Дарвін багато років підтримував місіонерське товариство – але чому?

17 грудня 1832 року Чарльз Дарвін прибув на Вогняну Землю,¹ розташовану на південній околиці Південної Америки, в рамках своєї навколосвітньої подорожі на борту судна «Бігль». Тут він вперше побачив місцевих жителів² яких він назвав «жалюгідними дикунами, що деградували» – цей термін він неодноразово використовував у своєму щоденнику по відношенню до цих людей.

Він писав: «Я не міг повірити, наскільки велика різниця між дикуном і цивілізованою людиною: вона більша, ніж між дикою й одомашненою твариною, оскільки в людині закладена більша здатність до вдосконалення».³

Він описав одну групу фуегінів (збірна назва аборигенів Вогненної Землі – прим. перекл.) як «найжалюгідніших й найнещасніших істот, яких я коли-небудь бачив», і як таких, що перебувають «в нижчому стані доброустрою, ніж у будь-якій частині світу». ... «Ці бідні нещасні відставали в зрості, їхні огидні обличчя були вимащені білою фарбою, їхня шкіра була брудною та жирною, волосся сплутано, їхні голоси лунали нерівномірно, а жести були жорстокими».

«Дивлячись на таких людей, важко змусити себе повірити, що вони – побратими й мешканці одного світу. Про те, яке задоволення від життя отримують нижчі тварини, можна тільки здогадуватися; наскільки обґрунтованіше можна поставити те саме запитання щодо цих варварів. Вночі п'ять або шість людських істот, оголених й майже не захищених від вітру й дощу цього бурхливого клімату, сплять на вологій землі, згорнувшись калачиком, як тварини».³

Щодо їхніх розфарбованих облич він писав: «...зі своїми оголеними тілами, вимазаними чорним, білим і червоним, вони мали вигляд безлічі бісів, які воюють» та «Загалом гурт дуже нагадував дияволів, що з'являються на сцені в п'єсах на кшталт Der Freischütz (»Вільний стрілець» – романтична опера Вебера – прим. перекл.)».³

Про їхню мову Дарвін писав: «Мова цих людей, за нашими поняттями, навряд чи заслуговує на те, щоб називатися членороздільною. Капітан [Джеймс] Кук порівняв її з людиною, що прочищає горло,⁴ але, звичайно, жоден європеєць ніколи не прочищав горло з такою кількістю хрипких, гортанних й клацаючих звуків».³

Порівняння з поглядами Христофора Колумба

Люди, яких побачив Дарвін, багато в чому були схожі на корінних жителів, яких побачив Колумб, коли 12 жовтня 1492 року висадився в Сан-Сальвадорі на Багамах, на північ від Південноамериканського континенту. Тубільці Вогняної Землі та Багамських островів були оголені або майже оголені, обидва прикрашали свої тіла та обличчя кольоровими фарбами, обидва торгували дрібничками зі своїми гостями, обидва спілкувалися жестами, намагаючись подолати мовний бар'єр, обидва наслідували жести та мову своїх гостей.

Однак Колумб в своєму журналі⁵ описує людей, яких він бачив, як «доброзичливих і добре налаштованих», з «гарними тілами та дуже гарними обличчями», з очима, що були «великими та дуже гарними», й хвалить їхню «покірність».

Він у захваті від того, що знайшов групу людей, які потребують порятунку, й написав: «Я думаю, їх легко зробити християнами, бо вони, здається, не мають жодної релігії».⁵

Дарвін, навпаки, з явною расистською зневагою й огидою порівнює свою групу з дияволами, яких він бачив у п'єсах й прирівнює їхні звички до звичок тварин.

Чому така різниця?

Чому ці два дослідники так по-різному описували людей, яких вони бачили?

Саме під час плавання на «Біглі» Дарвін прочитав щойно опубліковані «Принципи геології» Чарльза Лайєлла, в яких тонко висміювалася віра в нещодавнє Створення світу на користь старої Землі та заперечувався Всесвітній потоп на користь повільних та поступових геологічних процесів. У ній Дарвін також побачив часові рамки величезних геологічних епох, що, здавалося, робило правдоподібною його теорію природного добору як механізму еволюції.

Усе це стало початком його сповзання в невір'я й відкидання Буття, що засліпило його очі на той факт, що всі люди (хоч би якими «нецивілізованими» вони не здавалися) створені за образом Божим (Буття 1:26) і всі вони родичі через Адама.⁶

Фактично, за кілька років (1871) він написав книжку «Походження людини», в якій неодноразово викладає расистську точку зору, згідно з якою первісні народи стоять між тваринами й людиною, і в якій він каже: «В якийсь майбутній період, не дуже віддалений за мірками століть, цивілізовані людські раси майже напевно винищать дикі раси й замінять їх у всьому світі».⁷

Євангеліє приходить до вогнеземельців

Свого часу на Вогняну Землю прибули місіонери. Першим з них був Аллен Гардінер, який з 1841 року зробив кілька спроб дістатися до племен. У 1844 році він заснував Патагонське місіонерське товариство, яке 1864 року було перейменоване в Південноамериканське місіонерське товариство (або SAMS). Гардінер зробив дві спроби влаштуватися на Вогненній Землі в 1845 і 1848 роках (обидві було зірвано через ворожість тубільців), і ще одну - в 1850 році, цього разу з шістьма супутниками, але всі вони померли рік по тому від голоду й жахливого холоду субантарктичної зими,⁸ коли корабель допомоги прибув із запізненням на два місяці.

Іншим місіонером був Томас Бріджес, який записав мову народу (званого ягани – поняття «вогнеземельці» раніше стосувалося лише яганів – прим. перекл.) і склав словник із 32 000 слів.⁹ Всупереч помилковим та зневажливим зауваженням Чарльза Дарвіна, усні форми цієї мови, схоже, були надзвичайно складними й заплутаними. Словник Бріджеса включав п'ятдесят різних слів для позначення сімейних стосунків.¹⁰ Коли Бріджес переклав чотири Євангелія та Дії, а також випустив Молитовник, місія вже була на шляху до плідності та успіху.

У 1862 році лідером нової місіонерської групи став Вейт Гокінг Стірлінг. Лікарі попередили його, що йому залишилося жити лише три роки, на що він відповів, що проживе їх там, де вони будуть найкорисніші Богові.

Наступні 38 років він служив на Вогненній Землі, подорожуючи по всьому регіону верхи на коні, несучи Євангеліє яганам та іншим фуегінським племенам.¹¹ До 1869 року понад 400 індіанців увірували та прийняли хрещення.

Реакція Дарвіна

Новини про зміну способу життя вогнеземельців дійшли до Дарвіна в 1867 році. Він був настільки вражений, що негайно відправив чек у SAMS, а потім продовжував вносити внески в це товариство протягом наступних 15 років аж до своєї смерті 1882 року.

Віце-адмірал Б. Дж. Саліван [sic] написав у газеті Daily News від 24 квітня 1885 року таке: Після згадки Чарльза Дарвіна як «мого старого друга й товариша по кораблю протягом п'яти років» він сказав: «Містер Дарвін часто висловлював мені своє переконання, що абсолютно марно посилати місіонерів до таких дикунів, як фуегіни, ймовірно, найнижчих представників людської раси. Я завжди відповідав, що не вірю в існування людей, занадто низьких, щоб зрозуміти просту звістку Євангелія Христа. Через багато років... він написав мені, що останні звіти Місії доводять йому, що він помилявся, а я мав рацію в наших оцінках характеру тубільців й можливості зробити їм добро за допомогою місіонерів; і він просив мене передати Суспільству чек, що додається, на 5 фунтів стерлінгів, як свідоцтво його зацікавленості в їхній добрій роботі».¹² Дата цього платежу – 9 лютого 1867 року.

30 червня 1870 року Дарвін написав Б. Дж. Салівану про успіх місії на Вогненній Землі: «Це дуже чудово, й мені соромно, оскільки я завжди пророкував повний провал. Це грандіозний успіх. Я відчуватиму гордість, якщо ваш комітет вважатиме за потрібне обрати мене почесним членом вашого товариства».¹²

Однак це не означало, що Дарвін тепер вірив в істинність Євангелія або що він прийняв Євангеліє для себе.¹³ Його підтримка SAMS була пов'язана скоріше з тим, що він, як типовий представник англійського дворянства часів королеви Вікторії, був захоплений «цивілізуючим» впливом християнства. Він, як і раніше, вважав, що «дикуни» ближчі до тварин, ніж англійці. І хоча він визнавав, що вплив Євангелія на фуегінів означав, що він помилявся в своїй оцінці їх, це не призвело до того, що він вважав їх (і все людство) створеними за образом і подобою Божою (Буття 1:26) або в їхньому наверненому стані «синами й дочками Бога». На жаль, він так і залишився агностиком до кінця своїх днів.¹³

Парадоксально, але людина, яка витравила ідею Бога зі свідомості мільйонів людей,¹⁴ мала добру сторону своєї натури. Це означає, що він не лише підтримував місіонерську діяльність, а й активно виступав за скасування рабства. Тому його расистська й неточна оцінка племінних народів була (на відміну від поглядів Христофора Колумба) не стільки властива його натурі, скільки була логічним наслідком його еволюційних поглядів та пов'язаного з ними заперечення авторитету Слова Божого.