Рецензована стаття, яка була опублікована наприкінці минулого року в журналі Progress in Biophysics and Molecular Biology, має провокативну назву: «Неодарвінізм повинен мутувати, щоб вижити» (Neo-Darwinism Must Mutate to Survive). Анотація до статті починається з тез, які мало хто заперечуватиме:

«Дарвінівська еволюція – це описова концепція дев'ятнадцятого століття, яка сама еволюціонувала. Добір на виживання найсильніших був захоплюючою ідеєю. Мікроеволюція була біологічно й емпірично підтверджена відкриттям мутацій».

Однак далі йде важливе «але»:

«До сучасного синтезу прогрес був обмежений. В центрі уваги цієї перспективи – надання доказів, які підтверджують, що добір, заснований на виживанні найсильніших, недостатній для інших, ніж мікроеволюція, явищ».

І, за словами авторів Олена Р. Брауна та Девіда А. Галлендера, на чому ґрунтується таке твердження? Це розрахунки, які показують, що ймовірність того, що мікроеволюційні процеси призведуть до макроеволюційних змін, вкрай малоймовірна:

«Представлено реалістичні розрахунки ймовірностей, засновані на ймовірностях, пов'язаних із мікроеволюцією. Однак макроеволюція (необхідна для всіх подій видоутворення й ускладнень, що з'явилися під час кембрійського вибуху) показана як ймовірнісно вкрай неправдоподібна (близько 10⁵⁰), якщо вона заснована на доборі шляхом виживання найсильніших. Ми дійшли висновку, що макроеволюція через виживання найсильніших не може бути врятована аргументами на користь випадкового генетичного дрейфу та інших запропонованих механізмів».

Далі вони заявляють: «Ми критично ставимося, як уже пояснювалося раніше, до позиції, що макроеволюція достатньо пояснюється процесами, корисними для мікроеволюції, зокрема, що мутації та виживання найсильніших адекватні цьому завданню», та стверджують, що «Мікроеволюція не пояснює видоутворення – тільки більш дрібні зміни».

Знайома критика

До публікації цієї статті я не був знайомий з цими авторами (хоча Олен Р. Браун опублікував статтю в журналі Evolution News). Але очевидно, що вони поділяють критичну точку зору на неодарвінізм, яка дуже схожа на точку зору спільноти Розумного Задуму. Розглянемо цей вражаючий уривок:

«Виживання найсильніших достатнє для добору таких змін (підсилень), які відбуваються в межах одного геному в основному за рахунок одиничних фіксованих мутацій (та, можливо, інколи за рахунок горизонтального перенесення генів). Макроеволюція, однак, вимагає серйозних змін, що вимагають множинних змін, які, за логікою, найчастіше відбуваються в декількох геномах. Тому концепція виживання найсильніших не відповідає збереженню індивідуальних змін в кількох геномах, де індивідуальні зміни не призводять до збільшення пристосованості. ...Отже, виживання найсильнішого є нелогічним, коли його пропонують як адекватне для добору для виникнення усіх складних, великих, нових типів тіла та метаболічних функцій, оскільки потрібні множинні зміни в кількох геномах мають проміжні стадії без переваг; добір не може розумно відбуватися, й логічно переважають недоліки або смерть».

Вони говорять про те, що якщо якась ознака вимагає множинних змін, перш ніж забезпечити збільшення пристосованості, ці зміни не можуть бути зроблені тільки мутацією й добором. Їхні подальші коментарі, якщо читати їх уважно, звучать майже як неявне схвалення Розумного задуму:

«Ми вважаємо, що для виживання найсильніших надто великим є тягар добору еволюційних змін, які забезпечують усю еволюційну новизну. Таким чином, еволюція не має достатнього механізму для багатофакторного добору, бо необхідний процес, який дивиться вперед, є невипадковим, детермінованим або відбувається в результаті невідомого біологічного процесу. Позиція основних біологів щодо цього аспекту еволюції полягає в тому, що природа завжди є нецілеспрямованою, а отже, пропонований добір (процес, сила, тенденція) не може бути природним (науковим). Однак, з нашого погляду, це радше припущення про необхідність, ніж установлений принцип. Логіка вимагає, щоб вона була відкрита для дослідження. Насамперед, це вимагає відкритості для ідей, а наука має бути відкрита для нових ідей».

Таким чином, вони припускають, що еволюція можлива тільки в тому разі, якщо вона «невипадкова, детермінована або відбувається в результаті невідомого біологічного процесу» – те, що, на думку декого, «не може бути природним». Вони продовжують:

«Дарвін писав в "Походженні видів...": "Якби можна було довести існування будь-якого складного органа, який не міг би утворитися в результаті численних, послідовних, незначних модифікацій, моя теорія повністю зруйнувалася б. Але я не можу знайти жодного такого випадку". Сьогодні відсутніх випадків Дарвіна більш ніж достатньо, включно з кожним складним переходом до нового типу тіла, метаболічного циклу або метаболічного ланцюга. Багатоступеневі процеси регулярно потрібні на кожному еволюційному етапі».

Потім вони проводять розрахунок ймовірності, який показує, що ймовірність виникнення необхідного шляху потребуватиме таких багатоступеневих процесів, що призводить до ймовірності, нижчої за межу правдоподібності, яку вони раніше встановили.

Походження циклу Кребса

Вони використовують приклад походження циклу Кребса – метаболічного шляху, що включає 12 ферментів, і який є необхідний для життя. Вони вважають, що це корисний тест на еволюцію. Вони припускають, що геном «дозрів» для виробництва кожного ферменту, де мінімальна кількість мутацій необхідна для того, щоб ген раптово став функціональним. Тому вони обирають неймовірно щедре значення 0,00001 як ймовірність того, що цей фермент може бути створений в результаті однієї мутації.

Ймовірність створення всіх 12 ферментів, необхідних для селектованої функції, становить 10⁵¹. Вони зазначають, що це менше за 10⁵⁰ – ймовірність, яку було названо «нікчемною» Емілем Борелем, французьким математиком, який заявив: «Цей процес еволюції містить певні властивості живої матерії, які не дають нам змоги стверджувати, що цей процес було здійснено згідно із законами випадковості».

Вони також відкидають кооптацію та екзаптацію як можливі пояснення походження циклу Кребса:

«Ідея про те, що повний, функціонуючий цикл Кребса виник шляхом запозичення кожного проміжного етапу з інших сфер застосування (Meléndez-Hevia, 1996), не має емпіричної підтримки. Відкриття того, що гени можуть вмикатися й вимикатися, що коди читаються вперед та назад, дуплікація генів й гомеобокс, корисні, але недостатні для порятунку еволюційної теорії без змін».

Зрештою, створення такої складної функції, як цикл Кребса, просто надто малоймовірне, тому що «добір, заснований на виживанні найсильніших, для всього, що виходить за межі поодиноких мутаційних змін в геномі, є недостатнім з наукової та біологічної точок зору». Вони роблять висновок, що «є щось окрім мутацій та виживання найсильніших, що необхідно для пояснення еволюції».