д. Б. Кітс, Палеонтологія та еволюційна теорія, Evolution 28:458-472, 1974.

13. Н. Елдрідж і С. Д. Гулд, Пунктуїрувана рівновага: альтернатива филетичному градуалізму, в Т. Д. М. Шопф, редактор, Моделі палеобіології, Freeman, Cooper, and Co., San Francisco, CA, стор 82-115, 1972.

14. С. А. Боуринг, Д. П. Гроцингер, К. Е. Ісачсен, А. Нолл, С. М. Пелечатый, М. П. Колосов, Калібрування швидкостей ранньокембрийскої еволюції, Science 261:1293-1298, 1993.

15. Як цитується в книзі М. Неша, Коли життя вибухнуло, Time 146 (23):66-74, 1995.

16. Для подальшого обговорення прикладів див. розділи 13 і 15 у книзі А. А. Рот, Походження: з'єднання науки й Біблії.

17. Д. Е. Фатовский, Д. Бадамгарав, Х. Ішимото, М. Ватабе, Д. Б. Вейшампель, Палеоекологія Тугрікін-Ширше (пустеля Гобі, Монголія) і аспекти тафономії та палеоекології протоцератопсів (Dinosauria: Ornithischia), Palaios 12:59-70, 1977.

18. Тобто Уайт, Кар'єр динозаврів, в Е. Ф. Сабатка, редактор, Керівництво по геології і мінеральних ресурсів басейну Уінта, Intermountain Association of Geologists, Salt Lake City, UT, стор 21-28, 1964.

19. Деякі приклади див. у книзі А. А. Рот, Походження: з'єднання науки й Біблії.

20. Роберт Х. Дотт-молодший і Роджер Л. Баттен, Еволюція Землі, 4-е видання, McGraw-Hill Book Co. New York, NY, стор. 155, 1988; Р. М. Гаррелс і Фред Т. Маккензі, Еволюція осадових порід, W. W. Norton & Co., New York, стор. 114, 1971; Д. Гіллулі, Геологічні контрасти між континентами та океанськими басейнами, в A. Полдерваарт, редактор, Кора Землі, Geological Society of America, Special Paper, 62:7-18, 1955.

21. Більш детальне обговорення див. A. A. Рот, Ті прогалини в осадових шарах, Origins 15:75-92, 1988.

22. Див. розділ 21 в А. А. Рот, «чи Потрібно нам відключати наші мізки, коли ми входимо до церкви?» для обговорення безлічі цих моделей.

Написати коментар