К.С. Льюїс
Джерело: genvessel, flickr.com Можна сміливо стверджувати, що Клайв Стейплз Льюїс (1898-1963) був найвідомішим християнським апологетом другої половини двадцятого століття. Навіть у двадцять першому столітті популярність Льюїса не зменшується. 

Радіопередачі Клайва Льюїса, які виходили в ефір у 1942-1944 роках, буремні воєнні роки, були опубліковані у вигляді книги під назвою «Просто християнство» (Mere Christianity), яка виявилася надзвичайно впливовою. 

Інші його книги також опинилися на полицях багатьох християн, зокрема, «Проблема страждання», «Листи крутеня», «Чудеса», «Чотири любові», «Скасування людини», «Листи до Малькольма», а також сім «Хронік Нарнії» і його науково-фантастична трилогія («За межі Мовчазної планети», «Переландра», «Ця жахлива сила»). 

Навіть «Подорож Пілігріма», про яке Льюїс згодом дещо пошкодував, Дж. І. Пакер назвав «найсвіжішою й найживішою з усіх його книг», й тією, яку Пакер перечитував частіше, ніж будь-яку іншу.¹

За логікою, красою викладу, знанням англійської мови, чесністю, приземленою дотепністю та уявою мало хто з письменників може зрівнятися з Льюїсом - або навіть наблизитися до нього.

К.С. Льюїс як богослов

З богословської точки зору Клайв Льюїс описував себе як англіканця, який «не був ні особливо “високим”, ні особливо “низьким”, ні особливо чимось іншим».² Його погляди часто вважаються підозрілими, особливо щодо доктрин одкровення та спокути. 

Безумовно, Льюїс зберіг деякі ліберальні елементи в своєму мисленні. Наприклад, він допускав можливість того, що люди інших релігій можуть належати до Христа, не знаючи про це.³ Щодо питання одкровення, то в інтерв'ю 1944 року Льюїс заявив, що «Старий Заповіт містить казкові елементи». 

Він вважав, що розповіді про Йону і Ноя були «казковими», тоді як історія двору царя Давида, ймовірно, настільки ж достовірна, як і історія двору короля Людовика XIV. «А далі у Новому Заповіті все відбувається насправді».⁴ Такий погляд справедливо потребує критики з боку євангельських віруючих. 

Льюїс досить високо цінував Писання, але його погляди інколи залишалися дещо розпливчастими й місцями нечіткими. Незадовго до своєї смерті він зауважив, що як християни «ми все ще віримо (як і я), що все Святе Письмо в певному сенсі - хоча не всі його частини в тому ж сенсі - є Словом Божим».⁵

Щодо спокути Льюїс був настільки ж невизначеним і розчарованим. Він заявляв, що важливо те, що воно працює, а не те, як воно працює: 

«Основа християнської віри полягає в тому, що смерть Христа якимось чином примирила нас з Богом й дала нам можливість почати все з чистого аркуша. Теорії про те, як це сталося, - це вже інша справа. Існує чимало різних теорій щодо того, як це працює, але всі християни згодні з тим, що це дійсно працює».⁶

На схилі життя погляди Клайва Льюїса, схоже, змістилися в традиційно біблійному напрямку. Одне з його останніх есе, «Насіння папороті та слони», є досить нищівною критикою прийняття модерністського богослов'я в Англіканській Церкві. Останнє речення Льюїса є особливо різким: 

«Місіонер для священиків власної церкви - це ганебна роль; хоча у мене є жахливе відчуття, що якщо така місіонерська робота не буде розпочата найближчим часом, майбутня історія Англіканської Церкви, ймовірно, буде короткою».⁷

Загалом, Льюїс ніколи не вважав себе богословом; його сильні сторони полягали в чудовому володінні прозою та в ясності його думки.

К.С. Льюїс як атеїст

Лише в 1929 році Льюїс став, за його словами, «можливо, найбільш пригніченим і неохочим наверненим у всій Англії».⁸ Спочатку це було навернення до теїзму, але через два роки по дорозі  до зоопарку К.С. Льюїс прийняв Ісуса Христа як Сина Божого. 

До свого навернення Льюїс був запеклим атеїстом, не просто байдужим до християнства, але й вороже налаштованим до нього - не те що сьогоднішній Річард Докінз. Сам Льюїс називав цей період життя «днями, коли я все ще ненавидів християнство».⁹ Він використовував традиційний аргумент, згідно з яким поточний стан світу свідчить про те, що ним не керує добрий Бог. 

У жовтні 1916 року він писав своєму найкращому другові Артуру Грівзу: 

«Я не вірю в жодну релігію. Для жодної з них немає абсолютно ніяких доказів, а з філософської точки зору християнство навіть не найкраще. Всі релігії, тобто всі міфології, якщо називати речі своїми іменами, є лише вигадкою самої людини, Христос так само ж вигаданий, як і Локі».¹⁰

Клайв Льюїс мав більш філософський, ніж науковий світогляд, і тому він рідко згадував еволюційну гіпотезу у своєму відкиданні християнства. Одна з небагатьох згадок відноситься до 1925 року, коли Льюїс записав, що дочка місіс Мур, Морін, запитала його про теорію еволюції. Відповідь Льюїса була простою: 

«Я пояснив, що біблійні та наукові погляди є альтернативами. Вона запитала мене, в який вірю я. Я відповів, що в науковий. Вона сказала: “Я припускаю, що якщо людина вірить в нього, то вона не вірить в Бога”. Я відповів, що можна вірити в Бога, не вірячи у все, що сказано про нього в Старому Завіті. На цьому розмова закінчилася».¹¹

Раннє ставлення К.С. Льюїса до еволюції як християнина

Коли Льюїс став християнином, він не відчував нагальної потреби відмовлятися від віри в еволюцію. Тим часом Бернард Акворт (відставний капітан Королівського флоту), Дуглас Дьюар і сер Амброз Флемінг започаткували Рух протесту проти еволюції. Акворт намагався залучити Льюїса на бік креаціоністів, що протистояли еволюційним ідеям. Льюїс, однак, неохоче приєднався до них. 9 грудня 1944 року він написав Акворту: 

«Я не зміг чітко висловити свою позицію. Я не нападаю і не захищаю еволюцію. Я вважаю, що в християнство все ще можна вірити, навіть якщо еволюція правдива. У цьому ми з вами розходимося. Думаючи так, як я думаю, я не можу не сприймати вашу пораду (щоб я відтепер включав аргументи проти еволюції у всю свою християнську апологетику) як спокусу боротися з тим, що насправді є фальшивим питанням: і до того ж на місцевості, дуже непридатній для єдиної зброї, яка у мене є».¹²

У цей час Льюїс не був переконаний, що війна християн проти еволюції - це розумно, і в будь-якому випадку він не володів достатніми знаннями в галузі біології, щоб зробити якийсь внесок в справу креаціонізму. У книзі «Проблема болю», написаній у 1940 році, Льюїс продемонстрував свою готовність прийняти практично будь-яку точку зору щодо еволюції за умови збереження біблійного вчення про гріхопадіння.¹³

К.С. Льюїс дедалі більше ставить під сумнів еволюцію

Однак до 1951 року цей тон змінився, і Льюїс написав тому ж капітану Акворту: 

«Тепер я схиляюся до думки, що ви, можливо, маєте рацію, вважаючи [еволюцію] центральною й радикальною брехнею у всій павутині брехні, яка зараз керує нашим життям, - це не стільки ваші аргументи проти неї, скільки фанатичне й викривлене ставлення її захисників».¹⁴

Льюїс рідко втручався в сферу науки як такої, але його вразили аргументи Акворта, і він написав: 

«Теза про те, що вся економіка природи вимагає одночасного існування принаймні дуже великої кількості видів, є дуже в'їдливою».¹⁴

При цьому Льюїс відмовився писати передмову до антиеволюційної праці на тій підставі, що він, як відомо, не був науковцем. Він стверджував, що «коли людина стає популярним апологетом, вона повинна бути обережною. Кожен шукає те, що може його дискредитувати».¹⁴

Льюїс дещо радів з того, що в 1953 році було доведено, що Пілтдаунська людина була містифікацією, але попереджав, що християни також були винні у підробці папських декреталіїв і фальшивих чудесах. У нього не було часу на рапсодії Тейяра де Шардена в «Феномені людини», які він вважав «еволюцією, що збожеволіла».¹⁴

Приблизно в цей період на званому обіді, де серед гостей була Хелен Гарднер, заговорили про те, з ким би вони хотіли зустрітися на небесах. Один гість запропонував Шекспіра, інший - апостола Павла, але Льюїс сказав, що хотів би зустрітися з Адамом. Він пояснив свою позицію:

Адам від самого початку був людиною як за знаннями, так і за статусом. Він єдиний з усіх людей «був в Едемі, в саду Божому, ходив вгору й вниз серед вогняного каміння». Він був наділений, за словами Афанасія, «баченням Бога настільки далекосяжним, що міг споглядати вічність Божественної Сутності й прийдешню дію Його Слова». Він був «небесною істотою», за словами святого Амвросія, який дихав ефіром і звик розмовляти з Богом «віч-на-віч».

Гелен Гарднер, прихожанка церкви, яка глибоко цікавилася англійськими поетами-метафізиками сімнадцятого століття, наважилася припустити, що Адам, якби він існував, був би мавпоподібним неандартальцем, з яким навряд чи було б цікаво спілкуватися. Очевидно, Льюїс відповів грубим голосом: 

«Я бачу, що серед нас є дарвініст».¹⁵

У листі до Дороті Сейерс від 4 березня 1954 року Клайв Льюїс написав сатиричний вірш під назвою «Гімн еволюції». Християни, які не мають почуття гумору, іноді запитують, чи не був цей вірш серйозним й чи не відноситься він до часу, коли він був атеїстом. Льюїс, однак, мав добре розвинене почуття сатири, і ця спроба є особливо дошкульною. Його перша строфа звучить так:

Веди нас, Еволюція, веди нас

Вгору нескінченними сходами майбутнього:

Рубай нас, змінюй нас, підштовхуй нас, прополюй нас.

Бо застій - це відчай:

Навпомацки, здогадуючись, все ж прогресуємо,

Веди нас невідомо куди.

Це суттєво піддає сумніву твердження еволюції саме з точки зоруфілософії, а не науки.

Ще в «Просто християнстві» К.С. Льюїс висміював ідею творчої еволюції, яку сповідували Джордж Бернард Шоу та Анрі Бергсон: 

«Життєва сила - це щось на кшталт прирученого Бога. Ви можете увімкнути її, коли захочете, але вона вам не заважатиме. Всі принади релігії й жодних витрат».¹⁶ 

Інтереси Льюїса були більше філософськими, ніж науковими, хоча це не означає, що він сповідував ідеалізм. Погляди Льюїса на еволюцію дають цікаве уявлення про його допитливий інтелект. 

Зрештою, вони не дотягують до повноцінних християнських поглядів, але ми можемо бути вдячні за те, що він зрозумів, що еволюційна гіпотеза є поганою філософією, й все більше приходив до думки, що її наукове обґрунтування, наскільки він його розумів, є настільки ж недосконалим, як і вона сама. 

Цікаво, що він міг би сказати, якби його туманне прийняття еволюції похитнулося раніше. У його ремствуванні  в 1951 році криється безліч натяків: «Хотів би я бути молодшим».¹⁴

К.С. Льюїс про матеріалістичні думки

«Якщо Сонячна система виникла внаслідок випадкового зіткнення, то поява органічного життя на цій планеті також була випадковістю, і вся еволюція людини також була випадковістю. Якщо це так, то всі наші теперішні думки є випадковістю - випадковим побічним продуктом руху атомів. І це стосується як думок матеріалістів та астрономів, так і будь-кого іншого. 

Але якщо їхні думки — тобто матеріалізм й астрономія — є лише випадковими побічними продуктами, то чому ми повинні вважати їх істинними? Я не бачу жодних підстав вважати, що одна випадковість може дати мені правильне пояснення всіх інших випадковостей. Це все одно, що очікувати, що випадкова форма бризок, які утворилися, коли ви перекинули глечик з молоком, дасть вам точне уявлення про те, як був зроблений глечик і чому його перекинули.».¹⁷