Зображення Вільяма Оккамського на вітражі церкви в графстві Суррей.Вільям Оккам або Вільям Оккамський (бл. 1287-1347) був англійським філософом XIV-го століття, який вірив Біблії. Він знаходився в опозиції проти церковних керівників свого часу, тому що вони відступили від чіткого біблійного вчення і замість цього шукали влади, впливу і багатства. 

Однак сьогодні він найбільше відомий завдяки логічному принципу вирішення проблем, що відомий як «бритва Оккама». 

Хоча Оккам і не був автором цієї ідеї, він використовував даний принцип так ефективно, що останній став називатись його ім'ям.

Бритва Оккама

Бритва Оккама — це фраза, яка звучить латинською мовою як Entia non sunt multiplicanda sine necessitate, що в перекладі означає «не слід множити сутності [що залучаються для пояснення] без необхідності». Ця концепція була некоректно переформульована наступним чином: «За однакових умов найпростіше пояснення, як правило, має бути правильним».¹ 

Однак Оккам не стверджував, що природа завжди йде найпростішим шляхом або що просте пояснення є кращим за складне, так само як і те, що простота повинна скасувати необхідність пояснення всіх фактів. Швидше він був прихильником того, що не слід висувати більше причин, ніж потрібно, при поясненні того чи іншого явища.

Він писав:

«Нічого не слід постулювати без обґрунтування, за винятком того, що є самоочевидним або відомим з досвіду або затверджується авторитетом Святого Писання».²

Скептики і атеїсти, що використовують принцип бритви Оккама, сьогодні неминуче відкидають останню частину, таким чином спотворюючи дану концепцію. Наприклад, атеїсти люблять стверджувати, що їх невіра в Бога є кращою за теїзм, оскільки вона передбачає на одну сутність менше, а тому є простішою. 

Але Оккам не давав світу XIV-го століття еквівалент принципу «Роби простіше, дурню» (англ. Keep it simple, stupid — принцип проектування, що забороняє використання складніших, ніж необхідно засобів). Швидше він стверджував свою віру в остаточний авторитет Слова Божого, при цьому ратуючи за використання розуму і пізнання при аналізі причин певного явища.

Освіта Вільяма Оккама

Вважається, що Оккам народився в англійському селі Оккам в графстві Суррей, і що в дитинстві він вступив в орден святого Франциска в Лондоні (францисканці), де здобув початкову освіту, після чого продовжив вивчати богослов'я в Університеті Оксфорда. Його освіта включала вивчення логіки, яку він розглядав як необхідну умову для оцінки всіх тверджень. 

Дійсно, у всіх суперечках, в яких йому доводилося брати участь, «логіці судилося стати його головним знаряддям проти опонентів».³

Вільям Оккам перед судом

В Оксфорді студенти повинні були написати коментар до офіційного підручника з богослов'я, «Сентенції» Петра Ломбардского. Погляди Оккама на цей рахунок (викладені у праці під назвою «Порядок» [Ordinatio]) були сприйняті богословським факультетом університету недостатньо ортодоксальними, через що Оккаму довелося покинути університет, так і не отримавши ступеня магістра богослов'я. 

Церковна влада також не схвалювала його поглядів, і в 1324 році папа Іван XXII викликав Оккама на папський суд в Авіньйоні у Франції, де той постав перед комісією з шести богословів. Однак його «Розпорядок» ніколи не був офіційно признаний єретичним.³

Вільям Оккам проти Папи Івана XXII

Ймовірний портрет Вільяма ОкканськогоВ Авіньйоні Оккам жив у місцевому францисканському монастирі. Тут в 1327 році він зустрів генерального міністра ордена францисканців Мікеле Чезена (Михайло Чезенський), який мав розбіжності з Папою Іваном через питання майна. Вважаючи, що вони наслідують приклад Христа і апостолів, францисканці жили в абсолютній бідності, що було повною протилежністю багатства папського палацу в Авіньйоні. 

Папа Іван прагнув збільшити багатство Церкви, а спосіб життя францисканців був скоріше неявним докором, а не допомогою в досягненні цієї мети.

Мікеле попросив Оккама вивчити три папські булли,⁴ які показують, що папа Іван XXII раніше писав про користування майном. Після цього Оккам прийшов до висновку, що папа Іван не просто ненавмисно помилявся, але був впертим в своїй неправді і єресі. Через це Вільям позбувся свого сану. 

Фактично, Оккам заявив, що Іван був псевдо-папою. Оккама навіть охрестили «першим протестантом» — при чому не хто-небудь, а такий авторитет в даному питанні, як Католицька енциклопедія.⁵

Оккам як християнин, що вірив Біблії, стверджував, що Бог був однією і єдиною першопричиною й авторитетом, і що це факт, який Бог відкрив людству в Своєму Слові — Біблії. Заклик визнати авторитет Святого Письма перейняв і переформулював Мартін Лютер під час протестантської Реформації трохи менше ніж два століття по тому у вигляді тези Sola Scriptura (тільки Писання), тобто що Біблія — це найвищий авторитет у всьому, чому вона вчить. Все інше, і особливо людські припущення, підкоряються і виправляються написаним Словом Божим.

Відносини між сторонами погіршилися, і в травні 1328 року Мікеле, Оккам і деякі прихильники францисканців втекли з Авіньйона під захист імператора Священної Римської імперії Людовика IV (Людвіга) Баварського, який став покровителем Оккама. Папа Іван негайно відлучив Оккама і його супутників від церкви, не через єресь, а за нехтування папською владою (тобто за те, що він покинув Авіньйон без дозволу). 

Трохи раніше, в 1324 році, папа відлучив Людовика від церкви і позбавив його всіх прав Імперії, тому Людовик зрадів моральній та літературній підтримці з боку Оккама. Решту свого життя Вільям провів у Мюнхені, де писав про різні проблеми, в тому числі про те, що папство не мало права контролювати імперські органи влади. Таким чином, Оккам був одним з перших прихильників відділення церкви від держави.

Бритва Оккама по відношенню до креаціонізму / еволюції

Пануюча сьогодні гіпотеза походження Всесвіту за допомогою «великого вибуху» стверджує, що сингулярність, яка нібито «вибухнула», виникла з нічого⁶ за допомогою «квантової флуктуації» (флуктуація в перекладі означає коливання — прим. пер.). Потім вона нібито швидко розширювалася і в кінцевому підсумку створила все суще. Але ця теорія повинна припускати, що було щось, що коливалося.⁷ Де і коли могла відбутись ця ймовірна квантова флуктуація, якщо ще не було простору і часу?

Застосовуючи критерій Оккама до сценарію «великого вибуху», ми бачимо, що пропонується кілька сутностей (наприклад, квантова флуктуація з нічого, раптове розширення, уповільнення цього розширення, «темна» матерія і «темна» енергія — всі ці явища не можна виявити чи спостерігати). Ніщо з цього списку не є самоочевидним або відомим з досвіду і не підтверджується авторитетом Писання. 

Нагадаємо, що самоочевидність була головною частиною принципа Оккама для логічної оцінки всіх тверджень. «Великий вибух» абсолютно не проходить тест за критерієм бритви Оккама.

Крім того, ми бачимо розумний задум у Всесвіті, особливо в біологічному світі, а також в небесних тілах.⁸ Прихильники теорії великого вибуху заперечують це явище, тим самим уникаючи необхідності пояснювати його. Однак інтерпретація всіх даних, включаючи дизайн і планування, які явно простежуються у Всесвіті, показують, що все було створене розумним Творцем, Який мав достатньо влади, сили і бажання зробити це.

Противники концепції «створення» стверджують, що звернення до Бога — це спроба первісної людини пояснити явища природи, бо тоді ще не було науки. Однак істинним є наступний наслідок ідеї розумного Творця: такий Творець також повинен володіти достатнім інтелектом для того, щоб зуміти пояснити нам те, що Він зробив. І саме це ми знаходимо в Біблії, а саме в розповіді про створення світу в Книзі Буття, якій сам Вільям Оккам вірив.

Висновок

Хоча він був, звичайно, не першим, кого переслідували за ортодоксальні біблійні переконання, Оккам повністю заслуговує на звання «першого протестанта». Те, що він писав в XIV-му столітті, не тільки викривало релігійних корупціонерів того часу, але також може бути використано і сьогодні для викриття атеїстів в небажанні визнавати Бога в кожному аспекті життя. Тому що Бог — не тільки наш Творець, Він також наш Законодавець та Суддя, а для тих, хто бажає отримати прощення гріхів — Спаситель.