Чарльз Дарвін (1809-1882) став міфічною фігурою велетенських розмірів. Його теорія викликає напрочуд багато дискусій в суспільстві. Я часто чую, як експерти говорять про «еволюцію», й під цим вони завжди мають на увазі дарвінізм. В більшості випадків це настільки глибока наука, наскільки для них це важливо.

Цей факт змушує вважати читання книги Роберта Ф. Шедінгера «Блеф Дарвіна: Таємниця книги, яку Дарвін так і не закінчив» (Discovery Institute Press 2024) незвичайним досвідом. Скрупульозно аналізуючи велике листування Дарвіна та його соратників, Шедінгер, професор релігії в Лютер-коледжі, непомітно руйнує дарвінський міф. Він показує, що в реальній історії Дарвін так і не зміг довести своїм колегам, що природний добір, який діє на випадкові мутації, пояснює історію життя.

Всупереч тому, що ви, можливо, чули...

Колеги Дарвіна не були стурбовані впливом його теорій на релігію. Навпаки, вони часто скаржилися, що, «хоча він і наводив аргументи, він надав мало доказів й, по суті, нічого не довів». (сторp. 159)

Під впливом знаменитого листа (Лист Фредеріку Бейтсу з Терната, 2 березня 1858 року – прим. перекл.) Альфреда Рассела Воллеса, в якому викладалася дуже схожа теорія, Дарвін – щоб уникнути випередження – опублікував «Про походження видів» (1859) у вигляді реферату, пообіцявши написати значно довшу книжку, в якій будуть наведені докази його тез. Але він так і не опублікував цю книгу, хоча, за словами Шедінгера, на той час вона була написана на три чверті. Замість цього він опублікував роботи про орхідеї та статевий добір.

Виникають два запитання

Чому Дарвін не опублікував докази своєї доленосної теорії? І чому, незважаючи на це, його тези були названі однією з найбільших ідей в науці?

Дарвін часто посилався на хворобу як на причину відмови від публікації. Але Шедінгер робить інший висновок, ґрунтуючись на читанні рукопису:

«Дарвін, як я хочу припустити, знав, що в нього немає тих доказів, які необхідні для підтвердження теорії природного добору, і його риторика про хворобу слугувала готовим виправданням нескінченних затримок із представленням обіцяних доказів громадськості. Це також було готовим виправданням його відсутності на наукових зборах, де він міг зіткнутися з критиками й змушений був захищати свої ідеї». (стоp. 43)

Коли 1975 року велику книгу було опубліковано, вона швидко зникла з поля зору громадськості. Чому?

За словами Шедінгера, одна з причин полягає в тому, що вона так і не надала обіцяних доказів. Дарвін продовжував покладатися на штучний добір, що проводиться людьми, як аналогію з незапланованим природним добором. Замість обіцяного довгого каталогу фактів він пропонує десять передбачуваних прикладів природного добору разом з уявними сценаріями. За словами Шедінгера: «Читачі, які сподівалися побачити багатий набір емпіричних доказів творчих здібностей природного добору, були б розчаровані». (стоp. 172)

Як природний добір може мати «передбачення»?

Серйознішою проблемою для аргументації Дарвіна є те, що у великій книзі природний добір продовжує наділятися здатністю передбачення. Сучасники вказували на недоліки його логіки в опублікованих тоді роботах (стоp. 77) й дорікали йому за персоніфікування природного добору – і, звісно, вони навіть не бачили великого рукопису.

Але до 1975 року подібні претензії давно залишилися в минулому. Шедінгер зазначає, що рецензії 1975 року на велику книгу «практично не стосуються змісту рукопису...» (стоp. 68) Чому?

В той час як сучасники Дарвіна шукали тверді, конкретні дані, які б показували, що природний добір може перетворити корів на китів, наші сучасники просто вважають, що доказ є незборимий. Шедінгер зауважує,

«Людина, чиє ім'я сьогодні є синонімом натуралістичної еволюційної теорії та природного добору, як видається, знала, що не зможе знайти й представити найважливіші докази своєї теорії, які підтверджували б її, за свого життя. Уявлення про те, що він це зробив й що наступні десятиліття після його смерті були просто завершальною частиною проєкту, – це міфологія. Реальність зовсім інша, й річ у тім, що Дарвін, майстер блефу, так і не розкрив свої карти». (стоp. 199)

І йому це ніколи не було потрібно.

Віра заповнила нестачу доказів

Стівен Джей Гулд (1941-2002) вважав, що Дарвіну не потрібно було публікувати свою довшу роботу. (стор. 167) Звичайно, ні; на той час докази вже давно не мали значення. Віра заповнила нестачу доказів, заповнивши прогалини всюди. Таким чином, скоріше припускається, ніж доводиться, що зміни у формах життя були викликані дарвінізмом. Інші можливі причини піддаються, в кращому разі, ретельній перевірці, а в гіршому – остракізму.

Що насправді сталося на дебатах Гакслі та Вілберфорса

Один з фактів, де дарвінський міф зробив з реальності пиріг з фаршем, – це знамениті дебати Гакслі та Вілберфорса (1860), в яких «бульдог Дарвіна» Томас Генрі Гакслі (1825-1895) нібито принизив пихатого єпископа Семюела Вілберфорса (1805-1873).

Вілберфорс, як нам кажуть, виступав проти теорії Дарвіна, не розуміючи її по-справжньому. Насправді, як встановив Шедінгер, Вілберфорс написав рецензію на «Походження» обсягом майже 14 000 слів, «яка свідчить про те, наскільки глибоко він розумів роботу Дарвіна» (стор. 152). В рецензії він ясно дав зрозуміти, що не заперечував проти теорії Дарвіна, якщо докази підтверджували її. Але, як і багато його сучасників, він вважав, що це не так.

За іронією долі, деякі роботи самого Дарвіна свідчили проти нього і в його час. Відклавши велику книгу, він вирішив вивчати орхідеї, думаючи, що вони можуть дати достатньо доказів його теорій, щоб втихомирити критиків. (стор. 152) Серед його сучасників ця стратегія не виправдала себе. Вони сприйняли представлені ним докази як роботу «розумного дизайнера»: «Рецензія за рецензією на книгу Дарвіна про орхідеї звучала одна й та сама тема. Дарвін представив докази не природного добору, а природної теології». (стоp. 182)

Що робити з доказами?

Зі свого боку, після ретельного занурення в об'ємні листи та щоденникові записи часів Дарвіна, я маю примиритися з тим, що історична суперечка повністю переписана та поглинута міфом. Міф спрямований на просування історії створення атеїстичного натуралізму. Багато хто цитує твердження зоолога Річарда Докінза про те, що дарвінізм дозволяє бути «інтелектуально повноцінним атеїстом». Або філософа Деніела Деннета (1942-2024), який стверджував, що ця теорія – «єдина найкраща ідея, яка коли-небудь була в будь-кого».

Це культурна політика, а не наука. І в наші дні мало хто знає, що для отримання потрібного результату потрібно було сильно спотворити вихідний матеріал.